Справа № 285/585/25
провадження у справі №2/0285/755/25
12 березня 2025 року м. Звягель
Новоград-Волинський міськрайонний суду Житомирської області у складі судді Сташківа Т.Б. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів, -
01.02.2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, у якому просила стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на її користь коштів в розмірі 45 299 грн. 21 коп., які були стягнуті на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Бондар І.М. від 11.08.2016 року № НВХ400505.
В обґрунтування позову зазначає, що 15.03.2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивач отримала кредитні кошти на умовах, зазначених у кредитному договорі. 11.08.2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. було вчинено виконавчий напис № НВХ400505, яким запропоновано стягнути із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 15.03.2012 року в сумі 58 110 грн. 81 коп. У подальшому, 14.08.2017 року Голосіївським ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого напису нотаріуса. У порядку примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, на рахунок з обліку депозитних сум надішли грошові кошти боржника ОСОБА_1 в сумі 45 299 грн. 21 коп. Однак, рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 16.12.2024 року № 285/4588/24 вищезазначений виконавчий напис нотаріуса визнано таким, що не підлягає виконанню. Оскільки правова підстава, на якій банк набув у власність грошові кошти позивача в сумі 45 299 грн. 21 коп. - відпала, тому посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України позивач просив стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти.
Відповідач відзив на позов не подав.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 15.03.2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивач отримала кредитні кошти на умовах, зазначених у кредитному договорі (а.с. 19).
11.08.2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. було вчинено виконавчий напис № НВХ400505, яким запропоновано стягнути із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 15.03.2012 року в сумі 58 110 грн. 81 коп. У подальшому, 14.08.2017 року Голосіївським ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого напису нотаріуса.
У порядку примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, на рахунок з обліку депозитних сум надішли грошові кошти боржника ОСОБА_1 в сумі 45 299 грн. 21 коп. (а.с. 5)
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 16.12.2024 року № 285/4588/24, яке набрало законної сили, вищезазначений виконавчий напис нотаріуса визнано таким, що не підлягає виконанню (а.с. 6).
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Згідно із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Системний аналіз положень ст. ст. 11, 177, 202, ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Загальна умова частини першої ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Таким чином, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 року № 927/491/19.
Оскільки кошти були набуті банком в порядку виконання кредитного договору, укладеного між сторонами, а доказів визнання цього правочину недійним, зміни чи припинення, позивачем не надано, тому можливість застосування до вказаних правовідносин положень статті 1212 ЦК України виключається.
Отже суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Керуючись ч. 6 ст. 259, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Житомирського апеляційного суду.
Повний текст рішенні виготовлено 12.03.2025.
Суддя Т.Б. Сташків