65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"03" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3719/24
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Босової Ю.С.
За участю представників сторін:
Від позивача: Олексієнко Н.В; Петренко Н.О. на підставі доручення;
Від відповідача: Гаєв О.О. на підставі ордеру;
Від третьої особи: не з'явився;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до кредитної спілки «Промислово-фінансова спілка» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про визнання недійсним рішення, визнання недійсним та скасування наказу, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 ) звернулась до господарського суду з позовною заявою до кредитної спілки «Промислово-фінансова спілка» (далі по тексту - КС «ПФС») про визнання недійсними рішень Спостережної ради КС «ПФС», оформлених протоколом №1-с від 30.11.2016; про визнання недійсним та скасування наказу КС «ПФС» №23 від 09.12.2016 про скасування всіх наказів похідних від недійсного протоколу №1-с від 20.09.2016.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 посилається на звільнення її з посади голови правління спірним рішенням у зв'язку з наявністю конфлікту з головою Спостережної ради КС «ПФС». Крім того, ОСОБА_1 посилається на перебування у провадженні Господарського суду Одеської області справи №522/4956/17, предметом спору якої є вимоги ОСОБА_1 до КС «ПФС» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.
Позивач стверджує, що про прийняття КС «ПФС» спірного рішення та наказу вона дізналася в процесі розгляду справи №522/4956/17, після їх долучення відповідачем до матеріалів зазначеної справи.
У поданій до господарського суду позовній заяві ОСОБА_1 також наголошує, що визнання рішень Спостережної ради КС «ПФС», які оформлені протоколом №1 від 20.09.2016, недійсними на підставі рішення Спостережної ради, оформленого протоколом №1-с від 30.11.2016, порушує трудові права позивача, створює правову невизначеність, оскільки може мати наслідком визнання недійсними всіх документів, які підписала ОСОБА_1 перебуваючи на посаді голови правління, що може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб. Прийняття відповідачем спірного рішення, за переконанням ОСОБА_1 , порушує її право на захист у межах справи №522/4956/17 про поновлення на посаді та відшкодування заробітної плати за фактично відпрацьований час та втраченого заробітку, а також позбавляє позивача можливості захищати її права, як потерпілої, у кримінальному провадженні.
Разом з тим, як стверджує позивач, строк позовної давності для звернення до господарського суду із даним позовом пропущений не був, оскільки про прийняття відповідачем спірних рішення та наказу вона дізналася після їх долучення 10.07.2019 до матеріалів справи №522/4956/17.
Ухвалою від 02.09.2024 судом було задоволено клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору, зменшено позивачу сплату судового збору до 2422,20 грн, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
01.10.2024 до господарського суду від КС «ПФС» надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просив відмовити у задоволенні заявленого позивачем позову з огляду на недоведеність позивачем обставини порушення її прав чи законних інтересів, а також невідповідність наведених ОСОБА_1 доводів фактичним обставинам. КС «ПФС» вказує, що в момент протиправного призначення ОСОБА_1 головою правління, функції управління кредитною спілкою вже були передані ліквідатору згідно з ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.09.2016 по справі №2/41-10-1813, що виключає можливість існування одночасно двох керівників КС «ПФС». Відповідач стверджує, що незаконне призначення ОСОБА_1 на посаду голови правління не створило жодних юридичних наслідків для кредитної спілки, а, отже, всі юридичні дії, вчинені після такого звільнення/призначення, вважаються недійсними. При цьому, відповідач стверджує, що після припинення повноважень ліквідатора Спостережна рада відновила свої повноваження та визнала власне рішення про призначення голови правління недійсним, що було правомірним і відповідало чинному законодавству.
21.10.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої ОСОБА_1 стверджує, що ухвалою від 13.09.2016 по справі №2/41-10-1813 арбітражний керуючий був призначений ліквідатором з метою підписання мирової угоди з комітетом кредиторів спілки. При цьому, позивач посилається на численні докази, які підтверджують факт виконання нею повноважень голови правління після призначення її на посаду.
28.10.2024 до суду від КС «ПФС» надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно яких відповідач знову наголошує на недоведеності позивачем факту порушення її прав в результаті прийняття КС «ПФС» спірного рішення, а також відсутність підстав для надання оцінки діям ліквідатора під час вирішення даного спору.
Ухвалою від 06.11.2024 судом було відмовлено КС «ПФС» у задоволенні заяви про залишення позову без розгляду.
Ухвалою від 20.11.2024 судом було частково задоволено клопотання КС «ПФС» про залучення третіх осіб, залучено до участі у дану справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 ).
10.12.2024 до суду від ОСОБА_2 надійшли пояснення щодо позову та відзиву, по тексту яких третя особа просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . При цьому, третьою особою було підтримано доводи, наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву. По тексту наданих суду пояснень ОСОБА_2 також вважає, що рішення суду може вплинути на її права у випадку визнання недійсними рішень Спостережної ради КС «ПФС», оформлених протоколом №1-с від 30.11.2016.
17.01.2025 до суду від КС «ПФС» надійшла заява про застосування інституту позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 . Відповідач стверджує про наявність у відповідача об'єктивної можливості довідатися про зміну керівників КС «ПФС» у 2016 році, а, отже, вона пропустила строк позовної давності більше ніж на 5 років.
ОСОБА_1 заперечувала проти заяви відповідача про застосування інституту позовної давності, стверджуючи, що спірні рішення та наказ були видані та особисто підписані головою Спостережної ради спілки ОСОБА_3 ; позивач працювала лише з тими документами, які готувала особисто, до всіх інших документів доступу не мала. При цьому, посилаючись на пояснення свідка у межах кримінального провадження, ОСОБА_1 стверджує, що фактично спірне рішення та наказ були створені у 2019 році, у зв'язку з чим, КС «ПФС» залучило вказані документи до матеріалів справи №522/4956/17 лише 10.07.2019.
КС «ПФС» в процесі вирішення даного спору неодноразово зверталося до господарського суду з клопотаннями про закриття провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, стверджуючи, що рішення Спостережної ради КС «ПФС», оформлені протоколом №1-с від 30.11.2016, не є рішеннями про звільнення. Крім того, відповідач вказував, що наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який не може бути самостійним предметом оскарження.
КС «ПФС» також просило закрити провадження у справі, посилаючись на перебуванні у провадженні суду справи № 522/4956/17, яка, як вважає відповідач, має тотожний предмет спору. Неправильно обраний спосіб захисту прав, відсутність корпоративного спору та зловживання позивачем процесуальними правами, на думку відповідача, також є підставою для закриття провадження у справі.
Господарським судом було відмовлено у задоволенні заявлених КС «ПФС» клопотань, оскільки здійснення компетентним органом господарюючого суб'єкта права на усунення від посади можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав. Таким чином, спір про прийняття компетентним органом господарюючого суб'єкта рішення про визнання недійсним раніше прийнятого рішення про призначення особи головою правління також має вирішуватися в порядку господарського судочинства, оскільки є формою реалізації корпоративних прав КС «ПФС». При цьому, оскільки форма реалізації корпоративних прав може бути здійснена як у формі рішення, так і у формі наказу, підстави для закриття провадження з наведених відповідачем мотивів відсутні.
Крім того, судом враховано, що у межах даної справи та у межах справи № 522/4956/17 предмети позовних вимог є різними, а, отже, підстави для закриття провадження по даній справі відсутні. Обрання неправильного способу захисту прав, відсутність корпоративного спору або зловживання процесуальними правами не визначено процесуальним законом в якості підстав для закриття провадження по справі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.
14.10.2004 була проведена державна реєстрація КС «ПФС», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.06.2024.
Відповідно до п. п. 9.1, 9.2 Статуту КС «ПФС», затвердженого рішенням загальних зборів, яке оформлено протоколом №12 від 29.03.2008, Спостережна рада є органом управління кредитної спілки, який здійснює нагляд за діяльністю правління, захист прав членів, а також представляє інтереси членів кредитної спілки в період між загальними зборами. До компетенції Спостережної ради кредитної спілки належить, зокрема, призначення голови та членів правління, членів кредитного комітету.
Згідно з п. 9.6 Статуту КС «ПФС» рішення Спостережної ради кредитної спілки оформлюється протоколом, який підписується головою Спостережної ради не пізніше 3 робочих днів після проведення засідання. Протоколи є обов'язковими для зберігання відповідно до законодавства України. Відповідальним за зберігання протоколів є голова правління кредитної спілки.
Умовами п. п. 10.1, 10.4 Статуту КС «ПФС» правління кредитної спілки є виконавчим органом, який здійснює керівництво її поточною діяльністю. Правління складається з осіб, які знаходяться в трудових відносинах зі спілкою. Роботою правління керує голова правління, який призначається Спостережною радою.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.09.2016 по справі №2/41-10-1813 арбітражного керуючого Бондаренка Ігоря Едуардовича було призначено ліквідатором КС «ПФС»; затверджено мирову угоду, укладену між комітетом кредиторів КС «ПФС» та боржником; з дня затвердження мирової угоди боржнику приступити до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди; провадження у справі № 2/41-10-1813 про банкрутство КС «ПФС» - припинено; ліквідатору протягом п'яти днів з дня затвердження господарським судом мирової угоди повідомити про це орган або посадову особу органу, до компетенції якого належить призначення керівника (органів управління) боржника, у разі потреби забезпечити проведення зборів чи засідання відповідного органу та продовжити виконувати повноваження керівника (органів управління) боржника до призначення в установленому порядку керівника (органів управління) КС «ПФС».
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.09.2016 по справі №2/41-10-1813 було скасовано арешти нерухомого майна з об'єктів, власником яких є КС «ПФС». Відомості про скасування обтяжень на один з належних відповідачу об'єктів був внесений до реєстру 26.10.2016.
Листом від 19.09.2016 арбітражним керуючим Бондаренком Ігорем Едуардовичем було повідомлено голову Спостережної ради КС «ПФС» про припинення виконання повноважень керівника (органів управління) КС «ПФС» з 15.11.2016.
20.09.2016 Спостережною радою КС «ПФС» були прийняті рішення, оформлені протоколом №1, про звільнення ОСОБА_2 з посади голови правління кредитної спілки та призначення ОСОБА_1 головою правління кредитної спілки з 20.09.2016.
20.09.2016 ОСОБА_1 було видано наказ №001 про вступ на посаду голови правління згідно з рішенням, яке оформлено протоколом №1 від 20.09.2016.
20.09.2016 головою Спостережної ради КС «ПФС» ОСОБА_3 було видано наказ №1 про призначення ОСОБА_1 на посаду голови правління на період з 20.09.2016 по 15.11.2016.
26.09.2016 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були внесені відомості про припинення провадження у справі №2/41-10-1813 про банкрутство КС «ПФС» згідно з ухвалою від 13.09.2016, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.06.2024. При цьому, 28.09.2016, 18.11.2016 та 23.11.2016 до реєстру були внесені відомості про зміну керівника КС «ПФС».
28.09.2016 державним реєстратором було видано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно якої керівником КС «ПФС» призначена ОСОБА_1
15.11.2016 Спостережною радою КС «ПФС» були прийняті рішення, оформлені протоколом №3, про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління кредитної спілки на підставі заяви останньої та призначення ОСОБА_4 головою правління кредитної спілки з 16.11.2016.
15.11.2016 головою Спостережної ради КС «ПФС» ОСОБА_3 було видано наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління з 15.11.2016 у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору.
З 23.11.2016 керівником КС «ПФС» призначений ОСОБА_5 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.06.2024.
30.11.2016 Спостережною радою КС «ПФС» були прийняті рішення, оформлені протоколом №1-с, про визнання рішень, вказаних у протоколі №1 від 20.09.2016, протиправними та про визнання протоколу №1 від 20.09.2016 недійсним.
09.12.2016 головою Спостережної ради КС «ПФС» ОСОБА_3 було видано наказ №23 «Про скасування всіх наказів, похідних від недійсного протоколу Спостережної ради КС «ПФС» №1 від 20.09.2016».
На підтвердження факту виконання обов'язків голови правління КС «ПФС» ОСОБА_1 було надано суду довідку АБ «Укргазбанк», надану на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів у межах справи №522/4956/17; накази, видані ОСОБА_1 під час перебування на посаді голови правління; договір, укладений позивачем від імені КС «ПФС»; звернення ОСОБА_1 від імені КС «ПФС», адресовані державним органам; витяги з державного реєстру речових прав щодо майна КС «ПФС».
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що судовими рішеннями, проголошеними у 2009 році, було присуджено до стягнення з КС «ПФС» коштів на користь ОСОБА_1 ; у 2015 році ОСОБА_1 було видано довіреність на представництво інтересів КС «ПФС». При цьому, у 2019 та 2023 роках судами були видані виконавчі документи про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь КС «ПФС».
У лютому 2024 КС «ПФС» звернулася до господарського суду у межах справи №522/4956/17 з клопотанням про закриття провадження з посиланням на рішення Спостережної ради КС «ПФС», оформлені протоколом №1-с від 30.11.2016, та наказ №23 від 09.12.2016. При цьому, по тексту клопотання відповідачем було повідомлено, що вказані документи долучені до матеріалів справи 10.07.2019.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Предметом заявлених ОСОБА_1 позовних вимог у межах даної справи є вимоги до КС «ПФС», зокрема, про визнання недійсними рішень Спостережної ради КС «ПФС», оформлених протоколом №1-с від 30.11.2016 (далі - спірні рішення).
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про кредитні спілки» від 14.07.2023 № 3254-IX (зі змінами) кредитна спілка - фінансова установа, створена на засадах кооперації з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових та інших послуг, передбачених цим Законом, а також здійснення іншої діяльності, визначеної цим Законом, за рахунок об'єднання грошових внесків членів кредитної спілки та інших визначених цим Законом джерел.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка є юридичною особою приватного права, що створюється відповідно до закону.
За змістом ч. ч. 1-3 ст. 8 Закону України «Про кредитні спілки» установчим документом кредитної спілки є статут. Статут кредитної спілки, затверджений її установчими зборами, підписується особою, уповноваженою на це установчими зборами кредитної спілки. Внесення змін до статуту кредитної спілки здійснюється шляхом викладення його в новій редакції. Нова редакція статуту кредитної спілки затверджується загальними зборами членів кредитної спілки, підписується головою наглядової ради кредитної спілки або уповноваженою на це загальними зборами членів кредитної спілки особою, справжність підпису якої засвідчується нотаріально, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 18 Закону України «Про кредитні спілки» органами управління кредитної спілки є загальні збори членів кредитної спілки, наглядова рада та виконавчий орган кредитної спілки. Виконавчим органом кредитної спілки, що здійснює поточне управління, є правління кредитної спілки або одноосібний виконавчий орган.
Згідно з ч. 8 ст. 18 Закону України «Про кредитні спілки» до компетенції правління (одноосібного виконавчого органу) кредитної спілки належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю кредитної спілки, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів членів кредитної спілки, ради кредитної спілки та кредитного комітету.
Установчим документом, який визначає порядок діяльності КС «ПФС» є Статут, затверджений рішенням загальних зборів, яке оформлено протоколом №12 від 29.03.2008. Суд зазначає, що даним Статутом повноваженнями щодо призначення голови та членів правління наділена Спостережна рада.
20.09.2016 засіданням Спостережної ради КС «ПФС» були прийняті рішення, оформлені протоколом №1, про звільнення ОСОБА_2 з посади голови правління кредитної спілки та призначення ОСОБА_1 головою правління кредитної спілки з 20.09.2016.
Таким чином, рішення про призначення ОСОБА_1 на посаду голови правління було прийнято Спостережною радою КС «ПФС» у відповідності до повноважень останньої. При цьому, відомості про призначення ОСОБА_1 на посаду голови правління були 28.09.2016 внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується випискою.
Проте, 30.11.2016 засіданням Спостережної ради КС «ПФС» були прийняті рішення, оформлені протоколом №1-с, про визнання рішень, вказаних у протоколі №1 від 20.09.2016, протиправними та про визнання протоколу №1 від 20.09.2016 недійсним.
Вказаному рішенню передувало рішення Спостережної ради КС «ПФС», оформлене протоколом №3 від 15.11.2016, про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління кредитної спілки на підставі заяви останньої та призначення ОСОБА_4 головою правління кредитної спілки з 16.11.2016.
Слід зазначити, що спірним рішенням відповідачем було визнано власні раніше прийняті рішення, оформлені протоколом №1 від 20.09.2016, недійсними. Господарський суд зазначає, що в результаті прийняття спірного рішення КС «ПФС» була поставлена під сумнів правомірність та законність юридично значимих дій ОСОБА_1 , вчинених нею під час перебування на посаді голови правління КС «ПФС».
При наданні оцінки питанню наявності у Спостережної ради КС «ПФС» повноважень на визнання недійсними власних рішень, господарський суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Конституційний Суд України у рішенні від 12.01.2010 №1-2/2010 у справі про офіційне тлумачення частини 3 статті 99 ЦК України роз'яснив, що реалізація учасниками акціонерного товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього товариства стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів відносяться, зокрема справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Верховний Суд у постанові від 03.08.2023 у справі № 916/3610/21 дійшов висновку, що закон виходить з презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи, тобто такі рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше. Верховний Суд також вказав, що існування презумпції прямо випливає з правової природи таких рішень, які є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами) та не можуть за будь-яких підстав автоматично вважатися недійсними за відсутності відповідного судового рішення. До моменту визнання рішення недійсним в судовому порядку юридична сила такого рішення не може ставитися під сумнів.
У практиці Верховного Суду усталеним є підхід, що оскільки ненормативні акти, якими є і рішення органів управління юридичної особи, є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, вони не можуть бути скасовані чи змінені органами управління юридичної особи після їх виконання. Подібні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 06.02.2020 по справі №912/712/19.
Крім того, у постанові від 03.08.2023 у справі № 916/3610/21 Верховний Суд наголосив, що презумпція легітимності рішень органів управління юридичної особи є правильною, оскільки у протилежному випадку можливість безперешкодного скасування органами управління юридичної особи власних рішень могла б призвести до порушення нормальної діяльності юридичної особи та заблокувати її функціонування. Отже, презумпція легітимності, яка закріплює обов'язковість та дійсність рішень органів управління товариств, покликана сприяти правовій визначеності у діяльності юридичної особи.
З викладених обставин, враховуючи надання судам повноважень здійснювати оцінку правомірності прийнятих органами управління юридичної особи рішень, а також приймаючи до увагу презумпцію легітимності рішень органів управління юридичної особи, про що вказано у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 916/3610/21, господарський суд доходить висновку про відсутність у Спостережної ради КС «ПФС» повноважень на визнання недійсними власних рішень. Натомість, КС «ПФС», як і будь-яка юридична особа, наділена правом на припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК України.
Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи порушення Спостережною радою КС «ПФС» презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи в результаті прийняття спірного рішення про визнання недійсними раніше прийнятих рішень, що поставило під сумнів правомірність та законність юридично значимих дій ОСОБА_1 , вчинених нею під час перебування на посаді голови правління КС «ПФС», господарський суд доходить висновку про доведеність ОСОБА_1 обставини невідповідності спірного рішення вимогам чинного законодавства.
З огляду на викладене у господарського суду відсутні підстави для надання оцінки мотивам, якими Спостережна рада КС «ПФС» керувалася під час прийняття спірного рішення, та відповідно доводам, наведеним відповідачем в процесі вирішення даного спору, оскільки наявність або відсутність таких мотивів не змінює обставини неможливості визнання юридичною особою недійсними власних рішень.
Суд зазначає, що призначення ОСОБА_1 на посаду голови правління з порушенням вимог чинного законодавства, на чому наполягала КС «ПФС», могло бути підставою для прийняття рішення про припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК України. Проте, вказана обставина за будь-яких умов не могла бути підставою для визнання КС «ПФС» власного рішення недійсним.
При вирішенні спору про визнання недійсним спірного рішення Спостережної ради КС «ПФС» господарському суду також необхідно встановити як наявність у ОСОБА_1 суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Наведене узгоджується з положеннями ст. ст. 15, 16 ЦК України та ст. 4 ГПК України, які визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
У поданій до господарського суду позовній заяві ОСОБА_1 наголошувала, що спірне рішення Спостережної ради КС «ПФС» порушує її трудові права, оскільки створюється правова невизначеність, яка може мати наслідком визнання недійсними всіх документів, які підписала ОСОБА_1 перебуваючи на посаді голови правління. Крім того, позивач стверджує, що прийняття відповідачем спірного рішення порушує її право на захист прав у межах справи №522/4956/17 про незаконне звільнення, поновлення на посаді та відшкодування заробітної плати за фактично відпрацьований час та втраченого заробітку, а також позбавляє позивача можливості захищати її права, як потерпілої, у кримінальному провадженні.
Господарським судом по тексту рішення вже було вказано, що в результаті прийняття спірного рішення КС «ПФС» була поставлена під сумнів правомірність та законність юридично значимих дій ОСОБА_1 , вчинених під час перебування на посаді голови правління КС «ПФС». Поряд з цим, недійсність рішення про призначення ОСОБА_1 на посаду голови правління безумовно впливає на результати вирішення спору по справі №522/4956/17,
З викладених обставин господарський суд доходить висновку про доведеність ОСОБА_1 обставини порушення її прав в результаті прийняття Спостережною радою КС «ПФС» спірного рішення.
В процесі вирішення даного спору судом, за клопотанням КС «ПФС», було залучено до участі у дану справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 . Суд зазначає, що спірним рішенням КС «ПФС» було не лише визнано недійсним рішення про призначення ОСОБА_1 , а також фактично визнано недійсним рішення про звільнення ОСОБА_2 з посади голови правління.
Таким чином, задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про визнання рішень недійсними у повному обсязі матиме наслідком відновлення на посаді голови правління ОСОБА_2 , якою самостійних вимог на предмет спору пред'явлено не було.
Враховуючи вищенаведене, з метою недопущення вирішення питання про права чи інтереси ОСОБА_2 , тобто особи, яка не виступає позивачем за заявленими позовними вимогами, господарський суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог шляхом визнання недійсними рішень Спостережної ради КС «ПФС», оформлених протоколом №1-с від 30.11.2016, якими було визнано протиправними рішень Спостережної ради КС «ПФС», оформлених протоколом №1 від 20.09.2016, та визнано недійсним протокол в частині призначення ОСОБА_1 головою КС «ПФС» з 20.09.2016.
При дослідження питання існування передбачених законом підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування наказу, суд виходить з наступного.
09.12.2016 головою Спостережної ради КС «ПФС» ОСОБА_3 було видано наказ №23 «Про скасування всіх наказів, похідних від недійсного протоколу Спостережної ради КС «ПФС» №1 від 20.09.2016».
Господарським судом по тексту рішення вже було наголошено, що форма реалізації корпоративних прав юридичною особою може бути здійснена як у формі рішення, так і у формі наказу. Таким чином, у кожному конкретному випадку слід встановити обставину порушення права позивача в результаті прийняття юридичною особою акта ненормативного характеру, оскільки юридична особа, наприклад, з метою зловживання своїми правами може звільнити керівника шляхом видачі наказу без прийняття відповідного рішення тощо.
Проте, у межах даної справи ОСОБА_1 не було наведено існування правових підстав для скасування наказу №23 від 20.09.2016, видача якого головою Спостережної ради КС «ПФС» носить формальний характер. Суд зазначає, що наявність або відсутність вказаного наказу жодним чином не змінює юридичної сили вчинених ОСОБА_1 дій під час виконання повноважень голови правління, а також не впливає на можливість поновлення ОСОБА_1 на посаді у випадку задоволення позову у межах справи №522/4956/17.
З викладених обставин господарський суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до КС «ПФС» про визнання недійсним та скасування наказу №23 від 09.12.2016.
При цьому, господарським судом відхиляється заява КС «ПФС» про застосування інституту позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на наступне.
Конституційним Судом України було зазначено, що строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).
Виходячи з положень ст. ст. 256, 257, 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Згідно ч. ч. 3, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до ст. ст. 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Господарським судом відхиляються доводи КС «ПФС» про наявність у Олексієнко Н.В. можливості довідатися про прийняте КС «ПФС» спірне рішення у 2016 році, оскільки вказані доводи жодними доказами не підтверджені. Натомість, із клопотання КС «ПФС» про закриття провадження по справі №522/4956/17 слідує, що спірне рішення було долучено до матеріалів справи 10.07.2019, а, отже, саме з цієї дати слід розраховувати трирічний строк для оскарження рішення КС «ПФС». Таким чином, трирічний строк позовної давності міг сплинути не раніше липня 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 №211 від 11.03.2020 на усій території України з 12.03.2020 було встановлено карантин. В подальшому дія карантину, згідно постанов Кабінету Міністрів України, була продовжена. Станом на момент вирішення судом даного спору карантин згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 відмінений на території України з 30.06.2023.
Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
02.04.2020 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020, яким було внесено зміни до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
В силу вимог п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону № 540-IX від 30.03.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681,728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Крім того, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону України № 2120-IX від 15.03.2022) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Законом України № 3450-IX від 08.11.2023 п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України був викладений у новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, трирічний строк позовної давності для звернення ОСОБА_1 до суду з даними позовними вимогами з огляду на положення Закону України № 540-IX від 30.03.2020, а також на положення Законів України № 2120-IX від 15.03.2022, № 3450-IX від 08.11.2023, на дату звернення позивача до суду не сплинув, а, отже, підстави для відмови у позові з посиланням на пропуск строку позовної давності відсутні.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених сторонами в обґрунтування власних правових позицій.
Крім того, оцінка всім наданим сторонам доказам, також не вимагається, оскільки встановлення більшості обставин (обсяг виконаної позивачем роботи на посаді голови правління, наявність заборгованості позивача перед відповідачем за судовими рішеннями тощо) взагалі не входить до предмета доказування по даній справі.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом визнання недійсними рішень Спостережної ради кредитної спілки «Промислово-фінансова спілка», оформлених протоколом №1-с від 30.11.2016, якими було визнано протиправними рішення спостережної ради кредитної спілки «Промислово-фінансова спілка», оформлені протоколом №1 від 20.09.2016, та визнано недійсним протокол в частині призначення ОСОБА_1 головою кредитної спілки “Промислово-фінансова спілка» з 20 вересня 2016 року. В іншій частині позову необхідно відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн покладаються судом на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України. При цьому, підстави для покладення на відповідача іншої частини судового збору, від сплати якого позивач була звільнена, шляхом стягнення його до державного бюджету відсутні у зв'язку з відмовою у задоволенні вимоги про визнання недійсним та скасування наказу.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсними рішення Спостережної ради кредитної спілки «Промислово-фінансова спілка» /65045, Одеса, вул. Жуковського, 40; ідентифікаційний код 26471671/, оформлені протоколом №1-с від 30.11.2016, якими було визнано протиправними рішення спостережної ради кредитної спілки «Промислово-фінансова спілка», оформлені протоколом №1 від 20.09.2016, та визнано недійсним протокол в частині призначення ОСОБА_1 / АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 / головою кредитної спілки «Промислово-фінансова спілка» з 20 вересня 2016 року.
3. Стягнути з кредитної спілки «Промислово-фінансова спілка» /65045, Одеса, вул. Жуковського, 40; ідентифікаційний код 26471671/ на користь ОСОБА_1 / АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 / судовий збір у розмірі 2 422,40 грн /дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп./.
4. В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного рішення суду.
Повне рішення складено 13 березня 2025 р.
Суддя С.П. Желєзна