Провадження № 11-кп/803/1361/25 Справа № 233/7868/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
11 березня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів cудової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого, судді - доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, -
Оскаржуваною ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.02.2024 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 19 квітня 2025 року, включно.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд дійшов висновку про доведеність прокурором ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), які не зменшились, у зв'язку з чим продовження строку тримання під вартою визнане необхідним.
Зазначені висновки суду засновані на тому, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти громадської безпеки, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років, що свідчить про те, що, перебуваючи на свободі, останній може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, тому вказані підстави виключають об'єктивну можливість застосування до обвинуваченого інших запобіжних заходів.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з покладенням на нього процесуальних обов'язків згідно із КПК України.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що рішення суду є необґрунтованим і підлягає скасуванню. Вважає, що клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу є необґрунтованим, а заявлені у ньому ризики є недоведеними, не обґрунтовано судом і неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Зазначає, що ризики, передбачені ст. 177 КПК, не підтверджені та не доведені прокурором. Крім того, суд під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу відповідно до вимог кримінального процесуального закону повинен пересвідчитися в обґрунтованості підозри шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів вчинення особою кримінального правопорушення.
Також зазначає, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий, був мобілізований до лав ЗСУ, що підтверджується його військовим квитком, свідоцтвом про хворобу № 1433.
Сторони кримінального провадження в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились. Враховуючи, що участь останніх в апеляційному розгляді не є обов'язковою, беручи до уваги, що заяв чи клопотань щодо їх особистої участі в апеляційному розгляді вони не заявляли, колегія суддів вважає за можливе з метою дотримання розумних строків розгляду справи, на підставі ч. 4 ст. 422-1 КПК України, проводити судовий розгляд без їх участі.
Заслухавши суддю-доповідача; дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що останні не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Так, згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим і застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язані встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
?наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
?наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий або прокурор;
?недостатність застосування більш м'яких запобіжних засобів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно із вимогами ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою окрім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК України, має містити:
?виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
?виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч. 3 ст. 331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч. 2 ст. 331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_7 під вартою цих вимог закону дотримався.
Як вбачається з наданих матеріалів, в провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023020000000173 від 18 серпня 2023 року,щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України.
Прокурором заявлено клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, в обґрунтування якого зазначено, що встановлені ризики та суспільна небезпека особи ОСОБА_7 не відпали і продовжують існувати. Враховуючи, що судовий розгляд за обвинувальним актом не завершено, з метою забезпечення виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків, виникла необхідність у продовженні строку тримання під вартою.
Аналізуючи надані матеріали, колегія суддів дійшла висновку про доведеність викладених в клопотанні обставин, які перешкоджають завершенню судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора у контексті наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд першої інстанції правильно встановив, що вони є обґрунтованими, а заявлені ризики об'єктивно існують і для запобігання ним необхідно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про небезпідставність обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, оскільки воно підтверджується зібраними доказами, які містяться в матеріалах провадження та проаналізовані судом першої інстанції.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії», зазначено, що не можна ставити питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою.
Як вбачається з наданих матеріалів, небезпідставність обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, які в своїй сукупності вказують на вірогідну причетність останнього до інкримінованого злочину, а отже обвинувачення не є очевидно безпідставним.
Необхідно зазначити, що на даному етапі провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх допустимості і достатності для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчинені кримінальних правопорушень. Суд на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для продовження запобіжного заходу.
Посилання захисника на те, що підозра є необгрунтованою, а також, що відсутні докази вчинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на вищенаведене. Крім того, обгрунтованість підозри була перевірена слідчим суддею під час вирішення питання щодо застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, натомість на даний час запобіжний захід продовжено щодо особи, обвинувальний акт щодо якої розглядається судом. Встановлення обставин суб'єктивної та об'єктивної сторони кримінального правопорушення, достатності доказів для доведення винуватості є задачею судового розгляду, у межах якого у випадку встановлення відсутності складу кримінального правопорушення має бути постановлений виправдувальний вирок.
Також є правильним висновок суду щодо наявності відносно ОСОБА_7 ризику з числа передбачених ст. 177 КПК України у виді переховування від органів досудового розслідування та суду з огляду на те, що відносно останнього існує обґрунтоване обвинувачення у скоєні кримінального правопорушення, яке за правилами ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином проти громадської безпеки, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років, що може спонукати останнього до спроби уникнути покарання шляхом переховування від органів слідства та суду.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись з огляду на чинники, пов'язані з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості переховування обвинуваченого від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує достатньо висока ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Обговорюючи питання про можливість усунення вказаних ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_7 під вартою, колегія суддів, погоджуючись з думкою суду першої інстанції, вважає, що встановлені щодо цього обвинуваченого ризики з числа передбачених ст. 177 КПК України є виключно вагомими і не дають підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки полягають у переоцінці відомостей, які були відомі суду першої інстанції, проаналізовані в оскаржуваній ухвалі та дістали належну оцінку, з якою колегія суддів погоджується.
Також з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, а тому, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Також відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, зокрема неможливості застосування до нього альтернативної застави.
Будь-яких істотних порушень кримінального процесуального закону при постановленні оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а ухвалу суду - залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 183, 194, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.02.2025 року про продовження тримання під вартою ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4