65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"28" лютого 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3858/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.,
секретар судового засідання Бордей О.Ю.
розглянувши справу № 916/3858/24 в порядку загального позовного провадження
за позовом: виконувача обов'язків керівника Болградської окружної прокуратури /ЄДРПОУ 03528552, адреса - 68702, Одеська обл., м. Болград, вул. Варненська, 19/
в інтересах держави в особі: Фонду державного майна України /ЄДРПОУ 00032945, адреса - 01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9/
до відповідачів: 1. Акціонерного товариства «Укртелеком» /ЄДРПОУ 21560766, адреса - 01601, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 18/;
2. Виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області /ЄДРПОУ 04057008, адреса - 68702, Одеська обл., м. Болград, вул. Шпитальна, 45/;
3. Болградської міської ради Одеської області /ЄДРПОУ 04057008, адреса - 68702, Одеська обл., м. Болград, вул. Шпитальна, 45/
про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності та повернення державі захисної споруди цивільного захисту
за участі представників учасників справи:
від прокуратури: прокурор Пустовой В.С., службове посвідчення від 17.06.2024 №079542;
від позивача: не з'явився, наявне клопотання про розгляд справи без участі його представника /вх.№37929/24 від 18.10.2024/;
від відповідача1: адвокат Оборотова Ю.Р. на підставі довіреності від 15.01.2025;
від відповідача2: не з'явився, повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу в його електронний кабінет /т.2, а.с. 152/;
від відповідача3: не з'явився, повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу в його електронний кабінет /т.2, а.с. 153/.
02.09.2024 виконувач обов'язків керівника Болградської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою /вх. № 3947/24/ в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства «Укртелеком» (АТ «Укртелеком», відповідач1), Виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області (відповідач2), Болградської міської ради Одеської області (відповідач3), в якій просить:
1. Усунути перешкоди державі в особі Фонду державного майна України у здійсненні права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту ПРУ № 57581 площею 42 кв.м. шляхом визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області від 15.04.2004 № 177 “Об отмене решения горисполкома от 18.03.2004 г №119 и выдаче свидетельства на право собственности на недвижимое имущество, расположенное в г. Болграде по ул. Инзовской, 189-191»(мовою оригіналу);
2. Усунути перешкоди державі в особі Фонду державного майна України у здійсненні права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту ПРУ № 57581 площею 42 кв.м. шляхом визнання недійсним (нечинним) та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що розташоване по вул. Інзовська, 191, у м. Болграді Одеської області, видане 21.04.2004 Болградською міською радою Одеської області;
3. Усунути перешкоди державі в особі Фонду державного майна України у здійсненні права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту ПРУ № 57581 площею 42 кв.м. шляхом зобов?язання Акціонерне товариства «Укртелеком» повернути приміщення протирадіаційного укриття № 57581 площею 42 кв.м, що розташоване по вул. Інзовська, 191 у м. Болграді Одеської області, державі в особі Фонду державного майна України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачами порушено право держави на користування та розпорядження майном, оскільки в силу вимог законодавства спірне нерухоме майно не може перебувати у приватній власності з посиланням на положення ст. 2, 3, 10, 18, 24, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст.ст. 1, 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", ст. 6 Закону України "Про управління об'єктам державної власності", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", Указ Предидента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 № 210/93, ст.ст. 26, 29, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування", п. 13 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138, ст.ст. 2, 12, 14, 32 Кодексу цивільного захисту України, п. 7 Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація яких не допускається, затвердженого Декретом Кабінету Міністрів України № 26-92 від 31.12.1992, Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, що затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 10.07.2001 № 585/5773 та Методичних рекомендацій щодо проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту), затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 10.06.2009 № 390, ст.ст. 15, 16, 21, 167, 170, 178, 182, 316, 317, 321, 326, 328, 345, 391, 393 Цивільного кодексу України, нормативно-правові акти щодо корпоратизації Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" тощо.
Ухвалою суду від 09.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3858/24; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "25" вересня 2024 р. о 10:30 год.
18.09.2024 представником відповідача АТ «Укртелеком» до суду подано відзив на позовну заяву /вх.№34010/24 від 18.09.2024/, в якому представник просить в задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі.
24.09.2024 представником відповідача Болградської міської ради Одеської області до суду подано відзив на позовну заяву /вх.№34823/24 від 24.09.2025/, в якому представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У підготовчому засіданні 25.09.2024 судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 10.10.2024 року на 10:40 год.
09.10.2024 на адресу суду надійшли пояснення Фонду державного майна України щодо позовної заяви /вх. № 36860/24/.
10.10.2024 від Болградської окружної прокуратури на адресу суду надійшли пояснення /вх.№ 36936/24/ та пояснення /вх.№ 36937/24/.
У підготовчому засіданні 10.10.2024 року за участі представника позивача судом оголошено протокольні ухвали про продовження строку підготовчого провадження на 30 календарних днів з ініціативи суду та про відкладення підготовчого засідання на 06.11.2024 року на 14:00 год.
18.10.2024 від Фонду державного майна України до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника /вх.№37929/24 від 18.10.2024/.
06.11.2024 о 14:00 год судове засідання не відбулось, у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою суду від 06.11.2024 призначено підготовче засідання по справі № 916/3858/24 на "27" листопада 2024 р. на 10:00.
У підготовчому судовому засіданні 27.11.2024 судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого судового засідання та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.12.2024 на 10.30.
17.12.2024 об 10:30 год судове засідання у справі № 916/3858/24 не відбулося у зв'язку із знаходженням головуючого судді Петренко Н.Д. на лікарняному з 11.12.2024.
Ухвалою суду від 23.12.2024 призначено судове засідання для розгляду справи 916/3858/24 по суті на "24" січня 2025 р. о 14:20.
В судовому засіданні 24.01.2025 судом оголошено протокольну ухвалу про перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті; призначено розгляд справи на 11.02.2025 на 11.00.
В судовому засіданні 11.02.2025 судом оголошено протокольну ухвалу про перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті; призначено розгляд справи на 28.02.2025 на 13.45.
В судовому засіданні 28.02.2025 прокурор позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить задовольнити.
Представник відповідача1 АТ «Укртелеком» в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог.
Представники відповідача2 та відповідача3 до судового засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
На підставі ч. ч. 1-3 ст. 202 ГПК України суд вважає можливим розглянути справу по суті.
В обґрунтування позовних вимог представник Болградської окружної прокуратури посилається на те, що рішенням державного реєстратора Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Маріновою К.А. від 05.11.2020 за індексним номером 54967872 первинно зареєстровано право власності за публічним акціонерним товариством «Укртелеком» на нежитлову будівлю, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 2088 кв.м. за адресою: Одеська область, Болградський район, м. Болград, вул. Інзовська, буд. 191 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2212963251214).
Підставою для державної реєстрації права власності зазначено свідоцтво про право власності видане Болградською міською радою Одеської області б/н від 21.04.2004 на об'єкти нерухомого майна загальною площею 2088 кв. м. за адресою: Одеська область, Болградський район, м. Болград, вул. Інзовська, буд. 191.
Відповідно до облікової картки протирадіаційного укриття по вул. Інзовській, буд. 191 в м. Болграді Одеської області знаходиться протирадіаційне укриття № 57581 вбудоване в 2-х поверхневу будівлю, площею 42 кв. м., місткістю 84 особи, що належало районному вузлу зв'язку Міністерства зв'язку СССР та здано в експлуатацію 30.11.1978 року. Також наявність в будівлі ПАТ «Укртелеком» по вул. Інзовська, буд. 191 в м. Болграді Одеської області протирадіаційного укриття №57581 є проведення 27.05.2022 оцінки стану готовності вищевказаної захисної споруди, за результатами якої складено відповідний акт.
Прокурор зазначає, що державна реєстрація прав на нежитлову будівлю, що розташована по вул. Інзовська, 191 у м. Болграді Одеської області за акціонерним товариством «Укртелеком» є незаконною та підлягає скасуванню. При цьому прокурор звертає увагу на те, що Фондом Державного майна України рішення щодо приватизації чи іншого відчуження нерухомого державного майна, а саме захисної споруди цивільного захисту №57581, що розташована по вул. Інзовська, 191 під літ. В, у м. Болграді Одеської області не приймалось, а отже орган місцевого самоврядування при прийнятті вищезазначеного рішення вийшов за межі наданих йому законом повноважень та розпорядився державною власністю. Незаконна реєстрація за АТ «Укртелеком» права власності на нерухоме майно, яке не може змінювати власника (держави) порушує право власності держави, оскільки створює спростовувану презумпцію наявності, набуття такого права.
Таким чином, належними правовими вимогами є визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області від 15.04.2004 №177 «Об отмене решения горисполкома от 18.03.2004 р №119 и выдаче свидетельства на право собственности на недвижимое имущество, расположенное в г. Болграде по ул. Инзовской, 189-191» (мовою оригіналу), яким надано дозвіл на оформлення права власності за відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» на будівлі та споруди, які розташовані у м. Болграді по вул. Інзовській, 189-191, визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності на нерухоме майно б/н від 21.04.2004, видане Болградською міською радою Одеської області.
У відзиві на позовну заяву АТ «Укртелеком» посилається на те, що прокурором не доведено належними і допустимими доказами, на підставі яких документів саме Фонд державного майна України є органом, уповноваженим здійснювати управління спорудою цивільного захисту №57581, розташовану за адресою: Одеська область, Болградський район, м. Болград, вул. Інзовська, 191. Представник відповідача1 зазначає, що створення акціонерних товариств на базі майна корпоратизованих державних унітарних товариств та особливий склад осіб, які беруть участь у їх заснуванні, серед яких державні органи, що здійснюють управління державним майном, зумовлює своєрідний порядок набуття такими акціонерними товариствами права власності на майно, що передається державою до їхнього статного фонду. За загальними правилами, установленими статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність. Тобто якщо засновниками акціонерного товариства є фізичні або юридичні особи приватного права, власником такого майна стає акціонерне товариство. Проте на відміну від акціонерних товариств, які засновуються на базі приватної власності, створення акціонерних товариств на базі майна державних підприємств регулюється не лише нормами ЦК України, ГК України та зазначеного вище Закону, а й спеціальним законодавством.
Отже, передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, не є рішенням власника, яке б надавало такому товариству право на його відчуження, а спрямована виключно на зміну організаційно-правової форми державного підприємства. Наведене свідчить про те, що зміна організаційно-правової форми підприємства приводить до автоматичної зміни форми державної власності нерухомого майна.
Відповідач3 Болградська міська рада Одеської області у відзиві на позов /вх.№34823/24 від 24.09.2024/ посилається на те, що твердження позивача про те, що рішенням державного реєстратора Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Марінової К.А. від 05.11.2020 за індексним номером 54967872 щодо реєстрації права власності з ПАТ «Укртелеком» на нежитлову будівлю за адресою: м. Болград, вул. Інзовська, 191, було «первинно» зареєстровано вказане право власності є хибним. Це підтверджується зворотною стороною свідоцтва про право власності видане Болградською міською радою 21.04.2004 року на нерухоме майно по вул. Інзовська, 191 в м. Болград. Згідно загальновживаної практики на той момент на зворотній стороні правовстановлюючого документа зазначалась інформація, обов'язковість якої визначена п. 3.8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, зареєстрованого згідно наказу Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року. Зокрема, там зазначено, що право приватної власності щодо нерухомого майна по вул. Інзовська, 191 в м. Болград зареєстровано за ВАТ «Укртелеком» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21.04.2004 року за реєстровим номером 25-1 від 21.04.2004 року, скріплено підписом начальника БТІ та печаткою БТІ. Тобто, державним реєстратором Маріновою К.А. було проведено державну реєстрацію прав, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, у відповідності до абзацу другого п. 30 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 року, але, аж ніяк не «первинну» реєстрацію, як стверджує Позивач.
Відповідач1 зазначає, що саме Фонд державного майна України, як уповноважений державний орган, мав визначити майно, яке не підлягає приватизації та відмовити у приватизації цього приміщення. Здійснюючи приватизацію будинку побуту у складі якого був об'єкт, що не міг приватизуватися, Фонд діяв як орган публічної влади і повинен був ухвалювати свої рішення в межах чинних на той час законів. Фонд мав виключні повноваження щодо встановлення умов приватизації, затвердження плану приватизації, визначення переліку об'єктів, що мають бути включені до плану приватизації, ухвалення необхідних для проведення приватизації актів, не погоджуючи своїх дій та рішень з покупцями. У цьому випадку спірне майно відчужувалося разом з іншим майном, яке входило до цілісного майнового комплексу. А особою яка мала права відчужувача, мала повноваження визначати майно яке може бути приватизоване та водночас особою, котра зобов'язана забезпечувати дотримання відповідного законодавства та законності правочину щодо приватизації державного майна, є саме Фонд та його підрозділи. Таким чином існував обов'язок Фонду переконатися у законності правочину та у складі майна, що передавалося у процедурі приватизації у 1996 році. А проте Фонд в цьому випадку знехтував такими обов'язками та допустив відчуження з державної власності об'єкта нерухомого майна, який не міг бути приватизований. Навіть більше, Фонд надав набувачу гарантії, що усе приватизоване майно не входить до переліку об'єктів, які не підлягають приватизації (розділ 8 договору № 6 від 25.04.1996).
Отже, на думку представника АТ «Укртелеком» існувало як мінімум, кілька рівнів гарантій правомірності набуття відповідачем права власності. По-перше, існував законодавчо передбачений обов'язок Фонду включати до переліку об'єктів приватизації лише ті, які можуть бути приватизовані. По-друге за результатами приватизації відбулася реєстрація права власності КП «Болградське БТІ». 05.09.2001 року КП "Болградське БТІ" проведено інвентаризацію будівлі, згодом придбаної відповідачем, виготовлено інвентаризаційну справу, у якій зокрема зазначено, що складовою частиною будівлі є підвал площею 300,6 кв.м. Відомості щодо розміщення у цій будівлі ПРУ на час свідоцтва про право власності 21.04.2004 року в матеріалах інвентаризаційної справи були відсутні.
Таким чином, АТ «Укртелеком» зазначає, що відповідач не знав і не повинен був знати про те, що частина набутої ним будівлі є ПРУ. З огляду на те, що набуття будівлі у приватну власність відбувалося у процесі приватизації, відповідач не повинен був передбачати наявність ризику того, що право власності на частину будівлі може бути припинено у зв'язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання зловживанням при приватизації та вчиненні правочинів з нерухомим майном. Вочевидь про особливий правовий статус спірного приміщення відповідач дізнався у 2008 році після проведеної перевірки представниками МНС та місцевої держадміністрації стосовно належного утримання об'єктів цивільного захисту. За наслідками даної перевірки державними органами було зобов'язано відповідача, серед іншого, провести технічну інвентаризацію ПРУ та виготовити відповідну документацію щодо споруди цивільного захисту.
Також представник АТ «Укртелеком» звертає увагу суду на те, що у пункті 4 Методичних рекомендацій щодо проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту), затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 10 червня 2009 року № 390, зазначено, що проведення технічної інвентаризації захисних споруд забезпечує, серед інших державних органів, Фонд який здійснює управління державним майном (у складі якого є захисні споруди), що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації. Об'єктами технічної інвентаризації у Методичних рекомендаціях визначено захисні споруди (сховища, протирадіаційні укриття) усіх форм власності, які прийняті в експлуатацію в установленому порядку та знаходяться на обліку в органах виконавчої влади та інших державних органах і установах, органах місцевого самоврядування. А отже Фонд ще у кінці 2008 року мав бути обізнаний про свій обов'язок забезпечити проведення у 2009 - 2010 роках технічної інвентаризації захисних споруд, зокрема тих, що не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації. Разом з тим в матеріалах наданих позивачем відсутні докази належного виконання зазначених заходів органами та посадовими особами Фонду щодо спірного приміщення.
Відповідач1 зауважує, що при вирішенні спору має надаватись юридична оцінка необхідності позбавлення покупця права мирного володіння набутим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), (таку ж правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №922/3272/18, від 13.04.2021 року у справі № 922/2934/19). "Пропорційність" втручання у право власності набувача за вимогами про витребування майна може встановлюватись лише після оцінки його добросовісності (постанова Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011).
Також відповідач1 наголошує на тому, що законодавець визначив систему органів (як державної виконавчої влади, так і місцевого самоврядування), що здійснюють реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту, з розмежуванням їх повноважень в залежності від статусу відповідного органу в структурі органів влади в Україні та виходячи із форми власності (державної, комунальної чи приватної) на захисну споруду. Законодавство не обмежує право власності на об'єкти цивільного захисту лише державною чи комунальною формою, а як видно з наведених вище та згаданих далі по тексту нормативних актів допускається також і приватна власність на зазначені об'єкти. А також законодавцем визначено вимоги щодо утримання, обліку та використання захисних споруд цивільного захисту, зокрема і тих, що перебувають у приватній власності, запроваджено державний нагляд (контроль) щодо виконання заходів із забезпечення суспільних інтересів у сфері цивільного захисту населення та запроваджено відповідальність за порушення законодавства у сфері цивільного захисту.
Зняття захисних споруд із загальнодержавного електронного обліку захисних споруд здійснюється ДСНС та її територіальними органами, що ведуть електронний облік на відповідних територіях, після зняття захисних споруд з обліку фонду захисних споруд, що ведеться міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, районними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та балансоутримувачами.
Отже, неможливість виведення захисних споруд з обліку, зміни їх цільового призначення, реконструкції, перепланування, без відповідного рішення контролюючого державного органу, а також контроль компетентних органів за їх використанням та утриманням, наявність відповідальності за порушення наведених вимог є свого роду гарантіями стосовно забезпечення права громадян на цивільний захист та користування колективними засобами захисту, зокрема протирадіаційними укриттями. Такі правила розповсюджуються на усіх власників та балансоутримувачів захисних споруд незалежно від форми власності. Цивільний обіг цього об'єкта є обмеженим, та регулюється відповідними правилами, особливим обліком таких об'єктів та контролем з боку державних органів, що здійснюють функції держави у сфері цивільного захисту населення. Виведення зі складу об'єктів цивільного захисту даної захисної споруди можливе лише за участю компетентних органів. Водночас допускається його використання у господарській діяльності та перебування у приватній власності. Як видно з матеріалів справи, зокрема акту оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту від 27.05.2022 року, відповідач у цілому дотримується зазначених вимог, виконує вказівки та приписи компетентних органів, здійснює належне утримання та використання цієї захисної споруди, не допускає виконання заходів, що знижують захисні властивості, надійність та безпеку захисної споруди, не здійснює її перебудову чи реконструкцію, забезпечує збереження її цільового призначення та функціонування. Ризик відповідальності за порушення наведених вище вимог наразі повністю несе відповідач, як власник та балансоутримувач ПРУ. Документ сформований в системі «Електронний суд» 24.09.2024 21 Також слід врахувати, що відповідач відкрито користувався спірним майном. Саме відповідач (а не Фонд) забезпечив проведення технічної інвентаризації цієї захисної споруди, виготовив відповідну документацію, вчинив інші дії щодо утримання цього приміщення як ПРУ, упродовж тривалого часу (з 2008 року) ніс витрати на утримання цього об'єкта як захисної споруди. А отже, саме відповідач забезпечив та продовжує забезпечувати інтереси інших осіб, а саме інтереси громади і суспільства щодо функціонування об'єкта цивільного захисту, сприяючи державі у дотриманні та забезпеченні права громадян на користування засобами колективного захисту населення. Як видно з наявних у справі доказів відповідач забезпечив утримання ПРУ у придатному до використання за призначенням стані. Натомість Фонд допустив неодноразове порушення вимог законодавства щодо правового режиму та цивільного обігу даного об'єкта, стосовно забезпечення організації заходів з інвентаризації, обліку та утримання захисної споруди. Таким чином, слід вважати, що у цьому випадку досягнення загальносуспільного інтересу щодо забезпечення цивільного захисту населення може мати місце без втручання у право власності.
У такому випадку, навіть значний та переважаючий публічний інтерес стосовно забезпечення громадян захисними спорудами, не може бути підставою для втручання у право власності, оскільки, така загальносуспільна мета як забезпечення захисту населення шляхом створення умов та можливості перебування громадян, за потреби, у протирадіаційному укритті, реалізована та дотримана на час подання позову та на час вирішення спору. Іншої легітимної мети, яку переслідує прокурор представляючи інтереси держави та звертаючись із вимогою про витребування спірного приміщення, у позові не наведено. А тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірного майна у відповідача, як добросовісного набувача, за відсутності потреби у відновленні загальносуспільного інтересу та відсутності іншої легітимної мети, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Таке порушення виражатиметься у покладенні на відповідача надмірного тягаря та необґрунтованому і непропорційному співвідношенні між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.
Відповідач1 наголошує на тому, що відсутність притягнення до відповідальності посадових осіб Фонду котрі допустили порушення, з одночасним втручанням у право відповідача мирно володіти майном, без надання останньому відповідної компенсації, непропорційно обтяжує тягар покладений на добросовісного набувача цього майна. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Добросовісний набувач не може бути лише однією особою яка відповідає та зазнає негативних майнових наслідків у зв'язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для приватизації державного майна та при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження майна Фондом не повинен породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, однак, такі обставини мали би стати підставою для виникнення обов'язку Фонду здійснити все необхідне, щоб відшкодувати негативні матеріальні наслідки завдані таким відчуженням. Таким чином, самі порушення, допущені органами влади при передачі майна у власність у 1996 році, не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі у 2024 році без належного обґрунтування державного інтересу, якщо такі порушення не допущені внаслідок винної протиправної поведінки самого набувача майна, право власності у якого виникло в 2004 році, тобто, майже через 8 років з моменту процедури приватизації. Водночас, винної протиправної поведінки відповідача щодо набуття майна не встановлено. Відповідач1 зазначає про відсутність належного обґрунтування щодо загальносуспільного інтересу, який прагне досягнути прокурор, пред'являючи цей позов та стосовно належної компенсації втрат відповідача у разі витребування у нього майна. А тому слід зробити висновок про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що прокурором та Фондом не доведено наявності суспільного та публічного інтересу, як належної підстави для втручання у мирне володіння майном та пропорційності втручання (справедливого балансу), що суперечить вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зважаючи на встановлені обставини та висновки, підстави для повернення спірного приміщення відсутні.
Також відповідач1 звертає увагу на те, що причини пропущення позовної давності не є поважними.
Фонд державного майна України в поясненнях щодо позовної заяви /вх.№36860/24 від 09.10.2024/ звертає увагу суду на те, що після набуття незалежності Україною наказом Міністерства зв'язку України №87 від 23.06.1993 «Про проведення реформи організаційної структури в галузі зв'язку» вирішено створити Об'єднання електрозв'язку «Укрелектрозв'язок».
У 1994 році відбулось перейменування Об'єднання електрозв'язку «Укрелектрозв'язок». Зокрема, наказом Міністерства зв'язку України №168 від 29.11.1994 «Про зміну скороченої назви Українського об'єднання електрозв'язку «Укрелектрозв'язок» вирішено присвоїти Українському об'єднанню електрозв'язку скорочене найменування об'єднання «Укртелеком».
30.05.1995 Міністром зв'язку України затверджено статут Українського об'єднання електрозв'язку «Укртелеком». Відповідно до вказаного статуту Українське об'єднання електрозв'язку «Укртелеком» засновано на державній власності.
Чергова реорганізація Українського об'єднання електрозв'язку «Укртелеком» мала місце на підставі наказу №30 від 11.02.1998 Державного комітету зв'язку України, пунктом 2 якого вирішено реорганізувати Українське об'єднання електрозв'язку «Укртелеком» шляхом його перетворення в Українське державне підприємство електрозв'язку «Укртелеком» (УДПЕЗ «Укртелеком»).
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.09.1999 №948-р до сфери управління Державного комітету зв'язку та інформатизації України передане УДПЕЗ «Укртелеком».
Відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 №210/93 «Про корпоратизацію підприємств» Державним комітетом зв'язку та інформатизації України видано наказ від 27.12.1999 №155, яким на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» створено ВАТ «Укртелеком» та затверджено його статут.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.10.2010 №1948-р було погоджено умови проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком». Фонду державного майна України визначено провести в установленому порядку конкурс з продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком», який складається з 17 376 189 488 акцій, що становить 92,791 відсотка статутного капіталу, номінальною вартістю 4 344 047 372 тис. грн.
11.03.2011 між Фондом державного майна України (продавець) та ТОВ «ЕСУ» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком» за конкурсом № КПП-582.
Отже, з 2011 року відбулась приватизація ВАТ «Укртелеком» та з того часу вказане товариство перебуває у приватній власності.
Відповідно до вищезазначеного Указу Президента України у разі прийняття рішення про приватизацію корпоратизованих товариств їх засновники передавали держаним органам приватизації для приватизації (продажу) тільки акції. З урахуванням зазначеного Фонд не мав повноважень щодо управління майном, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком» у процесі корпоратизації, але перебувало на його балансі, а також не здійснював формування статутного капіталу цього господарського товариства у процесі його корпоратизації.
Фонд державного майна України вважає, що державна реєстрація прав на нежитлову будівлю, що розташована по вул. Інзовська, 191 у м. Болграді Одеської області за акціонерним товариством «Укртелеком» є незаконною та підлягає скасуванню. Разом з тим, оформлення та реєстрація за ВАТ «Укртелеком» права власності на фактично розташоване за адресою: вул. Інзовська, 191 в м. Болграді Одеської області, в якому фактично розташована захисна споруда цивільного захисту № 57581, є протиправним. Захисна споруда цивільного захисту в силу положень ч. 2 ст. 178 ЦК України є обмежено оборотоздатною річчю та не може відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну.
На підставі викладеного, Фонд державного майна України зазначає, що захисна споруда цивільного захисту, розташована за адресою: Одеська область, Болградський район, м. Болград, вул. Інзовська, буд. 191, не могла бути внесена до статутного фонду ПАТ «Укртелеком» на праві приватної власності, а ПАТ «Укртелеком» не могло набути право приватної власності на спірну захисну споруду. Разом з тим, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 №902-р «Питання управління державним майном, що увійшло до статутного капіталу публічного акціонерного товариства «Укртелеком», але перебуває на його балансі», ПАТ «Укртелеком» надав перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, який був складений за результатами інвентаризації станом на 30.09.2011. При цьому позивач звертає увагу суду на те, що в Переліку станом на 30.09.2011 була відсутня інформація про нерухоме майно (в тому числі про захисні споруди цивільного захисту), яке розташоване за адресою: Одеська обл., м. Болград, вул. Інзовська, буд. 191.
У зв'язку з зазначеним, територіальна комісія по Одеській області, яка була утворена відповідно до спільного наказу Фонду та Адміністрації Держспецзв'язку від 18.10.2011 №1497/283 «Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі» (із змінами) та яка безпосередньо проводила роботу щодо встановлення наявності державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, не надавала до Фонду відомості про нерухоме майно (в тому числі про захисні споруди цивільного захисту), яке розташоване за адресою: Одеська обл., м. Болград, вул. Інзовська, буд. 191.
З огляду на відсутність згоди держави в особі Фонду державного майна України на передачу спірного сховища у приватну власність ПАТ «Укртелеком» (правонаступником якого виступає АТ «Укртелеком»), державна реєстрація права приватної власності на таке майно за останнім є незаконною, чим спростовується презумпція права власності означеного товариства на сховище. В зв'язку з протиправною реєстрацією спірне нерухоме майно вибуло з державної власності, отже це є правовою підставою для визнання за державою в особі Фонду права власності на спірне нерухоме майно, також наявність сховища (протирадіаційного укриття) № 57581 підтверджується відповідним паспортом, а також обліковою карткою укриття, які відповідно підписані відповідачем ВАТ «Укртелеком» (правонаступником якого виступає АТ «Укртелеком»). Тому позовні вимоги, викладені у позовній заяві Болградської окружної прокуратури Одеської області, підлягають задоволенню у повному обсязі.
В письмових поясненнях /вх.№36936/24 та вх.№36937/24 від 10.10.2024/ прокурор зокрема зазначає, що у своєму відзиві відповідач1 АТ «Укртелеком» навмисно змішує поняття «корпоратизація» та «приватизація». При цьому корпоратизація є лише етапом підготовки до подальшої приватизації державних підприємств (як у випадку з корпоратизацією колишнього УДПЕЗ «Укртелеком»). Більше того, в окремих випадках державні підприємства могли бути корпоратизовані взагалі без їх приватизації (так, до 20.10.2019 діяв Закон України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», який у Додатку 2 містив Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані). Прокурор звертає увагу на те, що згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію ВАТ «Укртелеком», вказане акціонерне товариство створено 05.01.2000, відтак, за твердженням відповідача, саме з цієї дати всі активи і пасиви УДПЕЗ «Укртелеком» перейшли до ВАТ «Укртелеком», а фактично передані 25.11.2003. Однак, станом на 05.01.2000, так і на 25.11.2003 ВАТ «Укртелеком» продовжував перебувати у власності держави, оскільки більше 90% його акцій володіла держава. Оскільки 11.03.2011 між Фондом державного майна України (продавець) та ТОВ «ЕСУ» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком» за конкурсом № КПП-582, то саме з 11.03.2011 вказане товариство з усіма його активами і пасивами (у т.ч. спірною захисною спорудою) перейшло у приватну власність. Таким чином, на спірні правовідносини поширюється заборона приватизації сховищ, включена до ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» Законом України від 03.02.2004 №1413-IV.
При цьому ПАТ «Укртелеком» в Переліку державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, на зазначило інформацію щодо захисної споруди цивільного захисту. Також, відомості про нерухоме майно за класифікаційним угрупуванням: 2402.8 - «Захисні споруди цивільного захисту» відповідно до Класифікатора державного майна, затвердженого наказом Фонду від 15.03.2006 № 461 та місцезнаходження: вул. Інзовська, 191 у м. Болграді Одеської області від суб'єкту управління до Фонду з метою внесення до Єдиного реєстру об'єктів державної власності не надавалися.
Прокурор наголошує на тому, що оформлення права власності на об'єкт цивільної оборони - захисну споруду цивільного захисту ПРУ № 57581 відбулося всупереч вимогам законодаства, діючого на час передачі у власність та реєстрації права власності на оспорюване нерухоме майно та спричинило фактичне відчуження об'єкту державної власності на користь (у власність) товариства внаслідок чого порушені інтереси держави і суспільства в цілому у вигляді протиправного вибуття з державної власності захисної споруди цивільної оборони.
Також прокурор зазначає, що заволодіння захисними спорудами цивільного захисту з порушенням норм діючого законодавства треба розглядати як не пов'язане з позбавленням законного володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути майно слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця. Таким чином, позовна давність до негаторних позовів не застосовується. Законним власником спірного майна наразі є держава, а позовні вимоги прокурора не пов'язані із набуттям майнових прав, а стосуються усунення перешкод у розпорядженні та користуванні майном шляхом повернення такого майна.
Прокурор вказує, що у зв'язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України на території країни тривають бойові дії та в умовах воєнного стану в пріоритеті є насамперед суспільний інтерес держави та всіх її органів, щодо захисту населення України, тому оспорювані правовідносини мають безпосередній інтерес держави.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що предметом позову у даній справі є усунення перешкод державі в особі Фонду державного майна України у здійсненні права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту ПРУ № 57581 площею 42 кв.м. шляхом визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області від 15.04.2004 № 177 “Об отмене решения горисполкома от 18.03.2004 г №119 и выдаче свидетельства на право собственности на недвижимое имущество, расположенное в г. Болграде по ул. Инзовской, 189-191 визнання недійсним (нечинним) та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що розташоване по вул. Інзовська, 191, у м. Болграді Одеської області, видане 21.04.2004 Болградською міською радою Одеської області та зобов?язання акціонерне товариства “Укртелеком» повернути приміщення протирадіаційного укриття № 57581 площею 42 кв.м, що розташоване по вул. Інзовська, 191 у м. Болграді Одеської області, державі в особі Фонду державного майна України.
Відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 №210/93 "Про корпоратизацію підприємств" Державним комітетом зв'язку та інформатизації України видано наказ №155 від 27.12.1999, яким на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" створено ВАТ "Укртелеком" (правонаступником якого є АТ "Укртелеком" (відповідач-1) та затверджено його статут.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.09.1999 №948-р до сфери управління Державного комітету зв'язку та інформатизації України передане Українське державне підприємство електрозв'язку "Укртелеком".
Засновником товариства виступила держава в особі державного органу - Державного комітету зв'язку та інформатизації України (п. 2 Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 № 210/93).
Відповідно до наказу №155, засновник передав у колективну власність акціонерного товариства шляхом внесення до його статутного фонду майна, що перебували на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» на момент утворення відкритого акціонерного товариства «Укртелеком». Перелік майна, переданого засновником у власність ВАТ «Укртелеком», визначений шляхом інвентаризації, результати якої були затверджені наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 23.12.1999р. №150.
Наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25.11.2003 № 230 передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі Одеської дирекції "Укртелеком" станом на 01.07.1999, у власність ВАТ "Укртелеком"; затверджено Перелік нерухомого майна, що передано у власність відкритому акціонерному товариству "Укртелеком" по Чернігівській дирекції (філії) згідно з додатком /т.1 а.с.190-201,205/.
Відповідно до Акту приймання-передачі нерухомого майна у власність відкритому акціонерному товариству "Укртелеком" від 25.11.2003, Державний комітет зв'язку та інформатизації України передав, а Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" прийняв об'єкти нерухомого майна по Одеській дирекції ВАТ "Укртелеком" згідно з переліком, зокрема, за адресою: м. Болград, вул. Інзовська, 189, 191: абонентський відділ, гараж, будинок підсилювального пункту, гараж, складські приміщення технічної експлуатації лінійних споруд, вбиральню, складські приміщення кабельних виробів, будинок автоматичної телефонної станції /т.1 а.с.176-189/.
З матеріалів справи вбачається, що 15.04.2004 Виконкомом Болградської міської ради Одеської області було прийнято рішення №177 (мовою оригіналу) «Об отмене решения горисполкома от 18.03.2004 г №119 и выдаче свидетельства на право собственности на недвижимое имущество, расположенное в г. Болграде по ул. Инзовской, 189-191».
Вказаним рішенням було скасоване як помилково прийняте рішення міськвиконкому від 18.03.2004 №119, а також вирішено оформити ВАТ «Укртелеком» свідоцтво про право власності на будівлі та споруди, розташовані в м. Болграді по вул. Інзовській, 189-191 згідно з довідкою-підтвердженням.
Також відповідно до п. 3 вказаного рішення вирішено Болградському БТІ (Балдурський Б.Ф.) видати ВАТ «Укртелеком» свідоцтво про право власності на будівлі та споруди, розташовані в м. Болграді по вул. Інзовській, 189-191 згідно з довідкою-підтвердженням /т.1 а.с.30/.
Згідно з Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21.04.2004 Болградська міська рада Одеської області посвідчила, що об'єкт в цілому, який розташований в м. Болград на вул. Інзовська №191, дійсно належить ВАТ «Укртелеком» на праві приватної власності. В цілому складається з восьми будівель. Свідоцтво видане на підставі Рішення виконкому Болградської міської Ради від 15.04.2004 №177 /т.1 а.с.32/.
На підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: б/н, виданий 21.04.2004 Болградською міською радою Одеської області, 05.11.2020 державним реєстратором Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Маріновою К.А. винесено Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54967872, а саме зареєстроване право власності ПАТ «Укртелеком» на нежитлову будівлю, загальною площею 2088 кв.м, розташовану за адресою: Одеська обл., Болградський р., м. Болград, вулиця Інзовська, будинок 191, що вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна /т.1 а.с.33-34/.
При цьому вказаний об'єкт нерухомого майна складається з: адміністративної будівлі, А-2н, п/д; адміністративної будівлі, Б-1н; адміністративної будівлі, В-2н, в, п/д; навіс, Г; гараж, Д, З; вбиральня, Е; склад, Ж; дворові споруди, 1.
На підтвердження наявності в будівлі ПАТ «Укртелеком» по вул. Інзовська, буд. 191 в м. Болграді Одеської області протирадіаційного укриття №57581, вбудоване в 2-х поверхневу будівлю, площею 42 кв. м., місткістю 84 особи, що належало районному вузлу зв'язку Міністерства зв'язку СССР та здано в експлуатацію 30.11.1978 року суду надано відповідну облікову картку протирадіаційного укриття по вул. Інзовській, буд. 191 в м. Болграді Одеської області знаходиться протирадіаційне укриття № 57581, а також Акт оцінки стану готовності вищевказаної захисної споруди /т.1 а.с.52, 94-97/.
Судом також досліджені:
- технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по вул. Інзовській, №191, м. Болград, район Болградський, область Одеська, виготовлений на замовлення ПАТ «Укртелеком» станом на 20.07.2020 /т.1 а.с.52-88/;
- паспорт протирадіаційного укриття №57581 від 15.05.2008 /т.1 а.с.89-90/.
На запит Болградської окружної прокуратури від 17.01.2023 АТ «Укртелеком» надало відповідь № 33-ВИХ-OD-51Е300-2023 від 27.01.2023, якою повідомило, що Одеська філія АТ «Укртелеком» є одним із структурних підрозділів суб'єкта господарювання АТ «Укртелеком». Засоби колективного захисту Одеської філії АТ «Укртелеком» (захисні споруди та протирадіаційні укриття) у тому числі ПРУ №57581 у м. Болграді, що розташований за адресою: вул. Інзовська, 191, м. Болград Одеської області, будувались і відповідно розраховані та призначені для укриття працівників філії (чергових змін) за місцем їх знаходження на об'єктах філії. Укриття населення, які не є працівниками АТ «Укртелеком», в даних ЗСЦЗ не передбачалось завданнями з питань цивільного захисту Товариства. На даний час у зв'язку з відсутністю постійного перебування працівників Одеської філії дана ЗСЦЗ використовується на потреби Держави, а саме військової адміністрації, тому виключає можливість використання даного ПРУ для потреб цивільного населення. При цьому необхідно врахувати, що дана ЗСЦЗ вбудована в об'єкт критичної інфраструктури, де має дотримуватись порядок організації допуску до об'єктів з підвищеною небезпекою та де впроваджені обмежувальні заходи пропускного та внутрішнього режиму /т.1 а.с.37/.
На лист Болградської окружної прокуратури від 24.01.2023 №57-321вих-23 Фонд державного майна України надіслав відповідь №10-33-2601 від 02.02.2023 «Щодо надання інформації та копій документів», якою повідомлено, що ВАТ «Укртелеком» (на сьогодні - ПАТ «Укртелеком») було створено шляхом перетворення Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» у відкрите акціонерне товариство «Укртелеком» у процесі корпоратизації. Засновником виступав Державний комітет зв'язку та інформатизації України, а не Фонд. У зв'язку з відсутністю у Фонді інформації та документів щодо запитуваної захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття №57581 площею 42 кв.м., що розташована в будівлі вузла на вул. Інзовська, 191 у м. Болград Одеської області, право приватної власності на яку оформлено за ПАТ «Укртелеком») заходи з питань її повернення до державної власності, у тому числі претензійно-позовного характеру, Фондом не вживалися. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Фонд вважає за необхідне розглянути можливість здійснення захисту Болградською окружною прокуратурою прав та законних інтересів Держави /т.1 а.с.101/.
Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України в листі №20559/16/10-23 від 21.11.2023 за результатами розгляду листа Болградської окружної прокуратури від 30.10.2023 №57-5041ВИХ-23 повідомило, що ВАТ «Укртелеком» створено шляхом корпоратизації Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком». Засновником створеного відкритого акціонерного товариства є Державний комітет зв'язку та інформатизації України.
Відповідно до Указу Президента України від 16.07.2004 №811/2004 «Про утворення Міністерства транспорту та зв'язку України»:
- реорганізовано Міністерство транспорту України і Державний комітет зв'язку та інформатизації України у Міністерство транспорту та зв'язку України;
- установлено, що Мінтрансзв'язку є правонаступником прав та обов'язків Міністерства транспорту України і Державного комітету зв'язку та інформатизації України;
- Кабінету Міністрів України доручено, зокрема ужити заходів, пов'язаних з реорганізацією Міністерства транспорту України і Державного комітету зв'язку та інформатизації України, передбачивши утворення у складі Міністерства транспорту та зв'язку України Державного департаменту з питань зв'язку та інформатизації.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.09.2004 №684 «Про затвердження переліку підприємств, установ і організацій, що передаються до сфери управління Мінтрансзв'язку» ВАТ «Укртелеком» включено до переліку підприємств, установ та організацій, що передаються до сфери управління Мінтрансзв'язку.
Проте, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.10.2007 №777 «Деякі питання управління державними корпоративними правами держави ВАТ «Укртелеком», повноваження з управління корпоративними правами держави ВАТ «Укртелеком» передано Фонду державного майна України.
Згодом повноваження з управління корпоративними правами держави ВАТ «Укртелеком» покладено на Мінтрансзв'язку згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 №828 «Питання управління корпоративними правами держави стосовно ВАТ «Укртелеком», яке втратило чинність відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.09.2010 №1884 «Питання приватизації ВАТ «Укртелеком».
Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України зазначило, що до Мінтрансзв'язку передались лише повноваження з управління корпоративними правами держави ВАТ «Укртелеком», при цьому документи з корпоратизації ВАТ «Укртелеком», зокрема переліки нерухомого майна, яке було передано у власність товариства, складені у паперовому вигляді та зберігаються в архіві Державної адміністрації зв'язку.
В подальшому, відповідно до Положення про Адміністрацію Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженого Указом Президента України від 30.06.2011 №717/2011 (в редакції, чинній станом на 2011 рік), установлено, що Держспецзв'язку є правонаступником, зокрема Державної адміністрації зв'язку - урядового органу, що діяв у складі Міністерства транспорту та зв'язку України (крім прав та обов'язків, пов'язаних із реалізацією функцій у сфері надання послуг поштового зв'язку загального користування).
Крім того, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 №902 «Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу публічного акціонерного товариства «Укртелеком», але перебуває на його балансі» Фонду державного майна за участю Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації доручено забезпечити проведення публічним акціонерним товариством «Укртелеком» інвентаризації державного майна, що не увійшло до статутного капіталу цього товариства, але перебуває на його балансі станом на 30.09.2011. За результатами інвентаризації державного майна віднести до сфери управління Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації нерухоме та рухоме державне майно, що забезпечує виконання покладених на неї завдань, а до сфери управління Фонду державного майна - інше майно за переліками, затвердженими спільним рішенням Фонду та Адміністрації. Фонду державного майна забезпечити внесення до Єдиного реєстру об'єктів державної власності відомостей про державне майно /т.1 а.с.107-108/.
Адміністрація Держспецзв'язку в листі №18/0-2649/СЕД від 14.03.2024 повідомила Болградську окружну прокуратуру зокрема про те, що згідно з «Переліками державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі» захисна споруда - протирадіаційне укриття №57581, розташована по вул. Інзовська в м. Болграді Одеської області, не віднесена до сфери управління Адміністрації Держспецзв'язку, тому остання не має у своєму розпорядженні відповідної інформації та/або документів щодо порушеного в запиті питання. Також листом повідомлено, що захисні споруди цивільного захисту, як окрема категорія, не вносилися до Переліку, що передавалося до сфери управління Адміністрації Держспецзв'язку. Захисні споруди цивільного захисту, як така категорія державного майна, не забезпечує виконання завдань, покладених на Держспецзв'язку відповідно до Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» /т.1 а.с.112-113/.
Суд зазначає, що з згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Фонд державного майна України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 4 даного Закону до основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема, здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування, повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління.
Таким чином, Фонд державного майна України є уповноваженим органом у даних спірних правовідносинах, яким не було вжито заходів з метою усунення встановленого порушення.
На виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Болградська окружна прокуратура листом № 57-3679вих-24 від 13.08.2024 повідомила Фонд державного майна України щодо звернення до суду в їх інтересах із позовом.
Отже суд дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до господарського суду. Прокурором доведена наявність підстав для участі прокурора у даній справі в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
За пунктами 1, 23-29 ч. 2 ст. 19 Кодексу цивільного захисту України, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить забезпечення цивільного захисту на відповідній території; організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; визначення за погодженням з місцевими державними адміністраціями потреби фонду захисних споруд цивільного захисту; планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення; прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб'єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд; організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту; організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту.
Захисні споруди цивільного захисту є інженерними спорудами, які призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій. Враховуючи, що указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", на території України введено воєнний стан, належне функціонування захисних споруд є основою забезпечення безпеки громадян.
Згідно з приписами частини 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають приватизації об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема, захисні споруди цивільної оборони.
Крім того, пунктом 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 № 26-92, яким затвердженого Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) також імперативно визначалося, що захисні споруди цивільної оборони відносилися до об'єктів, що не підлягали приватизації.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 326 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Стаття 328 ЦК України визначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Рішення щодо приватизації майна/спірної будівлі відповідно до ЗУ "Про приватизацію державного майна" (в редакції, що діяла в період з 1992 по 2004) в матеріалах справи відсутнє.
За змістом ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) захисні споруди цивільної оборони не підлягали приватизації.
Відповідно до п. 17 Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація яких не допускається, затвердженого Декретом Кабінету Міністрів України №26-92 від 31.12.1992 також включено і захисні споруди.
Згідно зі ст. 86 Господарського кодексу України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом
Відповідно до п. 13 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №138 від 10.03.2017, у разі приватизації (корпоратизації) державного (комунального) підприємства, на балансі якого перебувають захисні споруди, уповноважений орган управління захисної споруди проводить заходи, спрямовані на визначення їх балансоутримувачів та укладення з ними договорів про утримання (зберігання) захисних споруд.
Внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вкладу до статутного (складеного) капіталу, забороняється.
Окрім того, за висновками Верховного Суду, проведення корпоратизації державного підприємства у акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися, як підстава для зміни форми власності на державне майно; таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб'єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (постанови Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №920/1077/16, від 28.03.2018 у справі №925/792/17, від 08.05.2018 у справі №925/875/17, від 22.05.2018 у справі №915/1021/16, від 30.05.2018 у справі №915/825/16, від 05.07.2018 у справі №915/826/16, від 11.10.2018 у справі №906/916/16, від 06.11.2018 у справі №925/473/17, від 20.03.2019 у справі №927/735/16, від 13.11.2019 у справі №916/665/18, від 10.09.2020 у справах №923/197/18 і №923/576/18, від 01.10.2020 у справах №924/647/18, №912/1672/18, від 18.03.2021 у справі №924/592/20, від 12.10.2021 у справі №924/1431/20).
Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення.
Загальнодержавне значення мають об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема, протирадіаційні споруди.
Враховуючи викладене, судом встановлено, що спірне майно - захисна споруда цивільного захисту №57581 належить до об'єктів загальнодержавного значення, приватизація яких заборонена законом.
Отже, оскільки уповноваженим органом держави, а саме Фондом державного майна України (позивач) або його регіональним відділенням рішення щодо приватизації чи іншого відчуження нерухомого державного майна - захисної споруди цивільного захисту №93051 не приймалось, суд приходить до висновку, що спірне майно на час приватизації маючи статус державного, перебувало у володінні, користуванні та розпорядженні держави, від імені якої реалізацію функцій здійснював Фонд державного майна України.
Частинами 1, 2 статті 7 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції станом на час приватизації спірного майна) визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць. Фонд та його регіональні відділення і представництва на місцях діють на підставі цього Закону та Положення про Фонд, що затверджується Верховною Радою України. Фонд у процесі приватизації здійснює такі основні повноваження (серед іншого): продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об'єктів незавершеного будівництва; створює комісії по приватизації; затверджує плани приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності.
Отже, з огляду на зазначене, саме Фонд державного майна України та його представництва мали на час приватизації спірного об'єкта самостійні функції у процесі приватизації та здійснювали повноваження з урядування від імені держави у даній сфері.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи державної влади та місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено форму актів, які приймаються виконавчим комітетом ради, порядок прийняття ним актів, а також встановлено презумпцію правомірності актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування через вказівку, що такі акти з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України можуть бути визнанні незаконними в судовому порядку. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
За ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Матеріали справи не містять жодних доказів, на підставі яких прийнято спірне рішення виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області №177 від 15.04.2004.
Відповідачами не наведено жодних підстав для прийняття оспорюваного рішення.
За таких обставин, суд вважає за необхідне визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області від 15.04.2004 № 177 (мовою оригіналу): “Об отмене решения горисполкома от 18.03.2004 г №119 и выдаче свидетельства на право собственности на недвижимое имущество, расположенное в г. Болграде по ул. Инзовской, 189-191».
Враховуючи те, що визнання свідоцтва про право власності недійсним є похідним від вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке є правовою підставою набуття самого права власності, вимога щодо визнання недійсним зазначеного вище свідоцтва, підлягає задоволенню. Також, з урахуванням вищевикладеного підлягає задоволенню і позовна вимога про повернення приміщення протирадіаційного укриття державі.
Щодо доводів сторони відповідача1 суд зокрема зазначає наступне.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (зокрема, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Оцінюючи зазначені критерії в контексті обставин цієї справи, суд касаційної інстанції зазначає, що задоволення позову не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та неправомірного втручання у право власності АТ «Укртелеком» на спірне майно, оскільки таке втручання відповідає вимогам закону, оскільки набуття АТ «Укртелеком» права власності на спірне майно суперечить приписам законодавства щодо імперативної заборони приватизації захисних споруд цивільної оборони, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до суспільного інтересу в умовах триваючої збройної агресії рф проти України, та є пропорційним, враховуючи доведену недобросовісну поведінку набувача майна у приватну власність через те, що немає жодних підстав вважати, що перед тим, як вчиняти дії, спрямовані на набуття спірного майна в процесі приватизації, у АТ «Укртелеком» були перешкоди ознайомитися із зазначеними вище вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цього об'єкта та неможливості набуття на нього права приватної власності, а повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар.
Аналогічна позиція наведена Верховним Судом у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 11.12.2024 у справі №927/1089/23.
Суд зазначає, що в силу чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства унеможливлювало його передачу у приватну власність, а оскільки цивільний обіг спірного майна є обмеженим, та регулюється відповідними правилами, особливим обліком таких об'єктів та контролем з боку державних органів, що здійснюють функції держави у сфері цивільного захисту населення, тому виведення зі складу об'єктів цивільного захисту даної захисної споруди можливе лише за участю компетентних органів. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для усунення перешкод державі у користуванні спірним майном в обраний прокурором спосіб та відповідно задовольнив позовні вимоги.
Таким чином, в ході судового розгляду справи суд дійшов висновку, що втручання держави в право АТ «Укртелеком» на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання, оскільки витребування майна з володіння відповідача відповідає критерію законності, у зв'язку з безпідставним і неправомірним заволодінням державним майном, таке втручання є виправданим, оскільки здійснюється з метою задоволення суспільного інтересу - повернення майна до державної власності у період воєнного часу та відновлення законного панування над ним.
Згідно зі ст. 73, 74, 76 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи, а вірогідні докази - це ті, які на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Матеріали справи не містять доказів, які були б відхилені судом.
За правилами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому доказами, згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами, відповідно до частини другої наведеної норми. Докази, які надаються учасниками справи до суду, мають відповідати встановленим критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, що визначені статтями 76 - 79 ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи принципи змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства суд не збирає докази за власною ініціативою та ухвалює рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню в повному обсязі, так як обґрунтовані та доведені.
Доводи відповідачів, наведені у відзивах на позовну заяву, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи та в повному обсязі спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач при пред'явленні позову сплатив судовий збір у розмірі 22349,94 грн, що вбачається із платіжної інструкції № 1723 від 20.08.2024.
Таким чином, враховуючи висновок суду про задоволення позовних вимог у повному обсязі, судовий збір у розмірі 22349,94 грн підлягає стягненню з відповідачів в рівних частках, тобто по 7449,98 грн з кожного.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 74-75, 129, 237-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Укртелеком» - задовольнити в повному обсязі.
2. Усунути перешкоди державі в особі Фонду державного майна України у здійсненні права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту ПРУ № 57581 площею 42 кв.м. шляхом визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області від 15.04.2004 № 177 "Про скасування рішення міськвиконкому від 18.03.2004 р. № 119 та видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно, розташоване у м. Болграді по вул. Інзовській, 189-191" /мовою оригіналу - “Об отмене решения горисполкома от 18.03.2004 г №119 и выдаче свидетельства на право собственности на недвижимое имущество, расположенное в г. Болграде по ул. Инзовской, 189-191»/.
3. Усунути перешкоди державі в особі Фонду державного майна України у здійсненні права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту ПРУ № 57581 площею 42 кв.м. шляхом визнання недійсним (нечинним) та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що розташоване по вул. Інзовська, 191, у м. Болграді Одеської області, видане 21.04.2004 Болградською міською радою Одеської області.
4. Усунути перешкоди державі в особі Фонду державного майна України у здійсненні права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту ПРУ № 57581 площею 42 кв.м. шляхом зобов?язання акціонерне товариства «Укртелеком» повернути приміщення протирадіаційного укриття № 57581 площею 42 кв.м, що розташоване по вул. Інзовська, 191 у м. Болграді Одеської області, державі в особі Фонду державного майна України.
5. Стягнути в рівних частках з Акціонерного товариства «Укртелеком», Виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області, Болградської міської ради Одеської області на користь Одеської обласної прокуратури (№UA808201720343100002000000564 в ДКСУ м. Київ МФО 820172, ЄДРПОУ 03528552, адреса - 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3) судовий збір в розмірі 22 349,94 грн /двадцять дві тисячі триста сорок дев'ять гривень 94 копійки/, тобто по 7 449,98 грн /сім тисяч чотириста сорок дев'ять гривень 98 копійок/ з кожного відповідача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 10 березня 2025 р.
Суддя Н.Д. Петренко