Номер провадження: 22-ц/813/1907/25
Справа № 947/56/24
Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.
Доповідач Лозко Ю. П.
21.01.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Коновалової В.А., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2024 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання права особистої власності на квартиру в житлово-будівельному кооперативі,
встановив:
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27.05.2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка придбана нею в будинку житлово-будівельного кооперативу Молодіжне житлово-будівельне товариство «Дом» на підставі інвестиційного договору від 04.11.2002 року, додаткової угоди від 18.02.2004 року та акту прийому-передачі квартири від 18.02.2004 року залишено без задоволення.
10.06.2024 року до Київського районного суду м. Одеси через систему “Електронний Суд» представник відповідача Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича - адвокат Гросу В.Є. звернувся до суду із заявою про ухвалення у справі додаткового рішення.
Додатковим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2024 року частково задоволено заяву приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 15 000 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2024 року та відмовити у задоволенні вказаної вище заяві про ухвалення у справі додаткового судового рішення.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що сторона відповідача, у порушення вимог ч.1 ст. 134 ЦПК України, не надала суду попереднього розрахунку судових витрат, а звернулась до суду із відповідною заявою, до якою долучила докази понесених витрат зі спливом визначеного ч. 8 ст. 141 ЦПК України строку, не заявивши про його поновлення.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване додаткове рішення суду не відповідає вказаним нормам, виходячи з такого.
Колегія суддів погоджується із доводами скаржника щодо пропуску представником відповідача пресічного строку для подання доказів, на підтвердження понесених стороною витрат у зв'язку з розглядом справи, визначеного ч.8 ст. 141 ЦПК України.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Наведене відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно пунктів 4, 6 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
За змістом частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Тобто, саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ст. 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 3 ст. 124ЦПК України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
У відповідності до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином строк звернення до суду із заявою про долучення доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти лише ті обставини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Тобто, причина пропуску строку є поважною, якщо відповідну процесуальну дію не вчинено у зв'язку із обставинами, що безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений строк. Така обставина має існувати об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк і виникнути протягом строку, який пропущено. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки, зокрема, залишення заяви без розгляду.
Поновлення процесуального строку без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Зважаючи на те, що рішення у цій справі було ухвалено судом 27 травня 2024 року, то строк, визначений ч.8 ст. 141 ЦПК України, ураховуючи положення ч. 3 ст. 124 ЦПК України, на подання до суду відповідних доказів на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, сплив 03 червня 2024 року, оскільки п'ятий день після ухвалення судом 27 травня 2024 року рішення, припадав на вихідний день, а саме, суботу 01 червня 2024 року.
Водночас у поданій 10 червня 2024 року до суду першої інстанції заяві, представником відповідача не наведено жодних об'єктивних перешкод у реалізації права на подання доказів на підтвердження понесених стороною судових витрат на професійну правничу допомогу у встановлений законом п'ятиденний строк після ухвалення рішення по суті спору, відповідна заява взагалі не містить клопотання сторони про поновлення пропущеного процесуального строку.
Так, із тексту вказаної заяви убачається, обчислення заявником, у порушення положень ч.8 ст. 141 ЦПК України, п'ятиденного строку на подання доказів на підтвердження розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом цієї справи з дня складання повного тексту судового рішення.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" ЄСПЛ роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Отже, безпідставне поновлення процесуального строку є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Натомість у справі, яка переглядається, позивач та її представник не вказали, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Сторона позивача не навела змістовних і вагомих доводів щодо вчинення нею всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати її процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довела, що в цій справі можливість вчасного подання нею доказів на підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від її волевиявлення. Водночас пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача та/або її представника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі "Дія 97" проти України").
Вказане залишилось поза увагою суду першої інстанції, який вирішив питання про ухвалення у справі додаткового рішення не перевіривши дотримання заявником визначених ч.8 ст. 141 ЦПК України строків для звернення до суду із заявою про долучення доказів понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу та не прийняв жодного рішення щодо цього процесуального питання.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Зважаючи на викладене, порушення судом норм процесуального права, які відповідно до пункту 4 статті першої, абазу 2 частини другої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування додаткового рішення, оскільки такі порушення призвели до неправильного вирішення вказаного питання, а саме під час розгляду поданої заяви про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат у справі, при цьому суд не перевірив, чи пропущено стороною строк для звернення до суду із зазначеною заявою, а якщо так, то поважність причин його пропуску та наявність законних підстав для його поновлення.
Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково, а оскаржуване додаткове рішення суду потрібно скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким залишити без розгляду вказану вище заяву відповідача.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву представника відповідача Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича - адвоката Гросу Владислава Євгеновича про ухвалення додаткового рішення, подану по цивільній справі №947/56/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання права особистої власності на квартиру в житлово-будівельному кооперативі залишити без розгляду.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 27 січня 2025 року.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.А. Коновалова
М.В. Назарова