Іменем України
13 березня 2025 року м. Кропивницький
справа № 405/9392/23
провадження № 22-ц/4809/437/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),
судді - Карпенко О. Л., Письменний О. А.,
за участю секретаря судового засідання Соловйової І.О.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»;
відповідач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% та інфляційних втрат за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 листопада 2024 року (суддя Шевченко І.М.).
Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» (далі - ТОВ «Вердикт капітал» у грудні 2023р звернулось до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом, відповідно до якого просило стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 3% та інфляційні втрати у розмірі 169 011,86 грн.
В обґрунтування позову вказує, що 16 серпня 2007 року між ОСОБА_1 (Позичальник) та Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» укладено кредитний договір № 171/2007Ж (далі - Кредитний договір), за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 80 000,00 дол. США зі сплатою 13% річних.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 грудня 2011 року у справі № 2-1992/11 стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 863 932,98 заборгованості за Кредитним договором, а також 1 700,00 грн судового збору та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Зауважує, що станом на дату звернення до суду з даним позовом зазначене судове рішення залишається невиконаним.
Також вказує, що 28 листопада 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк»(далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк», Банк) та ТОВ «Вердикт капітал» укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого позивач набув права вимоги за Кредитним договором та укладеним на його забезпечення договором поруки.
Відповідно до ухвали Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 серпня 2020 року здійснено заміну стягувача у справі № 2-1992/11 на ТОВ «Вердикт капітал».
Вважає, що у зв'язку з тим, що відповідачами рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 грудня 2011 року у справі № 2-1992/11 після набрання ним законної сили виконане не було, у ТОВ «Вердикт капітал» виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% , які за розрахунком позивача станом на 15 листопада 2023 року складають 135922,05 грн та 33089,81 грн відповідно.
Повідомляє, що крім сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви, позивач поніс витрати на правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн.
Відповідно до поданого відзиву ОСОБА_1 (відповідач 1) просить відмовити у задоволенні позову, зазначаючи, що аналіз наданих разом з позовом доказів вказує на те, що стягнення з відповідачів заборгованості за рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда у справі № 2-1992/11 могло мати місце у період з 07 грудня 2011 року до 12 грудня 2023 року (дату звернення до суду з цим позовом), проте інформація щодо виконання судового рішення у справі відсутня, тоді як сума боргу є базою для нарахувань за ст. 625 ЦК України. За викладеного вважає, що за наявних доказів у справі суд не має підстав задовольнити вимоги позивача.
Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості, нарахованої на підставі ст. 625 ЦК України з ОСОБА_3 (відповідач 2), вказує на відсутність правових підстав для стягнення, оскільки умовами договору поруки не визначено такої відповідальності поручителя.
Звертає увагу, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн також не підлягають задоволенню, оскільки їх розмір не доведений, документально не обґрунтований та не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат (а.с. 45-51).
У відповіді на відзив позивач не погоджується з позицією відповідача 1 щодо того, що обов'язок доведення факту невиконання рішення суду лежить саме на стягувачу. Вважає, що по аналогії зі спорами про стягнення кредитної заборгованості, кредитор повинен довести факт наявності боргу, а позичальник доводить виконання свого обов'язку в частині погашення боргу. Наголошує, що з метою встановлення факту виконання рішення суду та наявності виконавчого документу стягувачем подавались відповідні запити до органів ДВС, з відповідей на які слідує, що рішення суду не виконане. Стверджує про недоцільність посилань відповідача 1 на припинення поруки, умови кредитного договору та договору поруки, оскільки як позичальник, так і поручитель позбулись таких статусів і є боржниками (а.с. 54-56).
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 листопада 2024 року позов ТОВ «Вердикт Капітал» задоволено; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 169 011,86 грн; здійснено розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що цивільне законодавство України, зокрема присвячена припиненню зобов'язань глава 50 ЦК України, не містить положень про те, що набрання законної сили рішенням суду про стягнення грошового боргу із зобов'язаної до його сплати особи припиняє зобов'язання, на підставі якого цей борг виник. Тому наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав: не припиняє правовідносин сторін цього договору; не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання; не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Врахувавши, що відповідачами судове рішення у справі № 2-1992/11 виконано не було, суд першої інстанції виснував, що у позивача виникло право на застосування до відповідачів наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних у пред'явленому до стягнення розмірі цих нарахувань.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції у даній справі, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги просить рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові ТОВ «Вердикт Капітал» відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач 1 наводить наступні доводи.
Вважає, що суд не мав підстав задовольняти вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки відсутні докази на підтвердження наявності заборгованості, яка є базою для здійснення нарахування. На переконання скаржника, позивач мав надати до суду інформацію про хід виконавчих проваджень за виданими у справі № 2-1992/11 виконавчими листами.Разом з тим, інформація щодо виконання судового рішення у справі відсутня. Позивач надав до суду докази, які свідчать про те, що виконавчий лист, виданий судом на виконання рішенням суду, втрачений.
Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості з поручителя, наполягає на тому, що при визначенні обсягів відповідальності відповідача 2 перед Банком сторонами у договорі поруки не встановлено, що поручитель несе перед кредитором відповідальність, передбачену ст. 625 ЦК України.
Щодо розміру стягнутих судом сум вказує, що позовна заява датована 12 грудня 2023 року. Як зазначено судом в оскаржуваному рішенні, стягнення 3% річних та інфляційних витрат обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Проте, суд стягнув 3 % річних та інфляційні витрати за період з 15 листопада 2020 року по 15 листопада 2023 року, що свідчить про порушення норм матеріального права.
У частині стягнення витрат на правничу допомогу наполягає на свої позиції, викладеній у відзиві на позов. Крім того, звертає увагу, що ЦПК України не передбачено солідарного стягнення судових витрат.
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 25 грудня 2024 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 листопада 2024 року у даній справі залишено без руху; запропоновано скаржнику у встановлений судом строк усунути недоліки скарги.
Відповідно до ухвали апеляційного суду від 08 січня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 листопада 2024 року; відкрито апеляційне провадження у справі; встановлено строк для подання позивачем відзиву на апеляційну скаргу - до 24 січня 2025 року.
09 січня 2025 року закінчено підготовчі дії у справі; справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 призначено до розгляду у Кропивницькому апеляційному суді на 04 березня 2025 року, про що постановлено відповідну ухвалу.
У відповідності до вимог процесуального закону сторін повідомлено про дату, час та місце апеляційного розгляду справи (а.с. 139-143).
12 лютого 2025 року позивачем на адресу апеляційного суду направлено письмові пояснення на апеляційну скаргу (а.с. 144-156), які містять обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, а, отже, по своїй правовій природі є відзивом на апеляційну скаргу.
Частиною 2 ст. 127 ЦПК України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Разом з тим, заяви позивача про продовження судом встановленого в ухвалі апеляційного суду від 08 січня 2025 року строку для подання відзиву на апеляційну скаргу матеріали справи не містять.
Статтею 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
На підставі викладеного, письмові пояснення позивача, які фактично є відзивом на апеляційну скаргу, необхідно залишити без розгляду, а викладені у них доводи та заперечення колегією суддів до уваги не приймаються.
У судовому засіданні 04 березня 2025 року представник скаржника підтримав доводи скарги, просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення скарги заперечив.
Судом постановлено проголосити судове рішення у справі 13 березня 2025 року о 14 год. 30 хв.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 серпня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №171/2007/Ж, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 80000 доларів США для проведення розрахунків по договору купівлі-продажу квартири від 16 серпня 2007 року зі сплатою 13 % річних з кінцевим терміном повернення 16 серпня 2032 року (а.с. 6-11).
Також 16 серпня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (Кредитор), правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк», ОСОБА_2 (Поручитель) та ОСОБА_1 (Боржник) укладено договір поруки № 171/2007/Ж/П-1, за яким Поручитель солідарно відповідає перед Кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов'язань у повному обсязі за кредитним договором від 16 серпня 2007 року №171/2007/Ж (а.с. 11-12).
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 грудня 2011 року у цивільній справі № 2-1992/11 (а.с. 12-13), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2012 року, позов ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 171/2007/Ж від 16 серпня 2007 року у розмірі 863 932,98 грн та судові витрати у справі в сумі 1820,00 грн.
18 листопада 2012 року Ленінським районним судом м. Кіровограда видано виконавчі листи на примусове виконання рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 грудня 2011 року у цивільній справі № 2-1992/11 (а.с. 13 зв. бік).
Як убачається зі змісту ухвали Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 серпня 2020 року у справі № 2-1992/11, ТОВ «Вердикт Капітал» звернулось до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, посилаючись, зокрема, на те, що 28 листопада 2019 року між заявником та ПАТ «ВіЕйБі Банк» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 212009, відповідно до якого Банк відступив заявнику право вимоги заборгованості за кредитним договором № 171/2007/Ж. За таких обставин, просив замінити вибулого стягувача ПАТ «ВіЕйБі Банк» на ТОВ «Вердикт Капітал» у справі № 2-1992/11.
Встановлено, що зазначеною ухвалою місцевого суду у справі № 2-1992/11 заяву ТОВ «Вердикт Капітал» задоволено; замінено вибулого стягувача ПАТ «ВіЕйБі Банк» на його правонаступника ТОВ «Вердикт Капітал» у справі № 2-1992/11 за позовом ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 171/2007/Ж від 16 серпня 2007 року в сумі 863932,98 грн (а.с. 14).
Апеляційним судом з'ясовано, що у листі Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Подільський ВДВС) від 04 жовтня 2021 року № 40358/19.12-24/1 повідомлялось, що за даними Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні у відділі перебував виконавчий лист № 2-1992/11 від 18 травня 20212 року, виданий Ленінським районним судом м. Кіровограда про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» коштів у розмірі 865752,98 грн. Виконавче провадження № 9543438 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа відкрито 02 вересня 2013 року, в ході проведення виконавчих дій державним виконавцем накладено арешт на майно боржника. 17 листопада 2014 року на підставі п. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження завершено, та надано строк для повторного пред'явлення на виконання до 17 листопада 2015 року. Потворно вищезазначений документ до відділу не надходив (а.с. 59).
Зі змісту листа Подільського ВДВС від 14 грудня 2021 року № 57951/19.12-24/7 та довідки Подільського ВДВС від 14 грудня 2021 року № 57952/19.12-24/7 вбачається, що 27 липня 2018 року до Подільського ВДВС надійшов виконавчий лист № 2-1992/11, виданий 18 травня 2012 року Ленінським районним судом м. Кіровограда про стягнення солідарно боргу з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованості за кредитним договором № 171/2007/Ж від 16 серпня 2007 року у розмірі 863932,98 грн, судовий збір 1700,00 грн та витрати на ІТЗ 120,00 грн.
31 липня 2018 року державним виконавцем, керуючись п. 8 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. Зазначений виконавчий лист згідно з даними АСВП в жодному відділі ДВС на примусовому виконанні не перебуває, а втрачений (а.с. 57, 58).
Також апеляційним судом встановлено, що ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 листопада 2018 року у справі № 2-1992/11, залишеною без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 18 лютого 2019 року, у задоволенні заяви ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Славкіної М.А., заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання та видачу дубліката виконавчого листа у цивільній справі № 2-1192/11 відносно боржника ОСОБА_1 відмовлено.
Відповідно до ухвали Ленінського районного суду м. Кіровограда від 26 липня 2021 року у справі № 2-1992/11 у задоволенні заяви ТОВ «Вердикт Капітал», заінтересовані особи: ОСОБА_1 (боржник) про поновлення пропущеного строку пред'явлення виконавчого листа до виконання та видачу дубліката виконавчого листа відмовлено.
Тексти зазначених вище судових рішень Ленінського районного суду м. Кіровограда та Кропивницького апеляційного суду у справі № 2-1992/11 у встановленому законом порядку оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Однак, оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає.
У справі, що переглядається апеляційним судом встановлено, що виконавчі листи на примусове виконання рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 грудня 2011 року у цивільній справі № 2-1992/11, видані Ленінським районним судом м. Кіровограда 18 листопада 2012 року, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованості за кредитним договором № 171/2007/Ж від 16 серпня 2007 року у розмірі 863 932,98 грн та судові витрати на виконанні у жодному відділі ДВС не знаходяться.
Більш того, судовими рішеннями Ленінського районного суду м. Кіровограда у справі № 2-1992/11, що набрали законної сили, було відмовлено у поновленні пропущеного строку пред'явлення виконавчого листа до виконання та видачу дубліката виконавчого листа як ПАТ «ВіЕйБі Банк», так і новому кредитору - позивачу у даній справі.
Водночас, колегія суддів враховує, що можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред'явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено в установленому законом порядку.
Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред'явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад встановлений Законом час, що порушило б принцип правової визначеності як один із основоположних аспектів верховенства права.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тлумачення ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 267, ст. 625 ЦК України свідчить, що:
1) натуральним є зобов'язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;
2) конструкція ст. 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
3) кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).
У постановах від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20, від 18 березня 2020 року у справі № 442/398/15-ц Верховний Суд зауважив, що натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (оскільки боржник заявив про застосування позовної давності та вона застосована судом), але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція ст. 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц).
Отже, за встановлених у даній справі обставин, коли первісний кредитор (Банк) використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту та на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору; виконавчі листи у справі № 2-1992/11 на примусовому виконання не перебувають та втрачені, стягувачам - ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» було відмовлено у поновленні пропущеного строку пред'явлення виконавчого листа до виконання та видачу дубліката виконавчого листа, тобто рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 грудня 2011 року у цивільній справі № 2-1992/11 є таким, що не може бути виконане, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення у цій справі 3 % річних та інфляційних витрат, адже вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
При цьому, апеляційним судом враховано правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 18 вересня 2024 року у справі № 761/26741/22.
Зазначеного судом першої інстанції помилково враховано не було, що призвело до необґрунтованого висновку про задоволення позову ТОВ «Вердикт капітал» у даній справі.
Оскільки рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, що призвело до неправильного висновку по суті спору, воно підлягає скасуванню, а апеляційна скарга -задоволенню.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатом розгляду справи у задоволенні позову належить відмовити, судові витрати, понесені у зв'язку з поданням позовної заяви до суду першої інстанції залишаються за позивачем.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
За вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Викладене, а також встановлені у даній справі фактичні обставини свідчать, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» у даній справі відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 4026,00 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді О. Л. Карпенко
О. А. Письменний