12 березня 2025 року Справа № 280/442/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
20 січня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - третя особа), в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №156050025950 від 10.12.2024 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити з 04.12.2024 року ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до страхового та спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період навчання з 01.09.1982 по 03.06.1985 роки та періоди роботи з 01.08.1985 по 01.11.1994, з 01.11.1994 по 20.01.1998, з 04.07.2000 по 04.08.2000, з 01.11.2000 по 01.03.2001, з 15.03.2003 по 30.09.2003, з 01.03.2005 по 30.03.2012, з 10.04.2012 по 30.08.2013, з 29.11.2013 по 01.11.2014, з 02.11.2014 по 08.11.2024 роки.
Ухвалою суду від 27.01.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 04.12.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач зазначає, що причиною для відмови у призначенні пенсії послугувало те, що ОСОБА_1 має спеціальний стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років 8 років 6 місяців 20 днів станом на 11.10.2017 року, в той час як відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» спеціальний стаж для призначення пенсії за вислугу років повинен складати 26 років 6 місяців, а загальний страховий стаж складає 28 років 10 місяців 12 днів. Позивач вважає такі висновки безпідставними, оскільки загальний страховий стаж та спеціальний стаж позивача складає 32 роки 3 місяці 13 днів, а не як стверджує відповідач, що загальний страховий стаж позивача складає 28 років 10 місяців 12 днів, а спеціальний стаж 8 років 6 місяців 20 днів. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просила задовольнити позовні вимоги.
Відповідач та третя особа проти задоволення позовних вимог заперечили. В обґрунтування заперечень зазначено, що з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 право виходу на пенсію за вислугу років незалежно від віку мають медичні працівники, які набули вислугу років на відповідних посадах, станом на: 01.04.2015 - не менше 25 років; 31.12.2015 - не менше 25 років 6 місяців; 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців. Зазначено, що розглянувши заяву та надані документи, за принципом екстериторіальності, відповідачем було встановлено наступне: вік позивача - 57 років 11 місяців 7 днів, страховий стаж становить 28 років 10 місяців 12 днів, стаж за вислугою років станом на 11.10.2017 складає 8 років 6 місяців 20 днів. За доданими до заяви про призначення пенсії документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1985: з 01.08.1985 по 01.11.1994 роки оскільки в записі про звільнення відсутня посада, підпис та ПІБ відповідальної особи та запис не завірено печаткою установи; з 01.11.1994 по 02.01.1997 роки оскільки звільнення з роботи позивача - відсутні; з 04.07.2000 по 04.08.2001 роки оскільки відсутня назва підприємства куди позивача було працевлаштовано. Стаж зараховано частково згідно даних реєстру застрахованих осіб. До спеціального стажу не зараховано періоди роботи: з 01.11.2000 по 01.03.2001 та з 01.03.2005 по 04.10.2007, оскільки не зазначено структурний підрозділ де працювала позивач. Зазначено, що оскільки ОСОБА_1 не має необхідного спеціального стажу 26 років 6місяців, тому відсутні законні підстави для призначення пенсії відповідно до п.2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058 з урахуванням вимог п.«е» ст.55 Закону №1788. З урахуванням викладеного у відзиві та поясненнях, представники відповідача та третьої особи просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 04.12.2024 ОСОБА_1 звернулася до територіального органу ПФУ з заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 10.12.2024 №156050025950, яке прийняте за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у задоволенні заяви та призначенні пенсії через недостатність необхідного страхового стажу.
Також, у зазначеному рішенні вказано про те, що страховий стаж позивача становить 28 років 10 місяців 12 днів, стаж за вислугою років станом на 11.10.2017 складає 8 років 6 місяців 20 днів.
Крім того, органом ПФУ за доданими до заяви про призначення пенсії документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1985:
з 01.08.1985 по 01.11.1994, оскільки в записі про звільнення відсутня посада, підпис та ПІБ відповідальної особи та запис не завірено печаткою установи;
з 01.11.1994 по 02.01.1997 роки оскільки звільнення з роботи позивача - відсутні;
з 04.07.2000 по 04.08.2001 роки оскільки відсутня назва підприємства куди позивача було працевлаштовано. Стаж зараховано частково згідно даних реєстру застрахованих осіб.
До спеціального стажу незараховано періоди роботи: з 01.11.2000 по 01.03.2001 та з 01.03.2005 по 04.10.2007, оскільки не зазначено структурний підрозділ де працювала позивач.
В оскаржуваному рішенні також було зазначено, що для правильного визначення спеціального стажу, необхідно надати уточнюючу довідку за період роботи з 01.09.2000 по 08.10.2000, з 01.09.2001 по 23.12.2001, з 01.08.2002 по 12.10.2002, з 01.09.2013 по 31.10.2013 роки щодо посади та структурного підрозділу в якому працювала заявниця, оскільки періоди роботи відсутні в трудовій книжці. Також необхідно долучити довідку про реорганізацію підприємства.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до положень статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі - Перелік №909) затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Розділом «Охорона здоров'я» «Аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії» зазначеного в Переліку №909 визначені посади, які зараховуються до спеціального стажу, та визначають право на пенсію за вислугу років, зокрема: фармацевти, асистенти фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборанти.
Визначення поняття «заклад охорони здоров'я» міститься у статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» №2108-XII від 19.11.1992 (далі - Закон №2108), згідно з якою це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 №385 «Про затвердження переліку закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я» (далі - Перелік №385) затверджено Перелік провізорських посад у закладах охорони здоров'я. Згідно із цим переліком, до провізорських посад належать посади керівників фармацевтичних (аптечних) закладів та їхні заступники, зокрема завідувач, директор, начальник.
Пунктом 3 Переліку №385 затверджені фармацевтичні (аптечні) заклади, до яких віднесені: аптека, аптечна база (склад), база (склад) медичної техніки, база спеціального медичного постачання (центральна, республіканська, обласна), контрольно-аналітична лабораторія, лабораторія з аналізу якості лікарських засобів, магазин (медичної техніки, медичної оптики).
Водночас, відповідно до пункту 16 пояснень до цього Переліку №385 аптека - заклад охорони здоров'я, основним завданням якого є забезпечення населення, закладів охорони здоров'я, підприємств, установ і організацій лікарськими засобами і виробами медичного призначення.
Відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 , судом встановлено, що позивач працювала:
з 01.09.1982 по 03.06.1985 навчалася в Житомирському фармацевтичному училищі та отримала кваліфікацію фармацевт;
з 01.08.1985 по 01.11.1994 займала посаду фармацевта аптеки;
з 01.11.1994 по 20.01.1998 займала посаду завідуючої аптеки «Фармацея» (у вказаний період відбувалися зміни в організаційній формі підприємства, що вбачається з записів трудової книжки № записів 5, 6, 7);
з 04.07.2000 по 04.08.2000 займала посаду фармацевта Аптеки №4;
з 01.11.2000 по 01.03.2001 займала посаду фармацевта ТОВ «Полімед»;
з 15.03.2003 по 30.09.2003 займала посаду фармацевта аптеки «АІР»;
з 01.03.2005 по 30.03.2012 займала посаду фармацевта та завідуючої аптечним пунктом (назва аптеки змінювалася, про що зроблено відповідні записи);
з 10.04.2012 по 30.08.2013 займала посаду провізора ТОВ «Аптека Гаєвського»;
з 29.11.2013 по 01.11.2014 займала посаду фармацевта аптеки № 14 (запис у трудовій книжці п/н 29, 30);
з 02.11.2014 по 08.11.2024 займала посаду провізора та фармацевта ПП «АКС».
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній .
Відповідно до пункту 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.(п.20 Порядку).
Суд зазначає, що записи трудової НОМЕР_1 від 01.08.1985 позивача містять повну та достатню інформацію про періоди трудової діяльності позивача, які надають можливість віднести такі періоди, як до загального, так і до спеціального трудового стажу.
Посилання відповідача на наявні недоліки у заповненні трудової книжки суд відхиляє, оскільки такі не перешкоджають можливості перевірити та підтвердити страховий та спеціальний стаж позивачки.
Більш того, суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність та негативні наслідки за порушення роботодавцем формальних вимог встановлених для оформлення записів трудової книжки.
Також, Відповідно до п. «д» ч.3 ст.56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відтак, оскільки позивач в період з 01.09.1982 по 03.06.1985 роки навчалася в Житомирському фармацевтичному училищі, то в силу приписів п.«д» ч.3 ст.56 Закону №1788-XII, наведений період навчання підлягає зарахуванню до його спеціального страхового стажу.
Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Касаційного адміністративного суду від 18.06.2020 року у справі №676/3013/17, від 24.12.2019 року у справі №442/4963/17.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач має достатньої, як загального так і спеціального стажу, для призначення пенсії за вислугу років, а тому відмова у призначенні пенсії є протиправною.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Оскільки відповідачем не доведено правомірності прийнятого рішення, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №156050025950 від 10.12.2024 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити з 04.12.2024 ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до страхового та спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період навчання з 01.09.1982 по 03.06.1985 роки та періоди роботи з 01.08.1985 по 01.11.1994, з 01.11.1994 по 20.01.1998, з 04.07.2000 по 04.08.2000, з 01.11.2000 по 01.03.2001, з 15.03.2003 по 30.09.2003, з 01.03.2005 по 30.03.2012, з 10.04.2012 по 30.08.2013, з 29.11.2013 по 01.11.2014, з 02.11.2014 по 08.11.2024 роки.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Новікова