Справа № 296/2474/25
1-кс/296/1207/25
Іменем України
12 березня 2025 року м.Житомир
Слідчий суддя Корольовського районного суду м.Житомира ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна,-
До Корольовського районного суду м. Житомира надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту на майно.
Обгрунтовуючи клопотання адвокат ОСОБА_3 вказав, що ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 16.12.2024р. у справі № 296/11254/24 клопотання старшого слідчого в ОВС відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Житомирській області ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні №12024060000000899 від 04.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України задоволено. Накладено арешт на напівпричіп «SCHMITZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 07.06.2010 належить особі ОСОБА_6 , із забороною власнику або будь-яким третім особам права на відчуження, розпорядження та користування транспортним засобом.
Адвокат ОСОБА_3 зазначає, що у кримінальному провадженні проведені всі можливі слідчі дії та судові експертизи щодо встановлення обставин та механізму ДТП.
Представник власника майна стверджує, що на даний час будь-які ризики щодо втрати або пошкодження майна, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню відсутні, а також відсутні будь-які застереження експертів у висновках експертиз, за яких потребується проведення додаткових експертних досліджень вказаних транспортних засобів. Враховуючи вищезазначене та оскільки підстави для подальшого утримання майна відсутні, представник просить вимоги клопотання задовольнити.
Від адвоката ОСОБА_3 11.03.2025р. надійшла заява про розгляд клопотання без його участі. Вимоги клопотання підтримав у повному обсязі.
Слідчий в судове засідання не з'явився, від нього 12.03.2025р. надійшла заява в якій останній вказує, що основні слідчі дії з автомобілем наразі проведено. Щодо можливості скасування арешту майна в частині заборони користування транспортним засобом покладається на розсуд суду. Категорично наполягав на необхідність продовження існування арешту (обтяження) на право відчуження та розпорядження транспортним засобом.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, приходить до наступного висновку.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку (ч.1 ст.170 КПК України).
Ухвалою слідчого судді Корольовсього районного суду м. Житомира від 16.12.2024р. у справі № 296/11254/24 клопотання старшого слідчого в ОВС відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Житомирській області ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні №12024060000000899 від 04.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України задоволено. Накладено арешт на напівпричіп «SCHMITZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 07.06.2010 належить особі ОСОБА_6 , із забороною власнику або будь-яким третім особам права на відчуження, розпорядження та користування транспортним засобом.
Встановлено, що постановою слідчого від 04.12.2024р. вилучений напівпричіп «SCHMITZ» реєстраційний номер НОМЕР_1 , визнано речовим доказом.
Вирішуючи питання на предмет задоволення клопотання про скасування арешту майна, слідчим суддею враховується наступне.
У відповідності до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Виходячи із аналізу викладеного, вказана норма пов'язує право слідчого судді на скасування арешту майна із можливістю надання учасниками процесу доказів та відомостей, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба та доведеності перед слідчим суддею їх законності та переконливості.
Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, згідно вимог ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
З матеріалів справи вбачається, що напівпричіп «SCHMITZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 07.06.2010 належить особі ОСОБА_6 .
Згідно довіреності на право управління транспортного засобу, фірма "Nikolaev Nikolai" має у власності, зокрема, холодильник «SCHMITZ», реєстраційний номер HMX-8902, та довіряє "Heorhii Rusnak" управління вказаним транспортним засобом, а також виконання інших дій (а.с. 12).
Суд бере до уваги, що в заяві слідчий вказав, що основні слідчі дії з напвпричепом проведено та поклався на розсуд суду щодо можливості скасування арешту майна в частині користування.
Відповідно до положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифіковано Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження як упродовж досудового розслідування, так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Окрім того, Європейський суд з прав людини своїми рішеннями неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A № 52). Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «ОСОБА_1 та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A № 98).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
У рішеннях по справах «Фокм, Кемпбел і Гарлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук і Йонкало проти України» судом вказано на те, що доцільність та вмотивованість застосування заходів забезпечення кримінального провадження передбачає існування фактів або інформації, які повинні задовольнити об'єктивного спостерігача в тому, що особа, щодо якої розглядається питання, вчинила злочин; такі факти не можуть спиратися на голе припущення і повинні бути чимось більшим, ніж нечітка здогадка або непідтверджена підозра.
Отже, позбавлення добросовісного власника майна, можливості розпоряджатися власністю, як захід забезпечення кримінального провадження, порушує право власності та суперечить ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому випадку, коли у кримінальному провадженні відсутні підстави, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння майном у контексті забезпечення «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту прав конкретної особи фізичної чи юридичної особи.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень з боку слідчого щодо скасування арешту в частині заборони користування напівпричіпом «SCHMITZ», реєстраційний номер HMX-8902, зважаючи, що проведені всі основні слідчі дії з арештованим майном, слідчий суддя вважає, що клопотання підлягає до задоволення в частині скасування арешту щодо позбавлення права користування майном.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 167, 170-175, 309 КПК України,-
Клопотання ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , про скасування арешту майна - задовольнити частково.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м.Житомира від 11.12.2024р. по справі № 296/11254/24, на напівпричіп «SCHMITZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 07.06.2010 належить особі ОСОБА_6 , в частині заборони користування майном.
В решті вимог клопотання відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1