Номер провадження: 22-ц/813/555/25
Справа № 522/17711/22
Головуючий у першій інстанції Павлик І.А.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
04.03.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Погорєлової С.О., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ярошенко Анастасії Іванівни на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 червня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав,
У грудні 2022 року позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 09.10.2015 року під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у шлюбі, який розірвано рішенням Приморського районного суду від 15.02.2017, у них народилася дитина - ОСОБА_4 (актовий запис про народження № 11323 від 05.11.2015, складений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Одеського міського управління юстиції). Наразі дитина проживає разом із матір'ю, відповідач жодним чином не опікується та не відвідує дитину, не турбується про матеріальне, моральне та фізичне виховання його доньки, питаннями освіти та здоров'я не цікавиться, матеріально не утримує, тим самим свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками. Дитина батька не знає та не пам'ятає. Позивач позбавлена можливості зареєструвати місце проживання дитини, вивезти її за кордон, у зв'язку з наявністю у відповідача батьківських прав. Київською районною адміністрацією Одеської міської ради було надано висновок від 21.12.2022, згідно якого є доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відносно його малолітньої дитини - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Ярошенко Анастасія Іванівна подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ухвалою Одеського апеляційного суду, постановленою протокольно в судовому засіданні 04.03.2025 року зі згоди присутньої в судовому засіданні представника позивача адвоката Ярошенко А. І., уточнено анкетні дані (прізвище) відповідача, який, як встановлено під час розгляду справи в апеляційному порядку з відповіді органів РАЦС, змінив після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 своє прізвище з « ОСОБА_5 » на дошлюбне - « ОСОБА_6 » та своє ім'я « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_7 ».
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи за зареєстрованим місцем свого проживання, відповідач ОСОБА_8 в судове засідання, призначене на 04.03.2025 року на 15:30 год. не з'явився, причини не явки не повідомив, заяв про розгляд справи в режимі відеоконференції та про відкладення розгляду справи з викладенням відповідних обґрунтувань не подавав.
Від третьої особи - Органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради надійшла заява про розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 без присутності в судовому засіданні представника органу опіки та піклування та підтримання висновку органу опіки та піклування від 21.12.2022 року про доцільність позбавлення батька дитини ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав.
Присутня в судовому засіданні 04.03.2025 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Ярошенко А.І. не заперечувала проти розгляду справи за фактичної явки учасників в судове засідання.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки явка учасників до апеляційного суду не є обов'язковою, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників, які відсутні в судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
Крім того, слід звернути увагу, що справа перебуває на розгляді в судах з грудня 2022 року, а в апеляційному суді з серпня 2023 року, тобто з перевищенням строків передбачених ст.ст. 210, 371 ЦПК України.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання.
Відповідно до ч.1,2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у позові ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що:
- в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази винної поведінки відповідача, як батька, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, які б свідчили про його умисне ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо доньки ОСОБА_4 . Нездійснення матеріального забезпечення дитини батьком не може свідчити про свідоме ухилення ним від виконання батьківських обов'язків;
- висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав не є достатнім доказом, який беззаперечно підтверджує наявність підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав за відсутності інших належних доказів
Також суд врахував, що позивач зазначила, що їй не відомо місце проживання відповідача після розірвання шлюбу. Суд, припускаючи, що відповідач може проживати зі своїми батьками поцікавився їх місцем проживання. На запитання суду про місце проживання баби та діда дитини зі сторони відповідача, позивач повідомила, що вона з ними не знайома та не знає де вони проживають. Зазначене, на думку суду, враховуючи, що позивач перебувала у шлюбі з відповідачем, може свідчити про обмеження у праві спілкування відповідача з дитиною саме з боку позивача.
Колегія суддів з такими висновками суду не погоджується.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:
- ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_4 (свідоцтво про народження від 05.11.2015, серія НОМЕР_1 , видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 11323);
- В графі мати та батько дитини вказано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;
- 15.02.2017 рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/19479/16-ц, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано;
- згідно з висновком органу опіки та піклування КРА ОМР щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 від 21.12.2022 року № 1312/01-11, є доцільним позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав у відношенні малолітньої дитини ОСОБА_4 . У вказаному висновку зазначено, що батько дитини - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на фізичний розвиток малолітньої тощо, всі зазначені вище фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як винну поведінку батька та свідоме нехтування ним своїх батьківських обов'язків. Мати дитини разом з дочкою, у зв'язку з оголошенням в Україні воєнного стану виїхали на проживання до Іспанії, батько запрошувався до служби у справах дітей за останньою відомою адресою його місця проживання та шляхом розміщення оголошення в газеті «Одеські вісті», проте до служби не з'явився. Відповідно до інформації адміністрації курсів підготовки дітей до школи від 05.10.2021 № 7 батько дитини у її вихованні участі не приймає, до навчального закладу жодного разу не з'являвся. Відповідно до інформації адміністрації КНП «Дитяча міська поліклініка № 6» Департаменту охорони здоров'я ОМР від 18.10.2021 № 01-03/559, малолітня ОСОБА_4 перебуває на відповідному медичному обліку. Декларація на медичне обслуговування підписана матір'ю. Поліклініку дитина відвідує в супроводі матері. В ході проведення засідання комісії з питань захисту прав дітей КРА ОМР від 10.11.2022 року з'ясовано, що малолітня ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) свого батька не знає та не пам'ятає. Вказана інформація також зазначена під час проведення акту бесіди уповноваженими особами територіального відділу Служби у справах дітей ОМР у Київському районі від 26.01.2022 року з малолітньою у присутності та зі згоди її матері.
Крім того під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції отримано відомості від:
1. Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області про те, що у квітні та травні 2023 року страхові внески за ОСОБА_8 , як працівника сплачувало ТОВ «Коснтруктінвест» м. Київ. При цьому РНОКПП НОМЕР_2 , який був присвоєний ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 тепер рахується за ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
2. Київського відділу ДРАЦС у м. Одесі про те, що відомості про реєстрацію шлюбів ОСОБА_10 з 01.03.2017 року до 23.04.2023 року по відсутні;
3. ТОВ «Коснтруктінвест» м. Київ про те, що ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 працював в даному підприємстві у 2022- 2023 роках паспорт № НОМЕР_3 виданий 14.06.2019 року, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
4. Державної прикордонної служби України про відсутність відомостей про перетинання державного кордону України ОСОБА_11 з 01.01.2022 року до 19.06.2024 року;
ІНФОРМАЦІЯ_3 від 30.07.2024 року про те, що ОСОБА_8 РНОКПП НОМЕР_2 має статус військовозобов'язаного і рахується за ІНФОРМАЦІЯ_4 . Інформація щодо призову громадянина ОСОБА_8 на військову службу під час мобілізації відсутня.
У рішенні Приморського районного суду м. Одеси у справі від 15.02.2017 року у справі № 522/19479/16-ц про розірвання шлюбу зазначено, що дошлюбне прізвище ОСОБА_3 - ОСОБА_6 .
Як вже зазначалось паспорт ОСОБА_8 , реквізити якого повідомило ТОВ «Коснтруктінвест» м. Київ, в якому працював ОСОБА_8 у 2022-2023 роках виданий останньому 14.06.2019 року, тобто після розірвання шлюбу між сторонами, про що позивач дізналась вже під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Дані обставини стали підставою для уточнення Одеським апеляційним судом зі згоди представника позивача анкетних даних відповідача в частині зміненого прізвища з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ».
Колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частина першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції про права дитини права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених норм права дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
З матеріалів справи вбачається, що малолітня дитина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 з народження та перебуває на її утриманні і вихованні.
Позивач стверджує, що батько дитини пішов із сім'ї коли дитині було 8 місяців від народження і після того, як дитині виповнився 1 рік, вона подала до суду позов про розірвання шлюбу. ОСОБА_3 був обізнаний про розгляд судом позову про розірвання шлюбу і до суду не з'явився, рішення про розірвання шлюбу не оскаржував, спроб примиритися та відновити сім'ю не здійснював, дитиною ніколи не цікавився навіть і тоді коли проживав з позивачем однією сім'єю, що стало однією з причин ініціювання питання про розірвання шлюбу.
Дитина не пам'ятає свого батька, який покинув її у 8-ми місячному віці і ніколи не сприйняв жодної спроби зустрітися з дитиною, побачити її або її почути ані через спробу зробити це через контакт з матір'ю дитини, ані через його родичів (батьків), які також взагалі не цікавились своєю онукою і не знайомі з нею, ані через органи опіки та піклування ані через звернення до суду;
В матеріалах справи наявний висновок органу опіки та піклування Київської районної адміністрації ОМР щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 від 21.12.2022 року № 1312/01-11, в якому зазначено, що батько дитини - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на фізичний розвиток малолітньої тощо, всі зазначені вище фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як винну поведінку батька та свідоме нехтування ним своїх батьківських обов'язків, у зв'язку з чим визнано доцільним позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У письмовому зверненні до Одеського апеляційного суду голова органу опіки та піклування підтримав висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заслухана в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Ярошенко А.І. повідомила, що мати дитини кілька років, як створила нову сім'ю і її обранець взяв на себе функції батька дитини, яка і сприймає його своїм батьком, а біологічний батько жодного разу не цікавився своєю дочкою і не приймав участь у її вихованні та утриманні і по суті для неї сторонньою чужою та незнайомою людиною.
Відповідно до довідки приватного закладу «Приватна початкова школа «Гармонія дитинства» від 27.02.2025 року ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 навчається в 3-А класі даного учбового закладу
Відповідно до характеристики ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка надана приватним закладом «Приватна початкова школа «Гармонія дитинства» 27.02.2025 року вказано, що дитина на уроках активно працює, виявляє старанність у навчанні, співпрацює з іншими дітьми, дотримує правил поведінки під час уроку, бере відповідальність за свої дії, має охайний вигляд, забезпечена всім необхідним шкільним приладдям та речами, які необхідні для навчання у школі. Вихованням займається мати ОСОБА_1 , батько дівчинки ОСОБА_3 , участь у її вихованні не бере, до навчального закладу жодного разу не з'являвся.
Відповідно до частин шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Не погоджуючись з висновком органу опіки та піклування Київської районної адміністрації ОМР від 21.12.2022 року № 1312/01-11 про доцільність позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції вказав, що зі змісту висновку та тих обставин, які зазначені у висновку не вбачається винної поведінки батька дитини.
Проте колегія суддів звертає увагу, що після того, як батько дитини залишив сім'ю коли дитині було 8 місяців з народження, жодної спроби налагодити будь-який зв'язок з дочкою не намагався ані шляхом звернення до органу опіки та піклування ані шляхом звернення до суду.
Більше того, після припинення будь-якого контакту з колишньою дружиною та з дочкою, відповідач повернув себе його дошлюбне прізвище та отримав новий паспорт, про що позивачці стало відомо вже під час перегляду справи в апеляційному порядку і надходженні на запити апеляційного суду відповідної інформації про дану обставину.
При цьому відповідач, як вбачається з отриманої інформації весь час перебуває в Україні і не був призваний у ряди Збройних Сил України по мобілізації при оголошенні воєнного стану.
Таким чином неповнолітня дитина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 з проживає з матір'ю без батька, якого в свідомому віці не бачила і не пам'ятає та не знає.
Натомість після створення матір'ю малолітньої ОСОБА_9 нової сім'ї з іншим чоловіком, останній взяв на себе функцію батька дитини по відношенню до малолітньої ОСОБА_9 , яка його фактично і сприймає в якості її батька.
Дані обставини, які стверджувались позивачкою і не спростовані відповідачем або встановленими у справі обставинами, апеляційним судом вважаються прийнятними.
Між тим цим обставинам суд першої інстанції належної оцінки не надав і заснував свій висновок про відмову у позбавленні батьківських прав на припущенні, що відповідач може проживати зі своїми батьками, а позивач повідомила, що не знайома з батьками відповідача, з яким фактично прожила разом близько одного року, і не знає де вони мешкають, що може свідчити про обмеження у праві спілкування відповідача з дитиною саме з боку позивача.
Проте, у справі відсутні будь-які докази, що відповідач або його батьки не звертались до компетентних органів в тому числі і до суду про усунення перешкод у спілкуванні з дочкою та внучкою відповідно, а суд таких обставин не встановив.
Разом з тим той факт, що відповідач після припинення контактів з колишньою дружиною та дочкою змінив прізвище на дошлюбне, отримав новий паспорт і маючи зареєстроване місце проживання на протязі 2022-2023 роках (під час воєнного стану) працював у товаристві, яке зареєстроване у місті Києві, не залишав межі України та не проходив службу в лавах Збройних Сил України, не звертався до компетентних органів та до суду з приводу усунення йому перешкод у спілкуванні з дочкою, свідчить що відповідач мав реальну можливість брати участь у житті своєї дочки, спілкуватись з нею, приймати участь в її вихованні, розвитку та її утриманні, проте не лише не виявляв до цього справжнього інтересу, а й свідомо ухилявся від контактів з дочкою.
За майже 10 років життя дочки байдужа поведінка відповідача по відношенню до дочки залишилась незмінною, внаслідок чого дочка не набула будь-якого ментального і душевного родинного зв'язку з відповідачем, який фактично є для малолітньої ОСОБА_9 сторонньою та незнайомою людиною, а в якості батька ОСОБА_4 сприймає нового чоловіка своєї матері.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, колегія суддів розцінює як ухилення від виховання дитини, оскільки такі дії батька, реально не цікавиться життям дитини, не утримує її, не виховує, не спілкується з огляду на тривалість (фактично з народження) є винними і свідомими та приходить до висновку про наявність підстав для позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_12 відносно його малолітньої дочки ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Тому з урахуванням інтересів дитини в силу її віку, норм чинного законодавства, колегія суддів вважає доведеними обставини ухилення батька від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, що дає підстави позбавити його батьківських прав з підстав, передбачених ст. 164 СК України.
При цьому колегія суддів виходячи з наведеного не встановила обставин, які свідчили б про зміну поведінки батька дитини в контексті припинення нехтування батьківськими обов'язками по відношенню до своєї до або ж принаймні спроби зміни такої поведінки по відношенню до дитини.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За положеннями вищевказаних норм суди мають належним чином обґрунтовувати свої рішення. Аналогічна позиція підтримується і практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 року, де зазначено про те, що Європейський Суд встановив порушення ст. 6 Конвенції, у тому числі через те, що національні суди не дали відповідь на аргументи заявниці стосовно правдивості показів свідків та дійсності документів, хоча ці докази були визначальними для рішення по справі.
Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За правилами ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, якими обґрунтовані заявлені вимоги, мали місце, позовні вимоги є доведеними, та підлягають задоволенню.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідач може бути поновлений у своїх батьківських правах відповідно до положень ст.169 СК України за умови зміни його поведінки та обставин, що були підставою для позбавлення його батьківських прав.
У зв'язку з тим, що при вирішенні даного спору суд неповно з'ясував обставини справи та дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в частині вимог про позбавлення батьківських прав.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ярошенко Анастасії Іванівни - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 червня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ), батьківських прав відносно його малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний тест постанови складений: 12.03.2025 року.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: С.О. Погорєлова
Є.С. Сєвєрова