Провадження № 22-ц/803/3591/25 Справа № 210/6557/24 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В.Є. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
11 березня 2025 року м.Кривий Ріг
справа № 210/6557/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в порядку ч.13 ст. 7, ч.2 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 грудня 2024 року, яке ухвалено суддею Сільченком В.Є. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 30 грудня 2024 року,
В листолпаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві.
Позовна заява мотивована тим, що позивач працював на РУ імені Кірова, діяльність якого в послідуючому приведено у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства» ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», яке ті є правонаступником ПАТ «АМКР», у шкідливих умовах праці на посаді прохідника дільниці №34 ШСУ РУ ім. Кірова ( 17 вересня 1997 року по 25 вересня 1998 року). На підставі медичного висновку лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини м. Кривого Рогу, акту розслідування хронічного професійного захворювання позивачу було встановлено професійне захворювання: вібраційна хвороба 2 ст. з синдромом периферичної полінейропатії з ліктьовими пері артрозами НФС першого ст., синдром периферичної ангіодистонії, синдром попереково-крижової радикулопатії з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим синдромом. Захворювання професійне з 1998 року.
Захворювання виникло за таких обставин: 1 рік на РУ ім. Кірова та 15 років в тресті «Кривбасшахтопроходка» працював у шкідливих умовах підземного середовища за професією прохідник. Виконував роботи по бурінню шпурів в горизонтальних вертикальних виробках, при цьому постійно знаходився у контакті з віброгенеруючими механізмами (ручними та телескопічними перфораторами), коректовані значення рівня вібрації при роботі складає 113-120 дБ, при ГДР- 112 дБ. Причинами виникнення професійного захворювання слугували: тривала робота; безпосередній контакт з буровою технікою; недосконалість ручних та телескопічних перфораторів; низька ефективність засобів індивідуального захисту від вібрації та шуму.
Позивач вважає, що РУ ім. Кірова, правонаступником якого є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не створило безпечних і нешкідливих умов праці, не виконувало передбачені законом і нормативними актами норми охорони праці, гігієнічні регламенти і нормативи, не приймало заходів для облегшення або зменшення впливу шкідливих факторів на робочих місцях, що призвело до завдання ОСОБА_1 моральної шкоди.
Внаслідок отриманого професійного захворювання позивач став інвалідом, не має змоги вести звичайне життя, тому що змушений постійно перебувати на обліку у ЛПЗ, приймати ліки, бо без них його стан погіршується. Позивач постійно відчуває біль та обмеження рухів у шийному та поперековому відділах хребта, плечових, ліктьових і колінних суглобах, іррадіацію болю в руки і ноги, утруднення ходи, задишку при фізичних навантаженнях, оніміння кінцівок. Позивач відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, поганий сон та фоні сильних больових відчуттів.
Позивач оцінює свої моральні страждання в 71 000,00 (сімдесят одну) тисячу гривень.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд, у відшкодування моральної шкоди, стягнути на його користь з відповідача 71 000 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 грудня 2024 рокупозовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 71 000 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнути з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судові витрати в розмірі 1 211,20 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності, виваженості й справедливості.
Також, вказує, що позивач працював на інших підприємствах в шкідливих умовах праці досить тривалий час. За наявними доказами долученими до позовної заяви визначено зв'язок між професійним захворюванням позивача та умовами праці саме на тресті «Кривбасшахтопроходка».
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 працював на РУ імені Кірова з 1997 року по 1998 року, що підтверджується копією трудової книжки від 14 серпня 1970 року (а.с. 16-18).
Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання № 38/12 від 25 січня 1999 року проведено розслідування випадку професійного захворювання ОСОБА_1 . Згідно висновку захворювання виникло в результаті роботи в шкідливих умовах на РУ ім. Кірова і тресті «Кривбасшахтопроходка». У позивача було виявлено професійне захворювання, а саме: вібраційна хвороба другої стадії, радикулопатія попереково-крижова. Ступінь втрати працездатності 30% ( а.с. 8-10).
Згідно довідки №01 1456 від 03 листопада 2004 року ступінь втрати працездатності ОСОБА_2 становить 40% (а.с. 11).
Згідно довідки серії МСЕ-ДНА-01 № 412565 ОСОБА_1 встановлено третя група інвалідності з 01 листопада 2004 року безстроково (а.с. 12).
Згідно виписок з історії хвороби ОСОБА_1 встановлено діагноз вібраційна хвороба 1-2 ступеню з вегето-сенсорню полінейропатією, вираженим периферичним ангіодистонічним синдромом, частими акроангіоспазмами і зовнішнім епікондилезом плеч. Захворювання професійне. Має скарги на болі в руках, їх оніміння, біліють пальці на холоді, болі в поясниці, затруднена ходьба (а.с. 13-15).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв'язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи та нормам закону.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов'язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.
Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.
Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
В даному випадку професійне захворювання пов'язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
У відповідності до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, редакція якої діяла на час виникнення правовідносин, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Нормою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження його здоров'я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності, встановленні групи інвалідності, та обґрунтованості відшкодування моральної шкоди.
Суд першої інстанції правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки постійно виникають складнощі у зв'язку з загальною слабкістю, втомою, болями.
Колегією суддів встановлено, що у зв'язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, втратив професійну працездатність у розмірі 40 % безстроково.
Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він постійно відчуває біль та обмеження рухів у шийному та поперековому відділах хребта, плечових, ліктьових і колінних суглобах, іррадіацію болю в руки і ноги, утруднення ходи, задишку при фізичних навантаженнях, оніміння кінцівок. Позивач відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, поганий сон та фоні сильних больових відчуттів, відновлення її стану здоров'я у повному обсязі неможливе.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Проте, колегія суддів частково погоджується з доводами відповідача щодо завищеного розміру відшкодування моральної шкоди, стягнутого з відповідача на користь позивача та вважає за необхідне з, урахуванням ступеню втрати позивачем професійної первинно 40 % працездатності, беручи до уваги час роботи позивача на підприємстві відповідача в шкідливих умовах праці 1 рік, із загального стажу позивача в шкідливих умовах праці протягом 16 років, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, зменшити розмір моральної шкоди з відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» з 71 000 грн до 20 000 грн.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації позивачеві моральної шкоди з відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»буде саме 20 000 грн.
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому має бути залишено без змін.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.367, ч.1 ст.369, ст.374, ст.376, ст.ст.381, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 грудня 2024 рокузмінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг»на користь ОСОБА_1 , зменшивши цей розмір з 71 000 грн до 20 000 (двадцять тисяч) гривень.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 11 березня 2025 року.
Головуючий:
Судді: