79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
10.03.2025 Справа № 914/230/25
За позовом: Львівської міської ради, м. Львів,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тур», м. Львів,
про стягнення 223 517, 44 грн
Суддя Манюк П.Т.
За участю секретаря Амбіцької І.О.
Представники сторін:
від позивача: Міцук Ольга Валеріївна - представник,
від відповідача: Прокоп Юлія Романівна - представник.
Львівська міська рада звернулась в Господарський суд Львівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тур» про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у розмірі 223 517, 44 грн.
Ухвалою суду від 03.02.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 03.03.2025.
Ухвалою суду від 03.03.2025 у судовому засіданні оголошено перерву до 10.03.2025.
У судове засідання, яке відбулося 10.03.2025, представник позивача з'явився, просив позовні вимоги задоволити у повному обсязі та не заперечував проти розстрочення виконання рішення.
У судове засідання, яке відбулося 10.03.2025, представник відповідача з'явився, на адресу суду через систему Електронний суд надіслав відзив на позовну заяву у якому позовні вимоги визнав, а також просив розстрочити виконання рішення на 12 місяців.
Згідно з ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. У випадку, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 10.03.2025 справу розглянуто по суті, оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.
Позиція позивача.
Львівська міська рада звернулась в Господарський суд Львівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тур» про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у розмірі 223 517, 44 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач використовував земельну ділянку для обслуговування об?єкта нерухомого майна за адресою: Львів, вул. Дж. Вашингтона, 5, за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки та без сплати орендної плати за землю.
На думку позивача, відповідач фактично користувався земельною ділянкою комунальної власності площею 0, 2561 гa з кадастровим номером 4610136800:02:005:0138 без плати за землю в період з 01.03.2021 року по 15.05.2023 року.
З огляду на вищевказане, позивач вважає, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки (позивача) зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, отже зобов?язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до розрахунків сум недоотриманих міським бюджетом коштів, позивач просить суд стягнути з відповідача 223 517, 44 грн.
Зазначені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів Львівської міської ради і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Позиція відповідача.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги визнав. Також, у зв?язку із скрутним фінансовим становищем, відповідач подав заяву про розстрочення виконання судового рішення, строком на дванадцять місяців, шляхом сплати рівними частинами по 18 626, 50 грн в місяць.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення виходячи з таких мотивів.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші ресурси, які знаходяться в межах України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють територіальні громади та здійснюють їх від імені та в інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені конституцією та іншими законами.
Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад.
Суб'єктами права власності на землі комунальної власності згідно з статтею 80 Земельного кодексу України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 2 статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Львівська міська рада звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тур» про стягнення безпідставно збережених коштів за користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності площею 0, 2561 га, кадастровий номер 4610136800:02:005:0138, за адресою: м. Львів, вул. Дж. Вашингтона, 5 (поштова адреса: вул. Дж. Вашингтона, 14) (надалі - земельна ділянка).
Як встановлено судом, земельна ділянка належить Львівській міській територіальній громаді, є комунальною власністю та не є об'єктом договору про передачу її у власність або надання у користування (оренду) фізичним чи юридичним особам, що підтверджується відомостями з Державного земельного кадастру від 25.11.2024 № НВ-9954762382024. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 25.11.2024, дата державної реєстрації ділянки - 18.12.2006 року.
На підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19.06.2003 № 1, відповідач придбав нерухоме майно загальною площею 718, 8 кв.м. на вул. Дж. Вашингтона, 5 в м. Львові. Дата реєстрації речового права - 08.07.2003, реєстраційний номер 1270397.
Як встановлено судом, на підставі, зокрема, вищезазначеного договору купівлі-продажу нерухомого майна, схеми розташування землекористувача, ситуаційної схеми, генплану, плану земельної ділянки, ухвалою Львівської міської ради від 09.02.2006 № 3278 "Про погодження ТзОВ "Тур" місця розташування та надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки на вул. Дж. Вашингтона, 5 у м.Львові" відповідачу було надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки на вул. Дж. Вашингтона, 5 у м.Львові.
Ухвалою Львівської міської ради від 21.09.2006 № 198 "Про затвердження ТзОВ "Тур" проекту відведення земельних ділянок на вул. Дж. Вашингтона, 5 у м. Львові" було затверджено відповідачу проект відведення земельних ділянок на вул. Дж. Вашингтона, 5 для обслуговування складських та офісних приміщень за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, за функцією використання - землі комерції: площею 0, 2561 га в оренду терміном на 10 років; площею 0, 0076 га у межах червоних ліній з обмеженнями в оренду терміном на 5 років.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, на підставі вищезазначеної ухвали між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки від 20.11.2006 № С-605 щодо земельної ділянки площею 0, 2561 га з кадастровим номером 4610136800:02:005:0138, термін дії якого завершився 21.09.2016 року. Позивачем не було прийнято ухвали щодо продовження строку договору оренди, також документи, які б посвідчували право користування земельною ділянкою комунальної власності після 21.09.2016 до матеріалів справи долучено сторонами не було.
Як наслідок, комісією з представників управління державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради 12.05.2023 було проведено обстеження земельної ділянки. За результатом зазначеного обстеження складено акт від 12.05.2023 № 182, який був скерований відповідачу листом від 27.07.2023 № 2412-вих-93070.
Відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 12.05.2023 № 182 встановлено, що відповідач фактично використовував ділянку для обслуговування об'єкта нерухомого майна за адресою: м. Львів, вул. Дж. Вашингтона, 5, за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер інформаційної довідки № 390049468 від 07.08.2024, право власності на нерухоме майно загальною площею 1 535, 5 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 370132246101), яке розташоване за адресою: м. Львів вул. Дж. Вашингтона, 14, належало відповідачу на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при Львівській Асоціації учасників ринку нерухомості від 04.08.2008 року. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15.05.2023, відповідач відчужив вищезазначений об'єкт нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 15.05.2023 року № 4913.
Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Отже, чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на вказаній вище земельній ділянці розташовані об'єкти нерухомого майна, які належали на праві власності відповідачу.
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, ТзОВ «Тур» не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч.1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними (аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17).
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач до 15.05.2023 фактично користувався земельною ділянкою без плати за землю.
За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження відбулось за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Таким чином, з моменту виникнення права власності на майно у відповідача виник обов'язок не лише оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, а й сплачувати орендну плату за користування нею. Однак, відповідач зазначені обов'язки не виконав.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати:
- фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянкою у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача;
- площу земельної ділянки;
- суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки ( її нормативно-грошової оцінки)
- період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі (постанова Верховного Суду від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20).
Відповідно до ч.1 ст. 90 ЗК України, власники земельних ділянок мають право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України (відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної в постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц).
Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кваліфікація спірних правовідносин як зобов'язань у зв'язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених ст. ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України та правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.
Таким чином обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Відповідач в період з 01.03.2021 по 15.05.2023 використовував земельну ділянку без правових підстав, орендну плату не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення належного відповідачу нерухомого майна.
З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберігає у себе кошти, які необхідно заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Щодо здійсненого позивачем розрахунку заборгованості, суд зазначає наступне.
Ухвалою Львівської міської ради від 25.05.2017 № 1995 «Про затвердження Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові» затверджено Порядок продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові.
Пунктом 3.4 Розділу 3 вказаного Порядку визначено, що підставою для визначення розміру орендної плати за землю є ухвала міської ради про надання земельної ділянки в оренду з обов'язковим визначенням категорії земель та цільового призначення земельної ділянки (відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель) та витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за поточний рік.
Відповідно до п. п. 3.5.1. Розділу 3 Порядку, річний розмір орендної плати встановлюється у розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за винятком, коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про надання земельної ділянки в оренду або протоколом аукціону (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах) та для земельних ділянок, використання яких вказано у пунктах 3.6-3.19 цього Порядку.
Відповідно до розрахунків сум недоотриманих коштів міським бюджетом, наданих Управлінням земельних ресурсів департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради, розмір сум недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю внаслідок використання земельної ділянки без документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою комунальної власності за кадастровим номером 4610136800:02:005:0138 становить 304 015, 48 грн.
З листа Головного управління ДПС у Львівській області, зареєстрованого в СЕД Львівської міської ради ІТ-Епtегргіsе 19.12.2024 року № 1.8-43779-24, вбачається, що згідно поданої звітності відповідачем за земельну ділянку з кадастровим номером 4610136800:02:005:0138 за період з 01.03.2021 - 15.05.2023 нараховано та сплачено 80 498, 04 грн.
Суд погоджується з розрахунком позивача, що проведений з урахуванням сплаченого частково відповідачем, відтак сума недоотриманих міським бюджетом коштів з плати за землю внаслідок використання земельної ділянки комунальної власності без належної правової підстави складає 223 517, 44 грн.
Відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб, не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов, як і фактичний добросовісний землекористувач.
За таких обставин, позовні вимоги Львівської міської ради є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду, то відповідно до частини 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. При цьому частиною 5 ст. 331 ГПК України визначено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 № 5-пр/2013 вказав, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Підставою для відстрочення, розстрочення, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 917/138/16.
Беручи до уваги клопотання відповідача та відсутність заперечень зі сторони позивача, суд вважає за можливе задоволити клопотання відповідача щодо розстрочення виконання рішення в частині сплати 223 517, 44 грн безпідставно збережених коштів, шляхом здійснення відповідачем на користь позивача 12 рівних щомісячних платежів у розмірі 18 626, 46 грн.
Відшкодування витрат позивача, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 114, 129, 191, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тур» (79026, Львівська область, місто Львів, вулиця В. Великого, будинок 23, код ЄДРПОУ 13830097) на користь Львівської міської ради (79006, Львівська область, місто Львів, площа Ринок, будинок 1; код ЄДРПОУ 04055896) 223 517, 44 грн безпідставно збережених коштів та 3 352, 76 грн судового збору.
3. Розстрочити виконання судового рішення в частині стягнення заборгованості в розмірі 223 517, 44 грн на дванадцять місяців, шляхом сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Тур» (79026, Львівська область, місто Львів, вулиця В.Великого, будинок 23, ідентифікаційний код 13830097) на користь Львівської міської ради (79006, Львівська область, місто Львів, площа Ринок, будинок 1; код ЄДРПОУ 04055896) щомісячно суми в розмірі 18 626, 46 грн.
4. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 14 березня 2025 року.
Суддя Манюк П.Т.