Справа № 523/3843/25
Провадження №2/523/3153/25
"14" березня 2025 р.
Суддя Суворовського районного суду м. Одеси Кисельов В.К., розглянувши матеріали, які надійшли за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ) про розірвання договору про спільну діяльність,
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені та в інтересах яких діє адвокат Левіт Віктор Семенович, подали до Суворовського районного суду м. Одеси позовну заяву до ОСОБА_3 про розірвання договору про спільну діяльність від 09.05.2024р., укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , згідно п.1.2 якого вказано, що метою цього договору є організація роботи з виробництва та реалізації продукції за адресою: м.Одеса, Грецька площа, буд3/4, кафе «Кюртош Калач», як зазначено в п.1.3 мета договору реалізується шляхом виготовлення та реалізації продукції, створення умов необхідних для виробництва та реалізації продукції, в тому числі придбання майна, укладення договорів, відкриття розрахункових рахунків, розроблення технологій виготовлення продукції інших дій, необхідних для економічного розвитку виробництва та реалізації. Крім того, згідно п.6.1, результатом спільної діяльності є отриманий прибуток від діяльності з організації виготовлення та реалізації продукції.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2025р., суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст.ст. 14, 33 ЦПК України.
Ознайомившись із матеріалами позову, суддя дійшов наступного висновку.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Підсудністю у цивільному судочинстві визначено розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно ч.2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до п.6,13 ч.1 ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17; далі - КАС), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12; далі - ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору, зокрема є: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
За загальним правилом критеріями належності справи до господарського судочинства є в сукупності суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.
Визначення позивачем у позові такого складу сторін у справі (позивача та відповідача), який не відповідає реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах, не може змінювати вид судочинства, в якому слід розглядати такий спір.
З позову та доданих до нього матеріалів вбачається, що між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 09.05.2024р. було укладено договору про спільну діяльність , метою якого є економічний розвиток виробництва та реалізації продукції з отриманням прибутку від діяльності, тобто господарська діяльність.
Однак через невиконання ОСОБА_3 умов цього договору - не внесення грошового внеску в розмірі 211291,96 грн. позивачі звернулись до суду.
Окрім того, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 , а також позивач ОСОБА_2 є суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами підприємцями.
З урахуванням встановлених обставин суддя дійшов висновку, що спір в цій справі виник за участю суб'єктів господарювання з метою здійснення підприємницької діяльності за кошти, отримані внаслідок укладення договору про спільну діяльність, тому він належить до спорів, які підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 607/8542/16-ц, від 17 березня 2021 року у справі № 263/15489/16-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 266/1/17, від 02 червня 2021 року у справі № 520/1677/18, 14 червня 2023 року у справі №522/10706/18.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що позивачем заявлено вимоги, які не підлягають розгляду в порядку ЦПК України, вважаю необхідним, на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, відмовити у відкритті провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору про спільну діяльність, роз'яснивши позивачам їх право звернутися з таким позовом до відповідного господарського суду за правилами підсудності, встановленими ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.19, 186, 260, 353-355 ЦПК України, ст. 4,20 ГПК України суддя, -
1.У відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ) про розірвання договору про спільну діяльність - відмовити.
2. Зобов'язати УДК в Одеській області повернути ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок, згідно квитанції № 237038138 від 04.03.2025 (*;101; НОМЕР_1 ;;101 3270216968;Судовий збір, за позовом ОСОБА_1 , Суворовський районний суд м. Одеси)
Роз'яснити позивачам право звернення із зазначеним позовом до відповідного господарського суду за правилами підсудності, встановленими ГПК України.
Надіслати заявникові ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі та позовні матеріали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з складення ухвали.
Суддя В.К. Кисельов
Складено та підписано 14.03.2025