ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 березня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/1757/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від Обслуговуючого кооперативу "Вимпел-Південь": Демидова О.В.,
від Фізичної особи-підприємця Моісеєва Максима Сергійовича: не з'явився
від Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса): не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі
апеляційну скаргу Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.12.2024 року про задоволення скарги на дії виконавця, суддя в І інстанції Щавинська Ю.М., в м. Одесі, повний текст якої складено 27.12.2024,
за скаргою: Обслуговуючого кооперативу "Вимпел-Південь" на неправомірні дії (бездіяльність) Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
у справі: №916/1757/21
за позовом: Обслуговуючого кооперативу "Вимпел-Південь"
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Моісеєва Максима Сергійовича
про стягнення 766 786,72 грн
Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.09.2021 у справі №916/1757/21 позов задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Моісеєва Максима Сергійовича на користь Обслуговуючого кооперативу "Вимпел-Південь" суму основного боргу у розмірі 740024 грн, 3% річних у сумі 4562 грн, судовий збір у сумі 11168,79 грн. В задоволенні решти позову відмовлено.
На виконання вказаного рішення 26.10.2021 судом було видано відповідний наказ.
11.11.2024 до суду від Обслуговуючого кооперативу "Вимпел-Південь" надійшла скарга на неправомірні дії Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій останній просив суд визнати неправомірною бездіяльність у виконавчому провадженні №67851083 від 10.12.2021, за яким не відбулось примусове виконання наказу від 26.10.2021 Господарського суду Одеської області, виданого на підставі рішення у справі №916/1757/21, та поновити порушене право ОК "Вимпел-Південь" на забезпечення виконання державою судового рішення у справі №916/1757/21, яке набрало законної сили 20.10.2021, шляхом скасування постанови від 09.10.2023 про повернення виконавчого документу стягувачу, що передбачено ч.1 ст. 41 Закону № 1404-VIII.
Обґрунтовуючи подану скаргу, позивач зазначає, що винесення постанови від 09.10.2023 про повернення виконавчого документу стягувачу є наслідком недотримання порядку, засад провадження (ст. 2 Закону № 1404-VIII), відсутності здійснення усіх заходів, передбачених Законом, спрямованих на розшук боржника та його майна з метою реального виконання рішення.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.12.2024 у справі №916/1757/21 з урахуванням ухвали про виправлення описки від 17.01.2025, скаргу задоволено частково; визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у виконавчому провадженні № 67851083 від 10.12.2021, за яким не відбулось примусове виконання наказу від 26.10.2021 Господарського суду Одеської області, виданого на підставі рішення у справі № 916/1757/21; у задоволенні решти скарги відмовлено.
Суд дійшов висновку, що державним виконавцем не було дотримано положень частини 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" щодо проведення перевірки майнового стану боржника, адже останній не проводив не менше одного разу на два тижні перевірку щодо виявлення рахунків боржника та не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника і його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника; державний виконавець не встановив відсутність об'єктивних обставин ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням суду, які б зумовлювали відсутність у виконавця підстав для застосування повноважень, передбачених пунктом 19 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження"; державний виконавець не звертався до суду з поданням про застосування заходів для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України, про що також зауважує начальник Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у постанові про результати перевірки законності виконавчого провадження від 12.11.2024.
При цьому, враховуючи, що постановою про результати перевірки законності виконавчого провадження від 12.11.2024 начальником Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасовано постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 09.10.2023, у задоволенні вимог скаржника у частині поновлення порушеного права ОК "Вимпел-Південь" про скасування відповідної постанови слід відмовити.
Щодо клопотання органу ДВС про закриття провадження по скарзі, суд зауважив, що спеціальними нормами ГПК України не передбачено такої процесуальної дії, як закриття провадження у скарзі внаслідок скасування спірної постанови державного виконавця вищою посадовою особою. Крім того, як встановлено судом, предметом розгляду поданої скарги є саме встановлення факту бездіяльності органу ДВС, наслідком якої є оскаржувана постанова, з огляду на що суд зазначає про відсутність підстав для закриття провадження по скарзі.
Стосовно ухвали про виправлення описки від 17.01.2025, суд правомірно зазначив, що при виготовленні ухвали у п.2 її резолютивної частини було допущено описку та зазначено про визнання неправомірною бездіяльності Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), тобто було пропущено словосполучення "державного виконавця". Враховуючи викладене, допущена описка підлягають виправленню у порядку ст. 243 ГПК України, оскільки, як вбачається з тексту ухвали, при розгляді скарги суд, зокрема, встановив, що саме державним виконавцем не було дотримано положень частини 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець не встановив відсутність об'єктивних обставин ухилення боржника від виконання зобов'язань, державний виконавець не звертався до суду з поданням про застосування заходів для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України. Також в оскаржуваній ухвалі суд встановив, що бездіяльність саме державного виконавця під час примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 26.10.2021 № 916/1757/21 порушує права скаржника як стягувача на виконання рішення суду, яке гарантоване йому Конституцією України".
03.01.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій останнє просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.12.2024 у справі №916/1757/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги в частині визнання неправомірною бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у виконавчому провадженні №67851083 від 10.12.2021.
Скаржник зазначає, що винесення державним виконавцем Відділу Стрельчуком О.А., постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 09.10.2023р. було передчасним. Однак, зазначене порушення було самостійно виправлено начальником Відділу в порядку контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень (розділ XII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мінюсту України від 02.04.2012р. № 512/5) шляхом винесення постанови від 12.11.2024, якою скасовано постанову державного виконавця Відділу, Стрельчука О.А., про повернення виконавчого документу стягувачу від 09.10.2023р.
В свою чергу, апелянт вказує, що встановивши певну бездіяльність конкретного державного виконавця у відповідному виконавчому провадженні суд 1-ї інстанції дійшов помилкового висновку про визнання протиправної бездіяльності всього Відділу (як юридичної особи), оскільки за змістом ч. 1 ст. 5 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", державний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежним.
В запереченнях на апеляційну скаргу позивач зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Примусове виконання судових рішень і рішень інших органів покладається на органи державної виконавчої служби. Апеляційна скарга та матеріали справи, надають підстави стверджувати, що постанова від 12.11. 2024 була прийнята Київським ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) з метою припинити судовий контроль та уникнути відповідальності, на шкоду правам та інтересам кооперативу, шляхом підміни своєї діяльності (ініціативи) на діяльність суду, в супереч ст. 124 Конституції, у спірних правовідносинах на які поширюється юрисдикція суду статті 55, 124 Конституції , ч 1 ст 74 Закону № 1404- VIII, ст 339 ГПК
До суду надійшли письмові пояснення скаржника, в яких останній зазначає, що після подання апеляційної скарги у вищевказаній справі, ухвалою Господарського суду Одеської області від "17" січня 2025 р. змінено резолютивну частину оскаржуваної ухвали від 25.12.2024р. Прибрано висновок про бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - "Відділ") як юридичної особи, однак зазначено про бездіяльність державного виконавця Відділу (при цьому, без зазначення його прізвища, ім'я, побатькові).
На переконання скаржника, самостійне виправлення судом в резолютивній частині ухвали Господарського суду Одеської області від 25.12.2024р. особи, бездіяльність якої оскаржувалась, - є зміною цього судового рішення по суті.
Крім того, Відділ ДВС зазначає, що за змістом ч. 2 ст. 343 ГПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає бездіяльність неправомірною і (одночасно) зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби усунути порушення (поновити порушене право заявника). Тобто, враховуючи сполучник "і" у вищезазначеній нормі права, а також факт самостійного поновлення Відділом прав скаржника шляхом скасування постанови від 09.10.2023, суд першої інстанції, відмовляючи у зобов'язанні Відділу вчинити певні дії, мав відмовити також і у визнанні бездіяльності Відділу неправомірною.
До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій позивач зазначає, що поновлення виконавчого провадження не є фактом виконання судового рішення, отже не є відновленням порушених прав. Постанова від 12.11.2024 про результати перевірки законності у ВП №67851083 не усуває факт бездіяльності, а навпаки підтверджує його факт.
23.02.2025 до суду апеляційної інстанції від позивача надійшло клопотання, в якій просить витребувати від Відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Одеській області Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) належним чином завірений витяг про смерть ОСОБА_1 .
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та розгляд справи №916/1757/21 призначено на 04.03.2025 об 12:30.
В судовому засіданні 04.03.2025 брав участь представник позивача, інші учасники судового процесу участі не брали, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників учасників судового процесу за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.
Розглянувши у судовому засіданні клопотання позивача про витребування доказів, колегія суддів відмовила в його задоволенні, з огляду на таке.
Відповідно до частин 1, 2, 3, 6 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні повинно бути зазначено:який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Дослідивши клопотання позивача про витребування доказів колегія суддів встановила, що таке не відповідає вимогам ст. 81 ГПК України, оскільки не містить відомостей, які мають бути зазначені у клопотанні про витребування доказів відповідно до вимог вказаної статті, зокрема, подаючи клопотання про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, не вказав, які заходи для отримання зазначених доказів ним вживалися самостійно, та не зазначив причини неможливості самостійного надання таких доказів.
Судова колегія зазначає, що згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а вказане клопотання не містить жодного обґрунтованого аргументу щодо необхідності витребування таких доказів та неможливості розгляду даної справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до вимог чинного процесуального законодавства України, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання про витребування доказів було відмовлено.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Господарського суду Одеської області від 20.09.2021 по справі №916/1757/21 позов задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Моісеєва Максима Сергійовича на користь Обслуговуючого кооперативу "Вимпел-Південь" суму основного боргу у розмірі 740 024 грн, 3% річних у сумі 4 562 грн, судовий збір у сумі 11 168,79 грн. В задоволенні решти позову відмовлено.
На виконання вказаного рішення 26.10.2021 судом було видано відповідний наказ.
10.12.2021 відкрито виконавче провадження №67851083 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 26.10.2021 №916/1757/21, що підтверджується з відомостей та інформації про виконавче провадження №67851083 (т.2 а.с.26-31), постановою від 10.12.2021 про відкриття виконавчого провадження.
Крім того, 10.12.2021 державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, постанову про стягнення виконавчого збору, постанову про арешт коштів боржника та постанову про арешт майна боржника.
29.08.2022 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника.
Постановою від 11.11.2022 державним виконавцем повторно накладено арешт на кошти боржника.
Постановою від 14.04.2023 передано матеріали виконавчого провадження до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Постановою від 18.05.2023 Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято до виконання виконавче провадження (виконавчий документ).
Постановою Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 09.10.2023 стягувачу повернуто виконавчий документ.
Підставою повернення виконавчого документу державним виконавцем зазначено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем, відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Згідно з відповідями на запити до ПФУ у порядку доступу державних виконавців до відповідних реєстрів встановлено, що боржник пенсію не отримує та інформація про боржника, який працює за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи відсутня.
Згідно з відповідями на запити до ДФС України у порядку доступу державних виконавців до відповідних реєстрів встановлено, що інформація стосовно боржника щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) податковим агентом на користь платників податку, та сум утриманого з них податку в ДРО відсутня, боржник на обліку в органах ДПС не перебуває.
Відповідно до відповіді з МВС України про зареєстровані за боржником транспортні засоби, відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби,
Як вбачається з відомостей щодо виконавчого провадження, державним виконавцем було направлено запити до ДФС України від 10.12.2021 (щодо наявних рахунків), 11.12.2021 (щодо джерел отримання доходів), 15.08.2022 (щодо джерел отримання доходів), 29.08.2022 (щодо джерел отримання доходів), 21.09.2022 (щодо наявних рахунків), 6.10.2022 (щодо наявних рахунків та джерел отримання доходів), 24.10.2022 (щодо наявних рахунків та джерел отримання доходів), 14.05.2023 (щодо наявних рахунків); а також запити до МВС України від 15.12.2021, 15.08.2022, 29.08.2022, 1.10.2022, 24.10.2022, 12.11.2022, 15.05.2023.
У відповідь на запит щодо даних фізичної особи від 10.12.2021 ДВС України зазначила, що державним виконавцем не заповнені або некоректно заповнені поля, що обов'язкові до заповнення. У відповідь на запит від 10.12.2021 щодо рахунків боржника ДФС України надало інформацію щодо наявних у боржника банківських рахунків.
29.08.2022 державним виконавцем був направлений запит до ДПСУ щодо перетину боржником державного кордону України.
29.06.2023 державним виконавцем була направлена вимога на отримання інформації, яка містить банківську таємницю.
Постановою про результати перевірки законності виконавчого провадження від 12.11.2024 начальником Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасовано постанову про повернення виконавчого документу стягувачу та зобов'язано старшого державного виконавця відновити виконавче провадження №67851083.
При цьому, у вказаній постанові зазначено, що державним виконавцем не були реалізовані повноваження щодо примусового виконання рішення, а саме, звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.
Постановою Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 14.11.2024 відновлено виконавче провадження №67851083.
Отже, предметом апеляційного перегляду даної справи є ухвала суду першої інстанції, якою визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у виконавчому провадженні № 67851083 від 10.12.2021, за яким не відбулось примусове виконання наказу від 26.10.2021 Господарського суду Одеської області, виданого на підставі рішення у справі № 916/1757/21.
Задовольняючи частково скаргу позивача, місцевий господарський суд послався на те, що державним виконавцем не було вчинено всіх можливих, необхідних, своєчасних та належних виконавчих дій, передбачених нормами Закону України "Про виконавче провадження", у виконавчому провадженні № 67851083 від 10.12.2021 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 26.10.2021 у справі №916/1757/21.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з вищенаведеним висновком Господарського суду Одеської області з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
В силу статті 129 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За умовами частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частинами першою, другою статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення Конституційного Суду України №18-рп/2012 від 13.12.2012).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №11-рп/2012 від 25.04.2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин така затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").
У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (стаття 339 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 Закону України "Про виконавче провадження").
В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За умовами частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Положеннями частини першої статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Вказаною статтею також передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.
Належним доказом вжиття усіх передбачених законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду відображена в постанові від 29.10.2021 у справі №916/1714/20.
Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на положення статті 1291 КонституціїУкраїни.
Враховуючи вищевикладене, за змістом положень статей 1, 5, 6, 11, 18 Закону України "Про виконавче провадження" метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб, а виконавці при здійсненні виконавчого провадження наділені широким колом повноважень та зобов'язані неухильно дотримуватись прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Отже, виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (частина перша статті 48 Закону України "Про виконавче провадження").
Частиною шостою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Згідно з частиною другою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
За умовами частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
Розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням (частина друга статті 36 Закону України "Про виконавче провадження").
Відповідно до частини восьмої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Як було встановлено судом та не заперечується учасниками судового процесу, останнім не в повному обсязі було здійснено всі необхідні для примусового виконання рішення дії.
Так, державним виконавцем були направлені запити до ДФС України від 10.12.2021 (щодо наявних рахунків), 11.12.2021 (щодо джерел отримання доходів), 15.08.2022 (щодо джерел отримання доходів), 29.08.2022 (щодо джерел отримання доходів), 21.09.2022 (щодо наявних рахунків), 6.10.2022 (щодо наявних рахунків та джерел отримання доходів), 24.10.2022 (щодо наявних рахунків та джерел отримання доходів), 14.05.2023 (щодо наявних рахунків); а також запити до МВС України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів від 15.12.2021, 15.08.2022, 29.08.2022, 1.10.2022, 24.10.2022, 12.11.2022, 15.05.2023. 29.06.2023 державним виконавцем була направлена вимога на отримання інформації, яка містить банківську таємницю.
Вказане свідчить про те, що державним виконавцем не було дотримано положень частини 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" щодо проведення перевірки майнового стану боржника, адже останній не проводив не менше одного разу на два тижні перевірку щодо виявлення рахунків боржника та не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника і його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Крім того, відповідно до пункту 19 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в країну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання покладається на виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що закон передбачає юридичні наслідки у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належних до виконання зобов'язань в повному обсязі або частково.
Ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез'явлення на виклики виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов'язку сплатити кошти).
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, державний виконавець не звертався до суду з поданням про застосування заходів для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України, про що також зауважує безпосередньо начальник Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у постанові про результати перевірки законності виконавчого провадження від 12.11.2024.
Отже, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає про те, що у матеріалах справи відсутні та до суду не подано належних у розумінні приписів статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження дотримання державним виконавцем порядку та строків проведення періодичних перевірок майнового стану боржника, а також повноти вчинених виконавчих дій, державний виконавець не встановив відсутність об'єктивних обставин ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням суду, які б зумовлювали відсутність у виконавця підстав для застосування повноважень, передбачених пунктом 19 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про задоволення скарги позивача на бездіяльність державного виконавця.
Твердження апелянта про відсутність предмету спору, оскільки порушення державним виконавцем норм Закону України "Про виконавче провадження" було самостійно виправлено шляхом винесення постанови від 12.11.2024, якою скасовано постанову державного виконавця Відділу, Стрельчука О.А., про повернення виконавчого документу стягувачу від 09.10.2023, судова колегія відхиляє, з огляду на таке.
Приписами ч. ч. 1, 3 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" визначено порядок оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення.
Так рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. (ч. ч. 1, 3 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження").
Системний аналіз положень ст. ст. 40, 41, 74 Закону України "Про виконавче провадження" дає підстави дійти до висновків, що суд, який видав виконавчий документ та/або начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень мають право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своїми рішеннями скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що скасування постановою про результати перевірки законності виконавчого провадження від 12.11.2024 постанови про повернення стягувачу виконавчого документу від 09.10.2023 та відновлення виконавчого провадження №67851083 постановою від 14.11.2024 не впливає на висновки суду щодо бездіяльності Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Навпаки, винесення Відділом ДВС постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження, якою скасована неправомірна постанова виконавця про повернення виконавчого документу та винесення постанови про відновлення виконавчого провадження №67851083 лише додатково підтверджують дії виконавця, як такі, що не відповідають приписам Закону України "Про виконавче провадження".
Судова колегія звертає увагу, що скарга на неправомірні дії державного виконавця була сформована в системі «Електронний суд» 11.11.2024.
Постанова про результати перевірки законності виконавчого провадження, якою скасована постанова виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу датована 12.11.2024, постановою від 14.11.2024 відновлено спірне виконавче провадження.
Отже, доводи скаржника про відсутність предмету спору відхиляються судовою колегією, оскільки самостійне відновлення виконавчого провадження не спростовує необхідності судового контролю за виконанням судових рішень та надання оцінки судом неправомірним діям державного виконавця під час виконавчого провадження.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення скарги та визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у виконавчому провадженні № 67851083 від 10.12.2021, в результаті чого рішення суду є невиконаним.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 25.12.2024 у справі №916/1757/21.
За таких обставин, апеляційна скарга на ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.12.2024 у справі №916/1757/21 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.12.2024 у справі №916/1757/21 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.12.2024 у справі №916/1757/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 11.03.2025.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська