26 лютого 2025 року Справа № 280/10418/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Максименко Л.Я.
за участю секретаря судового засідання П'яниди Б.В.
представника позивача - Кропивницьої У. М.
представника відповідача - Лазоренко Д. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. Вавілових, 10, місто Київ, Київська область, 04060, код ЄДРПОУ 44681053)
про визнання протиправною та скасування постанови, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась із позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправною і скасувати постанову Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 04 жовтня 2024 року №90068/ТД/ДПС/ФС-126 у розмірі 240 000,00 грн.
В обґрунтування позову посилається на те, що що оскаржувана постанова не містить обґрунтованих мотивів накладення штрафу на позивача, а також не містить мотивів відхилення/не взяття до уваги письмових пояснень ФОП ОСОБА_1 , які були надіслані 11 вересня 2024 року, тобто в строк і до винесення оскаржуваної постанови. Висновки контролюючих органів щодо порушення ФОП ОСОБА_1 положень трудового законодавства в частині укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками, є необґрунтованими та спростовується неодноразово наданими правочинами, які є чинними, а також поясненнями позивача, як під час фактичної перевірки в приміщенні магазину, так і поясненнями, направленими до Держпраці. Вважає, що фактична перевірка позивача була призначена та проведена ГУ ДПС у місті Києві з порушенням вимог податкового законодавства. Крім того, посадовими особами ГУ ДПС у місті Києві під час проведення фактичної перевірки були прямо проігноровані надані договори про співпрацю із невідомих причин. Зокрема, стверджує, що 13 червня 2024 року між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 був укладений Договір про співпрацю, за умовами якого Сторони за цим Договором зобов'язалися шляхом об'єднання фінансових активів і зусиль спільно діяти з приводу управління та організації роботи торгової точки за адресою: АДРЕСА_2 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а саме: підтримувати позитивну репутацію магазину, аналізувати конкурентоспроможності, вносити пропозиції з підвищення продажів. У ході фактичної перевірки посадовим особам ГУ ДПС у місті Києві було повідомлено про це та надано копії зазначених договорів про співпрацю, про що вказано в Прикінцевих положеннях акта фактичної перевірки. Крім того, ФОП ОСОБА_1 в перший день фактичної перевірки додатково надіслала поштою належним чином завірену копію договору про співпрацю між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , що підтверджується описом вкладення та накладною. Однак, незважаючи на це, інспектори все рівно вказали про вчинення ФОП ОСОБА_1 порушень норм трудового законодавства в частині укладення трудового договору. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці позовні вимоги не визнало. У відзиві від 04.12.2024 вх.№ 55941 посилається на те, що з матеріалів ДПС, які надійшли до Міжрегіонального управління вбачається, що в ході проведення перевірки у період з 09.07.2024 по 18.07.2024 ФОП ОСОБА_1 , встановлено факт використання праці ОСОБА_2 , без належного оформлення трудових відносин із зазначеним суб'єктом господарювання. З матеріалів ДПС вбачається, що перед початком проведення фактичної перевірки було проведено контрольно - розрахункові операції у готівковій та безготівковій формі. Розрахункові операції провела продавець ОСОБА_2 із застосуванням ПРРО та видачею розрахункових документів від ФОП ОСОБА_1 . В ході проведення перевірки ОСОБА_2 були надані пояснення, що вона працює у ФОП ОСОБА_1 починаючи з 01.06.2024 на підставі Договору про співпрацю. Ознайомившись із Договором про співпрацю, було встановлено, що він датується 13.06.2024, а також згідно із випискою з ЄДР ОСОБА_2 була зареєстрована як ФОП 12.06.2024. ОСОБА_2 у своїх поясненнях, які були долучені до акту фактичної перевірки ДПС повідомляє, що вона займає чітко визначену посаду - консультант, також повідомляє що ознайомлена з правилами внутрішнього трудового розпорядку та їм підпорядковується, має чіткий режим роботи: з 09:00 до 21:00 5 днів на тиждень а також з нею проводився інструктаж з питань охорони праці на робочому місці, що містить ознаки трудових відносин, які висвітлені в Кодексі законів про працю України. У вищезгаданому Договорі немає чітко визначеної ролі Сторони № 2, окрім тієї, що Сторона № 2 будь - які розрахунки здійснює від імені Сторони № 1, тоді як все майно (товари та товарно- матеріальні цінності), що знаходяться в магазині належать на праві власності Стороні № 1, виходячи з цього можна дійти до висновку, що в даному випадку має місце саме «маскування трудових відносин. Отже, враховуючи вищевикладене встановлено, що на момент проведення перевірки ОСОБА_2 починаючи з 01.06.2024 працювала у ФОП ОСОБА_1 без оформлення трудових відносин із зазначеним суб'єктом господарювання. На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 18.11.2024 вищевказану позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
У встановлений строк позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 25.11.2024 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №280/10418/24, призначено підготовче с/з на 17.12.2024.
Ухвалою суду від 13.12.2024 забезпечено участь представника Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці у підготовчих та судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon".
Протокольною ухвалою суду від 17.12.2024 відкладено підготовче засідання на 15.01.2025.
Ухвалою суду від 13.01.2025 забезпечено участь представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у підготовчих та судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою за допомогою власних технічних засобів.
Протокольною ухвалою суду від 15.01.2025 в підготовчому засіданні оголошена перерва до 10.02.2025.
Протокольною ухвалою суду від 10.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 26.02.2025.
У судовому засіданні представники сторін підтримали свої вимоги та заперечення.
26.02.2025 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Супровідним листом від 12.08.2024 за вих.№ 24941/5/26-15-07-07-01-04 на адресу Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці були надані копії матеріалів перевірки Головного управління ДПС у м. Києві, щодо фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) : інтернет - магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , щодо контролю за дотриманням норм законодавства з питань використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцем доходів у вигляді заробітної плати без сплати належних податків та зборів до бюджету (в порядку п.п. 75.1.3 п 75.1, ст. 75, п.п. 80.2.7 п. 80.2. ст. 80, п. 82.3. ст. 82 Податкового кодексу України).
За результатами розгляду вищевказаних матеріалів Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці була винесена Постанова про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 04.10.2024 № 90068/ТД/ДПС/ ФС-126 у розмірі 240 000 гривень.
Не погоджуючись із постановою Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 04 жовтня 2024 року № 90068/ТД/ДПС/ФС-126, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною другою статті 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.
Отже, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з частиною другою статті 259 КЗпП України.
За змістом норм пункту 80.10 статті 80, пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.
Відповідальність за порушення законодавства про працю, у зокрема для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
Тому суд констатує, що повноваження на проведення перевірки щодо дотримання фізичними особами-підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належать податковому органу відповідно до закону.
Одночасно з цим повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі Положення № 96).
Згідно із пунктом 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
За змістом підпунктів 6, 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.
Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що Держпраця та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.
Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.
Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509), визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами третьою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» (пункт 1 Порядку № 509).
Відповідно до пункту 2 цього Порядку штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
На цій підставі, суд зазначає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання його Держпраці у порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб'єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.
Відтак, суд вважає, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно - правового акту, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акту фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб'єктам владних повноважень відповідно до закону.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23 та у постанові від 02 жовтня 2024 року № 560/11269/23.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Згідно з частиною четвертою статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідальність за порушення законодавства про працю визначена статтею 265 КЗпП України.
Відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Характерними ознаками трудових відносин є: - систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); - підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; - виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; - обов'язок роботодавця надати робоче місце; - дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
З викладеного вбачається, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом в постанові по справі №460/14056/21 від 02 липня 2024 року.
Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В акті фактичної перевірки посадовими особами ГУ ДПС у місті Києві зазначено наступне: «...перевіркою в частині дотримання трудового договору оформлення трудових відносин працівниками найманими особами, встановлено, що ФОП ОСОБА_1 використовував найману працю продавця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) безпосередньо проводила розрахунки від ФОП ОСОБА_1 . ... товар від ФОП ОСОБА_1 без укладання трудового договору (контракту), оформлення наказів чи попереджень та без повідомлення контролюючого про прийняття працівника на роботу...».
У письмових поясненнях від 09.07.2024, які долучені до акту фактичної перевірки, що написані власноручно, зазначено «Я, ФОП ОСОБА_2 дію від імені ФОП ОСОБА_1 по договору про спільну діяльність. Підприємець здійснює діяльність на даній торговій точці в межах податкового законодавства. Документи на товар, що є в магазині будуть подані працівникам ДПС в процесі перевірки…».
Також, контролюючий орган посилається на пояснення ОСОБА_2 , відібрані співробітниками податкового органу та датовані 09.06.2024 (як пояснив представник відповідача була допущена помилка у місяці «06» замість «07»). У цих поясненнях, зазначено: «Я, ОСОБА_2 працюю з ФОП ОСОБА_1 на підставі договору про співпрацю починаючи з 01.06.2024 по теперішній час, займана посада - консультант…Режим роботи з 09-00 до 21-00 5 днів на тиждень…розмір фактичної заробітної плати за попередній місяць - не отримувала…».
Верховний Суд у постанові від 05 жовтня 2020 року у справі №560/407/19 вказав, що відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.
Факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору повинен бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб'єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення.
У акті, складеному за наслідками перевірки, повинні фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення.
Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що такий документ є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу.
Отже, контролюючий орган, під час здійснення фактичної перевірки в межах наданої компетенції, зобов'язаний був перевірити і з'ясувати усі обставини, які охоплювались предметом перевірки, зокрема, в частині факту допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а також підтвердити такі належними та допустимими доказами.
Зі змісту акту перевірки судом встановлено, що податковому органу до перевірки було надано, зокрема договір про спільну діяльність, форму ведення обліку товарних запасів, договір комісії, акти приймання-передачі товарів тощо.
У копіях направлень на перевірку від 09.07.2024 та письмових поясненнях ОСОБА_2 зазначала, що діє на підставі договору про співпрацю.
Проте, вказане твердження залишилося поза увагою податкового органу.
В акті перевірки відсутні жодні мотивування щодо вказаних правовідносин, а також не встановлено інших будь-яких обставин, що характеризують наявність між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 трудових відносин.
Щодо застосування штрафу суд зауважує, що положення статті 265 КЗпП України, а саме абзацу другого частини другої передбачають відповідальність у вигляді штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору несуть юридичні та фізичні особи; до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору застосовується попередження.
Абзац третій частини другої статті 265 КЗпП України вже встановлює відповідальність за вчинення ПОВТОРНО протягом двох років з дня виявлення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини ( фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору) такого порушення. Зокрема передбачений штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника.
Тобто, обов'язковою умовою для застосування абзацу третього частини другої статті 265 КЗпП України є повторюваність порушення.
Оскаржувана постанова не містить жодних відомостей про попереднє застосування до позивача попередження.
Судом під час розгляду справи за власною ініціативою були витребувані докази попереднього застосування до позивача попередження.
З наданих на вимогу суду документів, встановлено, що 21.05.2024 на адресу Міжрегіонального управління надійшли копії матеріалів фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 від Головного управління ДПС у м. Києві: акт фактичної перевірки №39071/26/15/07/ НОМЕР_1 , в Міжрегіональному управлінні дані матеріали зареєстровані 21.05.2024 вх. № 13437/ Ц/1-24.
За результатами перевірки представниками органу ДПС було встановлено 1 особу, яка провела розрахункову операцію та була допущена до роботи без укладання трудового договору із суб'єктом господарювання - ОСОБА_3 .
24.05.2024 Міжрегіональним управлінням було повідомлено ФОП ОСОБА_1 про початок адміністративного провадження (лист від 24.05.2024 № Ц/1/17276-24). Повідомлення про початок адміністративного провадження було направлено на фактичну адресу здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 також на електронну адресу, яка зазначена у виписці з ЄДР: ІНФОРМАЦІЯ_2
17.06.2024 Міжрегіональним управлінням було направлено ФОП ОСОБА_1 запрошення (лист від 17.06.2024 № Ц/1/19700-24) на розгляд справи про накладення штрафу (фінансова санкція) або винесення попередження за актом Головного управління ДПС у м. Києві від 02.05.2024 №3907/26/15/07/3644606969 який відбувся 26 червня 2024 року об 11:30 год. за адресою: м. Київ, вул. Вавілових, 10, каб. 303.
05.07.2024 Міжрегіональним управлінням було направлено ФОП ОСОБА_1 . Попередження щодо порушення законодавства про працю та зайнятість населення №3907/ТД-ДПС/ПР-96, яке було винесене за результатами розгляду справи про накладення штрафу/винесення попередження.
Тобто, факт застосування попередження до ФОП ОСОБА_1 за статтею 265 КЗпП України, є доведеним.
В оскаржуваній постанові про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 90068/ТД/ДПС/ФС-126 від 04.10.2024 зазначено: «У порушення вимог статті 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту» від 17.06.2015 №413, ФОП ОСОБА_4 допускає працівників до виконання роботи без повідомлення про прийняття працівника на роботу. З 09.07.2024 по 18.07.2024 Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 під час якої встановлено факт використання праці ОСОБА_2 без належного оформлення трудових відносин. У порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту» від 17.06.2015 №413 повідомлення про прийняття на роботу ОСОБА_2 до початку роботи не подавалось. ».
Тобто, відповідачем не наведено будь-яких обгрунтувань причин не прийняття до уваги договору про співпрацю від 13.06.2024. Всі доводи Держпраці викладені лише у відзиві на позовну заяву. Саме ж рішення про накладання штрафу позбавлене будь-якого мотивування.
Тобто, ані матеріали фактичної перевірки ГУ ДПС у місті Києві, ані матеріали адміністративного провадження Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці не містять інформації щодо виконання трудової функції ФОП ОСОБА_2 , виконання робіт з відома ФОП Тимчик, за дорученням ФОП ОСОБА_1 та в її інтересах, а також отримання заробітної плати від ФОП ОСОБА_1 , приховування трудових відносин шляхом укладання інших угод.
В той же час, судом встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», діє на підставі запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 12.06.2024 № 2010350000000578877. Основним і єдиним видом його діяльності визначено КВЕД: 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах. Указане підтверджується відповідною випискою із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Також, з'ясовано, що 13 червня 2024 року між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 був укладений Договір про співпрацю, за умовами якого Сторони за цим Договором зобов'язалися шляхом об'єднання фінансових активів і зусиль спільно діяти з приводу управління та організації роботи торгової точки за адресою: АДРЕСА_2 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а саме: підтримувати позитивну репутацію магазину, аналізувати конкурентоспроможності, вносити пропозиції з підвищення продажів.
Відповідно до пункту 1.2 Договору про співпрацю між Сторонами існує вичерпний перелік обов'язків, які закріплені за кожною Стороною окремо.
Згідно з п.1.3 Договору сторони встановлюють, що спільна діяльність здійснюється без створення юридичної особи.
В пункті 1.5 Договору про співпрацю указано, що будь-які розрахунки Сторона №2 здійснює від імені сторони № 1.
Договір про спільну діяльність (про співпрацю) укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (стаття 1131 ЦК України).
Відтак, договір про співпрацю є документом, який регламентує взаємовідносини сторін у процесі їх діяльності у певній галузі. Цей договір не встановлює жодних зобов'язань між партнерами, але засвідчує факт виникнення партнерства та узгоджує правила такої взаємодії.
Підпунктом 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що для цілей оподаткування дві чи більше особи, які здійснюють спільну діяльність без утворення юридичної особи, вважаються окремою особою у межах такої діяльності. Облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженими на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку. Для цілей оподаткування господарські відносини між учасниками спільної діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Порядок податкового обліку та звітності про результати спільної діяльності встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Так, пунктом 64.6. статті 64 ПК України передбачено, що на обліку у контролюючих органах повинні перебувати угоди про розподіл продукції, договори управління майном (крім договорів щодо операцій, визначених у другому реченні абзацу другого підпункту 5 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені цим Кодексом.
У контролюючих органах не обліковуються договори про спільну діяльність, на які не поширюються особливості податкового обліку та оподаткування спільної діяльності, визначені цим Кодексом. Кожен учасник таких договорів перебуває на обліку у контролюючих органах та виконує обов'язки платника податків самостійно.
Також, суд наголошує, що за вказаним договором про співпрацю від 13.06.2024 не передбачалась можливість обміну співробітниками, оскільки в даному випадку кожен із підприємців брав на себе обов'язок щодо виконання певних зобов'язань за угодою.
Відтак, суд вважає неможливим застосування до спірних правовідносин висноків КАС ВС викладених у постанові від 09.06.2022 по справі №2340/2901/18.
З урахуванням наведених судом обґрунтувань та, враховуючи положення законодавства, суд приходить до висновку, що постанова Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 04 жовтня 2024 року №90068/ТД/ДПС/ФС-126, є протиправною та підлягає скасуванню.
Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа "Проніна проти України", рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Отже, суд вказує, що інші аргументи та підстави, зазначені сторонами, не спростовують висновків суду, викладених вище, оскільки судом надано правову оцінку основним аргументам, на яких ґрунтувалися доводи та заперечення учасників справи та оцінено їх в розрізі норм чинного законодавства та встановлених обставин справи.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч. 1 ст. 143 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1920,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. Вавілових, 10, місто Київ, Київська область, 04060, код ЄДРПОУ 44681053) про визнання протиправною та скасування постанови, - задовольнити повністю.
Визнати протиправною і скасувати постанову Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 04 жовтня 2024 року № 90068/ТД/ДПС/ФС-126 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 240 000,00 грн.
Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці судовий збір у розмірі 1920 (одна тисяча дев'ятсот двадцять) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення в повному обсязі складено та підписано 14.03.2025.
Суддя Л.Я. Максименко