13 березня 2025 року м. Житомир справа № 240/3217/25
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 76066919 від 12.12.2024, яка винесена державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) при примусовому виконанні виконавчого листа, який видано 28.08.2024 Житомирським окружним адміністративним судом.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року у справі № 240/28958/23, яким було зобов'язано здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням положень ч.2 ст.56 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" залишається не виконаним, оскільки перерахунок та виплату пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області зроблено відповідно до абз.2 ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", тому державний виконавець передчасно закінчив виконавче провадження. Просив позов задовольнити.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Справу призначено на 05.03.2025 без виклику сторін у судове засідання.
03.03.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову. Вказує, що позивач звернувся з позовом про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження №76066919 від 12.12.2024 лише 07.02.2025, тобто строк оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження пропущений. Також зазначає, що на підставі відповіді боржника про виконання добровільно та в повному обсязі рішення суду, державним виконавцем 12.12.2024 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №76066919 на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" в зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду. Щодо правильності здійснення перерахунку боржником згідно рішення суду №240/28958/23 зазначаємо, що відповідно до чинного законодавства державний виконавець не наділений повноваженнями перевіряти правильність нарахування пенсії, а також з огляду на свій правовий статус не може під час примусового виконання судового рішення давати правову оцінку змісту (розміру) проведеного боржником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області перерахунку пенсії як критерію умови належного виконання боржником судового рішення.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
11.03.2025 представником позивача подано до суду заяву про поновлення процесуального строку, в якій вказує, що листом від 19.12.2024 відповідач надав інформацію про хід виконавчого провадження, при чому з самого з самого листа вбачається, що він не містить додатків, зокрема, постанови про закінчення виконавчого провадження. Лист відповідача від 19.12.2024 було отримано представником позивача лише 20.01.2025. Оскільки постанову про закінчення виконавчого провадження не було направлено відповідно вимог ч.1 ст.28 Закону України "Про виконавче провадження" ні позивачу, ні його представнику, представником позивача було направлено адвокатський запит 22.01.2025, для отримання копії постанови про закінчення виконавчого провадження. У відповідь на адвокатський запит представника позивача про направлення копії постанови про закінчення виконавчого провадження, відповідач направив листа від 31.01.2025, додатком до якого було долучено копію постанови про закінчення виконавчого провадження. Після отримання копії постанови про закінчення виконавчого провадження позов було подано через систему "Електронний суд" в межах 10 днів.
Ухвалою суду від 13.03.2024 продовжено розгляд адміністративної справи №240/3217/25.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Щодо викладених доводів представника відповідача - відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) у відзиві про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає, що представник позивача в заяві на виконання ухвали без руху звертав увагу на те, що він та позивач не отримували оскаржувану постанову.
При цьому, матеріали виконавчого провадження №76066919 та матеріали справи не містять доказів направлення державним виконавцем на адресу стягувача постанови про закінчення виконавчого провадження відповідно вимог ч.1 ст.28 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.03.2021 у справі №580/2465/20, саме із встановленням судом дати отримання учасником виконавчого провадження постанов, винесених у межах виконавчого провадження, тобто часу, з якого йому стало відомо про їх існування, можливо обчислювати строки звернення до суду із позовом про оскарження цих постанов.
Крім того, Суд зазначає, що Верховний Суд у постановах від 09.10.2019 та від 11.10.2019 у справі №910/22695/13 дійшов висновку, що за відсутності обов'язку у сторін виконавчого провадження відстежувати автоматизовану систему виконавчого провадження та за відсутності доказів направлення приватним виконавцем постанови про вчинення дії у виконавчому провадженні (документа виконавчого провадження), є передчасними висновки судів попередніх інстанцій про неповажність наведених скаржником причин пропуску відповідного процесуального строку та про залишення скарги без розгляду. Ненаправлення державним виконавцем таких документів може свідчити про порушення прав скаржника бути обізнаним про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню його прав та охоронюваних законом інтересів.
Матеріалами справи підтверджується, що оскаржувану постанову отримано представником позивача 31.01.2025 у відповідь на адвокатський запит від 22.01.2025.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що строк на оскарження спірної постанови позивачем не пропущено, оскільки до суду з даним позовом за захистом свого права позивач звернувся 07.02.2025, тобто в межах строку, визначеного статтею 287 КАС України.
Згідно автоматизованої системи документообігу суду судом встановлено, що в провадженні Житомирського окружного адміністративного суд перебувала адміністративна справа № 240/28958/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обрахунку пенсії ОСОБА_1 без застосування ч.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ із збільшенням розміру пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням положень ч.2 ст.56 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII, в частині збільшення розміру пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, починаючи з 01.07.2023. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 (шістдесят) коп.
З метою виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року у справі № 240/28958/23 судом було видано виконавчий лист, який було подано на виконання до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ).
17 вересня 2024 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Пономарьовою К.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 76066919, з примусового виконання виконавчого листа №240/28958/23, виданого 28.02.2024 Житомирським окружним адміністративним судом про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням положень ч.2 ст.56 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII, в частині збільшення розміру пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, починаючи з 01.07.2023.
Листом від 26.09.2024 №0600-0305-5/122933 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило органи державної виконавчої служби про те, що на виконання рішення суду від 08 квітня 2024 року у справі № 240/28958/23 нарахована доплата в сумі 2164,80 грн за період з 01.07.2023 по 31.05.2024, яка зарахована на розрахунковий рахунок пенсіонера, відкритого у АТ КБ "Приватбанк" у травні 2024 року. Згідно звітних даних по виплаті пенсій, наданих АТ КБ "Приватбанк", кошти в сумі 2164,80 грн зараховані на поточний рахунок ОСОБА_1 в травні 2024. Зазначили, що рішення суду виконано добровільно та в повному обсязі. У зв'язку із добровільним фактичним виконанням в повному обсязі судового рішення, просили закінчити виконавче провадження ВП №76066919 в порядку п.9 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження", про що повідомити у визначені чинним законодавством порядку та строки.
На підставі зазначеного, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Пономарьовою К.В., 12 грудня 2024 року в межах виконавчого провадження № 76066919 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Вважаючи, що постанову про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем було винесено передчасно, оскільки наразі рішення суду у справі № 240/28958/23 в частині пред'явленого до виконання виконавчого документу залишається не виконаним, позивач звернувся до суду із позовом по вказаній справі.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними мотивами.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Частиною 2 статті 14 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно ч.3 ст.14 КАС України невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Також обов'язкове виконання рішення суду, в тому числі, суб'єктами наділеними владними повноваженнями, покладається Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції" від 17.07.1997. Отже її положення є обов'язковими для виконання Україною.
Стаття 6 вказаної Конвенції гарантує неухильність виконання рішення суду громадянами, юридичними особами та всіма органами влади України, до яких відноситься і Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Положеннями статті 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною 4 статті 372 КАС України визначено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VIII) (в редакції, що діяв на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини 1 пункту 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (пункт 1 частини 3, частина 4 статті 18 Закону №1404-VIII).
За частиною 8 статті 19 Закону №1404-VIII особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Відповідно до ч.6 ст.26 Закону №1404 за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів.
Згідно ч.1 ст.63 Закону №1404 за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Статтею 39 Закону №1404-VIII закріплено підстави закінчення виконавчого провадження, однією з яких є фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (пункт 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII).
Частиною 3 статті 39 Закону №1404 встановлено, що у випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14-15 частини 1 цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Як вбачається з матеріалів справи, зазначеного обов'язку відповідач не виконав, не перевіривши всі фактичні дані, передчасно встановив факт виконання рішення суду в повному обсязі.
Суд зауважує, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду у справі № 240/28958/23 було зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням положень ч.2 ст.56 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII, в частині збільшення розміру пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, починаючи з 01.07.2023.
Разом з цим, з розрахунку пенсії позивача станом на 16.05.2024, вбачається що рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області виконало всупереч ч.2 ст.56 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі- Закон №796-XII).
До наведеного висновку суд приходить аналізуючи розрахунок пенсії позивача станом на 16.05.2024, з якого вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області розраховано доплату за понаднормовий стаж відповідно до ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), яка склала 288,64 грн.
Так, ч.2 ст.56 Закону №796-XII (в редакції, що діяла до 03.10.2017) встановлено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
Водночас, абзацом 2 ч.1 ст.28 Закону України №1058-ІV встановлено, що за кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений.
Тобто, якщо розмір пенсії людини, обчислений за формулою (ст.27 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") з урахуванням набутого стажу та заробітку вище прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, то доплата обчислюється виходячи з величини прожиткового мінімуму.
Пенсіонерам, які працюють, при зростанні прожиткового мінімуму доплата за понаднормовий стаж перераховується після звільнення з роботи.
Матеріалами справи підтверджується, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області розраховано доплату за понаднормовий стаж на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/28958/23 відповідно до ч.1 ст.28 Закону України № 1058, яка склала 288,64 грн (1312,00 грн (мінімальна пенсійна виплата станом на серпень 2017 року - дата призначення пенсії позивача) х 22% (понаднормовий стаж) = 288,64 грн).
Тобто, замість заробітку пенсіонера було застосовано мінімальну пенсійну виплату встановлену по Україні.
Відтак, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 у справі № 240/28958/23 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, яким було зобов'язано здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням положень ч.2 ст.56 Закону України № 796 залишається не виконаним, оскільки перерахунок та виплату пенсії зроблено відповідно до абз.2 ч.1 ст.28 Закону України № 1058.
Суд вважає, що відповідач формально підійшов до виконання обов'язків та наданих йому законом повноважень в частині досягнення мети виконавчого провадження - виконання рішення суду та відновлення прав позивача, та зробив висновок про фактичне виконання рішення боржником в повному обсязі без фактичної перевірки такого виконання, що потягло за собою прийняття протиправної постанови про закінчення виконавчого провадження та порушення прав стягувача, який є позивачем у даній справі.
Оскільки висновок відповідача щодо виконання боржником судового рішення у справі № 240/28958/23 не є повним та об'єктивним, зроблений без належного дослідження виконавцем всіх обставин та доказів виконання судового рішення, суд вважає, що у відповідача були відсутні обґрунтовані підстави для закінчення виконавчого провадження № 76066919, тому постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Пономарьової К.В. про закінчення виконавчого провадження № 76066919 від 12.12.2024 є протиправною та підлягає скасуванню.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).
Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки жодного правового значення для правильного вирішення справи не мають.
Частинами 1-2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 968,96 грн.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) (майдан Соборний,1, м.Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10014, ЄДРПОУ: 43315602) про визнання протиправною та скасування постанови, задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 76066919 від 12.12.2024, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Пономарьовою Катериною Віталіївною.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в розмірі 968,96 грн за рахунок асигнувань відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Панкеєва
13.03.25