13 березня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 705/5069/24
Провадження № 22-ц/821/539/25
Категорія: 310010000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Новікова О.М., Фетісової Т.Л.
за участю секретаря: Гладиш О.Ю.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03 січня 2025 року(ухваленого під головуванням судді Піньковського Р.В. в приміщенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу ,-
Короткий зміст позовних вимог
05 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 жовтня 2015 року він уклав шлюб з відповідачем.
Починаючи з серпня 2023 року сторони спільне господарство не ведуть, разом не проживають. Крім того, вони припинили будь-які відносини, що можуть вказувати на характер шлюбних, внаслідок різних поглядів на життя, що призводить до душевних та емоційних переживань, які суттєво позначаються на здоров'ї та психоемоційному стані позивача.
Позивач вказує, що відповідач ухиляється від розірвання шлюбу, припинити його іншим шляхом ніж в судовому порядку не є можливим. Підставою для розірвання шлюбу є ті обставини, що у позивача вже більше одного року повністю відсутні спільні інтереси з дружиною, яка не є тією особою, з якою він планував будувати життя та вести спільне господарство.
З серпня 2023 року кожен живе своїм життям та приймає одноосібні рішення в усіх питаннях, які випливають з шлюбних, без погодження іншої сторони шлюбу, у власних інтересах.
За вказаних обставин, спільне життя і збереження шлюбу не можливе. На добровільне розірвання шлюбу позивач не погоджується.
На підставі наведеного, позивач просить суд розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про який 10.10.2015 було складено відповідний актовий запис №2040 та провести розподіл судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03 січня 2025 року позов задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 10 жовтня 2015 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м.Києві, актовий запис №2040.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано тим, що вжиття заходів щодо збереження сім'ї за встановлених обставин не може дати позитивного результату, оскільки подальше спільне життя подружжя суперечило б інтересам позивача, тому на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 04 лютого 2025 року, ОСОБА_2 , вважаючи рішення суду необгрунтованим, прийнятим із порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, при невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи, просила скасувати рішення Уманського міськрайонного суду від 03 січня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Мотивація апеляційної скарги аналогічна мотивації відзиву на позовну заяву. Крім того, ОСОБА_2 вказує на те, що судом першої інстанції були проігноровані та залишені без відповідної правової оцінки її доводи, безпідставно відмовлено у наданні строку на примирення подружжя.
Звертає увагу суду, що про подружню зраду чоловіка, як на підставу розірвання шлюбу стало відомо з відповідного процесуального документа, а саме з заперечень на відзив, що стало основним аргументом для суду щодо прийняття рішення на користь позивача.
Також вказує, що відповідні доводи позивача про те, що він проживає та веде спільне життя з іншою особою, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказані обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, а висновки суду грунтуватися на припущеннях не можуть.
Вказує, що відмова у наданні строку на примирення, призвела до порушення її прав, зокрема до неможливості скористатися можливістю спробувати зберегти сім'ю, з'ясувати з чоловіком дійсні причини розірвання шлюбу.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 12 лютого 2025 року, ОСОБА_1 вважає вимоги апеляційної скарги безпідставними, а рішення суду законним і обгрунтованим, у зв'язку із чим просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
В обгрунтування відзиву вказує, що він не має згоди на перебування у шлюбі з ОСОБА_2 .
Суд вірно встановив обставини справи та правомірно не надав строк для примирення подружжя, що суперечило б моральним засадам суспільства та призвело до затягування розгляду справи, про що він неодноразово повідомляв суд та висловлював своє рішуче заперечення.
Крім того, зазначає, що сторони у справі не мають неповнолітніх дітей, шлюбні стосунки є такими, що не підлягають поновленню, подальше спільне життя сторін неможливе.
Фактичні обставини справи
З матеріалів справи вбачається, що згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 10 жовтня 2015 року зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 2040.
Судом встановлено, що у сторін спільних дітей не має.
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя
Позивач, звертаючись до суду із позовом, наполягає на розірванні шлюбу, зазначає, що сім'я фактично припинила своє існування з серпня 2023 року, її збереження не можливе та є недоцільним.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
Згідно із ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 3 ст. 115 цього Кодексу документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Як зазначено позивачем у позовній заяві та не заперечувалось відповідачем, сторони припинили подружні стосунки та не проживають разом, не ведуть спільного господарства. Позивач не бажає зберегти шлюб, на примирення не згодний і наполягає на розірванні шлюбу.
Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім'ї. Проте, завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім'ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім'ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.
Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім'ї.
Відповідно до ст. 109 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Згідно п. 10 постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Із позовної заяви вбачається, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, також про це зазначає у відповіді на відзив, а також те, що вжиття заходів на примирення у даній справі суперечитиме моральним засадам суспільства.
Колегія суддів з огляду на вищевикладене, вважає необґрунтованим та безпідставним посилання скаржника в апеляційній скарзі про можливість збереження шлюбу, зважаючи на категоричне заперечення позивача щодо цього.
Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За змістом указаної норми, заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Отже шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання, оскільки це відповідатиме волі позивача і після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права подружжя.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки шлюб існує формально, докази про можливість збереження сім'ї сторін відсутні, подальше спільне проживання буде суперечити інтересам сторін.
Доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, оскільки фактично зводяться до того, що відповідач не погоджується із розірванням шлюбу з позивачем, оскільки має на меті зберегти шлюбні відносини.
Колегія суддів зауважує, що незгода відповідача з розірванням шлюбу не є достатньою підставою для відмови у позові, оскільки кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, які мають виключно добровільний характер з обох сторін, і не може бути примушений до їх збереження.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що шлюб між сторонами носить формальний характер, позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить його інтересам, та ураховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд , -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді О.М. Новіков
Т.Л. Фетісова