Єдиний унікальний номер справи № 753/9522/20
Провадження №22-ц/824/2226/2025
13 лютого 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення права користування майном та зняття з реєстраційного обліку,
У червні 2020 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до суду із позовною заявою до відповідачів про позбавлення права користування майном та зняття з реєстраційного обліку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що АТ «Альфа-Банк» було оформлено право власності на трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_3 . Підставою для реєстрації права власності є відповідне застереження в п. п. 4.5.3 Договору іпотеки від 12.01.2007 року, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Згідно з витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва, у кв. АДРЕСА_2 , власником якої є АТ «Альфа-Банк», зареєстровані відповідачі. Малолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_2 були зареєстровані в квартирі після укладення договору іпотеки. Позивач звертався до відповідачів із вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання у досудовому порядку. Проте колишній власник та члени його родини продовжують користуватися квартирою та відмовляються добровільно виселятися. Подальше проживання відповідачів у квартирі перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси позивача.
На підставі викладеного позивач просив суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування трикімнатною квартирою за адресою: АДРЕСА_1 ; зняти відповідачів з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року позов задоволено частково4 позбавлено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 права користування житлом за адресою: АДРЕСА_1 ; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто судові витрати на користь акціонерного товариства «Сенс Банк» з ОСОБА_3 в сумі 1 401,34 грн., з ОСОБА_1 в сумі 1 401,33 грн., з ОСОБА_2 в сумі 1 401,33 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 12 серпня 2024 року відповідач направила апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує про те, що суд не дослідив належним чином обставини справи та не надав належної оцінки доказам у справі, що мають важливе значення для вирішення справи. У зв'язку з цим апелянт просила апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Станом на день розгляду справи на адресу суду відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання, призначене на 13 лютого 2025 року, з'явилися представник позивача та представник апелянта.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного:
Судом встановлено, що 12.01.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (іпотекодержателем), правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_3 (іпотекодавцем) було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір № 028/15-07, відповідно до умов якого іпотекодавець передав банку в іпотеку нерухоме майно - трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 , що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 12.01.2007 року.
У порядку звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження 03.02.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. здійснено реєстрацію права власності на спірну квартиру за АТ «Альфа-Банк», індексний номер рішення 50942578 від 03.02.2020 року, номер запису про право власності: 35307930.
Згідно з даними Реєстру територіальної громади м. Києва у спірній квартирі 13.02.2007 року зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_1 .
Рекомендованим листом від 25.05.2020 банк направив позичальнику ОСОБА_3 та відповідачам вимогу про добровільне виселення зі зняттям з реєстраційного обліку за адресою спірного житлового приміщення.
Положеннями ст. 13 ЦПК України встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, який полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог позовних вимог.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У постанові Верховного Суду від 2 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22) закріплено такий правовий висновок:
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спільних правовідносин), та дає можливість ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом запитувача.
Отже, кожна сторона сама розглядає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на стороні спору, а суд розглядає справу в межах за ними вимог та наданих доказів.
Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та з порушенням принципу диспозитивності самостійно вибирати правову підставу та предмет позову.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем заявлена основна позовна вимога - визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням».
Процедура визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, врегульована ст.405 ЦК України та ст. 72 Житлового кодексу України.
Зокрема ст.405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до положень ст. 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням необхідно надати до суду докази того, що особа не проживає у вказаному житловому приміщенні протягом встановленого строку.
Зазначені строки встановлені ст.71 Житлового кодексу України.
Зважаючи на наведене, підставою для визнання судом особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є її тривале непроживання в ньому без поважних причин.
В рамках даної справи жодного належного доказу тривалого непроживання відповідачів в спірній квартирі позивачем до суду не представлено.
Більш того, з матеріалів справи вбачається, що позивач навіть і не обґрунтовував свої вимоги таким тривалим не проживанням відповідачів.
В той же час, положеннями Закону України «Про іпотеку», якими позивач обґрунтовував свої вимоги, а саме розділом ? «Задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки», не встановлений такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів іпотекодержателя як «визнання особи такою, що втратила право користування». Такий спосіб захисту не визначений законом як такий, що може бути встановлений судом у випадках задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки.
Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що позовні вимоги не можуть вважатися обґрунтованими.
Незважаючи на викладене, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга підлягає лише до часткового задоволення з огляду на наступне:
Як убачається з матеріалів справи, позов був пред'явлений до 4 відповідачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , і суд ухвалив рішення щодо всіх 4 відповідачів.
Апеляційну скаргу подала лише ОСОБА_1 . Інші відповідачі не подавали апеляційної скарги і не приєднувалися до поданої ОСОБА_1 апеляційної скарги, таким чином вони фактично з рішенням суду першої інстанції погодилися і визнали його належність.
Як убачається з апеляційної скарги, ОСОБА_1 не зазначила про наявність у неї права діяти від імені інших відповідачів. Відсутність такого права у ОСОБА_1 діяти в межах даної справи від імені інших відповідачів підтвердила в судовому засіданні і представник ОСОБА_3 .
Таким чином, заявляючи вимогу про скасування рішення в повному обсязі, апелянт фактично могла діяти лише у власних інтересах, тобто оскаржувати судове рішення, яке стосується лише її інтересів, а не інших учасників.
Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України підстави виходу апеляційним судом за межі розгляду чітко регламентовані процесуальним законом, їх наявність в даному випадку не вбачається За таких умов апеляційний суд не вирішує питання про обґрунтованість чи необґрунтованість оскаржуваного рішення в частині, що стосується трьох інших відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , які таке рішення по суті не оскаржували.
Рішення підлягає скасуванню в частині вимог до ОСОБА_1 , а щодо решти 3 відповідачів підстави для перегляду рішення у апеляційного суду відсутні.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 та стягнення з неї судових витрат.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 та стягнення з неї судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні таких вимог.
У решті оскаржуване рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько