Номер провадження 22-ц/821/391/25 Справа № 704/663/24 Категорія: 311010000 Головуючий по 1 інстанції Дьяченко Д.О. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н.І.
11 березня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
секретар Любченко Т.М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
представник позивача - адвокат Ткаченко Михайло Олександрович
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Руш»
представник відповідача - адвокат Кайдаш Світлана Іванівна
особа, що подала апеляційну скаргу: представник ОСОБА_1 - адвокат Ткаченко Михайло Олександрович
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченка Михайла Олександровича на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Руш» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Руш» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в якому просила:
визнати причини пропуску строку для звернення до суду поважними та поновити строк звернення до суду;
визнати наказ ТОВ «Руш» № 72-КУ про припинення трудового договору від 15 квітня 2022 року щодо ОСОБА_1 незаконним;
поновити ОСОБА_1 на посаді керуючої магазином «ЄВА-1309» з 15 квітня 2022 року;
стягнути з ТОВ «РУШ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток з 04 квітня 2022 року по 19 липня 2022 року;
стягнути з ТОВ «РУШ» на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, які складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01 квітня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Руш» був укладений трудовий договір, згідно з яким її було прийнято на роботу в магазин «ЄВА-1309», що розташований в м. Тальне Звенигородського р-ну Черкаської обл. на посаду завідуючої магазином, на підставі наказу про прийняття на роботу № 62-КП.
Після повномасштабного вторгнення рф на територію України 24 лютого 2022 року ОСОБА_1 як медичного працівника та офіцера запасу 04 квітня 2022 року було мобілізовано до лав ЗСУ. З 04 квітня 2022 року по 12 квітня 2022 року позивач проходила ВЛК, в зв'язку з чим звернулася до роботодавця з заявою про надання відпустки з 06 квітня 2022 року терміном на 10 днів для проходження військової лікарської комісії.
Після проходження ВЛК ОСОБА_1 було мобілізовано і відправлено до військової частини № НОМЕР_1 , де вона проходила службу на посаді начальника відділення медичної роти. Про дані обставини керівництву ТОВ «Руш» було достовірно відомо.
В квітні 2024 року в зв'язку з погіршенням стану здоров'я ОСОБА_1 було направлено в тил, де їй стало відомо, що роботодавець ТОВ «Руш» своїм наказом від 15 квітня 2022 року звільнив її з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин. 18 квітня 2024 року позивач отримала копію витягу з наказу № 72-КУ від 15 квітня 2022 року про її звільнення та трудову книжку без відповідного підпису керівника.
Звернутись до суду в передбачений законом місячний термін ОСОБА_1 не мала змоги з поважних причин, а саме перебуванням на військовій службі та на стаціонарному лікуванні, звідки була виписана 27 травня 2024 року.
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачем не було доведено факту відсутності на робочому місці без поважних причин, оскільки причини своєї відсутності роботодавцю не повідомляла, не надала суду доказів проходження ВЛК за період з 04 квітня по 12 квітня 2022 року, а також те, що позивач призвана для проходження військової служби під час загальної мобілізації 19 квітня 2022 року, тобто після звільнення 15 квітня 2022 року із займаної посади.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ткаченко М.О. просить скасувати рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2024 року та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Стягнути з ТОВ «Руш» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати.
Скаржник вважає, що висновки суду є необґрунтованими і такими, що суперечать матеріалам справи, а рішення суду є незаконним, оскільки не відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції досліджуючи матеріали справи не звернув увагу, що в матеріалах справи знаходяться копії повісток підписаних начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 про виклик позивачки до ТЦК та СП для проходження медичної комісії та уточнення даних відповідно на 04 квітня 2022 року, 07 квітня 2022 року, 08 квітня 2022 року та 12 квітня 2022 року. Також в матеріалах справи містяться відомості картки обстеження та медичного огляду позивачки, з якої вбачається, що вона в період з 04 квітня 2022 року по 15 квітня 2022 року знаходилась в ТЦК та СП і проходила обстеження та медичний огляд. Крім того, з направлення позивачки на стаціонарне лікування, виданого військовою частиною № НОМЕР_1 від 02 квітня 2024 року № 2128, яке також знаходиться в матеріалах справи вбачається, що позивачка була призвана на військову службу 14 квітня 2022 року. Всупереч вищевказаним доказам, суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що ОСОБА_1 не надала суду доказів проходження ВЛК за період з 04 квітня 2022 року по 15 квітня 2022 року.
Судом першої інстанції також не взято до уваги, що позивачкою була написана заява про надання їй відпустки на 10 календарних днів з 06 квітня 2022 року по 16 квітня 2022 року. Не отримавши відмови у наданні відпустки ОСОБА_1 вважала, що така відпустка їй надана і дану обставину суд також не взяв до уваги. Таким чином, суд не надав належної оцінки дослідженим в судовому засіданні доказам, що стало причиною ухвалення незаконного рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від ТОВ «Руш» зазначено, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для скасування судового рішення. Вказано, що відпустка позивачу не надавалася, оскільки заява про надання відпустки була оформлена нею з порушенням процедури, затвердженої компанією, тобто неналежним чином. Роботодавця не було проінформовано про місцезнаходження позивача та не надано належного документального підтвердження про причини відсутності на робочому місці, через що в період часу з 04 квітня 2022 року по 15 квітня 2022 року відсутність ОСОБА_1 в табелі обліку використання робочого часу зафіксовано як прогул.
15 квітня 2022 року роботодавцем було вручено для ознайомлення позивачу наказ про припинення трудового договору. ОСОБА_1 з таким наказом ознайомилася, що свідчить її підпис на наказі. Крім того, 15 квітня 2022 року на адресу позивача було направлено цінний лист із повідомленням про звільнення та проханням з'явитися за трудовою книжкою. Даний лист позивач отримала 27 квітня 2022 року, однак до суду звернулася з пропуском строку для захисту своїх прав. При цьому, об'єктивних причин пропуску строку суду не надала.
Сторона відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Крім того, просить стягнути з ОСОБА_1 витрати по справі, а саме витрати на правничу допомогу, орієнтовна сума на момент подання відзиву становить 5 000 грн., остаточна сума буде уточнена відповідно до норм чинного законодавства.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що 01 квітня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «РУШ» був укладений трудовий договір, згідно з яким ОСОБА_1 було прийнято на роботу в магазин «ЄВА-1309», що розташований в м. Тальне Звенигородського р-ну Черкаської обл. на посаду завідуючої магазином, на підставі наказу про прийняття на роботу № 62-КП від 01 квітня 2021 року (а.с. 69), що підтверджується відповідним записом № 35 у трудовій книжці (а.с. 8 зворотня сторона).
Згідно з актами від 04 квітня 2022 року (а.с. 70), від 05 квітня 2022 року (а.с. 71), від 06 квітня 2022 року (а.с. 72), від 07 квітня 2022 року (а.с. 73), від 08 квітня 2022 року (а.с. 74), від 11 квітня 2022 року (а.с. 75), від 12 квітня 2022 року (а.с. 76), від 13 квітня 2022 року (а.с. 77), від 14 квітня 2022 року (а.с. 78), від 15 квітня 2022 року (а.с. 79) керуючий магазином «ЄВА-1309» ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці без поважних причин. На дзвінки працівників магазину за наданими раніше контактними телефонами не відповідає, про причини своєї відсутності не повідомляє.
Відповідно до табеля обліку використання робочого часу ТОВ «Руш» за квітень 2022 року (а.с. 91) керуючій магазином ОСОБА_1 встановлено «пр» - прогул з 04 квітня 2022 року по 15 квітня 2022 року.
Згідно службової записки провідного менеджера з продажу ОСОБА_3 (а.с. 81) 15 квітня 2022 року ОСОБА_1 прийшла на роботу та зареєструвалась о 09:42, але до праці не приступила.
Відповідно до наказу ТОВ «Руш» № 72-КУ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) (а.с. 86) ОСОБА_1 з 15 квітня 2022 року звільнено з посади керуючого магазином за прогул без поважних причин п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин відсутності працівника на роботі.
Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.
Згідно з ч. 2 ст. 39 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуючись гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також ч. 1 ст. 53, ч. 2 ст. 57 ЗУ «Про освіту», ч. 2 ст. 44, ч. 1 ст. 54, ч. 3 ст. 63 ЗУ «Про фахову передвищу освіту», ч. 2 ст. 46 ЗУ «Про вищу освіту».
Ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.
ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року, який набрав чинності з 19 липня 2022 року внесено зміни та у ч. 3 ст. 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Тобто, із набранням чинності вказаного закону відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов'язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.
Вирішуючи спір та залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без задоволення, суд обґрунтовував свої висновки тим, що позивач була відсутня на робочому місці без поважних причин з 04 квітня 2022 року по 15 квітня 2022 року, причини своєї відсутності не повідомляла. Доказів того, що вона з 04 квітня 2022 року по 12 квітня 2022 року проходила ВЛК суду не надала та не довела, що 04 квітня 2022 року була призвана для проходження військової служби, оскільки згідно витягу з наказу № 155 від 18 квітня 2022 року та військового квитка (а.с. 15) позивач була призвана для проходження військової служби 19 квітня 2022 року. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та із врахуванням наявних матеріалів справи та наданих сторонами доказів і пояснень під час судового засідання вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх вимог, оскільки свою відсутність на робочому місці, починаючи з 04 квітня 2022 року позивач пояснювала своєю мобілізацією до лав ЗСУ та проходженням ВЛК, що на її думку є поважними причинами відсутності на робочому місці. Водночас 15 квітня 2022 року ОСОБА_1 з'явилася на робочому місці, однак до виконання трудових обов'язків не приступила, що зафіксовано відомостями службової записки провідного менеджера з продажу ОСОБА_3 (а.с. 81).
Колегія суддів враховує ту обставину, що відсутність ОСОБА_1 на роботі в зазначений період, що супроводжувалося її небажанням повідомлення роботодавця про причини відсутності не є наслідком існування обставин непереборної сили та є порушенням трудової дисципліни, яке розпочалося 04 квітня 2022 року.
Наведене свідчить, що протягом періоду часу з 04 квітня 2022 року по 15 квітня 2022 року ОСОБА_1 не з'являлася за місцем роботи, не зверталася з будь-якими письмовими заявами та зверненнями до роботодавця, а приєднана до матеріалі справи заява про надання відпустки від 23 березня 2022 року не свідчить про її погодження в установленому порядку та надання відповідної відпустки. Позивач мала усвідомлювати факт перебування у трудових відносинах з ТОВ «Руш», те що вона є працівником цього товариства, а отже має виконувати свої трудові обов'язки, дотримуватися правил трудового розпорядку, а у випадку відсутності на роботі повідомляти свого роботодавця про причини відсутності на робочому місці.
Позивач ознайомлена з наказом про припинення трудового договору, що свідчить її підпис на наказі (а.с. 86). Крім того, 15 липня 2022 року відповідачем на адресу позивача направлено цінний лист із повідомленням про звільнення та необхідністю з'явитися за трудовою книжкою, який було отримано нею 27 квітня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 82).
Доводи апеляційної скарги про те, що судом під час розгляду справи не було враховано ту обставину, що позивач з 04 квітня 2022 року була викликана до ТЦК та СП для проходження медичної комісії та уточнення даних і в період з 04 квітня 2022 року по 12 квітня 2022 року проходила ВЛК, а тому була відсутня на робочому місці відхиляється колегією суддів з наступних підстав.
При отриманні повістки для прибуття в ТЦК та СП для уточнених даних працівник зобов'язаний повідомити відділ кадрів про вручення повістки і надає особисто чи надсилає її електронним засобом зв'язку при неможливості надати фізично. Кадровик надає наказ про увільнення від роботи на підставі повістки. В табелі обліку робочого часу проставляється позначка «ІН» (Інший невідпрацьований час, передбачений законодавством (виконання державних і громадських обов'язків, допризовна підготовка, військові збори, донорські, відгул та ін.).
Працівник, який проходить медичне обстеження в лікувально-профілактичному закладі за направленням ТЦК і СП повинен надати роботодавцю повістку і довідку засвідчену підписом завідуючого відділення і з печаткою закладу. На підставі цього роботодавцем видається наказ про увільнення від роботи, а в табелі обліку робочого часу відмічається позначка «ІН».
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не довела суду обставин дотримання встановленого алгоритму дій, який передбачений для врегулювання в сфері трудових відносин під час отримання повісток для з'явлення в ТЦК та СП.
Додана до матеріалів справи ксерокопія картки обстеження та медичного огляду ОСОБА_1 (а.с. 13) підтверджує лише обставину проходження нею ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 . Доказів перебування на лікарській комісії з 04 квітня 2022 року по 06 квітня 2022 року та з 08 квітня 2022 року по 14 квітня 2022 року суду не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач була призвана на військову службу 14 квітня 2022 року також є необґрунтованими та спростовуються відомостями, зазначеними у витягу з Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 155 від 18 квітня 2022 року (а.с. 93) та військового квитка (а.с. 15) згідно яких вбачається, що ОСОБА_1 , 1980 року народження була призвана для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період з 19 квітня 2022 року.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тій обставині, що позивач написавши заяву про надання відпустки 23 березня 2023 року, вважала, що така відпустка їй була надана, оскільки в матеріалах справи відсутній наказ про надання відпустки позивачу у зазначений нею період. Відповідач, заперечуючи проти даної обставини, зазначив, що заява про відпустку не була оформлена ОСОБА_1 належним чином, не була направлена до порталу на погодження вищестоящим керівництвом (провідним менеджером з продажів), а лише роздрукована на принтері і проставлено штамп магазину, який знаходився у повному розпорядженні позивача, як керуючої магазином, тому керівництву ТОВ «Руш» не було відомо про бажання і наміри позивача. Крім того, проставлення штампу магазину на заяві про відпустку суперечить внутрішнім правилам компанії стосовно оформлення кадрових документів, а тому така заява вважається неналежно оформленою. Скаржником в апеляційній скарзі не було спростовано такі доводи відповідача та не доведено, що відсутність на роботі з 06 квітня 2022 року, як було зазначено в заяві про відпустку є поважною.
Інших доводів незаконності рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ч. 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченка М.О. про помилковість висновку суду щодо недоведеності позову колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки скаржником не надано до суду достатніх доказів в підтвердження своїх позовних вимог та не доведено обставин, зазначених в позовній заяві.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції про залишення позовних вимог без задоволення є законним, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу, представником ТОВ «Руш» - адвокатом Кайдаш С.І. заявлено вимогу про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000 грн.
До відзиву на апеляційну скаргу додано ордер на надання правничої допомоги ТОВ «Руш» адвокатом Кайдаш С.І. в Черкаському апеляційному суді, Додаткову угоду № 2 до Договору про надання правової допомоги від 13 лютого 2025 року, Акт № 1 від 14 лютого 2025 року з описом наданих клієнту послуг та платіжну інструкцію № 5480 від 14 лютого 2025 року про сплату ТОВ «Руш» на користь адвоката Кайдаш С.І. 5 000 грн. за надання правничої допомоги.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета позову з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.
Ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (надання послуг); часом, витраченим адвокатом для виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Заявлений у відзиві розмір витрат на правничу допомогу, надану відповідачу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в сумі 5 000 грн. на думку колегії суддів відповідає принципам розумності, співмірності та справедливості. Стороною відповідача надані всі визначені законом докази в підтвердження понесення таких витрат, тому враховуючи, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Руш» підлягає стягненню 5 000 грн. витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченка Михайла Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Руш» витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 13 березня 2025 року.
Судді