13 березня 2025 року Справа № 280/9025/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивачка просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 26.06.2024 №084050018770 про відмову позивачці в призначенні пенсії;
зобов'язати відповідач призначити позивачці пенсію, відповідно до заяви від 13.06.2024, зарахувавши періоди роботи в колгоспі з 24.05.1985 по 11.10.1995 та догляду за дитиною до трьох років ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що записи в трудовій книжці підтверджуються час роботи на колгоспі з підписом керівника колгоспу або спеціально уповноваженого правління колгоспу особи та печатки. У трудовій книжці позивачки міститься інформація про прийнятий колгоспом річний мінімум та фактично відпрацьовані позивачкою дні, що у повній мірі надає можливість органам Пенсійного фонду провести обчислення та зарахування зазначеного періоду до страхового стажу позивачки. Також, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. При цьому, вимоги про обов'язкове зазначення відмітки про отримання паспорту дитини чинне законодавство не передбачає, оскільки надає право вибору заявнику між свідоцтвом про народження та паспортом. В зв'язку з чим позивачка вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до її страхового стажу вищезазначені періоди та безпідставно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії.
Ухвалою від 02.10.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву. Витребувано у відповідача - належним чином засвідчену копію документів та матеріалів, якими керувався відповідач під час визначення страхового стажу позивачки.
Ухвала про відкриття провадження в адміністративній справі №280/9025/24 від 02.10.2024 була надіслана та доставлена до електронного кабінету відповідача - 02.10.2024 об 11:50, що підтверджується даними системи «Діловодство спеціалізованого суду» та відповідною довідкою.
Станом на час розгляду справи, відзив від відповідача та витребувані документи (матеріали, інформація) до суду не надходили.
Приписами ч.4 ст.159 КАС України встановлено, що неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Доказів поважності причин неподання відзиву на позов та витребуваних документів (матеріалів, інформації) відповідачем не надано.
Частиною 6 ст.162 КАС України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З урахуванням зазначеної норми суд розглядає справу на підставі наявних доказів.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
13.06.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулась до пенсійного органу з заявою про призначення їй пенсії за віком, так як на момент звернення досягла 60 років та вважала, що має необхідний стаж у відповідності до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заява позивачки про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності відповідачем у цій справі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, який за результатами розгляду заяви прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії від 20.06.2024 за №084050018770.
Так, у рішенні про відмову у призначенні пенсії від 20.06.2024 за №084050018770 зазначено, що:
«Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років.
Вік заявника 60 років
Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 31 рік.
(….)
Стаж особи для права на пенсію становить 22 роки 4 місяці 5 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
до загальною стажу не враховано періоди роботи:
- період робити в колхозі з 24.05.1985 по 11.10.1995, відсутня інформація про встановлений мінімум та фактично відпрацьований час;
- догляд за дитиною до трьох років ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки у свідоцтві про народження відсутній штами про одержання паспорту
(….)».
Вважаючи рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії таким, що суперечить чинному законодавству та є протиправним, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1. ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Згідно із абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №1058-IV наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
29.04.2024 позивачка набула пенсійного віку - 60 років, що підтверджується її паспортом у формі ІD карти.
Для призначення пенсії за віком, відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 26 Закону №1058-IV, позивачка повинна мати 31 рік загального стажу.
Проте відповідачем зараховано позивачці стаж тільки в розмірі - 22 роки 4 місяці 5 днів.
Зі змісту оскаржуваного рішення судом встановлено, що до стажу позивачки, зокрема, не зараховано період її роботи у колгоспі з 24.05.1985 по 11.10.1995, відсутня інформація про встановлений мінімум та фактично відпрацьований час.
З огляду на це суд зазначає, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58)
Пунктом 1.1 Інструкції №58 також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічна за змістом норма містилась у п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162, яка діяла в Україні станом на дату заповнення трудової книжки позивачки - 10.01.1986.
У відповідності до п.1 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.
Пункт 2 вказаних Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників регламентує, що трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
Згідно абзацу 2 пункту 2 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, трудові книжки колгоспників раніше встановленого взірця обміну на нові не підлягають.
Судом досліджена трудова книжка позивачки, а саме, трудова книжка колгоспника НОМЕР_1 .
Відповідно до запису 1-2 позивачка з 24.05.1985 по 11.10.1995 працювала в колгоспі.
Зазначені записи в трудовій книжці підтверджують час роботи позивачки в колгоспі, завірені підписом керівника колгоспу або спеціально уповноваженого особи правління колгоспу та печаткою.
У трудовій книжці позивачки міститься інформація про прийнятий колгоспом річний мінімум та фактично відпрацьовані позивачкою дні (стор. 18-19), що у повній мірі надає можливість органам Пенсійного фонду провести обчислення та зарахування зазначеного періоду до страхового стажу позивачки.
Отже, твердження відповідача стосовно того, що у трудовій книжці позивачки відсутня інформація про встановлений мінімум трудової участі та кількість відпрацьованих трудоднів в колгоспі, не відповідає дійсності.
Крім того, суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту заповнення трудової книжки, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист в частині розрахунку пенсії.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
При цьому суд звертає увагу на те, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, не впливають на факт роботи позивачки у спірний період та отримання нею загального трудового стажу, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Стосовно висновків пенсійного органу щодо не зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною до трьох років на підставі свідоцтва про народження за відсутності відмітки про видачу паспорту та документів, які підтверджують догляд, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.
Частиною 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що до стажу роботи зараховується тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи (пункт «е») та час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку (пункт «ж»).
Водночас за змістом статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу за спеціальністю.
Згідно з п. 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Наведені норми дозволяють дійти висновку, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. При цьому, вимоги про обов'язкове зазначення відмітки про отримання паспорту дитини чинне законодавство не передбачає.
Аналогічна позиція, щодо зарахування до стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, викладена у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №686/1015/16-а, від 20 січня 2021 року у справі №311/2865/13-а (2а/311/45/2013) та від 05 березня 2024 року у справі №500/5342/21.
Таким чином, з урахуванням незарахованого стажу, загальний стаж позивачки складає більше 31 року.
Отже підсумовуючи вищевикладене суд вважає, що відповідач протиправно прийняв рішення від 26.06.2024 №084050018770 про відмову позивачці в призначенні пенсії.
Щодо належного способу захисту прав позивачку, то суд зазначає наступне.
У постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 Верховний Суд зазначив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбачених законом.
У справі №580/1617/19 Верховний Суд зазначив, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
До того ж, у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 Верховний Суд зробив наступний правовий висновок: «…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень».
«Ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини, вказує, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України», заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі», заява №30210/96, п. 158) (рішення від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України», заява №20390/07, п. 29).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату без повторного звернення в суд.
У постанові від 08.11.2019 по справі №227/3208/16-а Верховний Суд виклав правовий висновок, згідно із яким повноваження пенсійного органу не є дискреційними якщо порядок їх реалізації передбачає лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Відповідно до ч. 5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У даному спорі єдиним правомірним видом поведінки пенсійного органу є зарахування спірного періоду до страхового стажу позивачки та призначення їй пенсії за віком, тому ефективним способом захисту порушених прав позивачки, що забезпечить їх поновлення без повторного звернення до суду, буде зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки вищезазначені періоди та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 13.06.2024 (з дати звернення за призначенням пенсії).
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач відзив суду не надав, правомірність свого рішення належними та допустимими доказами не довів.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн., який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким прийнято протиправні рішення - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.06.2024 №084050018770 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 13.06.2024, зарахувавши періоди роботи в колгоспі з 24.05.1985 по 11.10.1995 та догляду за дитиною до трьох років ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «13» березня 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль