14 березня 2025 року Справа № 915/108/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль» (м. Миколаїв, Каботажний спуск, 18, ідентифікаційний код 30083966)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Сипко Ольги Гургенівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
про: стягнення 56483,91 грн.
Приватне акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 01-09/177 від 24.01.2024 (вх. № 1318/24 від 31.01.2024) до Фізичної особи-підприємця Сипко Ольги Гургенівни, в якій просить суд:
1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
2. Розгляд справи провести в порядку спрощеного позовного провадження.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сипко Ольги Гургенівни основний борг за спожиту теплову енергію в сумі 49472,11 грн на користь ПрАТ “Миколаївська ТЕЦ» на р/р НОМЕР_2 в ПАТ “АБ Укргазбанк», МФО 320478, код ЄДРПОУ 30083966.
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сипко Ольги Гургенівни 4843,19 грн інфляційних втрат, 1885,09 грн 3% річних, 283,53 грн пені; 3028,00 грн судового збору на користь ПрАТ “Миколаївська ТЕЦ» на р/р НОМЕР_3 в ПАТ “АБ Укргазбанк», МФО 320478, код ЄДРПОУ 30083966.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2024 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/108/24 та визначено головуючим у справі суддю Адаховську В.С.
Ухвалою суду від 05.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами. Встановлено відповідачу, в 15-денний строк від дня вручення даної ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Копія ухвали суду від 05.02.2024 була направлена позивачу до електронного кабінету через систему Електронний суд, відповідачу - у відповідності до приписів ч. 2 ст. 27 ГПК України.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи, поштове відправлення (ухвала суду від 05.02.2024) не була вручена відповідачу, зазначене поштове відправлення повернуто на адресу суду відділенням поштового зв'язку разом з довідкою із зазначенням причин повернення - за закінченням терміну зберігання.
Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання адресатом кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
З огляду на наведене, судом вжито необхідних заходів щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи (Аналогічна правова позиція викладена ВС в постанові від 25.06.2018р. у справі №904/9904/17).
Судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений в праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень»).
Тому відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Частиною 9 ст. 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ураховуючи викладені обставини, а також те, що відповідач не скористалися своїм правом подання відзиву на позовну заяву або інших документів по суті справи, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 5 ст. 252 ГПК України.
За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з приписами ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Розгляд справи здійснено поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
Відповідач у справі Фізична особа-підприємець Сипко Ольга Гургенівна є власником нежитлових приміщень, загальною площею 54,0 кв.м., які розташовані за адресою: вул. Маріупольська, буд. № 4А у м. Миколаєві, що підтверджується наданими до позову копіями договору купівлі - продажу нежитлових приміщень кафетерію від 16.06.2015, копією технічного паспорту, копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення кафетерію (номер витягу 39161790).
Вказані нежитлові приміщення знаходяться у складі багатоквартирного житлового будинку за адресою: вул. Маріупольська, буд. № 4А у м. Миколаєві.
З 01.11.2021 у позивача зі співвласниками будинку 4А по вул. Маріупольська у м. Миколаєві діє індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.
На підтвердження цієї обставини позивачем приєднано до позову примірник договору.
Цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (пункт 1 договору).
Даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на офіційному веб-сайті виконавця (пункт 2 договору).
Згідно з пунктом 4 договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунку за надані послуги, факт отримання послуг.
Відповідно до пункту 5 договору виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, визначеними цим договором.
Відповідно до пункту 30 вказаного договору плата за послуги постачання теплової енергії складається з:
- плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830,- в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, та Методики розрахунку, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом та обсягу її споживання;
- плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця.
Відповідно до п. 31 договору вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Розмір тарифу зазначається на офіційному сайті виконавця.
Пунктом 32 договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця.
Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Відповідно до п. 33 договору виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.
Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (пункт 34 договору).
Споживач зобов'язаний оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором (частина 3 пункту 41 договору).
Згідно з пунктом 47 договору оформлення претензій споживача щодо ненадання послуги, надання її не в повному обсязі або надання послуги неналежної якості здійснюється в порядку, визначеному статтею 27 Закону України Про житлово-комунальні послуги.
Цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності (пункт 51 договору).
Згідно п. 51, п. 52 договору договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.
В опалювальні періоди 2021-2022, 2022-2023 років позивач постачав відповідачу теплову енергію в гарячій воді з метою теплозабезпечення нежитлових приміщень, які знаходяться у м. Миколаєві по вул. Маріупольська, 4А.
Зазначені обставини позивач підтвердив копіями наряду від 06.11.2021 на підключення до централізованої системи опалення, згідно якого підключення системи опалення приміщень по вул. Московська, 4А, м. Миколаєва відбулося 06.11.2021 на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1106 від 29.10.2021, наряду від 17.11.2022 на підключення до централізованої системи опалення, згідно якого підключення системи опалення приміщень по вул. Московська, 4А, м.Миколаєва відбулося 17.11.2022 на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №626 від 09.11.2022. У зазначених нарядах містяться відомості про абонента - ФОП Сипко О.Г. (т/о 3462.1).
Позивачем до матеріалів справи приєднано копії рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1106 від 29.10.2021 щодо початку опалювального періоду 2021-2022 у житловому фонді та інших об'єктах м. Миколаєва, рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №625 від 09.11.2022 щодо початку опалювального періоду 2022-2023 для об'єктів соціально-культурної сфери, а також копії рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 263 від 28.03.2022 “Про закінчення опалювального сезону 2021-2022», № 176 від 24.03.2023 “Про закінчення опалювального періоду 2022-2023».
Факт здійснення централізованого постачання теплової енергії до вказаного будинку підтверджується також наданими позивачем до матеріалів справи відомостями споживання теплової енергії.
Позивачем також було надано до матеріалів справи виставлені відповідачу рахунки за послугу з постачання теплової енергії за січень 2022 - жовтень 2023 років та акти надання послуг за спірний період.
Доказів щомісячного направлення відповідачу рахунків разом з актами приймання-передачі теплової енергії до позовної заяви позивачем не приєднано. Таким чином, обставини надання відповідачу рахунків з актами щомісячно позивачем не доведено.
Як вбачається із приєднаних до позову письмових доказів, рахунки за послугу з постачання теплової енергії за січень 2022 - жовтень 2023 років, разом із актами надання послуг за аналогічні місяці були направлені позивачем відповідачу рекомендованим листом з описом вкладення 12.12.2023 за накладною 5401711807597.
При обчисленні вартості поставленої відповідачу теплової енергії позивач застосовував тарифи, які встановлені рішеннями виконавчого комітету Миколаївської міської ради №984 від 13.10.2021 “Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послугу з постачання теплової енергії ПрАТ “Миколаївська ТЕЦ», №1265 від 08.12.2021 “Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 13.10.2021 “Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послугу з постачання теплової енергії ПрАТ “Миколаївська ТЕЦ», №124 від 09.02.2022 “Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 13.10.2021 №984 “Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послугу з постачання теплової енергії ПрАТ “Миколаївська ТЕЦ», №566 від 25.10.2022 “Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послугу з постачання теплової енергії ПрАТ “Миколаївська ТЕЦ»». Копії рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради приєднано до позовної заяви.
01.03.2023 позивач направив рекомендованим листом на адресу відповідача претензію №360-Ю від 28.02.2023 з вимогою сплатити заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії, яка станом на 28.02.2023 дорівнює 37045,22 грн.
Направлення претензії позивач підтвердив копіями списку згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих, реєстру відправки претензій боржнику, фіскального чеку.
Згідно розрахунку суми боргу за надані послуги з постачання теплової енергії вартість наданих послуг з постачання теплової енергії за період з січня 2022 року по жовтень 2023 року становить 49472,11 грн.
За твердженням позивача, відповідач не здійснив розрахунків за поставлену теплову енергію, факту поставки теплової енергії на загальну суму 49472,11 грн не спростував.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вказаними вимогами.
Предметом позову є вимоги позивача про стягнення основного боргу за спожиту теплову енергію в сумі 49472,11 грн, інфляційних втрат у сумі 4843,19 грн, 3% річних у сумі 1885,09 грн та пені в розмірі 283,53 грн.
Згідно з частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Частиною 6 ст. 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.
У відповідності з метою і предметом діяльності (встановлених в статуті товариства) Приватне акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль» є суб'єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії споживачам м. Миколаєва, а також є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України “Про теплопостачання» як суб'єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає споживачам теплову енергію.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про теплопостачання» теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігрів питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Вказаним Законом також передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (частини 4, 6 статті 19 Закону України “Про теплопостачання»).
Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулює Закон України від 09.11.2017 № 2189 “Про житлово-комунальні послуги».
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України “Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
За приписами ч. 3 ст. 24, ч. 2, ст. 25 Закону України “Про теплопостачання» основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.
Пунктом 23 “Правил користування тепловою енергією», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.
Як зазначено вище, відповідно до п. 32 договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно. Відповідно до п. 33 договору виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів. Відповідно до п. 34 договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Таким чином, з огляду на положення пунктів 32, 33, 34 договору та на обставину, що рахунки з актами за період січень - грудень 2022 року, січень-жовтень 2023 року були направлені відповідачу 12.12.2023, то відповідач мав розглянути їх та оплатити послуги до 31.01.2024.
Відповідач взятого на себе зобов'язання щодо оплати наданих послуг не виконав, що є порушенням договірних зобов'язань.
Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною ч. 4 ст. 193 ГК України передбачено, що управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.
Згідно ч. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За загальним правилом господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України).
Статтями 600-609 ЦК України передбачені й інші підстави припинення зобов'язання.
Матеріали справи не містять доказів припинення зобов'язання відповідача з оплати послуги теплопостачання.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України до одного із способів захисту цивільних прав та інтересів належить примусове виконання обов'язку в натурі.
Положенням ч. 2 ст. 16 ЦК України також кореспондуються положення ч. 2 ст. 20 ГК України.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 ГПК).
У ст. 75 ГПК наведені підстави звільнення від доказування. До таких підстав, зокрема належать: визнання обставин учасниками справи; визнання судом обставин загальновідомими; встановлення обставин рішенням суду, що набрало законної сили, в господарській, цивільній або адміністративній справі, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ч. 1 ст. 73 ГПК).
Ці дані, встановлюються письмовими, речовими, електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 ГПК).
Будь-яких доказів того, що відповідач виконав свої зобов'язання за договором, останній, у порушення приписів ст. ст. 73, 74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії у розмірі 49472,11 грн. у примусовому порядку є законною і такою, що підлягає задоволенню.
Щодо заявлених до стягнення пені, втрат від інфляції та 3% річних суд дійшов висновку що у задоволенні цих вимог необхідно відмовити з огляду на наступне.
Відповідно до розрахунків втрат від інфляції, 3% річних та пені, позивач здійснював відповідні нарахування, виходячи з дат, коли відповідач згідно умов договору мав здійснити оплату.
Як було зазначено вище в зв'язку із невиконанням позивачем зобов'язання по своєчасному наданню рахунків, прострочення по оплаті послуг наданих протягом січня 2022 року - жовтня 2023 року розпочалося з 01.02.2024.
Зважаючи на те, що втрати від інфляції, 3% річних та пеня були нараховані до вказаної дати, що суперечить умовам договору та фактичним обставинам справи, зазначені позовні вимоги є необґрунтованими.
З огляду на положення ст. 129 ГПК України, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви необхідно покласти на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Задовольнити позов частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сипко Ольги Гургенівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль» (м. Миколаїв, Каботажний спуск, 18, ідентифікаційний код 30083966) вартість поставленої теплової енергії в сумі 49472,11 грн на р/р НОМЕР_4 в ПАТ “АБ Укргазбанк», МФО 320478.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сипко Ольги Гургенівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль» (м. Миколаїв, Каботажний спуск, 18, ідентифікаційний код 30083966) судовий збір сплачений за подачу позовної заяви у сумі 2652,11 грн на р/р НОМЕР_3 в ПАТ “АБ Укргазбанк», МФО 320478.
4. Відмовити в іншій частині позовних вимог.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.С. Адаховська