Номер провадження: 22-ц/813/495/25
Справа № 947/929/23
Головуючий у першій інстанції Калініченко Л.В.
Доповідач Лозко Ю. П.
21.01.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Коновалової В.А., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Всесвіт»
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 червня 2023 року
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Всесвіт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
У січні 2023 року ТОВ «Всесвіт» звернулось до суду з вказаним вище позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 2 583 063 грн.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 12.10.2020 року між ТОВ «Всесвіт» та ОСОБА_1 укладено договір надання продукції підприємства для демонстрації, за умовами якого позивач надав відповідачеві продукцію власного виробництва - ювелірні вироби із золота зі вставками із синтетичного, дорогоцінного та/або напівдорогоцінного каміння та/або без вставок, виготовлені згідно з ДСТУ 3524-97 «Вироби золотарські з коштовних металів. Загальні технічні умови», а також з технічними регламентами, розробленими відповідно до діючого законодавства України, що регулює сферу обігу дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння для демонстрації їх потенційним покупцям з метою вивчення попиту та формування цінової політики підприємства.
Згідно з умовами договору, договір набуває чинності з моменту його підписання і діє по 11.11.2020 року. Після закінчення дії договору сторона 2 повертає стороні 1 всі вироби, надані по накладним та надає перелік підприємств або ФОП, бажаючих придбати продукцію ТОВ «Всесвіт».
Також позивач стверджує, що у відповідності до видаткової накладної (для демонстрації ювелірних виробів) №17315 від 12.10.2020 року, ТОВ «Всесвіт» передало ОСОБА_1 , а останній прийняв ювелірні вироби, загальною кількістю 599 одиниць, загальною вагою 1698,300гр.
12.10.2020 року між ТОВ «Всесвіт» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до вказаного вище договору, відповідно до якої сторони доповнили договір абзацом 5, яким засвідчили, що собівартість переданої за цим договором продукції згідно даних балансу ТОВ «Всесвіт» складає 402844,92 грн., а ринкова вартість визначається на рівні 2 330 020,00 грн.
22.10.2020 року позивачем видано видаткову накладну (для демонстрації ювелірних виробів) №17350, за якою ТОВ «Всесвіт» передало ОСОБА_1 , а останній прийняв ювелірні вироби, загальною кількістю 82 одиниці, загальною вагою 184,690 гр.
22.10.2020 року між ТОВ «Всесвіт» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №2 до вказаного вище договору, відповідно до якої сторони змінили абзац 5 договору, яким засвідчили, що собівартість переданої за цим договором продукції згідно даних балансу ТОВ «Всесвіт» складає 446244,36 грн., а ринкова вартість визначається на рівні 2 583 063,00 грн. Сторони засвідчили, що договір діє по 04.01.2022 року.
Відповідач в обумовлений строк отриману за договором надання продукції підприємства для демонстрації від 12.10.2020 року, продукцію у виді ювелірних виробів не повернув, а 04.01.2021 року повідомив підприємство, що цю продукцію у нього викрали невідомі особи 27.10.2020 року.
Позивач зазначає, що відповідачем йому завдано збитків у розмірі отриманої продукції на загальну вартість 2 583 063 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 червня 2023 року у задоволенні позову ТОВ “Всесвіт» відмовлено.
У апеляційній скарзі ТОВ “Всесвіт», в інтересах якого діє адвокат Бузинний А.С., просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 червня 2023 року та задовольнити позовні вимоги.
За посиланнями скаржника суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивач обравши такий спосіб захисту, як «примусове виконання обов'язку в натурі», не лише не отримає задоволення свого інтересу та захисту своїх прав, а вимушений буде повторно звертатись суду з тим же предметом, з яким він звернувся у цій справі, а саме відшкодування збитків.
Також, за твердженням скаржника, судом залишено поза увагою, що попри допущену опису у своєму повідомлені від 04.01.2021 року відповідач однозначно стверджує про неможливість повернення продукції саме за договором від 12.10.2020 року. Вказане підтверджував сам відповідач протягом розгляду справи судом першої інстанції.
08 січня 2025 року засобами поштового зв'язку відповідач ОСОБА_1 направив до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, у якому також звернув увагу на поданням ним до суду першої інстанції заяви про те, що він не заперечує проти позовних вимог, а відтак не заперечує і проти задоволення апеляційної скарги ТОВ “Всесвіт».
У судовому засіданні 30 липня 2024 року представник скаржника адвокат - Бузинний А.С., підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги. Згодом подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
У судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, із заявами про відкладення розгляду справи не зверталися, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до приписів статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Всесвіт» не доведено підстав його позову, з наданого до суду листа від ОСОБА_1 від 04.01.2021 року убачається, повідомлення останнім позивача про неможливість повернення отриманих товарів за видатковими накладеними №560 від 12.10.2020 року та №563 від 22.10.2020 року, разом з тим, за вказаним договором, відповідачеві передано ювелірні вироби за видатковими накладеними №17315 від 12.10.2020 року та №17350 від 22.10.2020 року, а отже сторонами жодних чином не підтверджено неможливість виконання укладеного між ними правочину в обумовлений спосіб, тому обраний позивачем способі захисту є неефективним.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі N 638/2304/17 (провадження N 61-2417сво19)).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Вирішуючи питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 збитків колегія суддів виходить з факту укладення сторонами договору про надання продукції підприємства для демонстрації, який, зокрема передбачав обов'язок відповідача повернути позивачу всі вироби, надані по накладним, та факту передання такої продукції на зберіганні відповідачу.
Так, як убачається з матеріалів справи, 12.10.2020 року між ТОВ «Всесвіт» та ОСОБА_1 було укладено договір надання продукції підприємства для демонстрації, за умовами якого позивач надав відповідачу продукцію власного виробництва - ювелірні вироби із золота зі вставками із синтетичного, дорогоцінного та/або напівдорогоцінного каміння та/або без вставок, виготовлені згідно з ДСТУ 3524-97 «Вироби золотарські з коштовних металів. Загальні технічні умови», а також з технічними регламентами, розробленими відповідно до діючого законодавства України, що регулює сферу обігу дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння для демонстрації їх потенційним покупцям з метою вивчення попиту та формування цінової політики підприємства.
Згідно з умовами вказаного вище договору, такий набуває чинності з моменту його підписання і діє по 11.11.2020 року.
Після закінчення дії договору сторона 2 повертає стороні 1 всі вироби, надані по накладним та надає перелік підприємств або ФОП, бажаючих придбати продукцію ТОВ «Всесвіт».
У відповідності до видаткової накладної (для демонстрації ювелірних виробів) №17315 від 12.10.2020 року, ТОВ «Всесвіт» передало ОСОБА_1 , а останній прийняв ювилірні вироби, загальною кількістю 599 одиниць, загальною вагою 1698,300 гр.
12.10.2020 року між ТОВ «Всесвіт» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до вказаного вище договору, відповідно до якої сторони доповнили договір абзацом 5, яким засвідчили, що собівартість переданої за цим договором продукції згідно даних балансу ТОВ «Всесвіт» складає 402844,92 грн, а ринкова вартість визначається на рівні 2 330 020 грн. Також сторони засвідчили, що сторона 1 оплачує стороні 2 послуги по демонстрації продукції із розрахунку 80 гривень за кожного суб'єкта, який виявив бажання придбати продукцію ТОВ «Всесвіт» та який включений до зазначеного переліку.
Надалі 22.10.2020 року позивачем видано видаткову накладну (для демонстрації ювелірних виробів) №17350, за якою ТОВ «Всесвіт» передало ОСОБА_1 , а останній прийняв ювилірні вироби, загальною кількістю 82 одиниці, загальною вагою 184,690 г.
22.10.2020 року між ТОВ «Всесвіт» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №2 до вказаного договору, відповідно до якої сторони змінили абзац 5 договору, яким засвідчили, що собівартість переданої за цим договором продукції згідно даних балансу ТОВ «Всесвіт» складає 446244,36 грн, а ринкова вартість визначається на рівні 2 583 063 грн. А також сторони змінили абзац 6 договору, яким засвідчили, що договір діє по 04.01.2022 року.
04.01.2021 року ОСОБА_1 листом повідомив позивача, що продукцію ТОВ «Всесвіт» надану йому для демонстрації по видатковим накладним №560 від 12.10.2020 року та №563 від 22.10.2020 року повернути не має можливості, оскільки 27.10.2020 року невідомою особою було здійснено проникнення до його житла та викрадено вказану продукцію в повному обсязі.При цьому зазначив, що за вказаним фактом введеться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020050390002665.
Отже, суд помилково вважав, що матеріалами справи не підтверджується факт втрати переданої відповідачу за вказаним договором від 12.10.2020 року продукції.
Дійсно, лист про неможливість виконання взятих на себе за договором від 12.10.2020 року зобов'язань, направлений ОСОБА_1 ТОВ «Всесвіт» до закінчення передбаченого вказаним договором строку його виконання.
Водночас, ураховуючи, що ОСОБА_1 обґрунтував неможливість повернення переданої йому продукції у зв'язку з її викраденням, про що повідомив позивача та звернувся до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення ( досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020050390002665, де позивача визнано потерпілою особою триває), колегія суддів вважає, що суд вирішуючи справу, помилково вважав недоведеними обставини щодо неможливості виконання відповідачем умов вказаного договору до закінчення строку його дії - 04.01.2022 року.
Також хоча у наданій позивачем копії листа ОСОБА_1 від 04.01.2021 року вбачаються розбіжності у номерах видаткових накладних про втрату товару переданих за якими повідомив відповідач та видаткових накладних, за якими ТОВ «Всесвіт» передало ОСОБА_1 продукцію за договором від 12.10.2020 року, проте, як убачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 заявою від 03.03.2023 року визнав позовні вимоги та підстави позову ТОВ «Всесвіт», зокрема факт втрати ювелірних виробів, переданих йому за видатковими накладними №17315 від 12.10.2020 року та №17350 від 22.10.2020 року, та приймаючи участь у розгляді справи 06.06.2023 року пояснив, що розбіжності у номерах накладних є опискою, зумовленою складанням у короткий проміжок часу декількох листів-повідомлень різним адресатам про втрату продукції переданої йому за різними видатковими накладними.
Відповідно до ч.1 ст. 80 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Тож, ураховуючи викладе та зважаючи на відсутність обґрунтування судом першої інстанції сумнівів у визнаних учасниками справи обставин, колегія суддів виснує про доведеність позивачем факту втрати ОСОБА_1 переданої за договором 12.10.2020 року продукції, а отже і неможливості виконання ним взятих на себе за вказаним договором зобов'язань.
Стосовно висновку суду першої інстанції про обрання позивачем неналежного способу захисту колегія суддів, погоджуючись із відповідними доводами скаржника, зауважує про таке.
Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно зі статтею 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом статті 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Звертаючись до суду із позовом ТОВ «Всесвіт», обґрунтовуючи заявлені до ОСОБА_1 , вимоги, посилаючись на ст.ст.1166 ЦК України, зазначило, про неможливість виконання відповідачем взятих на себе за договором 12.10.2020 року зобов'язань, з повернення наданої йому продукції, через втрату такої, що завдало ТОВ «Всесвіт» збитків, у розмірі вартості відповідних ювелірних виробів.
З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах є вимога про передання відповідачем отриманих ним речей в натурі.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК).
Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов'язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов'язань, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-75цс13 зроблено висновок, що "оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати".
Схожі висновки наведені у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі N 910/6381/18, від 22 січня 2019 року у справі N 927/877/17, від 28 серпня 2019 року у справі N 910/5381/18 та інших, на які є посилання в касаційній скарзі.
Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (частина перша вказаної статті).
Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, відповідно до частини третьої ст. 623 ЦК України.
Також нормами ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі, що передбачено частиною третьою статті 22 ЦК України.
Таким чином, зважаючи на недоведеність відповідачем наявності обставин для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання взятих на себе договірних зобов'язань, та ураховуючи доведеність ТОВ «Всесвіт» належними та допустимими доказами заподіяння з боку відповідача ОСОБА_1 збитків, у зв'язку з втратою переданої останньому продукції загальною вартістю 2 583 063 грн, колегія суддів виснує про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Всесвіт».
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду потрібно скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ТОВ «Всесвіт», з вказаних вище підстав.
Відповідно до ч. 1, 2, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновки до яких дійшов апеляційний суд, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Всесвіт» підлягає стягненню судовий збір сплачений у судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 98 865 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Всесвіт» задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Всесвіт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Всесвіт» (ЄДРПОУ 23783269) заборгованість у розмірі 2 583 063 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Всесвіт» (ЄДРПОУ 23783269) розмір судового збору сплаченого у судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 98 865 грн.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 27 січня 2025 року.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.А. Коновалова
М.В. Назарова