65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"10" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5774/23
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,
розглянувши заяву (вх. № 2-275/25 від 28.02.2025) Приватного підприємства Фірма «ЮГЄВРОТРАНС» про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, у справі № 916/5774/23
за позовом керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65058, Одеська обл., м. Одеса, вул. Армійська, 18; код ЄДРПОУ 3829636324)
в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 6; код ЄДРПОУ 00034022)
до відповідачів:
1) Приватного підприємства Фірма «ЮГЄВРОТРАНС» (65031, Одеська обл., м. Одеса, вул. Миколи Боровського, буд. 31; код ЄДРПОУ 25422469),
2) Концерну «Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А; код ЄДРПОУ 33689922) в особі філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» (65012, Одеська обл., м. Одеса, провулок Штабний, 1; код ЄДРПОУ ВП 35123222),
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (65048, Одеська обл., м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 15; код ЄДРПОУ 43015722)
про визнання недійсним договору, зобов'язання вчинити певні дії;
представники учасників справи:
від прокуратури - Щур Є.І.,
від позивача - Добров Ю.І.,
від відповідача-1 - Єлькіна М.Г.,
від відповідача-2 - не з'явився,
від третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - не з'явився,
У провадженні господарського суду перебувала справа № 916/5774/23 за позовом керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Приватного підприємства Фірма «ЮГЄВРОТРАНС», Концерну «Військторгсервіс» в особі філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про визнання недійсним договору, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.07.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2024, позовні вимоги у справі № 916/5774/23 задоволено у повному обсязі:
- визнано недійсним Договір про надання послуг № ВКС-1017 від 01.09.2022, укладений між Концерном «Військторгсервіс» в особі філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» та Приватним підприємством Фірма «ЮГЄВРОТРАНС»;
- зобов'язано Приватне підприємство Фірма «ЮГЄВРОТРАНС» звільнити приміщення буд. Б закритої території за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 32, площею 234 кв.м та відкриту територію за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 32, площею 200 кв.м.
- стягнуто з Приватного підприємства Фірма «ЮГЄВРОТРАНС» на користь Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону 2 684,00 грн витрат зі сплати судового збору;
- стягнуто з Концерну “Військторгсервіс» в особі філії “Південна» Концерну “Військторгсервіс» на користь Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону 2 684,00 грн витрат зі сплати судового збору.
10.01.2025 господарським судом було видано відповідні накази на виконання рішення, зокрема, про зобов'язання Приватного підприємства Фірма «ЮГЄВРОТРАНС» звільнити приміщення буд. Б закритої території за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 32, площею 234 кв.м та відкриту територію за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 32, площею 200 кв.м.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.02.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 916/5774/23 за касаційною скаргою Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Південна" Концерну "Військторгсервіс" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 і рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2024.
28.02.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла заява Приватного підприємства Фірма «ЮГЄВРОТРАНС» про визнання наказу Господарського суду Одеської області від 10.01.2025, яким було зобов'язано Приватне підприємство Фірма «ЮГЄВРОТРАНС» звільнити приміщення буд. Б закритої території за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 32, площею 234 кв.м та відкриту територію за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 32, площею 200 кв.м., таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою від 28.02.2025 розгляд заяви Приватного підприємства Фірма «ЮГЄВРОТРАНС» призначено на 10.03.2025.
10.03.2025 прокурор подав до суду письмові заперечення проти заяви відповідача-1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
У судовому засіданні, яке відбулось 10.03.2025, представник відповідача-1 просила задовольнити заяву та визнати наказ Господарського суду Одеської області від 10.01.2025 про зобов'язання Приватного підприємства Фірма «ЮГЄВРОТРАНС» звільнити приміщення буд. Б закритої території за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 32, площею 234 кв.м та відкриту територію за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 32, площею 200 кв.м таким, що не підлягає виконанню.
Представник позивача та прокурор заперечували проти задоволення заяви.
Відповідач-2 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, явку представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
10.03.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини ухвали.
Розглянувши заяву Приватного підприємства Фірма «ЮГЄВРОТРАНС» про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, суд дійшов наступних висновків.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
В силу статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За умовами частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частинами першою, другою статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25.04.2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело як джерело права.
За умовами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.97, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні по справі "Деркач та Палек проти України" Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, даний пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії").
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин така затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").
У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 328 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, що підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної чи касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
За умовами частини другої статті 328 Господарського процесуального кодексу України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Слід зазначити, що на господарський суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав виконавчий документ може бути визнано таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення, при цьому суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Наведені підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням зустрічних вимог, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові (до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема: видача виконавчого документа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого документа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого документа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката тощо).
Водночас перелік підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 328 Господарського процесуального кодексу України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у вказаній норми процесуального права.
В межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, у той час як перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків не здійснюється.
Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 30.03.2021 у справі № 910/8794/17.
В обґрунтування заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, відповідач-1 покликається на те, що на момент розгляду справи договір про надання послуг № ВКС-1017 від 01.09.2022, укладений між Приватним підприємством Фірма «ЮГЄВРОТРАНС» та Концерном «Військторгсервіс», припинив свою юридичну та фактичну дію 31.12.2023 року та не був надалі продовжений, з огляду на що відповідач-1 не розуміє яким саме чином виконувати рішення в частині звільнення майна.
Зазначає, що Міністерство оборони України, яке є стягувачем у виконавчому провадженні № 76988763, розуміючи неможливість виконання рішення суду у зв'язку з закінченням терміну дії договору, отримують накази суду та 27.01.2025 направляють їх на виконання. В результаті таких дій, 27.01.2025 державним виконавцем Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Мазур Вікторією Володимирівною було відкрито виконавче провадження № 76988763 та встановлено Приватному підприємству Фірма "ЮГЄВРОТРАНС" строк для виконання рішення суду 10 робочих днів. У зв'язку з відкриттям виконавчого провадження, на Приватне підприємство Фірма «ЮГЄВРОТРАНС», яке не орендує та не використовує майно, державним виконавцем покладено виконавчі витрати у розмірі 32 000,00 грн та витрати у розмірі 369,00 грн.
Таким чином, Приватне підприємство Фірма «ЮГЄВРОТРАНС» вважає, що наведені у заяві обставини є підставою для визнання наказу Господарського суду Одеської області від 10.01.2025 по справі № 916/5774/23 таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду, що, на переконання відповідача-1, підтверджується договором надання послуг № ВКС-1017, який закінчився 31.12.2023 та був предметом розгляду у суді.
Суд не погоджується з викладеними у заяві доводами відповідача-1, вважає вимоги заяви необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Як вже було зазначено, рішенням Господарського суду Одеської області від 23.07.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2024, позовні вимоги у справі № 916/5774/23 задоволено у повному обсязі:
- визнано недійсним Договір про надання послуг № ВКС-1017 від 01.09.2022, укладений між Концерном «Військторгсервіс» в особі філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» та Приватним підприємством Фірма «ЮГЄВРОТРАНС»;
- зобов'язано Приватне підприємство Фірма «ЮГЄВРОТРАНС» звільнити приміщення буд. Б закритої території за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 32, площею 234 кв.м та відкриту територію за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 32, площею 200 кв.м.
Так, вимога позивача звільнити спірне приміщення та відкриту територію, за своєю суттю, є негаторним позовом (стаття 391 Цивільного кодексу України), який спрямований на захист права власності від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 суд вказав, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).
Отже судовим рішенням у цій справі було задоволено негаторний позов прокурора про звільнення відповідачем-1 майна, яке належить Міністерству оборони України.
Заявлення власником вимоги про визнання недійсним правочину одночасно у поєднанні із вимогою про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (негаторного позову) на підставі статті 391 Цивільного кодексу України, за відсутності доказів звільнення нерухомого майна відповідачем-1, відповідає критеріям ефективного способу захисту визначеним усталеною практикою Верховного Суду, а саме: 1) застосування такого способу захисту реально відновить наявне суб'єктивне право, яке порушене; 2) обраний спосіб захисту відповідає характеру правопорушення; 3) застосування такого способу захисту відповідає цілям судочинства; 4) застосування такого способу захисту не суперечить принципам верховенства права; 5) застосування такого способу захисту не суперечить принципу пропорційності та процесуальної економії, зокрема, не породжує стан невизначеності та не спонукає позивача до повторного звернення за захистом до суду.
Зважаючи на той факт, що доказів звільнення спірного майна з боку відповідача-1 матеріали справи не містять, суд не вбачає правових підстав для задоволення заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Доводи заявника в частині спливу строку дії договору № ВКС-1017 від 01.09.2022 не є такими, що спроможні довести фактичне звільнення орендованого майна, оскільки закінчення строку дії договору автоматично не свідчить про повернення (звільнення) майна особою, яка його використовувала за таким договором.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріали справи не містять доказів звільнення Приватним підприємством Фірма «ЮГЄВРОТРАНС» орендованого майна, суд виснує, що наразі відсутні підстави стверджувати про добровільне виконання відповідачем-1 рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2024 у справі № 916/5774/23, яке набрало законної сили, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні заяви про визнання наказу від 10.01.2025 про зобов'язання Приватного підприємства Фірма «ЮГЄВРОТРАНС» звільнити приміщення буд. Б закритої території за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 32, площею 234 кв.м та відкриту територію за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 32, площею 200 кв.м таким, що не підлягає виконанню.
Керуючись ст. ст. 234, 328 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні заяви (вх. № 2-275/25 від 28.02.2025) Приватного підприємства Фірма «ЮГЄВРОТРАНС» про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, у справі № 916/5774/23 - відмовити.
Вступну та резолютивну частини ухвали оголошено 10 березня 2025 р. Повну ухвалу складено та підписано 14 березня 2025 р.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення та може бути оскаржена до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги в строк, визначений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Р.В. Волков