13 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/11112/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз», скаржник, відповідач)
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство Агрінол»
до Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 1 023 769,92 грн,
АТ «Укртрансгаз» 06.03.2025 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 у справі №910/11112/24 в частині задоволених позовних вимог повністю, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Крім того, у прохальній частині касаційної скарги просить ухвалити ухвалу про повернення АТ «Укртрансгаз» надмірно сплаченого розміру судового збору у сумі 4 914,10 грн за подання цієї касаційної скарги.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №910/11112/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.
З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство Агрінол» (далі - ТОВ «Науково-виробниче підприємство Агрінол», позивач) звернулося до суду про стягнення з АТ «Укртрансгаз» боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 1 023 769,92 грн.
Господарський суд міста Києва рішенням від 25.11.2024, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 06.02.2025, позов ТОВ «Науково-виробниче підприємство Агрінол» задовольнив частково. Стягнув з АТ «Укртрансгаз» на користь ТОВ «Науково-виробниче підприємство Агрінол» 728 801,77 грн боргу, 211 111,76 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 17 554,33 грн процентів річних з простроченої суми, 13 264,19 грн пені, 14 560,98 грн витрат по оплаті судового збору. У позові в іншій частині відмовив.
Зі змісту судових рішень убачається, що попередні судові інстанції виходили з того, що: 20.12.2021 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів), згідно з умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачу спеціалізовану хімічну продукцію (змазки та мастильні матеріали) в кількості, асортименті та в строк, вказані у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору, а останній - прийняти та оплатити вартість одержаного товару на умовах договору; загальна сума договору становить 728 801,77 грн з урахуванням ПДВ; покупець зобов'язаний оплатити вартість переданих товарів не раніше 35-ти та не пізніше 45-ти календарних днів з дати поставки; датою поставки товарів за цим договором є прийняття покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до пунку 5.13 цього договору та передача постачальником покупцю в повному обсязі товару супровідних документів; приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі акта приймання товарів за кількістю та якістю; місце поставки товару за договором визначено у специфікації (додаток №1 до договору); наявними у матеріалах справи рахунками-фактурами, видатковими накладними стверджується факт передачі позивачем відповідачу товару за договором вартістю 728 801,77 грн; обставина, що накладні не підписані відповідачем, не спростовує факту передачі позивачем обумовленого договором та описаного у видаткових накладних товару, що потягло виникнення у відповідача обов'язку оплатити одержаний ним на підставі договору товар; за змістом наявного у матеріалах справи відзиву на позовну заяву обставини отримання товару за договором відповідачем не заперечуються; за умовами договору сторони узгодили настання обов'язку покупця оплатити товар після здійснення ним визначених процедур перевірки додержання продавцем умов договору купівлі-продажу; установлені обставини покладення обов'язку перевіряти кількість, асортимент, якість, комплектність, тару та (або) упаковку товару на відповідача, відсутності доказів повідомлення ним продавця про порушення умов договору купівлі-продажу, що давало б право вимагати заміни товару або право відмовитися від договору, свідчать про прийняття товару без застережень про, що свідчить також й факт подальшого підписання сторонами акта звірки взаєморозрахунків за період 1 січня 2023 - 31 жовтня 2023 років, за змістом якого відповідач визнав заборгованість за спірним договором у розмірі 728 801,77 грн; строк оплати товару, переданого 01 лютого 2022, настав 07 квітня 2022, а переданого 16 лютого 2022 - 22 квітня 2022; товар був прийнятий покупцем без зауважень; доказів належної оплати за договором суду не надано; окрім суми основного боргу позивачем також заявлено до стягнення 211 512,24 грн - збитків внаслідок інфляції, 17 947,51 грн - процентів річних з простроченої суми та 65 508,40 грн - пені; перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, з урахуванням фактичного періоду прострочення з відповідача на користь позивача відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України стягнув 211 111,76 грн інфляційних втрат за час прострочення, 175 54,33 грн процентів річних з простроченої суми; згідно з умовами договору у разі порушення покупцем строків оплати за договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,01 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення; місцевий суд дійшов до висновку, з яким погодився апеляційний суд, що вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 13 264,19 грн з урахуванням фактичного періоду прострочення та вимог частини шостої статті 232 Господарського кодексу України щодо періоду нарахування штрафних санкцій.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги АТ «Укртрансгаз» в контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028,00 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі №910/11112/24 є стягнення 1 023 769,92 грн, а отже, ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2024 рік - 1 514 000,00 грн).
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» -«г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
АТ «Укртрансгаз» у поданій касаційній скарзі з посилання на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми матеріального права, зокрема: статті 6, 11, 16, 204, 526, 530, 610, 625, 628, 629 ЦК України, статті 174, 193, 265 ГПК України), без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18), від 23.01.2019 №355/385/17, у постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 09.09.2024 у справі №352/1070/17;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права в системному взаємозв'язку у подібних правовідносинах, а саме статей 204, 525, 526, 628 ЦК України з нормами статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, та нормами процесуального права, а саме статей 73, 86 ГПК України;
- судами першої та апеляційної інстанцій порушено статті 2, 7, 11, 13, 42, 73-80, 86, 236, 237, 238 ГПК України, оскільки під час ухвалення оскаржуваних рішень суди: не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
Також скаржник у скарзі з посиланням на підпункти «а», «в», пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що:
відкриття касаційного провадження у даній справі має значний суспільний інтерес, оскільки вона стосується діяльності одного з ключових підприємств енергетичного сектору України, а саме АТ «Укртрансгаз», яке забезпечує стабільність і безпеку газопостачання в країні, тому становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи - відповідача.
Неправильне або суперечливе рішення в цій справі може створити прецедент, який вплине на судову практику у питаннях, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів поставки, зокрема, щодо специфіки укладання (виконання) договорів у сфері енергетики та газового транспорту. Це може призвести до застосування неправомірних або неоднозначних підходів у подібних справах, що має потенційно негативні наслідки не лише для АТ «Укртрансгаз», але й для інших підприємств, що здійснюють важливу енергетичну функцію для країни. Отже, на думку скаржника, у разі негативного рішення, судова практика, що складеться, може бути використана в майбутньому в інших подібних спорах щодо укладання (виконання) аналогічних договорів, що може принести негативні наслідки, а тому це питання, на думку скаржника, є важливим для формування єдиної правозастосовчої практики, що забезпечить правильне тлумачення норм права та уникне потенційної правової невизначеності в аналогічних справах.
Розглянувши наведені міркування у контексті наявності / відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, враховуючи статус Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути, з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами, ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення, чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Отже, недоведений якісний показник наявності фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд зазначає, що всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, з урахуванням підстав, вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду. Відтак алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію.
Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови в позові. Отже, відсутні доводи щодо кількісного показника фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що ця справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.
Твердження щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, судом відхиляються як необґрунтовані з огляду на таке.
Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо, до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в цьому випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Доводи скаржника, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для АТ «Укртрансгаз», оскільки вона стосується діяльності одного з ключових підприємств енергетичного сектору України, а саме АТ «Укртрансгаз», яке забезпечує стабільність і безпеку газопостачання в країні, - не є аргументованими і переконливими обґрунтуваннями щодо цих правовідносин, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду цієї справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.
Так, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України і які надають повноваження Верховному Суду переглянути як «суду права» цю категорію справ.
Верховний Суд під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, стягнення заборгованості, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
Отже, Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся та справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями.
Касаційний господарський суд також враховує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами, і в цілому - до заперечення результату розгляду справи.
Верховний Суд зазначає, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
У частині четвертій статті 11 ГПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Разом з тим Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже, застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України було прередбачуваним, скаржник у касаційній скарзі обґрунтовано аргументовано не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Так, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
Отже, обставин, з яких би вбачалося необхідність перегляду цієї справи, у касаційній скарзі з огляду на зазначені мотиви не наведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги зазначене, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 у справі №910/11112/24, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Щодо клопотання АТ «Укртрансгаз» про повернення надмірно сплаченого розміру судового збору у сумі 4 914,10 грн за подання цієї касаційної скарги, яке мотивовано тим, що позивачем було сплачено судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 15 356,55 грн, а тому, як зазначає скаржник, за подання касаційної скарги в електронній формі через підсистему / модуль Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд», судовий збір розраховується з врахуванням коефіцієнту 0,8 та становить 30 713,10 х 0,8 = 24 570,48 грн тоді, як відповідачем сплачено судовий збір в сумі 29 484,58 грн в більшому розмірі, ніж встановлено законом за подання касаційної скарги на 4 914,10 грн.
Колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вказаного клопотання, з огляду на таке.
За приписами підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) ставку судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Згідно з частиною першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У підпункті 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання позовної заяви майнового характеру було встановлено: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024» (на момент подання позову) прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року визначений у розмірі 3 028 грн.
У поданій касаційній скарзі АТ «Укртрансгаз» просить: « 2. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 у справі №910/11112/24 в частині задоволених позовних вимог повністю».
Як зазначалося вище у цій ухвалі Господарський суд міста Києва рішенням від 25.11.2024, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 06.02.2025, позов ТОВ «Науково-виробниче підприємство Агрінол» задовольнив частково. Стягнув з АТ «Укртрансгаз» на користь ТОВ «Науково-виробниче підприємство Агрінол» 728 801,77 грн боргу, 211 111,76 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 17 554,33 грн процентів річних з простроченої суми, 13 264,19 грн пені, 14 560,98 грн витрат по оплаті судового збору. У позові в іншій частині відмовив.
Отже, з урахуванням викладеного, беручи до уваги те, що сплата судового збору залежить від вимог скаржника, ураховуючи оскарження АТ «Укртрансгаз» судових рішень у справі за 2024 рік та вимог касаційної скарги АТ «Укртрансгаз» виходячи з меж оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 у справі №910/11112/24, а саме в частині задоволених позовних вимог в сумі 970 732,05 грн, при поданні в електронній формі касаційної скарги через Електронний суд, ураховуючи вимогу майнового характеру, скаржник мав сплати судовий збір, з урахуванням коефіцієнту 0,8, у сумі 23 297,57 грн (970 732,05 грн х 1,5 % х 200 % х 0,8).
Як зазначалося вище скаржник надавав платіжну інструкцію №3068 від 24.02.2025 про сплату судового збору в сумі 29 484,58 грн.
Згідно з наявною інформацією у Комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» у виписці про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, кошти у сумі 29 484,58 грн, сплачені відповідно до документа (квитанції) №3068 від 24.02.2025 - зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України.
Отже, наявний надмірно сплачений судовий збір за розгляд касаційної скарги АТ «Укртрансгаз» у сумі 6 187,01 грн.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Положенням частини п'ятої статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
Пункт 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за №1650/24182 (з відповідними змінами), визначає повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та / або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок.
Таким чином, перевіривши факт сплати і зарахування судового збору, розмір судового збору який належало сплатити у порівнянні з розміром, що сплачено, колегія суддів встановила, що різниця складає 6 187,01 грн, та є такою, що надмірно зарахована до Державного бюджету України, беручи до уваги прохання скаржника повернути саме 4 914,10 грн від загально сплаченої суми 29 484,58 грн судового збору, що сплачена у більшому розмірі, ніж встановлено законом за подання касаційної скарги, ураховуючи принцип дизпозитивності те, що Суд повертає судовий збір саме за заявою платника і те, що сума повертається з державного бюджету, повернення судового збору підлягає АТ «Укртрансгаз» саме в заявленій ним сумі з огляду на частину першу, п'яту статті 7 Закону України «Про судовий збір».
При тому Суд роз'яснює, що АТ «Укртрансгаз» може звернутися з іншою заявою про повернення іншої частини надмірно сплаченого розміру судового збору в сумі 1 272,91 грн.
Керуючись пунктом 1 частини першої, п'ятої статті 7 Закону України «Про судовий збір», частиною другою статті 123, 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 у справі №910/11112/24.
2. Заяву Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про повернення судового збору, внесеного в більшому розмірі, ніж встановлено законом зі справи №910/111124/24 задовольнити в зазначеній сумі - 4 914,10 грн.
3. Повернути Акціонерному товариству «Укртрансгаз» (01021, місто Київ, Кловський узвіз, 9/1, ЄДРПОУ 30019801) з Державного бюджету України судовий збір, внесений в більшому розмірі, ніж встановлено законом, у сумі 4 914 (чотири тисячі дев'ятсот чотирнадцять) грн 10 коп, сплачений за платіжною інструкцією від 24.02.2025 №3068.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя А. Ємець