14 березня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/1548/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі cудді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови, а саме просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 30.01.2025 про закінчення виконавчого провадження №76164649;
- зобов'язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції продовжити вчинення виконавчих дій, направлених на виконання рішення суду №440/1264/23.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконаннi перебувало виконавче провадження №76164649 з примусового виконання виконавчого листа №440/1264/23, виданого 04.12.2023 Полтавським окружним адмiнiстративним судом. Проте, за доводами позивача, протиправно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №76164649 без реального виконання рішення суду
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що державним виконавцем проведено всі можливі та необхідні заходи примусового виконання передбачені Законом.
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у поясненнях від 14.02.2025 зазначило, що виконання рішення суду здійснено Головним управлінням згідно з нормами Бюджетного законодавства України в сфері пенсійного забезпечення.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця визначені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини четвертої якої адміністративна справа вирішується судом протягом двадцяти днів після відкриття провадження у справі.
Водночас, як передбачено частиною першою статті 269 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, визначених, зокрема, статтею 287 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 у справі №440/1264/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019 на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Полтавській області" від 08.10.2021 №33/37-4/2508, без обмеження її максимальним розміром. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019 на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Полтавській області" від 08.10.2021 №33/37-4/2508, без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше сплачених сум. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у виплаті пенсії ОСОБА_1 , перерахованої з урахуванням індексації, встановленої згідно з постановою Кабінету міністрів України від 16.02.2022 №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення її соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", без обмеження її максимальним розміром з 01.03.2022. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2022 з урахуванням індексації, встановленої згідно з постановою Кабінету міністрів України від 16.02.2022 №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення її соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", без обмеження її максимальним розміром.
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 видано виконавчі листи №440/1264/23.
01.10.2024 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №76164679 з виконання виконавчого листа Полтавського окружного адміністративного суду №440/1264/23 від 19.09.2024.
Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції прийнято постанову про накладання штрафу від 07.11.2024 за невиконання рішення суду в розмірі 5100,00 грн.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про накладення штрафу від 25.11.2024 на боржника накладено штраф на користь держави у розмірі 10200,00 грн.
04.12.2024 за вих. 29509 до правоохоронних органів направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами боржника.
Головним державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №76164649 від 30.01.2025, керуючись пунктом 11 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України "Про виконавче провадження", з огляду на те, що рішення суду не виконано, жодних дій, спрямованих на виконання рішення суду в повному обсязі, боржником не вжито, та враховуючи те, що відповідачем відповідно до вимог статей 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження" на боржника за невиконання рішення суду двічі накладено штраф у розмірі 5100,00 грн та 10200,00 грн, а також направлено повідомлення про кримінальну відповідальність.
Не погодившись з постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
За приписами статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частина друга статті 18 Закону №1404-VIII передбачає, що виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 18 Закону №1404-VIII вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України.
Пунктом 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Згідно зі статтею 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до частини шостої статті 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Статтею 75 Закону №1404-VІІІ передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Верховним Судом у постанові від 26.10.2023 у справі №420/1511/23 наведено наступне: з аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII можливе у разі настання випадку, визначеного частиною третьою статті 63 Закону №1404-VIII, яка, у свою чергу, регламентує порядок виконання рішень немайнового характеру. У справі, що розглядається, судове рішення, яке примусово виконується, містить зобов'язання здійснити перерахунок та виплату особі пенсії, що виключає його приналежність до рішень немайнового характеру.
Також колегія суддів Верховного Суду наголошує, що частина третя статті 63 Закону №1404-VIII встановлює обов'язок виконавця закінчити виконавче провадження лише у випадку неможливості здійснення примусового виконання рішення немайнового характеру без участі боржника.
Окрім того, Верховний Суд зазначає, що, враховуючи приписи статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, а його невиконання - тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 КАС України однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права. Згідно із вказаним принципом людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
17.07.1997 Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.
За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи "Войтенко проти України", "Горнсбі проти Греції").
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс ("Піалопулос та інші проти Греції", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Горнсбі проти Греції").
У справах "Шмалько проти України", "Іммобільяре Саффі проти Італії" ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (до прикладу справа "Сук проти України").
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
При цьому, Верховний Суд наголошує, що накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом № 1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом № 1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем наведених вище приписів чинного законодавства.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №340/5200/21, від 08.12.2022 року у справі №457/359/21, від 27.03.2019 у справі №750/9782/16-а, від 07.08.2019 у справі №378/1033/17, від 04.09.2019 у справі №286/1810/17, від 07.10.2020 у справі №461/6978/19, від 25.11.2020 у справі №554/10283/18, від 13.12.2021 у справі №520/6495/2020.
З урахуванням наведеного, постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 30.01.2025 про закінчення виконавчого провадження №76164649 підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
Щодо зобов'язання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції продовжити вчинення виконавчих дій, направлених на виконання рішення суду №440/1264/23, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 41 Законом України "Про виконавче провадження" у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред'явити його до виконання.
Отже, скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження є підставою для його відновлення не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення у силу закону.
З огляду на викладене позовна вимога в частини зобов'язання не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищезазначені висновки суду наявні підстави для часткового задоволення позову.
Підстави розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 243-246, 250, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Героїв-пожежників, буд. 13, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 43316700 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про закінчення виконавчого провадження №76164649 від 30.01.2025.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.С. Канигіна