Номер провадження: 22-ц/813/1132/25
Справа № 521/17460/23
Головуючий у першій інстанції Васильків О.В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
04.03.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Погорєлової С.О., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна казначейська служба Україна про стягнення моральної шкоди, -
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна казначейська служба Україна про стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначив, що 23.06.2022 року співробітниками поліції був складений протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 293610, відносно позивача ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КпАП України.
Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 12.09.2022 року провадження у справі було закрито за відсутністю події і складу правопорушення. За наслідками службового розслідування, ініційованого на підставі скарги ОСОБА_1 від 10.10.2022 року, службові особи СП ВП №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області, в тому числі капітан поліції Д.Попряга, були притягнуті до дисциплінарної відповідальності. На думку позивача зазначені події безумовно спричинили йому моральні страждання, а тому позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є цілком ґрунтовними.
ОСОБА_1 зазначив, що після складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення позивач дуже засмутився, його моральний стан став пригнічений, з'явилося сильне душевне хвилювання, моральне переживання та емоційне напруження. Позивач почав нервувати, з'явився певний дискомфорт, емоційно-нервове збудження, відчуття несправедливості, що викликало стрес та негативно вплинуло на стан здоров'я. Також перед призначеною датою судового засідання з розгляду адміністративного протоколу, вже за декілька днів настало надмірне психологічне хвилювання, яке спричинило безсоння, погіршення апетиту. Це спричинило появу негативних психоемоційних змін та зумовило необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів для відновлення попереднього стану.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив:
- визнати дії Старшого ДОП СП ВП №1 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області капітана поліції Попряги Дмитра Степановича незаконними, такими, що порушують особисті немайнові права, у незаконному складанні відносно позивача 23.06.2022 року адміністративного протоколу Серії ВАВ №293610:
- стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в загальному розмірі 50 000 грн
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18 січня 2024 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання дій незаконними - закрито.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна казначейська служба Україна про стягнення моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 15-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 грн
Не погоджуючись з таким рішенням суду, Головне управління Національної поліції в Одеській області звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Апеляційну скаргу мотивована тим, що безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державної казначейської служби України. Отже, при розгляді справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органів державної влади, співвідповідачами є відповідні органи Державної казначейської служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів. Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 26 липня 2018 року у справі № 907/769/17 , від 02 вересня 2019 року у справі № 576/1648/16 та від 10 лютого 2023 р. у справі № 260/576/19. Фактично ігноруючи вказані правові висновки суд першої інстанції стягнув грошові кошти безпосередньо з ГУНП в Одеській області. До того ж, не вимагається наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Разом з тим, сума моральної шкоди позивача суттєво завищена та жодним чином не підтверджена належними, достатніми та допустимими доказами, через що є лише оціночним судженням. Сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. За таких обставин з огляду на вищевказане, наявність умов визначених у пункті 1 (щодо статті 1167 ЦК України) та у пункті 2 у межах розгляду даної цивільної справи має довести позивач.
Від ОСОБА_1 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, вимоги, викладені в ній, не відповідають чинному законодавству, а тому підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 04.03.2025 року на 16:00 год. ГУНП в Одеській обл. та Державна казначейська служба Україна явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, про причини неявки суду не повідомили, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявили та заяв про відкладення судового засідання не подавали.
Присутній у судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечував проти розгляду справи за фактичною явкою сторін.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 04.03.2025 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з ГУНП в Одеській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу складенням адміністративного протоколу, викликами до відділу поліції, наявністю адміністративної справи щодо нього було спричинено моральну шкоду. При цьому суд врахував, що з дати складання протоколу про адміністративне правопорушення до ухвалення судом постанови про закриття справи пройшло майже два місяці і весь цей час позивач відчував душевне хвилювання, моральне переживання та емоційне напруження. Проте визначений позивачем розмір відшкодування суд вважав завищеним та не підтвердженим будь-якими належними та допустимими доказами.
Колегія суддів не може погодитися з усіма такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 17.06.2022 року співробітниками ГУНП в Одеській області складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, відповідно до якого 17.06.2022 року о 18 годині 10 хвилин, за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 вчинив конфлікт з тещею ОСОБА_2 , в ході якого ображав та штовхнув, чим заподіяв насилля психологічного характеру (а. с. 12).
Постановою судді Малиновського районного суду м. Одеси від 12.09.2022 року провадження у справі №521/9450/22 відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, закрито відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а. с. 13).
У зазначеній постанові судом встановлено, що будь-яких достатніх та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями здійснив відносно ОСОБА_2 домашнє насильство, та що від цих дій у останньої виникли побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинено емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди його психічному здоров'ю. Працівниками поліції у свою чергу не встановлено та не зазначено, які саме дії фізичного чи психологічного характеру необхідно визнати як домашнє насильство.
Також у постанові вказано, що суд не є стороною обвинувачення, а співробітники поліції не зібрали та не забезпечили надання до суду відповідних доказів винуватості особи.
Відповідно до листа начальника Управління головної інспекції ГУНП в Одеській області від 03.12.2022 року №55/Т-349 дисциплінарною комісією ГУНП в Одеській області проведено службове розслідування за фактом можливих порушень службової дисципліни старшим дільничним офіцером поліції сектору превенції відділу поліції №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області капітаном поліції ОСОБА_3 . За результатами даного службового розслідування в діянні окремих посадових осіб ГУНП в Одеській області встановлено дисциплінарний проступок. За скоєння даного дисциплінарного проступку до капітана поліції ОСОБА_4 , лейтенанта поліції ОСОБА_5 , підполковника поліції ОСОБА_6 , старшого лейтенанта поліції ОСОБА_7 , майора поліції ОСОБА_8 та підполковника поліції ОСОБА_9 застосовано дисциплінарне стягнення, у порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 №2337-VIII (а. с. 16).
Із Висновку службового розслідування за фактом відомостей, висвітлених у зверненні ОСОБА_1 , встановлено, що відомості, які стали підставою для призначення вказаного службового розслідування, знайшли своє часткове підтвердження, у зв'язку з чим до капітана поліції ОСОБА_10 , лейтенанта поліції ОСОБА_11 , підполковника поліції ОСОБА_12 , старшого лейтенанта поліції ОСОБА_13 , майора поліції ОСОБА_14 та підполковника поліції ОСОБА_15 застосовано дисциплінарне стягнення, у порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 №2337-VIII (а. с. 98-115).
Колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо відшкодування моральної шкоди заподіяної діями працівників поліції при розгляді справ про адміністративне правопорушення.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
У постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).
Протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов'язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов'язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом ст. ст. 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.
Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою (постанова від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18 та постанова від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22).
Невідповідність протоколу вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, або складання неповноважною особою може мати наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Отже, відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення (близький за змістом висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16).
Відсутність у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, висновків суду про невідповідність (суперечність) дій працівників патрульної поліції вимогам закону при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не перешкоджає зверненню особи до суду з вимогами про відшкодування шкоди за очевидно протиправні чи навіть свавільні дії поліцейських.
У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб'єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача (таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22).
При вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов'язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.
У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.
Саме дії, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (ст. 11 ЦК України).
Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що будь-які протиправні дії щодо позивача не вчинялись, оскільки здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке в подальшому було закрито, не свідчить про незаконні дії посадової особи, яка ініціювала та здійснювала вказане провадження. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищих посадових осіб органу державної влади, з огляду на таке.
Як вже зазначалося, позивач обґрунтовує завдання йому шкоди незаконністю та протиправністю дій співробітників Відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції вирішив спір виходячи з того, що наявні в матеріалах справи докази про притягнення службових осіб СП ВП №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області до дисциплінарної відповідальності в повній мірі підтверджують протиправність поведінки особи, яка завдала моральну шкоду, наявність моральної шкоди та причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вини особи, яка завдала моральної шкоди, і узгоджується з положеннями цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом ст. ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Так, зі змісту постанови судді Малиновського районного суду м. Одеси від 12.09.2022 року у справі про адміністративне правопорушення №521/9450/22 вбачається, що підставою для закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за відсутності в його діях складу вказаного правопорушення стало те, що у справі не зібрано достатньої кількості доказів, які б указували на доведеність дії фізичного чи психологічного характеру, що інкримінуються як домашнє насильство.
Крім того, у вказаній постанові судді зазначено, що перевірити факти викладені в протоколі, за наявними доказами не можливо. В тому числі не можливо встановити осіб, які були безпосередніми учасниками такого конфлікту. Забезпечення явки таких осіб до суду поліцією здійснено не було. Навіть за формою матеріали справи про адміністративне правопорушення не створюють у судді переконання здійснення всіх необхідних заходів поліцією, які направлені на виявлення та припинення правопорушення, а головне на доказування такого порушення в суді, за допомогою доказів, які підлягають розумній верифікації. Суд не є стороною обвинувачення, а співробітники поліції не зібрали та не забезпечили надання до суду відповідних доказів винуватості особи.
Разом з тим, матеріали справи містять висновок службового розслідування, ініційованого на підставі скарги ОСОБА_1 від 10.10.2022 року, за порушення вимог п. 2, 13 частини третьої статті 1, пункту 7 частини першої статті 3 розділу I Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України № 3337-VIII, пунктів 1, 2 статі 18 Закону України «Про Національну поліцію», частини першої статі 256 та статі 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, абзаців першого та другого пункту 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09,11.2016 року № 1179, абзацу шостого пункту 9 розділу II Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 року № 1376, що виразилося у неналежному складанні протоколу про адміністративні правопорушення серії ВАВ № 293610 відносно ОСОБА_1 за вчинення правопорушення передбаченого ст. 173-2 КУпАП та зборі доказів по цій справі, що призвело до її закриття за пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП. До службової особи СП ВП №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області капітана поліції Попряги Д.С. було застосовано дисциплінарне стягнення, у порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 №2337-VIII.
Колегія суддів з огляду на викладені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду зазначає, що у спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених статтею 1174 ЦК України, а тому обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення або наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб'єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.
Слід звернути увагу, що факт притягнення службових осіб СП ВП №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області, в тому числі капітан поліції ОСОБА_10 до дисциплінарної відповідальності, безумовно свідчить про протиправність чи свавільність дій працівників патрульної поліції, які склали протокол про наявність у діях позивача ознак складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, що встановлено при службовому розслідуванні безпосереднім керівництвом ГУНП в Одеській області.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukrai№e).
Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров'я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.
З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.
Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром морального відшкодування, який підлягає стягненню на користь позивача, оскільки при визначенні розміру моральної шкоди судом першої інстанції враховано, що позивач дійсно зазнав моральних страждань, оскільки був змушений докладати додаткових зусиль задля відновлення свого порушеного права, зокрема, неодноразово звертатися до поліції та суду. Так, у зв'язку із зазначеними обставинами, позивач постійно переживав стрес, що вплинуло на стан здоров'я позивача, оскільки необхідність доведення своєї правоти заважали позивачу зосереджуватися на своєму здоров'ї. Наведені обставини спричинили позивачу душевні страждання, хвилювання, незручності та викликали необхідність докладати додаткових зусиль для організації життя.
Судом першої інстанції при визначенні розміру морального відшкодування враховано вимоги пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого судам роз'яснено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Наведеними вище обставинами спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що сума стягнутої судом моральної шкоди є непропорційною моральним стражданням позивача, оскільки при визначенні розміру компенсації моральної шкоди у сумі 5 000 грн суд виходив із загальних засад розумності, справедливості, пропорційності, врахував тривалість судового розгляду адміністративної справи, необхідність зміни нормального життєвого стану, докладання додаткових зусиль та витрачання часу для доведеності своєї невинуватості.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення на користь ОСОБА_1 коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 грн, однак помилково стягнув такі кошти з ГУНП в Одеській області, з огляду на таке.
За частиною другою статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву "Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад", у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.
З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу.
Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц, від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21.
Так зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 зазначено, що помилковим є розмежування судами першої та апеляційної інстанцій відповідальності держави як боржника у деліктних правовідносинах і відповідальності органу державної влади, який у відносинах із позивачем міг спричинити завдання останньому шкоди. Органи державної влади, зокрема Державної казначейської служби України, є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами.
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.
Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц, від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною в справі певний орган.
У даному випадку завдання шкоди обумовлено діями, рішеннями посадових осіб патрульної поліції, відтак, саме цей орган державної влади є представником держави у виниклих цивільних відносинах.
Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і в спорі щодо прострочення виконання обов'язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави в спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц).
Таким чином, колегія суддів зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції про необхідність стягнення коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди безпосередньо з рахунків ГУ НП в Одеській області, та звертає увагу на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21).
Так, у вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21).
З урахуванням вищевикладеного та застосовуючи висновки Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що належним відповідачем у справі такої категорії є держава у особі її уповноваженого органу, а відшкодування шкоди при її наявності проводиться за рахунок Державного бюджету України.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині органу з якого підлягає стягненню моральна шкода на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року - змінити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000 гривень.
В іншій частині рішення - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 12.03.2025 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: С.О. Погорєлова
Є.С. Сєвєрова