Номер провадження: 22-ц/813/2367/25
Справа № 496/8129/23
Головуючий у першій інстанції Пендюра Л. О.
Доповідач Кострицький В. В.
13.03.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кострицького В.В.,
суддів: Назарової М.В., Коновалової В.А.,
за участю секретаря Булацевської Я.В.
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство «Сенс Банк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Пендюри Л.О., у приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 630647224 від 01.06.2017 року у розмірі 144962 грн 10 к. та судові витрати у розмірі 2684 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що 01.06.2017 року ОСОБА_1 уклала з АТ «Альфа Банк» угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії № 630647224. Відповідно до умов кредитного договору банк зобов'язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повернути кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов кредитного договору, останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку інформації.
Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту.
Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 22.01.2023 року заборгованість за кредитним договором становить 144962 грн 10 к.
12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань 30.11.2022 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 20 травня 2024 року позовну заяву Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.
Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, щопозивач подав достатньо доказів, які свідчать про взаємовідносини сторін та наявність заборгованості за офертою на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії № 630647224 від 01.06.2017 року, та те, що відповідачка належним чином не виконала умови оферти, допустила прострочення платежів, направлення позивачем відповідачці Вимоги про виконання грошових зобов'язань за договором оферти та надання можливості позичальнику добровільно врегулювати заборгованість за кредитом протягом 30 днів, та не надання відповідачкою суду жодних доказів, які б спростували позовні вимоги позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню та з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в сумі 144962 грн 10 к.
Доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 травня 2024 року за позовною заявою Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при цьому суд не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Вказує, що як вбачається із виписки наданої позивачем, апелянтом неодноразово здійснювались оплати на погашення заборгованості за кредитним договором, втім як вбачається із самої виписки, кошти які були зараховані, банк списував в погашення не тільки тіла кредиту, відсотків за користування кредитними коштами, а і розрахунково-касове обслуговування та сплату комісій з обслуговування картки, списання яких є незаконним.
Звертає увагу, що тіло кредиту було 7000 грн., яке без її згоди систематично підвищували.
Позивачем вказано, про те, що шляхом укладання оферти, під яким мається на увазі договір, було надано кредит відповідачеві, що суперечить процедурі укладання такого договору, не відповідає нормам Цивільного кодексу України та не може породжувати обов'язки для однієї чи іншої сторони. З оферти, неможливо встановити згоду двох сторін, щодо істотних умов договору.
Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
В матеріалах позовної заяви міститься розрахунок заборгованості за кредитом, з якого вбачається, що відповідач сплачував грошові кошти банку проте, це не може бути свідченням конклюдентних дій та підтвердженням укладання угоди про надання кредиту.
Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, підписання такого паспорта не означає укладення кредитного договору. Паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон України "Про споживче кредитування" включає до форми договору про споживчий кредит (стаття 13).
Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу.
Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем.
Щодо явки сторін.
Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду. Відповідач просила суд розглянути справу без її участі. Позивач прийняв участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01.06.2017 року ОСОБА_1 уклала з АТ «Альфа Банк» оферту на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії № 630647224 (а.с. 4). Відповідно до зазначеного договору (оферта) наявні наступні умови кредитування:
п. 3.1 оферти на укладання угоди про обслуговування кредитної лінії та відкриття Відновлюваної кредитної лінії, ліміт відновлюваної кредитної лінії встановлений у розмірі 200000,00 грн;
п. 3.1.1 оферти, сума кредитного ліміту встановлена на картку за погодженням складає 7000,00 грн, та не може перевищувати 200000 грн;
п. 3.2 оферти, процентна ставка за користування коштами відновлюваної кредитної лінії складає 26,00% річних, строк дії кредитної картки 3 роки з моменту випуску;
п. 8 оферти, відповідачкою зазначено, що підписанням цієї оферти на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії вона беззаперечно підтвердила, що попередньо ознайомлена у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту, з урахуванням реальної процентної ставки та значеннями абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, які їй роз'яснені, зрозумілі та не потребують додаткових тлумачень та з якими вона цілком згодна. Вона ознайомлена з умовами договору, що затверджений розпорядженням банку із усіма змінами та доповненнями.
Відповідно до акцепту пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії, підписаного відповідачкою 01.06.2017 року (а.с. 4 зворотній бік), оформлено продукт «Максимум-готівка» та відкритий рахунок № НОМЕР_1 у валюті гривні та випущено міжнародну платіжну картку строком на 3 роки. Встановлений ліміт відновлюваної лінії 7000,00 грн, який не може перевищувати 200000,00 грн. Процентна ставка за користування коштами кредитної лінії 26%. Сума обов'язкового мінімального платежу у розмірі 7% від суми загальної заборгованості за відновлюваною кредитною лінією.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом, загальна заборгованість, згідно кредитного договору (оферти) № 630647224 від 01.06.2017 року, станом на 28.02.2023 року складає 144962 грн 11 к., а саме: заборгованість за тілом кредиту - 87066 грн 76 к., прострочене тіло кредиту - 52560 грн 41 к., відсотки за користування кредитом - 1697 грн 76 к., відсотки за прострочену заборгованість - 3637 грн 18 к. (а.с. 10).
З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідачки 05.06.2023 року направлялась досудова вимога щодо виконання договірних зобов'язань, яка залишена відповідачкою без реагування (а.с. 47-52).
З матеріалів справи вбачається, що банком на підтвердження обґрунтування позову надано виписку по рахунку за кредитною карткою за договором № 630647224 від 01.06.2017 року за період з 01.06.2017 року по 28.02.2023 року, відкритим на ім'я відповідачки. Зазначена виписка є належним доказом отримання та користування відповідачкою кредитними коштами, у ній зазначені всі операції з часу активації рахунку зі зняття грошових коштів, розрахунками в торговельних мережах, збільшення лімітного кредиту, погашення заборгованості (а.с. 11-46).
Тому, виписка (виписки) з рахунку (рахунків) позичальника, відкритих в рамках кредитного договору (оферти), відповідають вимогам та підтверджують факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором (офертою), а тому, банківські виписки є належними доказами на підтвердження видачі кредиту.
Дана позиція викладена у постанові від 23.09.2019 року у справі № 910/10254/18 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду та у постанові від 30.08.2019 року у справі №353/614/15 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду.
Ч. 1 ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежного виконання).
Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу приписів ст. 638 ЦК України договір, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідачка підписуючи оферту на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії від 01.06.2017 року прийняла та погодилась з його умовами.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20) від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17 січня 2022 року в справі № 234/7723/20, провадження № 61-6379св21.
Однак, в порушення вищезазначених вимог закону та умов договору, відповідачка взяті на себе зобов'язання не виконує, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Суд критично відноситься до твердження відповідачки про те, що вона не була ознайомлена з правилами банківського обслуговування, оскільки це спростовується доказами наданими позивачем (а.с.4-8). Крім того, як встановлено в судовому засіданні відповідачка на протязі окремого періоду здійснювала платежі за вказаним кредитним договором.
Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, відповідачкою по справі суду не надано.
З огляду на викладене, з врахуванням того, що позивач подав достатньо доказів, які свідчать про взаємовідносини сторін та наявність заборгованості за офертою на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії № 630647224 від 01.06.2017 року, та те, що відповідачка належним чином не виконала умови оферти, допустила прострочення платежів, направлення позивачем відповідачці Вимоги про виконання грошових зобов'язань за договором оферти та надання можливості позичальнику добровільно врегулювати заборгованість за кредитом протягом 30 днів, та не надання відповідачкою суду жодних доказів, які б спростували позовні вимоги позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню та з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в сумі 144962 грн 10 к.
Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не доведено тих обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Посилання на те, що тіло кредиту було 7000 грн., яке без згоди апелянта систематично підвищували є недоречним, оскільки відповідно до п. 3.1.1 оферти, сума кредитного ліміту встановлена на картку за погодженням складає 7000,00 грн, та не може перевищувати 200000 грн..
Твердження апелянта що виписка та розрахунок заборгованості не є первинними бухгалтерськими документами є помилковим, оскільки виписка (виписки) з рахунку (рахунків) позичальника, відкритих в рамках кредитного договору (оферти), відповідають вимогам та підтверджують факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором (офертою), а тому, банківські виписки є належними доказами на підтвердження видачі кредиту.
Крім того, як вбачається з виписки по рахунку відповідачка неодноразово здійснювала витрати по рахунку та поповнювала його, що свідчить про визнання всіх умов договору.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Крім того, судова колегія звертає увагу , що відповідачка в суді першої інстанції (а.с.64) ознайомилась з матеріалами справи, повідомлялась про час та місце судового розгляду (а.с.65-71) та просила суд розглянути справу без її участі, заперечувала проти розрахунку наданого банком ні в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції жодного контррозрахунку суду не надала, жодних клопотань суду не заявила.
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Докази та обставини на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості стягнення з відповідачки касового збору та комісії не обґрунтовані розрахунками відповідача, що робить такі вимоги невмотивованими. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він зневельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального та матеріального закону.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 13 березня 2025 року.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді М.В. Назарова
В.А. Коновалова