вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" березня 2025 р. Справа№ 910/5030/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Барсук М.А.
суддів: Руденко М.А.
Кропивної Л.В.
при секретарі: Овчинніковій Я.Д.;
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Польська М.О.;
перевіривши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Скорика Дмитра Вікторовича
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024
у справі №910/5030/24 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер дістрібьюшн"
до Фізичної особи-підприємця Скорика Дмитра Вікторовича
про стягнення 274 507,98 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер дістрібьюшн" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Скорика Дмитра Вікторовича про стягнення 306 242,98 грн, у тому числі: 102 450,07 грн боргу, 90 703,16 грн пені, 80 278,29 грн 36% річних, 32 811,46 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не розрахувався за поставлений позивачем товар.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/5030/24 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Скорика Дмитра Вікторовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер дістрібьюшн" 102 450,07 грн боргу, 58 968,16 грн пені, 80 278,29 грн 36% річних, 32 811,46 грн інфляційних втрат, 4 117,62 грн судового збору.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем на суму 102 450,07 грн належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.
Також суд першої інстанції погодився із здійсненими розрахунками пені, 36 % річних, інфляційних втрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Скорик Дмитро Вікторович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/5030/24 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю "Партнер дістрібьюшн" в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- договір поставки № 73 від 31 березня 2021 року Відповідач не підписував та не знав про його існування;
- на більшості видаткових накладних печатка та підпис представника Позивача поставлена таким чином, що унеможливлює розпізнавання тексту який знаходиться за написом адвоката, а саме підписів, рукописного тексту, відсутності підпису чи тексту;
- більшість видаткових накладних не підписана, або містить незрозумілу абревіатуру.
Крім того, в апелянтом також заявлено клопотання про витребування у позивача оригіналу договору поставки № 73 від 31.03.2021.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/5030/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Кропивна Л.В., Руденко М.А.
Ухвалою суду від 02.12.2024 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Скорика Дмитра Вікторовича на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/5030/24 залишено без руху та надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом звернення до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій вказати інші підстави для поновлення строку.
Ухвалою суду від 11.12.2024 відкрито апеляційне провадження, запропоновано учасникам справи надати свої пояснення щодо поданого клопотання про витребування у позивача оригіналу договору поставки № 73 від 31.03.2021, надано строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 15 днів з моменту отримання даної ухвали та роз'яснено, що апеляційна скарга буде розглянута у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 12.02.2025 призначено розгляд справи № 910/5030/24 у судовому засіданні на 04.03.2025 та витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер дістрібьюшн» оригінал договору поставки №73 від 31.03.2021 для огляду в судовому засіданні.
Явка представників сторін
Представник позивача у судове засідання 04.03.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 12.05.2025 не виконав, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином шляхом направлення процесуальних документів до електронного кабінету в системі ЄСІТС.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
А тому, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), враховуючи рекомендації, викладені у пункті 2.2. Правил організації ефективного господарського судочинства, затверджених рішенням загальних зборів суддів Північного апеляційного господарського суду № 5 від 29.05.2024, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 04.03.2025 за відсутності представника позивача.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вказує позивач та зазначено судом першої інстанції, 31 березня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер дістрібьюшн" (постачальник) та Фізична особа-підприємець Скорик Дмитро Вікторович (покупець) уклали договір поставки № 73 (далі - Договір), згідно з умовами якого постачальник зобов'язався передавати у власність покупця товар, а покупець - приймати та оплачувати товар.
Постачальник зобов'язався протягом 3 (трьох) робочих днів поставити товар на умовах DDD (Інкотермс 2000) за адресою здійснення торгівельної діяльності покупця. За погодженням сторін договору поставка товару із складу постачальник може здійснюватися транспортом за рахунок покупця на умовах EXW (Інкотермс 2000) (п. 3.1 Договору).
Відповідно п. 6.1 Договору покупець зобов'язаний сплатити за товар протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання товару.
Відповідно до п. 7.1 Договору у випадку порушення покупцем термінів оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення термінів оплати.
У випадку, якщо покупець прострочив виконання грошового зобов'язання він повинен спалити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 36,00 процентів річних від простроченої суми заборгованості (п. 7.2 Договору).
Як вказує позивач, у період з 25.01.2022 по 23.02.2022 він поставив відповідачеві товар на загальну суму 102 450,07 грн, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи видаткові накладні у період з 25.01.2022 по 23.02.2022.
За твердженням позивача, відповідач за отриманий товар не розрахувався, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому просив стягнути з останнього 102 450,07 грн заборгованості та нараховані 80 278,29 грн 36 % річних, 32 811,46 грн інфляційних втрат та 58 968,16 грн пені.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем на суму 102450,07 грн належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.
Також суд першої інстанції погодився із здійсненими розрахунками пені, 36 % річних, інфляційних втрат.
Однак колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договірні відносини, що склалися між сторонами у справі, за своєю правовою природою мають ознаки договору поставки.
Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із частиною 1 статті 662, статтею 663, частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Як свідчать матеріали справи, позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення коштів за поставлений товар посиланням на умови договору поставки № 73 від 31 березня 2021 року, на підтвердження чого останнім до матеріалів справи було долучено засвідчену копію.
Водночас, відповідач заперечує проти укладення з його боку такого договору, у зв'язку з чим просив витребувати відповідний оригінал у позивача для огляду.
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Поряд з тим, в силу положень частини шостої статті 91 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Тлумачення статті 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов'язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19).
Отже, вимога про надання оригіналів документів насамперед викликана необхідністю встановлення достовірності документа, що подається в копії.
Оскільки копія договору поставки № 73 від 31.03.2021, що міститься в матеріалах справи та надана в обґрунтування підстав заявленого позову, була поставлена відповідачем під сумнів на їх відповідність оригіналу та існування взагалі, колегією суддів ухвалою суду від 11.12.2024 було запропоновано, зокрема, позивачу надати свої пояснення щодо поданого клопотання про витребування у позивача оригіналу договору поставки № 73 від 31.03.2021, а ухвалою суду від 12.02.2025, з огляду на відсутність будь-яких пояснень позивача з приводу поданого відповідачем клопотання, витребувано у позивача для огляду оригінал договору поставки №73 від 31.03.2021.
Враховуючи норми статті 91 ГПК України та неподання витребуваних судом документів, колегія суддів дійшла до висновку про неврахування, як доказу у справі, поданої копії договору поставки № 73 від 31.03.2021.
Стосовно долучених до матеріалів видаткових накладних, якими позивач підтверджує наявність у відповідача зобов'язання з оплати поставленого товару на суму 102 450,07 грн, колегія суддів зазначає наступне.
З огляду на заперечення відповідача стосовно як укладення з позивачем договору поставки № 73 від 31.03.2021, так і фактичного прийняття від нього товару, першочерговим у даному спорі є встановлення обставин фактичної поставки товарно-матеріальних цінностей, щодо яких заявлений позов.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
За змістом пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Вимоги щодо оформлення первинних документів наведені у пункті 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).
Водночас, із наданих позивачем видаткових накладних вбачається, що їх частина (за № НКВ-021457 від 22.02.2022, НКВ-011374 від 31.01.2022) не містить підписів з боку отримувача товару (відповідача); інша частина накладних (№ НКВ-008380 від 25.01.2022, НКВ-008025 від 25.01.2022, № НКВ-008043 від 25.01.2022, № НКВ-011418 від 31.01.2022, № НКВ-011546 від 01.02.2022, № НКВ-008042 від 25.01.2022, № НКВ-011375 від 01.02.2022, № НКВ-014475 від 05.02.2022, № НКВ-021184 від 22.02.2022, № НКВ-021314 від 22.02.2022, № НКВ-021072 від 22.02.2022) не містить підпису в графі отримувача товару (покупця), однак містить абревіатури «Б/ОД», «Б/ОХ».
Крім того, на інші видаткові накладні в графі отримувача товару містять різні підписи, що підтверджує їх отримання різними особами.
Водночас, доказів того, що відповідач уповноважував на отримання від позивача товару інших осіб (зокрема довіреностей на отримання ТМЦ) матеріали справи не містять, а позивачем не надано.
У пункті 33 постанови Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.
У постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 зазначено, що для з'ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати фактичне здійснення господарської операції, що повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі.
Відповідно до висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару.
Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
Фактичне здійснення господарської операції, у випадку заперечення однією із сторін факту здійснення такої господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і наявністю у продавця у власності товару, вибуття із власності такого товару, оприбуткування товару іншою стороною та іншими непрямими доказами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суд у складі колеги суддів Касаційного господарського суду від 19 лютого 2019 року у справі № 911/5309/14.
В той же час, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем, як постачальником товару, було здійснено поставку товару на адресу відповідача.
Також у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про здійснення перевезення товарно-матеріальних цінностей, вказаних у спірних видаткових накладних, до місця передачі товару, або підтверджували обставини зберігання (перебування) вказаного товару на території позивача, зокрема, договорів, актів приймання-передачі, інвентаризаційних відомостей, тощо.
Матеріали справи також не містять доказів подачі відповідачем позивачу заявок на поставку товару, із зазначенням адрес, на які позивач має поставити відповідачу товар.
Так, згідно з пунктами 201.1., 201.7., 201.10. статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 187.1. статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.
За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що виходячи з положень законодавства, основою податкового обліку є первинні документи з відображення господарських операцій.
Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару).
У постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 зазначено, що сама по собі відсутність первинних документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.
В той же час, позивачем на підтвердження факту реальності господарської операції за спірними накладними не було долучено до матеріалів справи відповідних податкових накладних, складених на підставі спірних видаткових накладних, на які посилається позивач у позові.
За змістом частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Відповідно до частин 1- 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмові, речові та електронні докази.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке:
"8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
8.16. Релізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
8.17. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
8.18. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
8.19. До того ж Верховний Суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
8.20. Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
8.21. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
8.22. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
А тому, колегія суддів дійшла до висновку, що позивач на підставі належних і допустимих доказів не довів того, що товарно-матеріальні цінності, які визначені у спірних видаткових накладних, фактично були передані відповідачу, з огляду на заперечення останнього як в укладенні з позивачем договору поставки, так і фактичного отримання товару на підставі наданих позивачем видаткових накладних.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку, що оскільки позивач не виконав вимоги ухвали суду, оригіналу договору поставки № 73 від 31.03.2021 не надав, а також не підтвердив належними та допустимими доказами фактичного здійснення господарської операції на суму 102 450,07 грн (зокрема, доказів наявності у продавця у власності товару на момент поставки в такому розмірі, вибуття із власності такого товару, оприбуткування товару відповідачем, здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними), колегія суддів дійшла до висновку про не доведення позивачем позовних вимог у даній справі щодо стягнення 102 450,07 грн основного боргу, у зв'язку з чим у задоволенні даних позовних вимог слід відмовити.
Стосовно решти позовних вимог про стягнення 80 278,29 грн 36 % річних, 32 811,46 грн інфляційних втрат та 58 968,16 грн пені колегія суддів зазначає, що дані вимоги є похідними від основної вимоги про стягнення боргу у сумі 102 450,07 грн, у задоволенні якої відмовлено.
З цих підстав, колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення 80 278,29 грн 36 % річних, 32 811,46 грн інфляційних втрат та 58 968,16 грн пені.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
За таких обставин, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Скорика Дмитра підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі № 910/5030/24 - скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно із ст. 129 ГПК України, судовий збір за подання позову та апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Скорика Дмитра Вікторовича на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі № 910/5030/24 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі № 910/5030/24 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер дістрібьюшн" (вул. Савура Клима, 21-А, м. Луцьк, Луцький район, Волинська область, 43005, код 37171990) на користь Фізичної особи-підприємця Скорика Дмитра Вікторовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер НОМЕР_1 ) 4 941,14 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
5. Матеріали справи № 910/5030/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 12.03.2025
Головуючий суддя М.А. Барсук
Судді М.А. Руденко
Л.В. Кропивна