Номер провадження 1-кп/243/608/2025
Номер справи 243/1931/25
« 14 » березня 2025 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області, у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
- секретаря судового засідання - ОСОБА_2
- прокурора - ОСОБА_3
- обвинуваченого - ОСОБА_4
- захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5
- перекладача - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує функціонування електронного судочинства в Україні в залі № 4 Слов'янського міськрайонного суду Донецької області кримінальне провадження за № 22024050000003427, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 16 жовтня 2024 року з Обвинувальним актом та додатками, яке надійшло з Донецької обласної прокуратури 07 березня 2025 року по обвинуваченню:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Слов'янська Донецької області, українця, громадянина Російської Федерації, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, на утримані неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб не має, не є особою з інвалідністю, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,-
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 114-2 ч.3 КК України,-
Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24 серпня 1991 року схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди. Україна самостійно визначає адміністративно -територіальний устрій та порядок утворення національно - адміністративних одиниць.
Рішенням Конституційного Суду України № 3-зп від 11 липня 1997 року зазначено, що засади конституційного ладу в Україні закріплені у розділах I, III та XIII Основного Закону України - Конституції України.
Зокрема, положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеною Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно - правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіми наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Всупереч вказаним нормам президент Російської Федерації (далі - РФ) ОСОБА_8 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09 грудня 1981 року № 36/103, від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV) від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів Збройних сил РФ (далі по тексту - ЗС РФ) на територію України.
Так, 24 лютого 2022 року на виконання вищевказаного наказу військовослужбовці ЗС РФ шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об'єкти та здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, введено воєнний стан, який у подальшому неодноразово продовжувався, та діє і на теперішній час.
Так, громадянин Російської Федерації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи умисно, з особистих мотивів, в умовах воєнного стану, знаходячись на території селища Райгородок Миколаївської ТГ Краматорського району Донецької області (більш точне місце при судовому розгляді кримінального провадження не встановлено), використовуючи власний мобільний телефон марки SAMSUNG, моделі Galaxy M12 (модель SM-M127F/DSN), серійний номер НОМЕР_1 , imei 1: НОМЕР_2 , imei 2: НОМЕР_3 , за допомогою встановленого додаткового програмного забезпечення, використовуючи акаунт « ОСОБА_9 » месенджеру «Telegram», зареєстрованого на номер мобільного телефону НОМЕР_4 , під час листування із раніше знайомим йому громадянином України ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є учасником незаконного збройного формування т.зв. «днр», шляхом пересилання текстових повідомлень в месенджері «Telegram», зареєстрований за номером мобільного зв'язку НОМЕР_5 , не санкціоновано поширив наступні відомості:
31 серпня 2024 року о 12 год. 28 хв. про розміщення підрозділів ЗСУ, інших Сил оборони, військової техніки та боєприпасів за адресою: АДРЕСА_3 ;
02 вересня 2024 року о 08 год 55 хв. про розміщення ЗСУ, інших Сил оборони, військової техніки та боєприпаси на території та в приміщенні домоволодінь розташованих навпроти буд. АДРЕСА_2 ;
12 вересня 2024 року о 14 год. 55 хв. про розміщення підрозділів ЗСУ, інших Сил оборони, військової техніки та боєприпаси по АДРЕСА_2 ;
про розміщення в період часу з 11 листопада 2024 року до 04 грудня 2024 року підрозділів ЗСУ інших Сил оборони України, військової техніки, боєприпасів, фортифікаційних споруд та опорних пунктів:
в районі залізничної станції «Придонецька» сел. Райгородок Миколаївської ТГ Краматорського району Донецької області;
в районі станції технічного обслуговування («Райгородок») розташованої на автомобільному шляху (т0514) у напрямку м. Слов'янськ;
в лісосмузі поблизу залізничної станції «Собалівка» (ст. Райгородок), сел. Райгородок Миколаївської ТГ Краматорського району Донецької області за координатами Інтернет ресурсу «Google Maps» 48°54'22.9"N 37°43'23.0"E;
на місцевості та в приміщеннях розташованих паралельно туристичної бази « ІНФОРМАЦІЯ_3 » н.п. Брусовка, Донецької області, через річку Сіверський Донець за координатами Інтернет ресурсу «Google Maps» 48°54'22.9"N 37°45'50.3"E та 48°54'24.6"N 37°45'48.7"E.
Вказана інформація про місця розташування особового складу ЗС України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом ЗС України, Міністерством оборони України, Головним Управлінням розвідки Міністерства оборони України на офіційних сторінках, інших медіа-ресурсах або ЗМІ.
У вчиненні вказаного кримінального правопорушення обвинувачений ОСОБА_4 викривається наступними доказами.
Під час судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_4 після роз'яснення суті обвинувачення, визнав себе повністю винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 114-2 частина 3 КК України та суду пояснив, що всі події відбувалися саме так, як вказано в Обвинувальному акті. Він вчинив кримінальне правопорушення саме за обставин, які вказані в Обвинувальному акті. Коли його допитували на досудовому слідстві, він добровільно давав показання та все розповідав. Також він все розповів, коли з ним проводили Слідчий експеримент. Він знає, що вчинив особливо тяжке кримінальне правопорушення проти держави Україна. Інформацію він передавав своєму товаришу - ОСОБА_10 , але він не знав, що ОСОБА_10 служить у збройних силах рф.
У тому, що вчинив вказане кримінальне правопорушення, він щиро розкаявся.
Показання обвинуваченого є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
За правилами ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч. 1 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У п.274 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Нечипорук і Йонкало проти України зазначено: якість доказів також береться до уваги, а також те, чи породжують обставини, за яких вони були здобуті, будь-які сумніви щодо їхньої надійності й точності.
За змістом ст.ст. 21, 22, 30 КПК України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється судом на основі змагальності, безпосередності дослідження судом показань, речей та документів. Державне обвинувачення в суді підтримує прокурор, захист обвинуваченого здійснює він сам і його захисник, а функція розгляду справи покладається на суд. При цьому суд, зберігаючи незалежність, неупередженість і об'єктивність, створює необхідні умови для виконання учасниками їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Крім цього, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення, але він не може тлумачитись як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (довід). Об'єм цього обов'язку може змінюватись залежно від природи рішення.
Суд обґрунтовує вирок виключно на доказах, розглянутих у судовому засіданні. За допомогою дослідження на суді всіх доказів відбувається і формування внутрішнього суддівського переконання про винність або невинність обвинуваченого.
Доказування - це єдиний спосіб встановлення об'єктивної істини в кримінальному судочинстві. Поки не доведені обставини скоєння злочину, не можна сказати, що вони були, мали місце насправді.
З приводу того, що доведення є єдиним способом для встановлення істини у Кримінальному процесуальному кодексі України вказано: "Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена».
«Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону «( Постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 761/43930/17).
За клопотанням сторони обвинувачення на підтвердження наявності в діях ОСОБА_4 ознак вищевказаного кримінального правопорушення досліджені у судовому засіданні наступні письмові докази.
Так, з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що кримінальне провадження № 22024050000003427 було зареєстровано 16 жовтня 2024 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 114-2 частина 3 КК України, що давало право з цього моменту проводити слідчі та процесуальні дії ( том 1 а.к.п 38)..
Із Протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 20 грудня 2024 року вбачається, що на підставі Ухвали слідчого судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_11 № 23-9289т/2024 від 06 листопада 2024 року проводилась негласна слідча ( розшукова) дія, а саме: зняття інформації з електронних інформаційних систем шляхом зняття інформації з мобільного терміналу imei353291541480412, який належить громадянину РФ ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( том 1 а.к.п 51-67);
Аналізуючи Протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 20 грудня 2024 року суд приходить до обґрунтованого переконання, що вказана негласна слідча дія була проведена з застосуванням спеціальних технічних засобів на підставі Ухвали слідчого судді Дніпровського апеляційного суду № 23-9289т/2024 від 06 листопада 2024 року (том 1, а.к. п. 48) у відповідності до вимог ст.ст. 246-252 КПК України, та складений Протокол цілком відповідає вимогам ст. ст. 104, 252 КПК України.
Із Протоколу огляду мережі Інтернет від 21 жовтня 2024 року вбачається , що при проведенні вказаної слідчої дії оглянуті: - сторінка Інтернет -ресурсу «Офіційний сайт Міністерства внутрішніх справ України» в розділі «Особи, які переховуються від органів влади»; - сторінка Інтернет -ресурсу « Миротворець» « ОСОБА_10 »; - сторінка соціально - орієнтованої мережі «Однокласники». ( том 1 а.к.п 70 -82);
Із Протоколу обшуку від 14 січня 2025 року вбачається, що на підставі Ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська про надання дозволу на проведення обшуку, в період часу з 08 години 48 хвилин до 09 години 21 хвилина у присутності понятих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ОСОБА_4 , перекладача ОСОБА_6 в будинку за адресою : АДРЕСА_2 проведено обшук, в ході якого вилучено мобільний телефон марки SAMSUNG, моделі Galaxy М12 ( модель SM - M127F/ DSN), серійний номер НОМЕР_1 imei1: НОМЕР_2 , imei2: НОМЕР_3 ( том 1 а.к.п 83-84, 93-100).
Із Протоколу проведення слідчого експерименту від 14 січня 2025 року вбачається, що Слідчий експеримент проведено з метою перевірки і уточнення обставин вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, а саме обставин поширення інформації про переміщення та розташування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до Законів України військових формувань на території Миколаївської ТГ Донецької області за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, вчинене в умовах воєнного стану та з метою надання такої інформації незаконним збройним формуванням.
На відкритій електронній Google карті в ноутбуці «НР» 250G5 інтернет браузера «Google» ОСОБА_4 показав місця розміщення особового складу, військової техніки, складів озброєння, боєприпасів Збройних Сил України, які він повідомив громадянину України ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( том 1 а.к.п. 118-123)
У відповідності до вимог ст. 94 КПК України, суд вважає, що слідча дія - Слідчий експеримент, проведений 14 січня 2025 року з участю підозрюваного ОСОБА_4 був проведений з додержанням вимог ст. 223, 240 КПК України, а саме - у присутності захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_5 , перекладача ОСОБА_6 та двох понятих.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до обґрунтованого переконання, що Протокол слідчого експерименту від 14 січня 2025 року у розумінні вимог ст. 86 КПК України є допустимим доказом, оскільки він отриманий у порядку, встановленому КПК України.
Окрім того, як зафіксовано в Протоколі вищевказаної слідчої дії, ніяких зауважень і доповнень з боку учасників слідчої дії не надійшло.
Із Протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 03 березня 2025 року вбачається, що на підставі Ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2025 року було вилучено інформацію з ПрАТ «ВФ Україна» по телефонному номеру НОМЕР_4 в електронному та паперовому вигляді щодо дати, часу і тривалості вхідних та вихідних телефонних з'єднань абонентського номеру, яким користувався ОСОБА_4 з посиланням на ретранслятор базових станцій та їх адресу, а також адресу місцеперебування абонентів зазначених телефонних номерів та imei в момент кожного вхідного та вихідного телефонного з'єднання; вхідних, вихідних sms - повідомлень та інформацію про GPRS - трафік, з урахуванням нульових дзвінків вказаних номерів за період з 24 лютого 2022 року по 14 січня 2025 року ( том 1 а.к.п. 125-128);
Із Протоколу огляду від 05 березня 2025 року вбачається, що оглянуто оптичний диск DVD- R 4,7 GB 120 min, 16X марки «Axent» ( на якому виконаний напис «ВФ Україна» GD-25-01879/кі від 12 лютого 2025 року № 201/662/25), який був отриманий шляхом проведення тимчасового доступу до речей і документів у ПрАТ «ВФ Україна» 03 березня 2025 року ( том 1 а.к.п 129-136);
Із Висновку судової комп'ютерно - технічної експертизи № Л/26 від 05 лютого 2025 року вбачається, що « -Мобільний термінал стільникового зв'язку « SAMSUNG, моделі Galaxy М12 ( модель SM - M127F/ DSN), серійний номер RF8R60BJRNJ із sim- карткою мобільного оператора стільникового зв'язку «Водафон» із цифровим надруком « НОМЕР_6 » та портативним накопичувачем інформації стандарту MicroSD «MicroSD Smartbuy 16GB» підключено до АС та за допомогою ПАК « UFED» здійснено пошук та аналіз даних, які містяться у внутрішній пам'яті. В результаті проведених досліджень отримано доступ до даних, які містяться на вищеописаному мобільному терміналі стільникового зв'язку, що відповідають критеріям пошуку описаним в питанні №1. За допомогою відповідних функцій ПАК «UFED» виявлена інформація скопійована та узагальнена у файл звіт із розширенням «ufdr». Зазначений файл звіти, програму CellebriteReader. Exe ( програму для перегляду та роботи з файлами «ufdr»( стиснуто у файл архів «Call & Messages 7z» та записано на оптичний носій інформації»- За допомогою відеокамери «IPEVO CDVU-06IP» зафіксовано факт електронного листування із контактом під назвою «Брат», який зареєстрований за номером телефону НОМЕР_5 у встановленому додатку «Telegram» у внутрішній пам'яті мобільного терміналу стільникового зв'язку « SAMSUNG, моделі Galaxy М12 ( модель SM - M127F/ DSN), серійний номер RF8R60BJRNJ із sim- карткою мобільного оператора стільникового зв'язку «Водафон» із цифровим надруком « НОМЕР_6 » та портативним накопичувачем інформації стандарту MicroSD «MicroSD Smartbuy 16GB» шляхом створення відео файлу із назвою « WIN 20250205 12 54 27 Pro mp4». Вищеописаний файл стиснуто у файл архів « +79494370743.7z» та записано на оптичний носій інформації. - За допомогою відповідних функцій ПАК « UFED» проведено пошук та фільтрацію графічних файлів, що можуть відповідати критерію «карти» . Вищеозначена інформація скопійована та узагальнена у файл звіт із розширенням «ufdr». Зазначений файл звіти, програму CellebriteReader. Ехе ( програму для перегляду та роботи з файлами «ufdr») стиснуто у файл архів «Мар.7z» та записано на оптичний носій інформації». ( том 1 а.к.п 138-142):
Із Протоколу огляду від 03 березня 2025 року вбачається, що в при проведенні вказаної слідчої дії було оглянуто та досліджено Додаток №2 до Висновку судової комп'ютерно - технічної експертизи № Л/26 від 05 лютого 2025 року ( том 1 а.к.п 143 -150);
Судом досліджені характеризуючи данні обвинуваченого ОСОБА_4 .
Із Довідки Комунального некомерційного підприємства « Медичний центр з профілактики та лікування залежності м. Краматорськ» у м. Слов'янськ № 4/638 від 18 жовтня 2024 року вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою - АДРЕСА_2 на диспансерному обліку чи під профілактичним наглядом у лікаря - нарколога не перебуває ( том 1 а.к.п 175);
Із Довідки Комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов'янськ» № 1982 від 18 жовтня 2024 року вбачається, що
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 отримував послугу з психіатричної допомоги в диспансерному відділенні №1 КНП «ОКПЛ м. Слов'янськ» з 09 лютого 1976 року з діагнозом : « Олігофренія в ступені помірно вираженої дебільності». З 2000 року по теперішній час не звертався».
- ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 отримував послугу з психіатричної допомоги в диспансерному відділенні №1 КНП «ОКПЛ м. Слов'янськ» з 14 травня 1982 року з діагнозом : « Олігофренія, легка ступень дебільності.» З 1990 року по теперішній час не звертався». ( том 1 а.к.п. 177):
Із Висновку амбулаторної судової психіатричної експертизи № 91-к від 25 лютого 2025 року вбачається, що « ОСОБА_4 в період інкримінованого йому діяння не виявляв і в теперішній час не виявляє будь -яких психічних розладів. Іспитований у період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, міг усвідомлювати свої дії ( бездіяльність) і керувати ними. За своїм психічним станом іспитований у теперішній час також може усвідомлювати свої дії ( бездіяльність) і керувати ними». ( том 1 а.к.п 178 -181);
Судовий розгляд провадження проводився відносно обвинуваченого в межах пред'явленого обвинувачення. Зміни обвинувачення та визнання частини обвинувачення необґрунтованою судом не здійснювались, а підстав для цього не встановлено.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що досліджені в судовому засіданні докази логічні, послідовні, не містять протиріч, переконливі як кожен окремо, так і їх сукупність у взаємозв'язку.
Жоден із них не спростований, містить інформацію щодо предмету доказування, схожих неоспорюваних чітких і узгоджених між собою презумпцій факту.
При їх оцінці суд дійшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом»,який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 та ч. 4 ст.17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні у справі «Коробов проти України».
Згідно правового змісту норм ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу.
При цьому саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов'язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.
Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Аналізуючи позицію обвинуваченого в судовому засіданні, який повністю визнав свою провину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 114-2 частина 3 КК України, спів ставляючи її з обвинуваченням, що пред'явлене ОСОБА_4 , а також дослідженими судом документами, які повністю викривають обвинуваченого у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення, суд робить висновок про те, що наведені судом докази мають характер логічних, послідовних, та об'єктивних.
Зазначені докази винності обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень є такими, що доповнюють одне одного, є належними, допустимими та достатніми, оскільки у відповідності до ст.ст. 84-86 КПК України прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а також є такими, що отримані в порядку, передбаченому Конституцією та КПК України.
При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані ним докази ( параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя ( статті 5,8 Конвенції) тощо.
Судом також врахована позиція ЄСПЛ, викладена у рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року; «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року - «… що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків».
Таким чином, суд приходить до висновку, що досліджені в судовому засіданні докази логічні, послідовні, не містять протиріч, переконливі як кожен окремо, так і їх сукупність у взаємозв'язку.
Жоден із них не спростований, містить інформацію щодо предмету доказування, схожих неоспорюваних чітких і узгоджених між собою презумпцій факту.
За таких обставин, колегія суддів приймає до уваги при ухваленні вироку письмові докази по справі, як докази винуватості обвинуваченого ОСОБА_4 .
При їх оцінці суд дійшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом»,який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 та ч. 4 ст.17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні у справі «Коробов проти України».
Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.
Суд звертає увагу на те, що кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення.
Таким чином, суд приходить до обґрунтованого висновку, що фактичні обставини кримінального правопорушення встановлені під час досудового розслідування знайшли своє підтвердження дослідженими під час судового розгляду належними та допустимими доказами, які, за оцінкою суду , не викликають сумніву щодо дійсного наміру обвинуваченого та спрямованість умислу обвинуваченого.
Отже, з урахуванням викладеного вище, в ході судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку, що висунуте ОСОБА_4 обвинувачення за ст. 114-2 частина 3 КК України знайшло своє підтвердження, суд приходить до переконання, що подія кримінального правопорушення мала місце, провину обвинуваченого повністю доведено, а вчинене обвинуваченим ОСОБА_4 вірно кваліфіковано за ст. 114-2 ч. 3 КК України - поширення інформації про переміщення та розташування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, або іншими уповноваженими державними органами, вчинене в умовах воєнного стану, з метою надання такої інформації незаконним збройним формуванням.
Таку кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_4 , суд вважає правильною.
Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.
У відповідності до вимог статті 50 КК України « Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні кримінального правопорушення і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.»
Цілі покарання запобігання і попередження вважаються характеристиками кримінально-правових санкцій (рішення ЄСПЛ «Езех і Коннорс проти Сполученого Королівства».
Вимога додержуватись справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у ст.10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти, згідно ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні міри покарання обвинуваченому у відповідності до ст. 65 КК України, суд приймає до уваги конкретні обставини вчиненого обвинуваченим, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення: сукупність усіх характеризуючих його обставин, віднесення кримінального правопорушення законодавством до особливо тяжких злочинів, характер, ступінь його суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого.
Згідно роз'яснень п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, «Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів».
п.п.2,3 «при призначенні покарання, суди повинні всебічно враховувати фактичні обставини кримінального провадження у їх сукупності та визначати тяжкість конкретних злочинів враховуючи їх індивідуальний ступінь. Визначаючи ступінь тяжкості злочину судам необхідно виходити з особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення (форма вини, мотив, мета, спосіб, кількість епізодів злочинної діяльності, характер та ступінь наслідків. Отже, ступінь тяжкості злочину визначається характером того діяння, яке було вчинено у конкретному випадку. На неї впливають різні об'єктивні та суб'єктивні обставини, зокрема цінність тих суспільних відносин на які посягає винний, тяжкість наслідків (характер посягання), спосіб посягання форма й ступінь вини наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.»
Суд, призначаючи ОСОБА_4 покарання, також враховує вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_4 відповідно до п.1 частини 1 ст. 66 КК України, суд визнає ту обставину, що ОСОБА_4 визнав себе винним та щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення.
Щирим каяття вважається тоді, коли воно ґрунтується на визнанні особою своєї провини, виявленні жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, що склалась ( Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 жовтня 2007 року).
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. (Постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612км18).
Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен бути підтверджений матеріалами кримінального провадження.
Активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним. ( Постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 07 жовтня 2020 року, справа № 347/1360/17).
В судовому засіданні ОСОБА_4 повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 114-2 частина 3 КК України, докладно розповів про відомі йому події вчинення кримінального правопорушення. Критично поставився до вчиненого та пояснив, що дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , відповідно до частини 1 статті 67 КК України - судом не встановлено.
Суд виходить із положень статті 65 КК України, а саме з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, приймає до уваги ті обставини, що ОСОБА_4 є осудним, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, вперше вчинив кримінальне правопорушення, яке у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, задовільно характеризується за місцем мешкання, на обліку у психіатричних та наркологічних лікувальних закладах не перебуває.
Вказані обставини потребують додаткового врахування при призначенні покарання обвинуваченому, оскільки мають істотне значення щодо вивчення його особистості та відношення до скоєного ним.
На підставі вищевикладеного суд визнає необхідним та достатнім для виправлення і попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі , в межах санкції інкримінованої статті Особливої частини Кримінального кодексу України.
14 січня 2025 року ОСОБА_4 було затримано на підставі статті 208 КПК України і на підставі Ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 січня 2025 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дія якого продовжувалася. Судом встановлено, що ризики передбачені статтею 177 КПК України на даний час не відпали, враховуючи, що особа засуджується до реального покарання у виді позбавленні волі, з метою запобігти ризикам ухилитись від суду та відбування покарання, суд приходить до висновку, що до вступу вироку в законну силу запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 слід залишити без змін, оскільки існує ризик перешкоджання кримінальному провадженню шляхом ухилення від виконання судового рішення.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 118 КПК України витрати на залучення експертів є процесуальними витратами.
Відповідно до ч.2 ст. 122 КПК України «Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.
У відповідності з вимогами ч.2 ст. 124, п.2 ч.4 ст. 374 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта, рішення про відшкодування процесуальних витрат у разі визнання особи винуватою зазначається у резолютивній частині вироку.
Згідно Довідки Українського науково- дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України витрати на проведення судової комп'ютерно- технічної експертизи за Висновком № Л/26 від 05 лютого 2025 року, проведеної в кримінальному провадженні № 22024050000003427, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 жовтня 2024 року складають 7131 грн 20 коп.
У відповідності до вимог частини 4 статті 174 КПК України «Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові».
У відповідності до положення ч.4 ст.174 КПК України та для можливості вирішення питання по речовим доказам, скасувати арешт майна, накладений ухвалами слідчого судді.
Скасувати арешт майна, накладений Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15 січня 2025 року на мобільний телефон марки SAMSUNG, моделі Galaxy М12 ( модель SM - M127F/ DSN), серійний номер RF8R60BJRNJ imei1: НОМЕР_2 , imei2: НОМЕР_3 .
Цивільний позов по справі не заявлено.
Питання про речові докази слід вирішити в порядку ст.100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 314, 369-370, 373, 374, 475 КПК України, суд -
Визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 114-2 частина 3 КК України і призначити йому покарання за цією статтею кримінального закону у виді позбавлення волі на строк десять років з ізоляцією засудженого та поміщенням його до кримінально - виконавчої установи закритого типу.
Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_14 обчислювати з дня набрання вироком законної сили.
На підставі ч.5 ст. 72 КК України, в редакції, чинній на теперішній час, зарахувати обвинуваченому ОСОБА_14 у строк відбуття призначеного покарання строк тримання під вартою під час досудового слідства та судового розгляду кримінального провадження з 14 січня 2025 року року до дня набрання вироком законної сили включно із розрахунку, що один день попереднього ув'язнення дорівнює одному дню позбавлення волі.
Захід забезпечення кримінального провадження ОСОБА_14 до набрання вироком чинності, залишити без змін - «тримання під вартою в Державній установі « Дніпровська установа виконання покарань (№4)».
Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Слов'янська Донецької області, громадянина Російської Федерації, РНОКПП: НОМЕР_7 , офіційно не працевлаштованого, не є особою з інвалідністю, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 на користь держави за проведення судової комп'ютерно - технічної експертизи по кримінальному провадженню № 22024050000003427, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 жовтня 2024 року - Висновок експерта № Л/26 від 05 лютого 2025 року, у розмірі 7131 грн 20 коп ( сім тисяч сто тридцять одна грн. 20 коп).
Скасувати арешт майна, накладений Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15 січня 2025 року на мобільний телефон марки SAMSUNG, моделі Galaxy М12 ( модель SM - M127F/ DSN), серійний номер RF8R60BJRNJ imei1: НОМЕР_2 , imei2: НОМЕР_3 .
Речові докази по справі: мобільний телефон марки SAMSUNG, моделі Galaxy М12 ( модель SM - M127F/ DSN), серійний номер RF8R60BJRNJ imei1: НОМЕР_2 , imei2: НОМЕР_3 , який залучено до матеріалів кримінального провадження № 22024050000003427, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 жовтня 2024 року у якості речових доказів на підставі Постанови слідчого від 14 січня 2025 року, що зберігається в камері речових доказів СВ 2 Управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях -у відповідності до ч. 9 ст. 100 КПК України - конфіскувати на користь держави.
Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Дніпровського апеляційного суду через Слов'янський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим ОСОБА_4 в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Вирок, який набрав законної сили, обов'язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Вирок постановлено, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Головуючий суддя ОСОБА_1