Номер провадження: 22-ц/813/1199/25
Справа № 523/7386/21
Головуючий у першій інстанції Кремер І. О.
Доповідач Комлева О. С.
25.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Волкової Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвоката Хлєбнікова Максима Павловича, представника ОСОБА_1 та адвоката Зуєвої Ірини Іванівни, представника ОСОБА_2 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2023 року, постановленого під головуванням судді Кремер І.О., повний текст рішення суду складений 27 вересня 2023 року, у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фьодорова Євгена Анатолійовича про визнання договору купівлі - продажу недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, -
У квітні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фьодорова Є.А. про визнання договору купівлі - продажу недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, в якому просило:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10.11.2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фьодоровим Є.А., зареєстровано за реєстровим №2444 квартири АДРЕСА_1 РНМ 25881981;
- скасувати в Реєстрі права власності на нерухоме майно рішення державного реєстратора про державну реєстрацію право власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 РНМ 25881981 від 19.11.2012 року, припинивши право власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 РНМ 25881981 від 19.11.2012 року.
В обґрунтування свого позову зазначило, що 27.09.2007 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ОД14/09/2007/840-К/226, предметом якого є отримання ОСОБА_1 коштів у сумі 64038,00 дол. США, з цільовим призначенням: «придбання цінних паперів - облігації у без документарній формі випуску у кількості 6779 штук, емітованих ТОВ «Сіріус» з номінальною вартістю кожної облігації 35,55 грн., з метою фінансування будівництва житлової нерухомості, згідно договору купівлі-продажу цінних паперів №Б-469/03 від 10.09.2007 року, що укладений між ОСОБА_1 та продавцем цінних паперів ТОВ «Паралелі», та договору про участь у фінансуванні будівництва житлового будинку №2к194.6п.5с від 10.09.2007 року, що укладений між позичальником та ТОВ «Сіріус», на підставі якого за ОСОБА_1 передається об'єкт фінансування, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
В подальшому, 27.09.2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договори застави цінних паперів № ОД14/09/2007/840-З/226 від 27.09.2007 року та застави майнових прав по договору купівлі-продажу цінних паперів № ОД14/09/2007/840-З/226 від 27.09.2007 року, відповідно до яких, в якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, ОСОБА_1 передав в заставу ВАТ «КБ «Надра» майнові права.
Таким чином, внаслідок укладання договору купівлі-продажу цінних паперів та сплати за них відповідних коштів, в якості договірної вартості таких цінних паперів, що були здійснені за рахунок одержаних кредитних коштів, ОСОБА_1 вступив в інвестиційні відносини з забудовником.
Проте, боржником ОСОБА_1 в порушення вказаних вимог кредитного договору не було передано об'єкт нерухомості в іпотеку банку.
Станом на 21.07.2020 року ОСОБА_1 своїх зобов'язань, що витікають за вказаним кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим у нього наявна заборгованість у розмірі 4117764,23 грн.
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси № 2-1811/11 від 04.05.2011 року солідарно стягнуто у тому числі з боржника на ВАТ «КБ «Надра», заборгованість за договором кредиту в розмірі 77944,07 дол. США, вказане рішення набрало законної сили, але боржниками не виконується.
Як стало відомо з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, незважаючи на невиконання зобов'язань за кредитним договором, право власності на вказану квартиру було зареєстровано за боржником ОСОБА_3 та у подальшому відчужено на користь іншої особи з метою уникнення звернення на предмет інвестування. В порушення умов кредитного договору, зокрема п.2.1.3, ОСОБА_1 не повідомив Банк про факт реєстрації права власності на нерухоме майно та не уклав нотаріально оформлений договір іпотеки нерухомості, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (будівельна адреса), загальною площею 67,79 метрів квадратних, яка складається з 2-х кімнат.
Відповідно до інформації з вищевказаного реєстру ОСОБА_1 оформив право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса - АДРЕСА_4 поверх 6), на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 15.12.2008 року, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради.
10.11.2012 року на підставі договору купівлі-продажу право власності на квартиру АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Фьодоровим Є.А., зареєстровано за реєстровим №2444. Право власності було зареєстровано в Реєстрі права власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.11.2012 року РНМ 25881981.
Отже, в ході протиправних дій боржника ОСОБА_1 було перереєстровано право власності на предмет застави без згоди ПАТ КБ «Надра» з метою унеможливлення звернення стягнення на предмет застави.
21.07.2020 року ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за кредитним договором № ОД14/09/2007/840-К/226 від 27.09.2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», а також право звернення на предмета застави за договорами: застави цінних паперів №ОД14/09/2007/840-З/226 від 27.09.2007 року та застави майнових прав по договорам купівлі-продажу цінних паперів № ОД14/09/2007/840-З/226 від 27.09.2007 року, відповідно до яких, в якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, ОСОБА_1 передав в заставу ПАТ «КБ «Надра» майнові права.
Заочним рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2023 року позов ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» задоволений частково.
Визнаний недійсним договір купівлі-продажу від 10.11.2012 року житлової квартири за адресою: АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фьодоровим Є.А. за реєстровим № 2444.
У задоволенні решти позовних вимог ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
У лютому 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з заявами про перегляд заочного рішення суду, які ухвалами Суворовського районного суду м. Одеси залишені без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду, адвокат Хлєбніков М.П., представник ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить заочне рішення суду скасувати, постановити нове, яким у позові відмовити у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невірне визначення правовідносин, що склалися між сторонами, порушення норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції не була надана оцінка діям ОСОБА_2 під час укладання договору, намір ОСОБА_2 в реалізації і виконання правочину.
Суд брав до уваги та досліджував лише дії ОСОБА_1 , хоча стороною в договорі також був і відповідач ОСОБА_2 , також судом не досліджувалося питання спроможності ОСОБА_1 відповідати за свої зобов'язання перед кредитором.
Не погодившись з рішенням суду, адвокат Зуєва І.І., представник ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить заочне рішення суду скасувати, постановити нове, яким у позові відмовити, посилаючись порушення норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції не повідомляв належним чином відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи, не дослідив всебічно та об'єктивно матеріали справи, надав невірну оцінку стосункам, що склались.
Також адвокат Зуєва І.І., представник ОСОБА_2 зазначила, що позивачем пропущений строк позовної давності щодо договору купівлі-продажу квартири.
У відзивах на апеляційні скарги, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» просить залишити апеляційні скарги без задоволення, заочне рішення суду без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційних скарг, які не можуть бути підставами для його скасування, а заочне рішення суду законним та таким, що постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
В судове засідання, призначене на 25 лютого 2025 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фьодоров Є.А. не з'явився, був сповіщений належним чином (а.с. 113 зв.б., 114 т. 3).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Хлєбнікова М.П., представника ОСОБА_1 , адвоката Зуєвої І.І., представника ОСОБА_2 , адвоката Подорожнього А.С., представника ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», перевіривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 27.09.2007 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ОД14/09/2007/840-К/226, предметом якого є отримання ОСОБА_1 коштів у сумі 64038,00 дол. США, з цільовим призначенням: «придбання цінних паперів - облігації без документарній формі випуску у кількості 6779 штук, емітованих ТОВ «Сіріус» з номінальною вартістю кожної облігації 35,55 грн., з метою фінансування будівництва житлової нерухомості, згідно договору купівлі-продажу цінних паперів №Б-469/03 від 10.09.2007 року, що укладений між ОСОБА_1 та продавцем цінних паперів ТОВ «Паралелі», та договору про участь у фінансуванні будівництва житлового будинку №2к194.6п.5с від 10.09.2007 року, що укладений між позичальником та ТОВ «Сіріус», на підставі якого за ОСОБА_1 передається об'єкт фінансування, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 26-28 т. 1).
27.09.2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 були укладені договори застави цінних паперів № ОД14/09/2007/840-З/226 від 27.09.2007 року та застави майнових прав по договору купівлі-продажу цінних паперів № ОД14/09/2007/840-З/226 від 27.09.2007 року, відповідно до яких, в якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, ОСОБА_1 передав в заставу ВАТ «КБ «Надра» майнові права (а.с. 29-31 т. 1).
21.07.2020 року відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2020-05-12-000017-b від 22.05.2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» був укладений договір № GL48N718070_І_4 про відступлення прав вимоги. За умовами даного договору ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за кредитним договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) № ОД14/09/2007/840-К/226 від 27.09.2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» (найменування змінено на публічне акціонерне товариство «комерційний банк «Надра» на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства»), а також право звернення на предмета застави за договорами: застави цінних паперів №ОД14/09/2007/840-З/226 від 27.09.2007 року та застави майнових прав по договорам купівлі-продажу цінних паперів № ОД14/09/2007/840-З/226 від 27.09.2007 року, відповідно до яких, в якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, ОСОБА_1 передав в заставу ПАТ «Комерційний банк «Надра» майнові права.
Відповідно до п. 3.1 договору застави майнових прав по договору купівлі-продажу цінних паперів № ОД14/09/2007/840-З/226 від 27.09.2007 року, у випадках передбачених кредитним договором та/або цим договором, Заставодержатель набуває право звернути стягнення на предмет застави та отримати задоволення своїх прав за рахунок вартості предмету застави.
Таким чином, внаслідок укладання договору купівлі-продажу цінних паперів та сплати за них відповідних коштів, в якості договірної вартості таких цінних паперів, що були здійснені за рахунок одержаних кредитних коштів, ОСОБА_1 вступив в інвестиційні відносини із забудовником.
Відповідно до п.п.4.1,.4.2 договору про участь у фінансуванні будівництва житлового будинку №2к194.6п.5с від 10.09.2007 року визначено, що передача квартири у власність здійснюється по закінченню будівництва, прийняття об'єкта в експлуатацію та шляхом підписання акту про розрахунок або іншим способом, передбаченим інформацією про випуск облігацій, але за умови повного виконання стороною 2 (боржником) своїх зобов'язань.
Пунктом 2.1 та п.п. 2.1.3 кредитного договору № ОД14/09/2007/840-К/226 від 27.09.2007 року встановлено, що в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, інших платежів передбачених цим договором, а також можливих штрафних санкцій, позичальник укладає з банком наступний договір: протягом 3-х робочих днів, з моменту повідомлення позичальника про факт реєстрації прав власності на нерухоме майно, у порядку передбаченому законодавством, діючому на момент реєстрації, але не пізніше 30 днів з моменту здійснення операцій по списанню цінних паперів, зазначених у п. 1.2 цього договору, з рахунку, відкритому у ВАТ «Надра», з метою погашення цінних паперів в обмін на документ, що підтверджує право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, нотаріально оформлений договір іпотеки нерухомості, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 67,79 метрів квадратних, яка складається з 2-х кімнат.
Судом встановлено, що 15.12.2008 року ОСОБА_1 оформив право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса - АДРЕСА_2 ), на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 15.12.2008 року, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради (а.с. 75 т. 1).
Із вказаного свідоцтва вбачається, що таке видане на підставі договору № 2к194.6п.5с про інвестування будівництва житлового будинку від 10.09.2007 року та акту приймання-передачі об'єкта інвестування від 13.11.2008 року.
Проте, у порушення вимог пункту 2.1 та п.п. 2.1.3 кредитного договору № ОД14/09/2007/840-К/226 від 27.09.2007 року ОСОБА_1 не було виконано свого обов'язку щодо укладення протягом 3-х робочих днів, з моменту повідомлення про факт реєстрації прав власності на нерухоме майно, але не пізніше 30 днів з моменту здійснення операцій по списанню цінних паперів, зазначених у п. 1.2 цього договору, з рахунку, відкритому у ВАТ «Надра», з метою погашення цінних паперів в обмін на документ, що підтверджує право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, нотаріально оформлений договір іпотеки нерухомості, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 67,79 метрів квадратних, яка складається з 2-х кімнат.
Задовольняючи позов ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» в частині визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що дії ОСОБА_1 свідчать про його недобросовісну поведінку у вказаних кредитних правовідносинах, спрямовану на ухилення виконання умов кредитного договору № ОД14/09/2007/840-К/226 від 27.09.2007 року в частині його обов'язку щодо повідомлення кредитора про факт реєстрації права власності на нерухоме майно та передачі в іпотеку нерухомості, на яку у відповідача виникло право власності, а саме житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом укладення договору іпотеки.
Також суд виходив з того, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За змістом ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій.
Виходячи з формулювання статті 11 ЦК України, можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в статті 3 ЦК України.
Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов'язань.
Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного.
Як вбачається з матеріалів справи заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси № 2-1811/11 від 04.05.2011 року солідарно стягнуто у тому числі з ОСОБА_1 на користь ВАТ «КБ «Надра», заборгованість за кредитним договором № ОД14/09/2007/840-К/226 в розмірі 77944,07 дол. США, вказане рішення набрало законної сили (а.с. 43 т. 1).
Станом на 21.07.2020 року ОСОБА_1 своїх зобов'язань, що витікають за вказаним кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим у нього наявна заборгованість у розмірі 4117764,23 грн. Вказана обставина відповідачем ОСОБА_1 спростована не була.
У подальшому, після ухвалення рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04.05.2011 року у справі № 2-1811/11, 10.11.2012 року ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, житлову квартиру АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Фьодоровим Є.А., зареєстровано за реєстровим №2444. Право власності було зареєстровано в Реєстрі права власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.11.2012 року РНМ 25881981.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно приписів ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір, в тому числі й договір купівлі-продажу не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Боржник, який відчужує майно на підставі договору купівлі-продажу на користь іншої особи, достеменно знаючи, що він ухилився від свого обов'язку щодо передачі вказаного майна в іпотеку банку шляхом укладення Договору іпотеки, після ухвалення судом рішення про стягнення з нього заборгованість на користь банку, діє вочевидь недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на майбутнє недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору купівлі-продажу від 10.11.2012 року, зміст якого суперечить ЦК України, судом було враховано, що: 1) боржник ОСОБА_1 ухилився від свого обов'язку щодо передачі нерухомого майна, після реєстрації на таке права власності, в іпотеку банку шляхом укладення договору іпотеки; 2) після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника заборгованість за кредитним договором на користь банку, здійснив відчуження нерухомого майна, яке було придбано за кредитні кошти та мало бути передане в іпотеку банку, після оформлення на таке право власності внаслідок закінчення будівництва.
Суд дійшов вірного висновку, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення в подальшому звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов обґрунтованого висновку, що договір купівлі-продажу від 10.11.2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає визнанню судом недійсним.
Судом встановлено, що окрім порушення боржником ОСОБА_1 умов порушення вимог пункту 2.1 та п.п. 2.1.3 кредитного договору № ОД14/09/2007/840-К/226 від 27.09.2007 року, як підставу даного позову, позивач також вказує на те, що ОСОБА_1 було перереєстровано право власності на предмет застави без згоди ПАТ КБ «Надра» з метою унеможливлення звернення стягнення на предмет застави.
10.09.2007 року між ТОВ «Паралелі» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів загальною кількістю 6779 штук, номінальною вартістю 35,55 грн., загальною договірною вартістю 349931,98 грн. Згідно вказаного договору облігацією є випущений Емутентом (ТОВ «Сіріус») цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації і емітента, надає право її власнику отримати у власність 0,01 кв.м. загальної площі об'єкта нерухомості при її погашенні у відповідності до умов і строків, передбачених інформацією про випуск облігацій.
Як було вище зазначено 27.09.2007 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ОД14/09/2007/840-К/226, предметом якого є отримання ОСОБА_1 коштів у сумі 64038,00 дол. США, з цільовим призначенням: «придбання цінних паперів - облігації у без документарній формі випуску у кількості 6779 штук, емітованих ТОВ «Сіріус» з номінальною вартістю кожної облігації 35,55 грн., з метою фінансування будівництва житлової нерухомості, згідно договору купівлі-продажу цінних паперів №Б-469/03 від 10.09.2007 року, що укладений між ОСОБА_1 та продавцем цінних паперів ТОВ «Паралелі», та договору про участь у фінансуванні будівництва житлового будинку №2к194.6п.5с від 10.09.2007 року, що укладений між позичальником та ТОВ «Сіріус», на підставі якого за ОСОБА_1 передається об'єкт фінансування, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 26-28).
В подальшому, 27.09.2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договори застави цінних паперів № ОД14/09/2007/840-З/226 від 27.09.2007 року та застави майнових прав по договору купівлі-продажу цінних паперів № ОД14/09/2007/840-З/226 від 27.09.2007 року, відповідно до яких, в якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, ОСОБА_1 передав в заставу ПАТ «КБ «Надра» майнові права (а.с. 29-31 т. 1).
Таким чином, предметом договору вказаних договорів застави були саме цінні папери, а не об'єкт нерухомого майна.
Згідно приписів ст. 194 ЦК України цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» облігація - це цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником коштів, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує обов'язок емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом або рішенням про емісію (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом або рішенням про емісію (для державних облігацій України - умовами їх розміщення).
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» облігації залежно від способу їх погашення можуть бути звичайними або цільовими. Цільові облігації - це облігації, погашення яких здійснюється шляхом передачі товарів та/або надання послуг, та/або виконання робіт відповідно до вимог, встановлених проспектом (рішенням про емісію, а для державних облігацій України - умовами їх розміщення), а у випадках та порядку, передбачених проспектом (рішенням про емісію, а для державних облігацій України - умовами їх розміщення), - шляхом сплати коштів власнику таких облігацій. Особливості емісії цільових облігацій встановлюються статтею 13 цього Закону.
Та, за приписами ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» емісію цільових корпоративних облігацій, погашення яких здійснюється шляхом передачі об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, може здійснювати юридична особа, яка є замовником будівництва об'єкта. Умовою погашення таких цільових корпоративних облігацій є укладення нотаріального договору між емітентом та власником цільових корпоративних облігацій, погашення яких здійснюється шляхом передачі об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, про резервування (бронювання) об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Особливості укладення такого договору щодо об'єктів (частини об'єкта) житлового будівництва, право на виконання будівельних робіт щодо якого набуто після набрання чинності Законом України «Про гарантування речових прав на об'єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому», визначаються зазначеним законом.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 п.4 договору № 2к194.6п.5с про участь у фінансуванні будівництва житлового будинку від 10.09.2007 року об'єкт фінансування передається у власність сторони 2 тільки за умов повного виконання стороною 2, передбачених цим договором та інформацією про випуск облігацій сторони 2. Передача об'єкту фінансування в рахунок погашення облігацій у власність сторони 2 здійснюється після закінчення будівництва, прийняття житлового будинку в експлуатацію та оформлюється сторонами шляхом підписання акту про розрахунок, або іншим способом, передбаченим інформацією про випуск облігацій.
Згідно п.п. 5.1.1, 5.1.2 п. 5 договору № 2к194.6п.5с про участь у фінансуванні будівництва житлового будинку від 10.09.2007 року, сторона 1 зобов'язується забезпечити завершення будівництва, а також прийняття житлового будинку та його складових частин в експлуатацію у І-му квартирі 2008 року. На умовах, передбачених цим договором та інформацією про випуск облігацій, здійснити погашення відповідного пакету облігацій шляхом передачі стороні 2 об'єкту фінансування.
З огляду на вищевикладене, судом зазначено про те, що з моменту передачі ОСОБА_1 об'єкту будівництва відбулося погашення цінних паперів (облігацій).
Таким чином, на момент укладення договору купівлі-продажу 10.11.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житлової квартиру АДРЕСА_1 , був відсутній предмет застави згідно договорів застави цінних паперів № ОД14/09/2007/840-З/226 від 27.09.2007 року та застави майнових прав по договору купівлі-продажу цінних паперів № ОД14/09/2007/840-З/226 від 27.09.2007 року, оскільки облігації (цінні папери) були погашенні після передачі об'єкта нерухомості ОСОБА_1 .
Саме тому, пунктом 2.1 та п.п. 2.1.3 кредитного договору № ОД14/09/2007/840-К/226 від 27.09.2007 року було передбачено обов'язок боржника ОСОБА_1 укласти протягом 3-х робочих днів, з моменту повідомлення про факт реєстрації прав власності на нерухоме майно, але не пізніше 30 днів з моменту здійснення операцій по списанню цінних паперів, зазначених у п. 1.2 цього договору, з рахунку, відкритому у ВАТ «Надра», з метою погашення цінних паперів в обмін на документ, що підтверджує право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, нотаріально оформлений договір іпотеки нерухомості, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 67,79 метрів квадратних, яка складається з 2-х кімнат.
Суд першої інстанції обґрунтовано не погодився із твердження позивача в частині порушення відповідачем ОСОБА_1 вимог застави з огляду на вище викладені обставини.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.11.2012 року житлової квартири за адресою: АДРЕСА_3 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фьодоровим Є.А. за реєстровим № 2444.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги адвоката Хлєбнікова М.П., представника ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції не була надана оцінка діям ОСОБА_2 під час укладання договору, намір ОСОБА_2 в реалізації і виконання правочину, та суд брав до уваги та досліджував лише дії ОСОБА_1 , колегія суддів залишає без задоволення, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу 10.11.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житлової квартиру АДРЕСА_1 , набуло чинності судове рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по кредитному договору.
Крім того як вбачається з матеріалів справи, саме боржник ОСОБА_1 ухилився від свого обов'язку щодо передачі нерухомого майна, після реєстрації на таке права власності, в іпотеку банку шляхом укладення договору іпотеки, а після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника заборгованість за кредитним договором на користь банку, здійснив відчуження нерухомого майна, яке було придбано за кредитні кошти та мало бути передане в іпотеку банку, після оформлення на таке право власності внаслідок закінчення будівництва
Доводи апеляційної скарги адвоката Зуєвої І.І., представника ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції не повідомляв належним чином відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ОСОБА_2 повідомлявся судом про призначені судові засідання неодноразово (а.с. 88-89, 131, 128, 141, 147, 151-153, 156, 167, 204 т. 1, а.с. 155, 168, 172, 189, 228 т. 2).
Доводи про те, що позивачем пропущений строк позовної давності щодо договору купівлі-продажу квартири, колегія суддів вважає такими, що задоволенню не підлягають, за таких підстав.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За змістом положень статті 267 ЦК України заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам процесуального законодавства.
У пунктах 71-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) зроблено висновок, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Отже, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала про можливість вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування строку позовної давності, який не міг скористатись правом на подання цієї заяви до суду першої інстанції у зв'язку неповідомленням належним чином про розгляд справи та ухваленням у справі заочного рішення.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що справа перебувала в провадженні суду першої інстанції з квітня 2021 року по 31 серпня 2023 року, за цей час відповідач ОСОБА_2 неодноразово повідомлявся про розгляд справи, а також 16.08.2021 року приймав участь у судовому засіданні, що підтверджується протоколом (а.с. 132 т. 1).
Таким чином, відповідач ОСОБА_2 до ухвалення рішення судом першої інстанції, не заявив про застосування позовної давності, скориставшись своїми процесуальними правами на власний розсуд, тому апеляційний суд не має підстав для вирішення відповідної заяви відповідача, поданої на стадії апеляційного перегляду справи.
Одночасно, колегія суддів з урахуванням встановлених обставин вважає зазначити наступне.
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17).
Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21, від 22 листопада 2023 року в справі № 128/1878/20).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 757/52379/21-ц (провадження № 61-3339св24).
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційних скаргах, відсутні.
Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційних скарг зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянтів із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційних скарг також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційних скарг є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційні скарги і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Хлєбнікова Максима Павловича, представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу адвоката Зуєвої Ірини Іванівни, представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 13 березня 2025 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська
______________________________________ С.М. Сегеда