Дата документу 05.03.2025 Справа № 332/4843/23
Єдиний унікальний № 332/4843/23 Головуючий у 1-й інстанції: Сінєльнік Р.В.
Провадження № 22-ц/807/217/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
05 березня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Кухаря С.В.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шершакової Марини Сергіївни на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У серпні 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову представник позивача зазначав, що 08.02.2021 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву б/н від 08.02.2021 року. При підписанні заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Банком на підставі Договору надання банківських послуг було відкрито кредитний рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, відповідачу надано у користуванні кредитну карту (номери та строк дії отриманих кредитних карток зазначено у довідці про отримані картки). Отже, позивач свої зобов'язання за договором виконав, надавши відповідачу кредит.
Відповідач ухиляється від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням прав АТ КБ «Приватбанк». Так, у зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 11.06.2023 року має заборгованість, яка становить 125 235,03 грн. та складається з наступного: 103 947,57 грн. - заборгованість за кредитом, 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 21 287,46 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625ЦК України; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія.
Посилаючись на зазначені обставини, представник АТ КБ «ПриватБанк» просив суд стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 08.02.2021 року у розмірі 125 235,03 грн., яка складається з наступного: 103 947,57 грн. - заборгованість за кредитом, 21 287,46 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; та судовий збір в сумі 2 684,00 грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2024 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 08.02.2021 року станом на 11.06.2023 року у розмірі 125 235,03 грн. та судовий збір в сумі 2 684,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Шершакова М.С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачем не доведено правомірність стягнення простроченого тіла кредиту та відсутні докази на підтвердження виникнення кредитних правовідносин.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, у відповідача відсутня заборгованість за поточним тілом кредиту та за нарахованими відсотками. Заборгованість за поточним тілом кредиту та заборгованість за простроченим тілом кредиту співвідносяться як загальне й окреме. Тому, позивачем не доведено правомірність стягнення простроченого тіла кредиту у вказаному розмірі за відсутності в цілому заборгованості за поточним тілом кредиту. При цьому, відсотки, які повинні були нараховуватися за користування кредитними коштами, відсутні, що теж свідчить про відсутність заборгованості за тілом (поточним тілом) кредиту.
Крім того, ні анкета-заява, ні паспорт споживчого кредиту, не містить інформації щодо наміру отримання відповідачем кредитної картки із встановленням кредитного ліміту.
Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідач дійсно отримав кредитну картку.
Вважає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що між сторонами дійсно виникли кредитні відносини з підстав, викладених в позовній заяві.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення процентів за договором, в тому числі їх розміру та порядку нарахування, позивач посилався на Витяг з «Тарифів банку» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Позивач зазначав суду першої інстанції про те, що Витяг із Умов та правил надання банківських послуг, з якими ознайомлено відповідача, додається до позовної заяви, проте зазначений Витяг у додатках відсутній, лише Витяг із «Тарифів Банку», тому неможливо встановити з редакцією яких Умов та правил надання банківських послуг нібито був ознайомлений відповідач.
Витягом з Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування тощо. Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Тарифів відповідач розумів та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент підписання анкети-заяви взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за прострочення сплати кредиту, наданий позивачем Витяг з Тарифів не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Вважає, що за викладених обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками, оскільки позивачем не надано доказів, у відповідності до положень 76-79 ЦПК України, щодо всіх істотних умов кредитування, а саме: розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитними коштами, який погоджено між сторонами.
Таким чином, позивачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо порядку та розміру нарахування відсотків за порушення виконання зобов'язання, оскільки Умови та Правила надання послуг та Тарифи банку не містять підпису позичальника, а тому вимога банку про стягнення зазначених складових заборгованості не підлягає задоволенню.
Також, відсутні в Заяві про приєднання до Умов та Правил надання послуг положення про те, що відповідач зобов'язується регулярно ознайомлюватись зі змінами Умов та Правил, про те, що останні та Тарифи банку йому були надані в письмовому вигляді та відповідач з ними згоден тощо.
Від представника АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Якушева С.О. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.
Так, вказує, що представник скаржника використовує гру слів: «поточне» та «прострочене» тіло кредиту, заперечуючи сам факт наявності у відповідача заборгованості за наданим кредитом, яка на теперішній час є повністю простроченою. З розрахунку заборгованості вбачається, що починаючи з 01.12.2022 р. у ОСОБА_1 вперше виникло прострочене тіло кредиту в сумі 6976,64 грн., а поточне тіло кредита 01.12.2022 р. вже дорівнювало 96 170,93 грн. У подальшому, через несвоєчасну сплату відповідачем боргу за наданим кредитом (за тілом кредиту) прострочене тіло кредиту щомісячно збільшувалося, а поточне тіло кредиту - зменшувалося, а вже з 01.06.2023 р. вся сума кредиту - 103947,57 грн. стала простроченою.
Зауважує, що посилання на постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року по справі № 190/1419/19-ц та від 04.11.2020 року по справі № 720/1394/19 є помилковими та необґрунтованими.
Позивачем нараховані проценти згідно особисто підписаної відповідачем Заяви про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 08.02.2021р., у якій зазначені та погоджені ОСОБА_1 всі умови кредитування. Так, в пункті 1.3 цієї Заяви передбачено, що процентна ставка за користування кредитом дорівнює 36 % річних, а в пункті 1.5 Заяви зазначені наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов'язань за Договором - процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту - 72 % річних.
Щодо «сумнівів» представника відповідача в намірах отримання ОСОБА_1 кредиту та кредитної картки в ПриватБанку зазначає наступне. Будь-яка платіжна кредитна картка ПриватБанка є не тільки кредитною, але й дебетною, тобто клієнт Банку може зберігати на картці власні кошти і не брати/не використовувати кредитний ліміт, наданий Банком на цю картку, що й робив відповідач до вересня 2021 року, і це повністю відповідає Постанові НБУ «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженою Правлінням НБУ від 05.11.2014 р. № 705 (чинна до 01.08.2022 р.), а у подальшому, чинною була інша Постанова НБУ № 164, але зміст й розуміння цього не змінилося.
Підтвердженням намірів відповідача використовувати платіжні картки ПриватБанка за дебетно-кредитною схемою: кредитна картка «Універсальна GOLD» та преміальні картки «VISA Signature» (більш детально вказано у довідці Банка щодо виданих карток відповідачеві) та отримання кредитних коштів є надана позивачем особисто підписана відповідачем Заява про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 08.02.2021 р., а також банківська виписка за договором, що є належним та допустимим доказом, бо виписка є первинним бухгалтерським документом відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із їх доведеності та обґрунтованості, вказавши, що у порушення норм закону та умов договору відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, кредит та проценти за користування кредитом у визначений договором строк не повернув. Тому, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 125 235,03 грн. підлягають задоволенню.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 08.02.2021 року підписав Заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг у АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 36-46),відповідно до якої він приєднався до Умов та Правил надання послуг, ознайомився із умовами кредитування і отримав кредитну картку зі встановленим кредитним лімітом, про що поставив свій підпис (а.с. 46).
Так, у заяві про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 08.02.2021 вказано ліміт кредиту, строк кредитування, мета отримання кредиту, спосіб та строк надання кредиту, процентна ставка, відсотків річних, умови здійснення розрахунків з використання платіжної картки та користування коштами, порядок повернення кредиту, кількість та розмір платежів, періодичність внесення, процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту та інші умови. Також, вказана заява містить застереження, а саме: наведені обчислення реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача є репрезентативними та базуються на обраних споживачем умовах кредитування, викладених вище, і на припущенні, що договір про споживчий кредит залишатиметься дійсним протягом погодженого строку, а кредитодавець і споживач виконують свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі. Реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит. Використання інших способів надання кредиту та/або зміна інших вищезазначених умов кредитування можуть мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача.
Відповідач ОСОБА_1 08.02.2021 власноручно підписавши вказану заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг погодився з усіма умовами, які передбачені у заяві, з цього випливає, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Крім того, в підписаній відповідачем 08.02.2021 заяві про приєднання до Умов та Правил надання послуг, зазначено, що ОСОБА_1 , який діє на підставі власного волевиявлення, згідно зі статтею 634 ЦК України, підписанням цієї заяви приєднується до розділів «Загальні положення», підрозділів «Кредитні карти», «Поточні рахунки», «Використання картки», «Віддалені канали обслуговування», «Оплата частинами та Миттєва розстрочка», «Миттєва розстрочка. Кредит готівкою.» Умов та правил надання банківських послуг акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - Умови та Правила), що розміщені в мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, в редакції, чинній на дату підписання цієї Заяви, які разом становлять Договір банківського рахунка (далі - Договір), приймає всі права та обов'язки, встановлені в цьому Договорі та зобов'язується їх належним чином виконувати.
Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Частиною першою статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Банк, обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення заборгованості, посилався на Тарифи банку та Умови та Правила, які розміщені на сайті (https://privatbank.ua), як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, які саме Умови та Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
У зв'язку з неодноразовою зміною Умов та Правил, що розміщені на офіційному сайті АТ КБ «ПриватБанк» (www.privatbank.ua), кредитор міг послатися на Умови та Правила у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Матеріали справи не містять підтверджень, з якими саме Умовами та Правилами надання послуг у АТ КБ «ПриватБанк» відповідач ознайомився та погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг.
Як вбачається з довідки позивача, 24.03.2018 року ОСОБА_1 було видано карту Універсальна Gold термін дії - 01/22; 08.02.2021 року видано кредитну карту Visa Signature, термін дії - 02/24, 12.03.2021 року видано карту Visa Signature, терміном дії - 03/24 (а.с. 35).
Згідно довідки позивача про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім'я ОСОБА_1 (договір б/н) 03.02.2021 року встановлено кредитний ліміт - 0 грн.; 08.02.2021 року - збільшений до 50 000 грн.; 24.03.2021 року - збільшений до 60 000 грн.; 22.07.2021 року - збільшений до 100 000 грн.; 10.03.2023 року зменшений до 0,00 грн. (а.с. 34).
Згідно з випискою за договором № б/н за період 24.03.2018 - 21.06.2023 відповідач постійно користувався кредитною карткою, використовував кредитний ліміт, здійснював погашення кредиту та відсотків (а.с. 14-33), тобто погодився зі змінами кредитного ліміту по картці.
З наданого АТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованості за договором № б/н від 08.02.2021 рокувбачається, що станом на 11.06.2023 ОСОБА_1 у зв'язку з неналежним виконанням умов договору має заборгованість у загальному розмірі 125 235,03 грн., яка складається з: 103 947,57 грн. - заборгованість за тілом кредиту (в т.ч. заборгованість за простроченим тілом кредиту 103 947,57 грн.) та 21 287,46 грн. - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 8-13).
Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий.
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Встановивши обставини підписання відповідачем заяви від 08.02.2021 року, отримання ним кредитної картки та грошових коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, суд дійшов обґрунтованих висновків про виникнення між сторонами кредитних відносин.
Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором та підтверджується випискою по рахунку. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним договором.
Виникнення простроченої заборгованості відбувається у разі несплати мінімального платежу до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено трати за рахунок кредитного ліміту, зобов'язання Клієнта вважаються простроченими.
Прострочене тіло кредиту - це частина використаного кредитного ліміту або вся сума використаного кредитного ліміту, що на конкретну дату мало бути погашено відповідачем, але не погашено, або погашено частково не у повному обсязі.
Прострочені відсотки - це нараховані відсотки за користування кредитним лімітом, які на конкретну дату мали бути погашені відповідачем, але не погашені, або погашені частково не у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Отже, відповідно до розрахунку, станом на 11.06.2023 у відповідача наявна заборгованість у загальному розмірі 125 235,03 грн., яка складається з: 103 947,57 грн. - заборгованість за тілом кредиту (в т.ч. заборгованість за простроченим тілом кредиту 103 947,57 грн.) та 21 287,46 грн. - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 8-13).
Що стосується заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 103 947,57 грн., яку просив Банк стягнути з ОСОБА_1 .
Дослідивши виписку за договором № б/н за період 24.03.2018 - 21.06.2023 (а.с. 14-33), розрахунок заборгованості за договором № б/н від 08.02.2021 року(а.с. 8-13), встановлено, що відповідач активно користувався кредитними коштами та здійснював видаткові операції по картковому рахунку. Проте, відповідач не здійснював своєчасно щомісячних платежів на погашення існуючої кредитної заборгованості, лише здійснював видаткові операції по картковому рахунку, внаслідок чого допустив прострочення виконання грошових зобов'язань.
Так, починаючи з 01.12.2022 року у ОСОБА_1 вперше виникло прострочене тіло кредита в сумі 6976,64 грн., а поточне тіло кредиту 01.12.2022 р. вже дорівнювало 96 170,93 грн. У подальшому, через несвоєчасну сплату відповідачем боргу за наданим кредитом (за тілом кредиту) прострочене тіло кредиту щомісячно збільшувалося, а поточне тіло кредиту зменшувалося, а вже з 01.06.2023 р. вся сума кредиту - 103 947,57 грн. стала простроченою.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12 квітня 2012 року.
Банк обов'язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри, як, зокрема, особові рахунки та виписки з них. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (п. 57, п. 59, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75).
Встановивши, що Банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з нього заборгованості за тілом кредиту в сумі 103 947,57 грн.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Як вбачається з заяви про приєднання до Умов та Правил надання послуг, сторони погодили, що процентна ставка у пільговий період становить 0,00001% річних; процентна ставка поза межами пільгового періоду - 36% річних. Тобто, сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами. Отже, наявні правові підстави для стягнення не тільки тіла кредиту, а також заборгованості за відсотками, тому колегія суддів відхиляє доводи скарги з цього приводу.
Враховуючи, що 08.02.2021 рокувідповідач підписав Заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг, в якій сторони погодили процентну ставку за користування кредитом, колегія суддів погоджується з висновком суду, що позовні вимоги про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом є обґрунтованими.
Доказів про відсутність заборгованості за договором № б/н від 08.02.2021 року відповідач не надав.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку в повному об'ємі не повернуті, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 08.02.2021 року станом на 11.06.2023 року у загальному розмірі 125 235,03 грн.
Доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шершакової Марини Сергіївни залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складений 13 березня 2025 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: С.В. Кухар
Е.А. Онищенко