Іменем України
13 березня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/6700/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши матеріали справи за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
До Луганського окружного адміністративного суду з Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа № 640/6700/22 за позовом Головного управління ДПС у м. Києві (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач) з вимогою стягнути з кошти з платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на суму податкового боргу у розмірі 259464,82 гривень.
В обґрунтування вимог зазначено, що відповідач перебуває на обліку в органах ДПС та є платником податків за основним місцем обліку.
Відповідно до інтегрованої картки платника податків, ОСОБА_1 на момент звернення до суду має заборгованість перед бюджетом з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 259464,82 грн.
Вказана заборгованість виникла на підставі податкових повідомлень-рішень, винесених контролюючим органом, а саме: № 45010-1305 від 23.06.2017, № 118045-1305-2615 від 22.04.2019 та № 0173031305 від 28.05.2019.
Контролюючим органом направлено відповідачу податкову вимогу № 0051970-1306-2655 від 26.07.2021, яку надіслано у встановлений законодавством спосіб.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2022 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.10.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 прийнято до розгляду позовну заяву та продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідачем 25.02.2025 подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2019 року № 118045-1305-2615, яким нарахованого податок за землю з фізичних осіб за 2016 рік на суму 244568,21 грн, скасовано рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.11.2021 у справі № 640/11356/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.05.2022.
Податкове зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням № 45010-1305 від 23.06.2017 відповідачем виконано ще в 2017 року, що встановлено рішення Державної податкової служби України № 357/6/99-00- 08-05-04 від 02.09.2019, крім того вказане ППР оскаржується в Окружному адміністративному суді міста Києва у справі № 640/22131/19, а тому борг є неузгодженим.
Податкове зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням № 0173031305 від 28.05.2019 також є неузгодженим, оскільки оскаржується у справі № 640/22131/19.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2022 у справі № 320/12851/23 відкрито провадження у справі, щодо визнання протиправною та скасування податкової вимоги № 0051970-1306-2655 від 26.07.2021.
Вважає, що позивачем не дотримано встановленого порядку стягнення боргового зобов'язання з відповідача, оскільки податкові зобов'язання за ППР є неузгодженими, а податкова вимога відповідачем оскаржується в у справі № 320/12851/23, а тому просить суд у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві як платник податків.
Податковим повідомленням - рішенням форми "Ф" від 04.05.2017 № 45010-1305, визначено відповідачу податкове зобов'язання щодо земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 72354,83 грн.
Податковим повідомленням - рішенням від 28.05.2019 форми "Ш" № 0173031305 відповідачу встановлено порушення строку сплати грошового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у сумі 73700,65 грн та нараховано штраф у розмірі 20% у сумі 14740,13 грн, яке отримано відповідачем 25.06.2019.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2019 у справі № 640/22131/19, з урахуванням ухвали від 26.12.2019 про виправлення описки, відкрито провадження у справі щодо оскарження податкових повідомлень-рішень від 04.05.2017 № 45010-1305, яким визначено позивачу податкове зобов'язання щодо земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 72354,83 грн та від 28.05.2017 № 0173031305 про нарахування штрафу у сумі 14740,13 грн за порушення строку сплати грошового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у сумі 73700,65 грн.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 справу № 640/22131/19 прийнято до провадження.
Наразі рішення у справі № 640/22131/19 судом не винесено.
Податковим повідомленням - рішенням № 118045-1305-2615 від 22.04.2019 відповідачу встановлено податкове зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у сумі 244568,21 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2021 у справі № 640/11356/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.05.2022, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 22.04.2019 № 118045-1305-2615 на суму 244568,21 грн.
Згідно з випискою з інтегрованою карткою платника податків за відповідачем станом на 31.12.2020 обліковується податковий борг із земельного податку з фізичних осіб у сумі 259308,34 грн.
Позивачем складено та направлено відповідачу податкову вимогу № 0051970-1306-2655 від 26.07.2021, яка відповідачем не отримана та повернута за закінченням терміну зберігання.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено обов'язок платників податків сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 14 Податкового кодексу України:
грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.39 пункту 14.1);
податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункту 14.1);
податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 14.1.175 пункту 14.1).
Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами (пункт 15.2 статті 15 Податкового кодексу України).
Стаття 36 Податкового кодексу України передбачає, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податків обчислити, задекларувати та сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим кодексом або законами з питань митної справи.
Відповідно до пункту 51.1 статті 51 Податкового кодексу України, платники податків, в тому числі податкові агенти, зобов'язані подавати контролюючим органам у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків.
Підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).
Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Пунктом 58.3 статті 58 Податкового кодексу України визначено, що податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
У зв'язку з несплатою відповідачем, у встановлені строки, нарахованих сум, грошові зобов'язання набули статусу податкового боргу.
Відповідно до статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно із пунктом 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі, якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається.
Згідно пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Розділом ХІІІ Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та платою за землю.
Відповідно до статті 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік, який починається 01 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим за 12 місяців).
Згідно з пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянкиподаткову деклараціюна поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Відповідно до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
У відповідності з пунктом 287.4 статті 287 Податкового кодексу України податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Пунктом 54.5 статті 54 Податкового кодексу України передбачено, що якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
У відповідності до пункту 87.11. статті 87 Податкового кодексу України, орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Як слідує з матеріалів справи, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2019, від 26.12.2019 та від 14.06.2022 у справі № 640/22131/19 відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення прийнятого Головним управлінням ДПС у м. Києві форми "Ф" від 04.05.2017 № 45010-1305, яким визначено податкове зобов'язання щодо земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 72354,83; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.05.2017 відповідача, форми "Ш" №0173031305, в якому позивачу встановлено порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у сумі 73700,65 грн, зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 14740,13 грн.
Також, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2021 у справі № 640/11356/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.05.2022, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 22.04.2019 № 118045-1305-2615.
Провадження у справі № 640/11356/19 відкрито ухвалою суду від 14.07.2019.
Отже, суд дійшов висновку, що на момент формування податкової вимоги від 26.07.2021 № 0051970-1306-2655 та звернення податкового органу до суду з цим позовом, сума податкового зобов'язання не була узгодженою та не набула статусу податкового боргу.
Усталеною є практика Верховного Суду (зокрема, але не виключно постанови від 13.02.2018 у справі № 826/18379/14, від 19.02.2019 у справі № 807/495/17, від 03.02.2022 у справі № 560/4343/19, від 14.02.2022 у справі № 826/9711/17 при їх системному аналізі) про те, що предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: наявність узгодженого грошового зобов'язання; складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені; підстави виникнення боргу; момент його виникнення; встановлення факту сплати податкового боргу в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо.
У постанові від 14.02.2022 у справі № 826/9711/17 Верховний Суд зазначав, що дотримання позивачем визначених пунктом 95.2 статті 95 ПК України умов підлягає перевірці судом саме станом на час звернення до суду, а з'ясування дійсного розміру непогашеного податкового боргу - станом на час ухвалення судового рішення.
Аналіз норм підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 59.3 статті 59, пункту 95.2 статті 95 ПК України дають підстави для висновку, що за своєю юридичною природою та призначенням податкова вимога має на меті інформування платника податків про суму узгодженого грошового зобов'язання, яке не було ним сплачено у встановлений строк, та непогашеної пені, а також про обов'язок їх погасити, факт виникнення податкової застави та можливі негативні наслідки непогашення податкового боргу у встановлений пунктом 95.2 статті 95 ПК України строк у вигляді вжиття контролюючим органом примусових заходів з його погашення, передбачених главою 9 Розділу ІІ ПК України.
Слід зазначити, що виникнення податкового боргу не пов'язано із фактом формування або направлення (вручення) податкової вимоги. Цей документ лише формалізує стан, який вже існує в силу Закону. Проте обов'язковість інформування платника податків про такий стан та наслідки непогашення податкового боргу законодавцем закріплена як передумова для виникнення у контролюючого органу права на вжиття заходів з погашення цього боргу. Якщо ж таке право виникло і контролюючий орган розпочав дії з реалізації своєї компетенції по вжиттю заходів з погашення податкового боргу, то воно в подальшому не може бути нівельовано, а правомірність вжитих заходів може бути перевірена в межах адміністративного або судового оскарження.
Суд вважає, що обставина неотримання особисто відповідачем вимоги про сплату боргу, яка встановлена вже після звернення до суду з позовом (в даному випадку на стадії апеляційного перегляду рішення суду), не може впливати на перевірку дотримання умов, які передують зверненню до суду з позовом.
Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Згідно з пунктом 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Отже, положеннями пунктів 95.1 - 95.3 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу. Так, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
В межах спірних у цій справі правовідносин, контролюючим органом необхідно дотримання вимог пунктів 95.1-95.3 статті 95 ПК України характеризується сукупністю таких обставин, які мали місце на момент звернення до суду з позовом: 1) наявність у відповідача податкового боргу, який не сплачений у добровільному порядку; 2) виконання контролюючим органом обов'язку щодо направлення (вручення) податкової вимоги; 3) після направлення (вручення) податкової вимоги сплинуло 30 днів; 4) до моменту звернення до суду з позовом податкова вимога була чинною; 5) існування податкового боргу з моменту направлення податкової вимоги не припинялось.
Як установлено судом, позивачем не дотримано необхідних умов для звернення до суду з даним позовом.
Згідно із частинами першою та другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 КАС України).
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення.
Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 139 КАС України судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позовної заяви Головного управління ДПС у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.В. Смішлива