65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"05" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/4663/24
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,
розглянувши справу
за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (65029, Одеська обл., м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б; код ЄДРПОУ 34674102)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Кабатової Світлани Юхимівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 369 598,55 грн;
представники сторін:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Кабатової Світлани Юхимівни 369 598,55 грн заборгованості за послуги з постачання теплової енергії.
В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором на постачання теплової енергії № 6398 від 01.01.2008, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за період з листопада 2016 р. по липень 2024 р. у розмірі заявленої до стягнення суми.
Ухвалою від 23.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/4663/24, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.11.2024, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
Судове засідання, призначене на 25.11.2024, не відбулося у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою від 25.11.2024 повідомлено сторін про те, що підготовче судове засідання призначено на 16.12.2024.
16.12.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.
Судове засідання, призначене на 16.12.2024, не відбулося у зв'язку із повідомленням про закладення вибухового пристрою в адміністративній будівлі суду.
Ухвалою від 16.12.2024 повідомлено сторін про те, що підготовче судове засідання призначено на 15.01.2025.
Протокольною ухвалою від 15.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.02.2025.
12.02.2025 представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Судове засідання, призначене на 12.02.2025, не відбулося у зв'язку у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою від 12.02.2025 повідомлено сторін про те, що розгляд справи по суті призначено на 05.03.2025.
05.03.2025 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Відповідач правом на подання відзиву не скористалась, явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечила, про розгляд справи повідомлялась належним чином шляхом надсилання ухвал суду за адресою реєстрації відповідача - 65026, Одеська обл., м. Одеса, провулок Красний, буд. 8/10, кв. 1.
Однак, судова кореспонденція поверталася до суду з відмітками пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно з ч.ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки.
Частиною 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд виснував про можливість розгляду справи за наявними доказами.
05.03.2025 судом складено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
01.01.2008 між Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» (теплопостачальна організація) та Фізичною особою-підприємцем Кабатовою Світланою Юхимівною (споживач) укладено Договір на постачання теплової енергії № 6398 (далі - Договір; а.с. 102-105), згідно якого теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію, а споживач зобов'язується оплачувати фактично одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.
Теплова енергія постачається споживачу на опалювання офісів по пров. Красний, 8/10, кв. 1 та по вул. Грецька, 45, кв. 32 в обсягах згідно додатку № 1 до цього договору (п. 2.1. Договору).
Право власності відповідача на вказані приміщення підтверджується наявним у матеріалах справи свідоцтвом про право власності № 024632 від 07.02.2003 (а.с. 33) та свідоцтвом про право власності № 1185 від 21.12.1998 (а.с. 35).
Підпунктом 3.2.2. п. 3.2. Договору визначено обов'язок споживача виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, що передбачені цим договором.
Облік споживання теплової енергії на опалення та кількість спожитої теплової енергії визначається розрахунковим способом: на опалення - згідно теплового навантаження будівлі з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел теплопостачальної організації та кількості діб роботи теплоспоживчого обладнання споживача в розрахунковий період (п.п. 5.1., 5.3. Договору).
Згідно з п. 6.1. Договору розрахунки за теплову енергію проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів 285,39 грн за 1 Гкал. на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації.
Кількість спожитої теплової енергії визначається згідно п. 5.3. даного договору (п. 6.2. Договору).
Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.3. Договору).
Споживач за три дні до початку розрахункового періоду сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої та зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період (п. 6.4. Договору).
Щомісяця споживач та теплопостачальна організація до 15 числа місяця після розрахункового складають акт звіряння взаєморозрахунків. Сальдо, що відображено в акті звіряння взаєморозрахунків, враховується для подальшої оплати (п. 6.5. Договору).
У випадку якщо сальдо, що відображено в акті звіряння взаєморозрахунків на користь теплопостачальної організації, споживач зобов'язаний сплатити його не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 6.6. Договору).
Договір набуває чинності з 01.10.2007 та діє до 31.12.2008. Припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією зі сторін (п.п. 10.1., 10.3., 10.4. Договору).
Додатком № 1 до Договору сторонами узгоджено обсяги постачання теплової енергії (а.с. 106).
На виконання умов Договору, в період з листопада 2016 р. по липень 2024 р., позивачем було поставлено відповідачу теплову енергію на загальну суму 369 598,55 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунком позивача (а.с. 108-119), виставленими відповідачу рахунками-фактурами (а.с. 38-98) та відповідачем не заперечується.
Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази щодо здійснення відповідачем оплати вартості поставленої позивачем теплової енергії, судом встановлено, що станом на час вирішення спору, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором на постачання теплової енергії № 6398 від 01.01.2008 становить 369 598,55 грн, що відповідачем не спростовано.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Енергопостачальні підприємства інших, крім державної і комунальної, форм власності можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами (ч. 5 ст. 275 Господарського кодексу України).
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 3 ст. 189 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.
Частинами першою та другою статті 191 Господарського кодексу України передбачено, що державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку. Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України "Про ціни і ціноутворення".
Тариф (ціна) на теплову енергію, яку позивач постачав за Договором відповідачу, є державною регульованою ціною, яка запроваджується органом виконавчої влади відповідно до його повноважень у встановленому законодавством порядку (ч. 3 ст. 189, ст. 191 Господарського кодексу України).
Частиною першою статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" передбачено, що державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.
Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін (ч. 3 ст. 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення").
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" регулятор здійснює державне регулювання шляхом, зокрема, ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг та формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом.
Згідно з п. 6 ч. 3 ст. 3 цього Закону одним з основних завдань Регулятора є реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор, зокрема, встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб'єктів природних монополій та інших суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом, та змінює їх за результатами перевірки або моніторингу.
Згідно з абз. 7 ст. 16 Закону України "Про теплопостачання" до повноважень НКРЕКП належить, серед іншого, встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП.
Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становите на ринку, є регульованими (ч. 2 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання»).
Відповідно до положень ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи повинні враховувати собівартість теплової енергії і забезпечувати рентабельність суб'єкта господарювання. Рентабельність визначається органом, уповноваженим встановлювати тарифи. Встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається.
Як зазначає позивач, постановою Національної комісієї, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 07.07.2021 року № 1085 «Про затвердження змін до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання» внесено зміни до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання, затверджених Постановою НКРЕКП від 22.03.2017 року № 308.
Відповідно до внесених змін, КП «Теплопостачання міста Одеси» з липня 2021 року знаходиться під регулюванням Одеської обласної адміністрації.
Так, виконавчим комітетом Одеської міської ради 23.12.2021 було прийнято рішення № 395 про встановлення з 01.01.2022 Комунальному підприємству «Теплопостачання міста Одеси» нових тарифів для категорії «Інші споживачі» в розмірі 5 795,64 грн з ПДВ за 1 Гкал.
Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 21.09.2023 за № 333 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання та послугу з постачання теплової енергії комунальному підприємству «Теплопостачання міста Одеси» для категорії “Інші споживачі» затверджено новий тариф, що складає: 7037,35 грн за 1 Гкал (з ПДВ).
Відповідно до Правил № 830 та вищезазначеної постанови КМУ від 21.08.2019 року № 808 було затверджено плату за абонентське обслуговування для послуг з постачання теплової енергії, що надаються споживачам міста Одеси за індивідуальними договорами з 01.11.2021 року в розмірі 18,86 грн (з ПДВ) на 1 абонента (приміщення в багатоквартирному будинку. З травня 2023 абонентська плата становила 13.30 грн, а з травня 2024 року абонентська плата становить 22,51 грн.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 808 введений граничний розмір абонентської плати на всі послуги ЖКГ. Для споживачів КП “ТМО» абонентська плата менше ніж граничний розмір. Розмір плати за абонентське обслуговування нараховується щомісячно у фіксованому розмірі на один особовий рахунок, незалежно від кількості мешканців у квартирі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ст. 204 Цивільного кодексу України укладений сторонами Договір, як правочин, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами, і зобов'язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Крім того, матеріали справи не містять доказів розірвання чи припинення Договору, у зв'язку з чим суд вважає, що він є чинним та таким, що продовжений на підставі положень п. 10.4. Договору та обов'язковим до виконання сторонами у справі.
За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 79 ГПК України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.
Судом встановлено обставини неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати наданих позивачем у період з листопада 2016 р. по липень 2024 р. послуг з постачання теплової енергії за Договором на постачання теплової енергії № 6398 від 01.01.2008, внаслідок чого у відповідача рахується заборгованість за спірний період у сумі 369 598,55 грн. Оскільки порушення відповідачем грошових зобов'язань за Договором суперечить вищевказаним нормам права та умовам Договору суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нарахований відповідачу основний борг у розмірі заявленої до стягнення суми, а отже позовні вимоги Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеси» підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, приймаючи до уваги задоволення в повному обсязі позовних вимог позивача, а також враховуючи, що позовну заяву позивачем було подано через систему «Електронний суд» , з відповідача на користь позивача слід стягнути 4 435,18 грн судового збору. Решта 1 108,80 грн судового збору є надмірно сплаченими.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (65029, Одеська обл., м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б; код ЄДРПОУ 34674102) до Фізичної особи-підприємця Кабатової Світлани Юхимівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 369 598,55 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кабатової Світлани Юхимівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (65029, Одеська обл., м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б; код ЄДРПОУ 34674102) 369 598,55 грн заборгованості, 4 435,18 грн витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення складено 05 березня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 14 березня 2025 р.
Суддя Р.В. Волков