13 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/4485/24 пров. № А/857/23078/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П., Онишкевич Т.В.
розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року (головуючий суддя Осташ А.В.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Тернопіль у справі № 500/4485/24 за адміністративним позовом Приватного підприємства «Тарко-Транс» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -
18 липня 2024 року Приватне підприємство «Тарко-Транс» (далі-Товариство) звернулось до суду із позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі-Державна Служба) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №028341 від 26.03.2024 в розмірі 34 000,00 грн.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що під час перевірки не встановлено відсутність жодного з документів, передбачених статтею 53 Закону №2344-ІІІ, необхідних для міжнародних перевезень. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем безпідставно застосовано до позивача відповідальність, передбачену абзацом 6 частини першої статті 60 Закону № 2344-III - за виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (34 000 грн). Водночас, факту відсутності у водія документів, передбачених частиною 3 статті 53 Закону № 2344-ІІІ, не встановлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державна служба подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року та в задоволені позову відмовити. В апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, що при проведенні рейдової перевірки (перевірки на дорозі) 01.02.2024 року перевірено транспортний засіб марки VAN HOOL н.з. НОМЕР_1 , свідоцтво реєстрації т/з НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 . Під час перевірки встановлено, що транспортний засіб марки VAN HOOL н.з. НОМЕР_1 обладнаний цифровим тахографом, відсутня роздруківка даних роботи та відпочинку водія за період з 26.01.2024 по 5 год 25 хв 01.02.2024 або бланк підтвердження діяльності водія за вказаний період. Зважаючи на виявлене порушення було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР007376 від 01.02.2024. В акті зафіксовано порушення вимог абз.6 ч.1 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт», а саме виконання резидентами України міжнародних перевезень пасажирів без документів, визначених статтею 53 цього Закону, а відтак до Товариства були застосовані штрафні санкції правомірно, що не враховано судом першої інстанції.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу та зазначає, що рішення суду першої інстанції є законим та обґрунтованим. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що інспекторами Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області, при проведенні рейдової перевірки (перевірки на дорозі), 01.02.2024 на а.д.Т0614, 5км, Житомирська область, перевірено транспортний засіб марки VAN HOOL н.з. НОМЕР_1 , свідоцтво реєстрації т/з СТР 817108 під керуванням водія ОСОБА_1 , що належить автомобільному перевізнику Товариства.
Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснювалася на підставі направлення на рейдову перевірку №000198 від 29.01.2024 та графіка проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області в період з 29.01.2024 по 04.02.2024.
За результатами проведення рейдової перевірки складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР007376 від 01.02.2024, в якому встановлено порушення ст.53 Закону України «Про автомобільний транспорт», за яке передбачена відповідальність cm. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме абз. б ч. 1 - виконання резидентом України міжнародних перевезень вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону: відсутня роздруківка на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія ОСОБА_1 за період з 26.01.2024 по 05 год. 25 хв. 01.02.2024.
Так, за результатами розгляду акта №АР007376 від 01.02.2024, що відбувся 26.03.2024 у Відділі державного нагляду (контролю) у Тернопільській області, начальником відділу було винесено Постанову №028341 про застосування адміністративно-господарського штрафу до Товариства у сумі 34 000 грн. за порушення вимог статі 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачено абзацом 6 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»: виконання резидентами України міжнародних перевезень пасажирів без документів визначених ст. 53 цього Закону.
Вважаючи дану постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 34 000,00 грн. протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Так, засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови (далі - Закон № 2344-III).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 2344-III основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Згідно з статтею 6 Закону № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 р. № 1567 (далі - Порядок № 1567).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1567, рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
В силу вимог пункту 15 Порядку № 1567, під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, зокрема, додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону.
Відповідно до пункту 21 Порядку № 1567, у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Згідно з пунктами 26, 27 Порядку № 1567, справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Водночас, частиною 1 статті 53 Закону 2344-III визначено, що організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.
Згідно з частиною 3 статті 53 Закону 2344-III при виконанні міжнародних перевезень пасажирів резиденти України повинні мати:
- дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення;
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;
- список пасажирів (при нерегулярних та маятникових перевезеннях);
- білетно-облікову документацію;
- схему маршруту.
Так, Законом № 4621-VI від 22 березня 2012 року статтю 53 Закону 2344-III було доповнено частиною восьмою за якою водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов'язані:
- допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті,
-надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти,
-а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Згідно з абзацом 6 частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за:
виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону, - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Водночас абзацом 11 частини першої статті 60 Закону № 2344-III передбачено застосування до автомобільних перевізників адміністративно-господарського штрафу за управління транспортними засобами при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень:
- без контрольних пристроїв (тахографів) реєстрації режимів праці чи відпочинку водіїв транспортних засобів чи вимкненими такими контрольними пристроями (тахографами)
- або без щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку - штраф у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як це правильно проаналізовано судом першої інстанції норми статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», такими визначено вичерпний перелік документів, які повинен мати при виконанні міжнародних перевезень вантажів резидент України: 1) дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення; 2) дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень чи документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків; 3) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; 4) сертифікат відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам країн, територією яких буде здійснюватися перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; 5) документи на вантаж.
Натомість, частина 8 статі 53 Закону України «Про автомобільний транспорт» містить положення про обов'язки водія, проте така не є продовженням щодо переліку документів, які повинен мати резидент-перевізник.
Так, з 20 грудня 2010 року набула чинності Поправка № 6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, підписаної в Женеві 01 липня 1970 року в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних днів, а в разі відсутності тахокарт надання бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.
Судом апеляційної інстанції при прийняття рішення взято до уваги приписи Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24 червня 2010 року № 385 (далі - Інструкція №385), зокрема пункт 1.3, в якому зазначено, що її вимоги поширюється на суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Згідно з пунктами 3.3, 3.6 Інструкції № 385, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом зокрема:
- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу;
- заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР,
- або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Так, з акта перевірки від 01 лютого 2024 року № АР007376, на підставі якого до позивача застосовано штраф спірною постановою від 26.03.2024 №028341, випливає, що під час перевірки транспортного засобу марки VAN HOOL н.з. НОМЕР_1 , свідоцтво реєстрації т/з СТР 817108, встановлено порушення статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутня роздруківка на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія ОСОБА_1 за період з 26.01.2024 по 05 год. 25 хв. 01.02.2024.
Абзацом 11 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III визначено, що за управління транспортними засобами при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень без контрольних пристроїв (тахографів) реєстрації режимів праці чи відпочинку водіїв транспортних засобів чи вимкненими такими контрольними пристроями (тахографами) або без щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку передбачено штраф у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (680 грн).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що оскільки вказаний транспортний засіб був обладнаний цифровим тахографом, а встановлене порушення фактично полягало у відсутності у водія роздруківки з даними такого цифрового тахографа на паперовому носії щодо роботи та відпочинку водія за період з 26.01.2024 по 05 год. 25хв. 01.02 2024 на паперовому носії, а відтак висновок суду першої інстанції про те, що зазначене порушення тягне за собою відповідальність, визначену абзацом 11 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III, а не абзацом 6 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III, є правильні.
Враховуючи зазначене суд апеляційної інстанції констатує, що нормами статті 60 Закону № 2344-ІІІ, а саме абзацами 6 та 11 частини 1, передбачено різні види відповідальності: за відсутність документів, передбачених статтею 53 Закону, та управління транспортними засобами пов'язаних із роботою тахографа, що є різними по своїй суті порушеннями та тягнуть за собою накладення адміністративно-господарських штрафів за окремими пунктами та в різних розмірах.
Покликання скаржника на те, що водій ОСОБА_1 не надав реєстраційних листків, режимів праці та відпочинку водія за період з 26.01.2024 по 05 год. 25хв. 01.02 2024 на паперовому носії, на переконання суду апеляційної інстанції, не створює правових підстав для притягнення Товариства до відповідальності саме згідно абзацу 6 частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ, оскільки вказаною нормою передбачено відповідальність за відсутність відповідних документів (документів, що видані дозвільними, або уповноваженими органами), а не за відсутність тахокарт чи особистих карт водія чи роздруківку даних роботи тахографа, які формуються (наповнюються змістом) водієм за фактом їх використання.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що Державною службою України з безпеки на транспорті безпідставно застосовано до позивача відповідальність, передбачену абзацом 6 частини першої статті 60 Закону № 2344-III - за виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону, - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (34 000 грн), водночас факту відсутності у водія документів, передбачених частиною 3 статті 53 Закону № 2344-ІІІ, не встановлено.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що постанова від 26 березня 2024 року № 028341, прийнята Державною службою України з безпеки на транспорті з помилковим застосуванням вимог законодавства, за відсутності фактичних підстав для притягнення перевізника до відповідальності, передбаченої абзацом 6 частини першої статті 60 Закону № 2344-III, отже поведінка відповідача у спірних правовідносинах не відповідає визначеному ч. 2 ст. 2 КАС України критерію законності, що є наслідком постанову від 26.03.2024 № 028341 про застосування адміністративно-господарського штрафу визнати протиправною та скасувати.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Щодо заяви представника позивача в частині витрат, пов'язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, то колегія апеляційного суду зазначає таке.
Частиною 7 статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Положеннями статті 134 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Водночас, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Вказане узгоджується з позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20, від 30 квітня 2020 року у справі №826/4466/18, від 29 січня 2021 року у справі № 808/1436/18 та додаткових постановах від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та від 18 серпня 2021 року у справі №300/3178/20.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.
Колегія суддів досліджуючи матеріали справи встановила, що на підтвердження обґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу позивач надав копію ордеру про надання правничої допомоги Серії ВО №1097105 від 05 лютого 2025 року укладеного між Приватним підприємством «Тарко-Транс» та адвокатом Назарук Тетяною Володимирівною; засвідчена копія договору № 17 про надання правничої допомоги від 05 лютого 2025 року у якому визначені порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), порядок його сплати, а також засвідчена копія акту №1 приймання-передачі виконаних робіт по наданню правничої допомоги на суму 4000.00грн.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, слід враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову, враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Слід також враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що складність справи обумовлена як суттю спору й характером спірних правовідносин (нестандартний спір, нетипові правовідносини), так і кількістю учасників, обсягом доказів, кількістю засідань.
З огляду на зміст спірних правовідносин та правове регулювання таких, зроблений представником позивача розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, пропорційності складності наданих послуг правовому супроводу справи в суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованою заявлену до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу, оскільки підготовка, складання та надіслання до суду відзиву на апеляційну скаргу не вимагали великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребували затрат значного часу, які заявлені представником позивача як витрати на професійну правничу допомогу.
Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що витрати на правничу допомогу адвоката, надані в апеляційної інстанції, в загальному розмірі 2000,00 грн. є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг. Вказана сума підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року у справі №500/4485/24- без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (ЄДРПОУ 39816845) на користь Приватного підприємства «Тарко-Транс» (ЄДРПОУ 37601587) 2 000 (дві тисячі) гривень 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
Т. В. Онишкевич