справа № 369/7229/24
провадження № 22-ц/824/5356/2025
головуючий у суді І інстанції Фінагеєва І.О.
13 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 листопада 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН" про стягнення заборгованості,
У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН" про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що 29 квітня 2021 року ОСОБА_1 було подано Заявку в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ "МІЛОАН" на отримання кредиту № 4797370.
Так, 29 квітня 2021 року між ТОВ "МІЛОАН" та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 4797370 та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на Картковий рахунок в сумі 10 500 грн.
Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання, внаслідок чого, 13 вересня 2021 року згідно умов договору відступлення прав вимоги № 07Т, ТОВ "МІЛОАН" було відступлено право вимоги за кредитним договором № 4797370 від 29 квітня 2021 року на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС", а відповідно ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" набуто права вимоги до відповідача.
Так, згідно договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором - ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" становить 26 758,5 грн, із яких:
- заборгованість за тілом кредиту становить 9 477 грн;
- заборгованість за відсотками становить 16 641,5 грн;
- заборгованість за комісійними винагородами становить 640 грн;
- заборгованість за пенею становить 0 грн.
Позивачем, який набув права грошової вимоги, на адресу відповідача, зазначену в кредитному договорі № 4797370 від 29 квітня 2021 року, направлено повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ "МІЛОАН" до ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" та зазначено інформацію про порядок погашення заборгованості по кредитному договору № 4797370 від 29 квітня 2021 року.
Не зважаючи на це, як зазначає позивач, позичальник не виконав свого обов'язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором № 4797370 від 29 квітня 2021 року.
У зв'язку із викладеним, позивач просив суд стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС":
-заборгованість за кредитним договором № 4797370 від 29 квітня 2021 року у розмірі 26 758,50 грн;
-судовий збір у розмірі 2 422,40 грн;
-витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 листопада 2024 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН" про стягнення заборгованості відмовлено.
Не погоджуючись із указаним заочним рішенням представник товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" - Романенко Михайло Едуардович звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції безпідставно не прийнято розрахунок заборгованості та відомість про щоденні нарахування як належні докази наявності заборгованості.
Зазначає, що посилання суду першої інстанції на відсутність первинних банківських документів суперечить дійсним обставинам: TOB "МІЛОАН" небанківська установа, яка перераховує кошти на вказаний відповідачем рахунок, у зв'язку із чим, ні первісний кредитор, ні позивач не мають доступу до інформації про рух коштів по рахунку відповідача та не мають повноважень на отримання такої інформації від банку, що становить банківську таємницю.
Звертає увагу, що відповідно до наданої на дослідження суду першої інстанції відомості про щоденні нарахування, відповідачем здійснювались часткові погашення за кредитним договором.
Вказує, що позивачем нараховано відсотки після спливу строку користування кредитними коштами, оскільки у п.4.2 договору сторони погодили це у порядку ч.2 ст.625 ЦК України. При цьому позивачем не порушено вимоги п.18 ЦК України щодо заборони нараховувати платежів, визначених ст.625 ЦК України у період воєнного стану, оскільки розрахунок здійснено до запровадження воєнного стану.
Вважає, що позивачем обґрунтовано розмір заборгованості за вказаним договором, тому позовні вимоги позивача є законними та обґрунтованими. Апелянт надав деталізований розрахунок заборгованості, відповідно до якого вбачається надання кредиту, нарахування комісії, відсотків, згідно умов кредитного договору та здійснених часткових погашень відповідачем, що свідчить про обізнаність останнього з умовами кредитування, їх погодження та свідоме неналежне виконання.
Також звертає увагу на те, що відповідачем не спростовано наданий розрахунок заборгованості, не надано контррозрахунку, судом наданий позивачем розрахунок заборгованості не визнано неналежним доказом, вказано лише, що він не є первинним документом, проте прийнято разом із іншими доказами для дослідження, але не надано належної правової оцінки, в порушення норм чинного законодавства.
Таким чином, наданий апелянтом розрахунок заборгованості нарівні з іншими доказами у своїй сукупності підтверджує факт отримання кредитних коштів та невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Отже, вважає, що судом першої інстанції знівельовано надані позивачем докази та ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем документи лише констатують наявність заборгованості у фіксованій сумі, але не підтверджують її наявність, походження і розмір стосовно відповідача.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з урахуванням наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 29 квітня 2021 року від імені ОСОБА_1 оформлено анкету-заяву на кредит № 4797370 на сайті: miloan.ua, в якій вказані персональні дані його як позичальника, визначена сума кредиту 10 500,00 грн, строк кредитування 30 днів з 29 квітня 2021 року по 29 травня 2021 року, комісія за надання кредиту 1 050 грн, проценти за користування кредитом 1,00 % за кожен день користування - 3 150 грн.
В подальшому, 29 квітня 2021 року між ТОВ "МІЛОАН" та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 4797370 (індивідуальна частина).
Відповідно до умов договору кредитодавець зобов'язався надати позичальнику фінансовий кредит у сумі 10 500 грн, строком на 30 днів, з 29 квітня 2021 року по 29 травня 2021 року, зі сплатою комісії за надання кредиту: 1050 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово, процентів за користування кредитом: 3 150 грн, які нараховуються за ставкою 1,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, стандартною (базовою) процентною ставкою за користування кредитом 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована (п. 1 договору).
Підпунктом 2.1. п. 2 договору передбачено, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Підпунктом 6.1. п. 6 визначено, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
У розділі Реквізити та підписи сторін в графі клієнт вказано позичальником ОСОБА_1 , його ідентифікаційний код, паспорт, адресу місця реєстрації та номер мобільного телефону.
В Додатку №1 до договору сторонами визначений графік платежів, згідно з яким позичальник мав повернути суму кредиту з нарахованими комісією та процентами у загальному розмірі 14 700 грн.
В Додатку №2 до договору міститься паспорт споживчого кредиту № 4797370, яким передбачено строк продовження кредитування на 3 дні зі сплатою комісії 3,00 % від суми поточного залишку кредиту, на 7 днів зі сплатою комісії 5,00 % від суми поточного залишку кредиту, на 15 днів зі сплатою комісії 10,00 % від суми поточного залишку кредиту.
Згідно з платіжним доручення № 44993505 від 29 квітня 2021 року платник ТОВ "Мілоан" здійснив переказ грошових коштів в розмірі 10 500 гривень для отримувача ОСОБА_1 , банк отримувача 535557, MASTERCARD НОМЕР_1.
13 вересня 2021 року між ТОВ "МІЛОАН" та ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" було укладено договір про відступлення права вимоги № 07Т, згідно умов якого ТОВ "МІЛОАН" було відступлено право вимоги за кредитним договором № 4797370 від 29 квітня 2021 року на користь ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС".
Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу № 07Т від 13 вересня 2021 року ТОВ "Мілоан" відступило ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" право вимоги до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 26 758,50 грн, з яких: 9 477 грн -сума заборгованості за тілом, 16 641,50 грн - сума заборгованості за відсотками, 640 грн - сума заборгованості за комісією.
З розрахунку заборгованості складеного ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" та відомостей про щоденні нарахування та погашення складеного ТОВ "МІЛОАН" вбачається, що визначеним розміром заборгованості по тілу кредиту є 9 477 грн, а по відсоткам 16 641,50 грн, загальна сума боргу визначена в розмірі 26 758,50 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач ТОВ "Діджи Фінанс" зазначав, що ТОВ "Мілоан" свої зобов'язання за кредитним договором виконав, а відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, допустивши прострочення сплати визначених кредитним договором платежів на вищевказану суму.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до ст. 12 ЗУ "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Водночас електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у виді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (ст. 1 ЗУ "Про електронну комерцію").
Тобто - це пароль, який приходить певній особі на телефон або на електронну пошту, за допомогою яких вона отримуєте доступ до якогось ресурсу, тобто підписуєте електронний правочин.
Колегія апеляційного суду погоджується із доводами апеляційної скарги щодо теоретичної можливості укладення електронного правочину з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що прямо передбачено законом та судовою практикою.
Колегія апеляційного суду також визнає, що сторона позикодавця у відповідному правочині, якою у цій справі виступає фінансова установа, не позбавлена права на власний ризик перераховувати власні кошти на рахунки, які указує позичальник, без вчинення дій щодо ідентифікації/встановлення такої особи.
Однак в судді відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, тому обов'язком позивача є необхідність доведення, що саме відповідач уклав правочин в електронній формі, усвідомлював укладення такого договору та погодився на конкретні умови.
Так, Велика Палата Верховного Суду у справі № 342/180/17 про отримання кредиту шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку зауважила, що пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити своє право бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту, та умовами і правилами надання банківських послуг, оскільки умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
При цьому у розглядуваній ВП ВС справі було встановлено, що позичальник особисто підписував анкету заяву у приміщенні банку.
У даній справі взагалі позивачем не доведено, з якими умовами був обізнаний позичальник, та яким чином було встановлено особу споживача фінансової послуги.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, яка виникла на підставі електронного правочину з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, тобто без участі особи позичальника, видання картки безпосередньо позичальнику, обов'язком позивача є доведення обставин, що саме відповідач, а не будь-яка інша особа, вчинила дії щодо укладення електронного правочину та отримала і використовувала кошти фінансової установи.
Матеріали справи не містять доказів, що саме відповідачеві належать електронні засоби, за допомогою якого були вчинені дії щодо укладення електронного правочину.
Як слідує із доводів апеляційної скарги, позивач може надати лише власний розрахунок заборгованості. При цьому, апелянт указує, що ТОВ "МІЛОАН" небанківська установа, яка перераховує кошти на вказані якою-небудь особою рахунки, у зв'язку з чим, ні первісний кредитор, ні позивач не мають доступу до інформації про рух коштів по рахунку такої особи та не мають повноважень на отримання такої інформації від банку, що становить банківську таємницю. Разом з тим, з клопотанням до суду першої інстанції, так само, як і до суду апеляційної інстанції з метою здобуття доказів у підтвердження належності рахунку, на який перераховані кошти, саме відповідачеві, позивач не звертався.
З огляду на наведені обставини, колегія апеляційного суду не може погодитись з доводами апеляційної скарги щодо можливості застосування у цій справі висновків суду касаційної інстанції у справах №526/405/13, 199/1917/19, 456/2946/17, 338/180/17, 127/23910/14.
У доводах апеляційної скарги позивач посилається також на положення ч. 1 ст. 82 ЦПК України, відповідно до якої обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнання позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. (стаття 206 ЦПК України).
Таким чином, визнання відповідачем позову передбачає, що таке визнання має бути заявлене в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві та має не суперечити закону.
За змістом статті 206 ЦПК України відмова від позову - це одностороннє вільне волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги і на закриття порушеного позивачем процесу. Відмова позивача від позову - це вияв принципу диспозитивності, тому ця дія здійснюється під контролем суду (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі №180/2161/19).
Аналогічно визнання відповідачем позову також має здійснюватись під контролем суду, що прямо передбачено положеннями ч. 4 ст. 206 ЦПК України.
З урахуванням встановлених у цій справі обставин, сам лише факт неподання відзиву на позов та апеляційну скаргу не може бути розцінений як визнання позову.
Колегія апеляційного суду не може також погодитись із доводами апеляційної скарги щодо виконання відповідачем договору, а відтак і визнання факту його укладення, зокрема здійсненням дій щодо повернення кредиту, процентів, комісії, оскільки матеріали справи не містять даних, хто саме ці дії вчиняв.
Ураховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо недоведеності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи позивача про те, що розрахунок заборгованості є належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів та користування ними, оскільки розрахунок заборгованості, на який посилається позивач не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, сплату тіла кредиту, відсотків, комісії, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок із наведенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Так, у випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків.
Даний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року справа № 383/821/22, провадження № 61-5935св23.
Таким чином, є правильним та не спростованим висновок суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором від 29 квітня 2021 року в сумі 26 758,50 грн.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" залишити без задоволення.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених в статті 389 ЦПК України.
ГоловуючийТ.О. Писана
СуддіК.П. Приходько
С.О. Журба