79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"10" березня 2025 р. Справа № 914/3062/24
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача): Якімець Г.Г.,
Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,
за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,
та представників:
від позивача - не з'явився
від відповідача (скаржника) - Олійник О.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Іст-Захід-Фрахт» від 23 січня 2025 року
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 13 січня 2025 року, суддя Король М.Р.
про закриття провадження
у справі №914/3062/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Райт Вей», м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Іст-Захід-Фрахт», м. Львів
про стягнення 10 957,62 грн
встановив:
11 грудня 2024 року на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Райт Вей» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст-Захід-Фрахт» про стягнення 10 957,62 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17 грудня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.
20 грудня 2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому останній повідомив про відсутність боргу, у зв'язку з сплатою ним заборгованості в повному обсязі. Поряд з тим, зазначив, що заявлені позивачем вимоги щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 500 грн є неспівмірними з ціною позову, складністю справи, обсягом матеріалів у справі та кількістю підготовлених процесуальних документів.
02 січня 2025 року від позивача до суду надійшла заява про відмову від позову, у зв'язку зі сплатою відповідачем заборгованості в сумі 10 957,62 грн. Поряд з тим, позивач просив суд вирішити питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат: судового збору в сумі 2 684 грн та витрат на правничу допомогу в сумі 11 500 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13 січня 2025 року у справі №914/3062/24 закрито провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.231 ГПК України. Поряд з тим, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст-Захід-Фрахт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Райт Вей» 2 422,40 грн судового збору та 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу на підставі ч.3 ст.130 ГПК України. Так, судом встановлено, що дана справа має незначну складність, об'єм зібраних та опрацьованих адвокатом доказів є незначним, відтак, врахувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, ціну позову, значення справи для сторін, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, взявши до уваги заперечення відповідача щодо заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на правову допомогу в сумі 11 500 грн є неспівмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, обсягом фактично наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), предметом позову та значенням справи для сторони. З огляду на зазначені обставини суд вважав обґрунтованим та таким, що підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 грн.
Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду в частині відшкодування судових витрат, відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю “Іст-Захід-Фрахт» звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 13 січня 2025 року у справі №914/3062/24 в частині стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу та закрити провадження у справі. Зокрема, зазначає, що судом не враховано, що ТОВ «ІСТ-Захід-Фрахт» претензія позивача оплачена до відкриття провадження у справі - 16.12.2024 р., провадження у справі відкрито 17.12.2024 р. Крім цього, наголошує, що суд невірно ухвалив стягнути з ТОВ «ІСТ-Захід-Фрахт» на користь позивача 4000 грн витрат на правничу допомогу, оскільки сума вимоги позивача оплачена до відкриття провадження у справі шляхом задоволення претензії, а задоволена судом сума витрат на правничу допомогу є необґрунтованою, неспіврозмірною з ціною позову, складністю справи, обсягом матеріалів у справі та кількістю підготовлених процесуальних документів - задоволена судом сума становить 37% від ціни позову.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі №914/3062/24 за апеляційною скаргою ТОВ «Іст-Захід-Фрахт» на ухвалу Господарського суду Львівської області від 13 січня 2025 року в частині стягнення судових витрат; витребувано з місцевого господарського суду матеріали справи; позивачу надано строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
04 лютого 2025 року з місцевого господарського суду надійшли матеріали справи.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч.3 ст.263 ГПК України).
Ухвалою суду від 17 лютого 2025 року розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні в межах розумного строку на 10 березня 2025 року.
Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив такі задоволити в повному обсязі, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.
Оскільки явка представника позивача в судове засідання не визнавалася обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за його відсутності.
Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:
Відповідно до ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, серед іншого, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12).
Частинами 1, 2 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ст.1 ЗУ «Про судовий збір»).
Згідно з ч.1 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:
1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;
2) повернення заяви або скарги;
3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;
4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);
5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Апеляційним судом встановлено, що провадження у цій справі закрито, у зв'язку з відмовою позивача від позову, внаслідок сплати відповідачем заборгованості після подання позовної заяви до суду та до початку розгляду справи по суті.
У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (ч.1 ст.130 ГПК України).
Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Так, у заяві про відмову від позову від 02 січня 2025 року позивач, посилаючись на ч.3 ст.130 ГПК України, просив суд стягнути з відповідача 2 684 грн - у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 11 500 грн - у відшкодування витрат на правничу допомогу.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відшкодування позивачу витрат по сплаті судового збору за рахунок відповідача.
Твердження апелянта про сплату ним боргу ще до відкриття провадження у цій справі, колегія суддів відхиляє, оскільки визначальним у цьому випадку є момент сплати боргу, а саме: до звернення позивача до суду з цим позовом чи після (а не у зв'язку із відкриттям провадження у справі).
Позивач звернувся до місцевого господарського суду з цим позовом - 11 грудня 2024 року (документ сформовано в системі «Електронний суд»), а відповідач сплатив заборгованість 16 грудня 2024 року, що підтверджується копією платіжної інструкції №2283 від 16.12.2024 на суму 10 957,62 грн.
Крім цього, апелянт не погодився із ухвалою місцевого господарського суду в частині стягнення з нього 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що вказана сума є необґрунтованою, неспіврозмірною з ціною позову, складністю справи, обсягом матеріалів у справі та кількістю підготовлених процесуальних документів та становить 37% від ціни позову.
Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За змістом ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України).
Так, представництво інтересів позивача в суді першої інстанції здійснював адвокат Тютюнник Гліб Валентинович на підставі договору №07-12/2023 про надання професійної правничої допомоги від 07 грудня 2023 року, в якому сторони погодили сплату адвокату гонорару в сумі 11 500 грн.
В прийняття-передачі наданих правових послуг від 11 грудня 2023 року зазначено наступні юридичні послуги (правову допомогу), надані адвокатом позивачу у справі:
-формування правової позиції, доказової бази та надання правничих консультацій - 1 500 грн;
-підготовка позовної заяви до Господарського суду Львівської області про стягнення штрафу з ТОВ «Іст-Захід-Фрахт» - 10 000 грн.
Загальна вартість наданої правової допомоги становить 11 500 грн.
Відповідно до ст.1 ЗУ “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з ст.19 ЗУ “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характер.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 ЗУ “Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 вказала, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Разом з тим, відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.5 ст.126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.6 ст.126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Слід зазначити, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.5-7, ч.9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.5-7, ч.9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладено в пунктах 33-34, 37 додаткової постанови від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
-не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);
-при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);
-суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Так, проаналізувавши подані позивачем докази на понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, беручи до уваги предмет спору (стягнення штрафу за договором в сумі 10 957 грн), кількість документів, що знаходиться у матеріалах справи, незначну складність цієї справи, поведінку сторін (зокрема, сплату відповідачем боргу одразу після подання позову), зміст та об'єм складеної адвокатом позовної заяви на п'яти аркушах, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, пропорційності до предмета спору та обсягу наданих послуг, враховуючи, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню відповідачем частково в сумі 1 000 грн.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст.255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про закриття провадження у справі.
Згідно з ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У зв'язку з наведеним вище, колегія суддів дійшла висновку про: часткове задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу та прийняти нове рішення , яким стягнути з відповідача на користь позивача 1 000 грн витрат на професійну правничу допомогу; в решті ухвалу слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.123, 126, 129, 130, 236, 255, 270, 271, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст-Захід-Фрахт» задоволити частково.
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 13 січня 2025 року у справі №914/3062/24 скасувати в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Прийняти в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст-Захід-Фрахт» (79029, м. Львів, вул. Володимира Великого, 29; ідентифікаційний код 35854536) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Райт Вей» (03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, 11/9; ідентифікаційний код 40459661) 1 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В решті ухвалу Господарського суду Львівської області від 13 січня 2025 року у справі №914/3062/24 залишити без змін.
Матеріали справи повернути до Господарського суду Львівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку, у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Повну постанову складено 14 березня 2025 року
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Бонк Т.Б.