11 березня 2025 року Справа № 280/11780/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.11.2024 № 084050020212 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до частини 1 статті 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 17.10.2024, із зарахуванням до загального стажу роботи періоду з 16.10.1986 по 02.11.1995 та виплатити заборгованість з пенсійної виплати починаючи з 17.10.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 17 жовтня 2024 року набула право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058. Загальний стаж роботи складає 33 роки 5 місяців 28 днів. 15.11.2024 позивач звернулась до ГУ ПФУ в Запорізькій області (в електронному Пенсійному фонді) із заявою про призначення пенсії за віком. До заяви було надано весь необхідний пакет документів для призначення пенсії, зокрема, трудову книжку колгоспника серія НОМЕР_1 . Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області №084050020212 від 21.11.2024 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком з посиланням на те, що страховий стаж позивача складає 24 роки 5 місяців 12 днів, при цьому відповідач 1, відповідно до розрахунку, взгалі не зарахував до стажу роботи період з 16.10.1986 по 02.11.1995, згідно із трудової книжки колгоспника серія НОМЕР_1 . Про даний період у своєму рішенні відповідач не надає ніяких обґрунтувань, щодо не зарахування. З діями відповідача 1 щодо відмови в призначенні пенсії за віком позивач не згодна, вважає відмову протиправною та такою, що порушує її гарантоване Конституцією та Законами України право на отримання пенсії. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 23 грудня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області докази по справі, а саме засвідчені належним чином документи на підставі яких було прийнято рішення від 21.11.2024 № 084050020212, документи які були подані разом із заявою про призначення пенсії за віком.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у поданому до суду письмовому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень посилається на те, що 17.10.2024 позивач звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону № 1058. Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 21.11.2024 № 084050020212 позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ч.1 ст. 26 Закону № 1058 в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Цим рішенням встановлено, що страховий стаж позивача становить 24 роки 5 місяців 12 днів, що є недостатнім для призначення пенсії у 60 років. Отже, оскільки у позивача відсутній встановлений законодавством страховий стаж, то відповідачем було винесено рішення про відмову у призначенні пенсії. Зазначено, що згідно вимог діючого законодавства, період роботи у колгоспах підтверджується відповідними документами (трудова книжка колгоспника, архівні довідки), із зазначенням встановленого колгоспом річного мінімуму трудової участі, результатів його виконання тощо. До страхового стажу не зараховано роботи період з 16.10.1986 по 01.11.1995 згідно із трудовою книжко колгоспника серії НОМЕР_1 у зв'язку з відсутністю належних повноважень в підтвердженні цих обставин. Трудова книжка колгоспника ОСОБА_1 , а саме розділ про трудову участь у громадському господарстві оформлена неналежним чином, записи з 16.10.1986 по 01.11.1995 роки містять печатки колгоспу «Перемога», КСП «Перемога»; довідка про реорганізацію відсутня. З врахуванням викладеного період роботи позивачки в колгоспі «Перемога» з 16.10.1986 по 01.11.1995 правомірно не зараховано до страхового стажу, оскільки відсутня інформація (довідка) про фактично відпрацьовані вихододні та про встановлений мінімум трудової участі у колгоспі, довідка про реорганізацію колгоспу «Перемога» в КСП «Перемога». Такої довідки надано не було. Чинним законодавством передбачено можливість підтвердження спірних періодів роботи у разі відсутності відповідних записів або неправильних чи неточних записів у трудовій книжці, проте, жодних допустимих доказів, передбачених Порядком № 637, до заяви до заяви про призначення пенсії від 17.10.2024 позивачем надано не було. Зазначено, що позивач, у разі відсутності документів про стаж роботи з причин, зазначених в абзацах першому та другому пункту 18 Порядку № 637, має можливість згідно зазначених норм права на підтвердження стажу показаннями свідків. Крім того зазначено, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Просить суд відмовити в задоволені позовних вимог.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у поданому до суду письмовому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень посилається на те, що за результатом розгляду заяви позивача від 15.11.2024, наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж позивача склав 24 роки 05 місяців 12 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. З огляду на зазначене, ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення про відмову від 21.11.2024 № 084050020212 в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 рік. Зазначено, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі). Відповідно до трудової книжки від 20.10.1986 серії НОМЕР_1 до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 16.10.1986 по 01.11.1995 в колгоспі «Перемога» Горностаївського району Херсонської області, оскільки в протоколі на звільнення - номер та дата дописано несвоєчасно та іншими чорнилами, відсутні в повному обсязі відомості про відпрацьовані вихододні та встановлений мінімум трудової участі у громадському господарстві. Отже, відомості про трудову діяльність особи повинні бути внесені до трудової книжки акуратно та розбірливо, оскільки від якості заповнення трудової книжки та внесення усіх необхідних записів, що стосуються трудової діяльності особи, залежить можливість підтвердження наявного страхового стажу такої особи для призначення пенсії, за відсутності інших документів, зокрема архівних довідок про періоди роботи такої особи. Відтак, ГУ ПФУ в Донецькій області правомірно прийнято рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії від 21.11.2024 № 084050020212 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 рік. Просить суд відмовити в задоволені позовних вимог.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом установлені наступні обставини.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15 листопада 2024 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У відповідності до Порядку 22-1 підрозділом, відповідальним за розгляд заяви позивача від 15.11.2024 та винесення відповідного рішення було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.11.2024 № 084050020212 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до рішення від 21.11.2024 № 084050020212, пенсійний вік відповідно до частини 1 статті 26 Закону України №1058 становить 60 років. Вік заявниці - 60 років. Необхідний страховий стаж відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058 становить 31 рік. Страховий стаж особи становить - 24 роки 5 місяців 12 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви - до страхового стажу зараховано всі періоди роботи згідно наданих документів.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення відмовити позивачу в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 31 рік.
Судом установлено, що відповідно до розрахунку стажу позивача (форма РС-право), ГУ ПФУ в Донецькій області не зараховано до її стажу роботи період з 16.10.1986 по 01.11.1995 відповідно до трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 20.10.1986.
У відзиві на позовну заяву ГУ ПФУ в Донецькій області зазначено, що відповідно до трудової книжки від 20.10.1986 серії НОМЕР_1 до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 16.10.1986 по 01.11.1995 в колгоспі «Перемога» Горностаївського району Херсонської області, оскільки в протоколі на звільнення - номер та дата дописано несвоєчасно та іншими чорнилами, відсутні в повному обсязі відомості про відпрацьовані вихододні та встановлений мінімум трудової участі у громадському господарстві.
Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який набув чинності 01 січня 2004 року.
Положеннями пункту 1 частини першої статті 8 Закон №1058-IV встановлено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону України № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Отже необхідною умовою для призначення пенсії за віком є наявність страхового стажу, що є спірним у даній справі.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (абзац перший частини другої статті 24 Закону № 1058-ІV).
Абзацом другим частини четвертої статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України №1058-ІV набрав чинності 01.01.2004. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ.
Слід зазначити, що Закон України № 1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно з пунктом «а» статті 3 Закону України № 1788-XII право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно з вимогами частин 1, 2 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення'до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Зазначені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
Отже для зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі визначено певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
Відповідно до статті 62 Закону України № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі -Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за № 310 (далі Положення №310).
Відповідно до пунктів 1, 2 Положень №310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Положень №310).
Згідно з пунктом 6 Положень №310, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 8 Положень №310, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Отже, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).
Як установлено судом, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 16.10.1986 по 01.11.1995 в колгоспі «Перемога» Горностаївського району Херсонської області, оскільки в протоколі на звільнення - номер та дата дописано несвоєчасно та іншими чорнилами, відсутні в повному обсязі відомості про відпрацьовані вихододні та встановлений мінімум трудової участі у громадському господарстві.
Судом установлено, що відповідно до записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 20.10.1986:
16.10.1986 позивач прийнята в члени колгоспу «Перемога» Горностаївського району Херсонської області (протокол №12 від 20.10.1986);
01.11.1995 звільнена з членів колгоспу «Перемога» Горностаївського району Херсонської області у зв'язку з поданою заявою (за власним бажанням) (протокол №9 від 01.11.1995).
Разом з тим суд звертає увагу, що на сторінках 18-19 трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 20.10.1986 про трудову участь позивача у громадському господарстві, зокрема, зазначені відроблені трудодні та встановлені мінімуми трудоднів у період з 1986 по 1995, а саме:
за 1986 рік: 54 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 50;
за 1987 рік: 282 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 238;
за 1988 рік: 280 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 238;
за 1989 рік: 277 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 238;
за 1990 рік: 264 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 238;
за 1991 рік: 286 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 238;
за 1992 рік: 262 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 238;
за 1993 рік: 274 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 238;
за 1994 рік: 280 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 238;
за 1995 рік: 298 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 238.
Вказана трудова книжки колгоспника наявна в управлінні Пенсійного фонду України, та надана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, на виконання вимог ухвали суду від 23.12.2024 як подані позивачем додатки до заяви про призначення пенсії.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що з наданих позивачем документів можна встановити встановлений мінімум трудової участі та кількість відпрацьованих вихододнів позивача за період роботи з 16.10.1986 по 01.11.1995.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача за спірний період містять неправдиві або недостовірні відомості.
Суд звертає увагу на те, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 під час розгляду справи в аналогічних правовідносинах № 754/14898/15-а, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Також, суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Дана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 06.04.2022 у справі № 607/7638/17.
Відповідно до положень частини 3 статті 44 Закону № 1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Суд наголошує, що у разі, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірного періоду було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було.
Відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про ризначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав усі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача.
Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Щодо твердження відповідача 1 про те, що в протоколі на звільнення номер та дата дописано несвоєчасно та іншими чорнилами, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог пункту 13 Основних положень відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правилами трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Як вказувалося вище, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів (пункт 1 Основних Положень).
Отже, основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжна, а довідки слугують, як додаткове підтвердження стажу роботи, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи. Недолік оформлення трудової книжки колгоспника, а саме відсутність даних про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні, не є таким, з якого неможливо встановити факт роботи позивача на відповідних посадах у відповідний спірний період часу. Відсутність інших документів на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним трудового стажу.
Стосовно твердження про те, що трудова книжка колгоспника позивача, а саме розділ про трудову участь у громадському господарстві оформлена неналежним чином, записи з 16.10.1986 по 01.11.1995 містять печатки колгоспу «Перемога», КСП «Перемога»; довідка про реорганізацію відсутня.
З цього приводу суд зазначає, що обов'язок щодо повноти та правильності внесення до трудової книжки даних покладено на роботодавця, тобто на підприємство, де працювала позивач.
Доказів визнання недостовірними записів у трудових книжках щодо даних періодів роботи відповідачами суду не надано.
Отже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Така правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.
Тому оскільки відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, не зазначення в трудовій книжці відомостей щодо реорганізації підприємства не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача. При цьому суд вважає такий недолік виключно формальним, що ніяким чином не впливає на можливість встановлення трудового стажу позивача.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення такої.
Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Згідно з п. 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Отже, необхідність подання інших уточнюючих довідок, в тому числі про реорганізацію підприємства, може бути зумовлено виключно необхідністю підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 21 березня 2019 року у справі №227/4564/16-а.
Суд також звертає увагу відповідачів на те, що вони, як уповноважені на призначення пенсії органи, можуть самостійно звертатися до підприємств з метою здійснення перевірки поданих заявником відомостей, достовірність яких ставиться під сумнів. Однак матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем 1 дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження трудового стажу позивача за спірні періоди роботи, як і відсутні докази на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача є хибними.
Отже, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач протягом періоду з 16.10.1986 по 01.11.1995 не працювала в колгоспі "Перемога" Горностаївського району Херсонської області або не виконувала без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві.
Враховуючи відомості що містяться у трудовій книжці колгоспника позивача, суд вважає, що періоди з 16.10.1986 по 01.11.1995 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є необґрунтованими, як наслідок рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.11.2024 №084050020212 є протиправним та таким, що не відповідає критеріям визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, дотримання яких перевіряє адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, внаслідок чого підлягає скасуванню.
З урахуванням спірного періоду, страховий стаж позивача складає більше 31 року табуде достатнім для призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши докази по справі в їх сукупності за правилами статей 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах відповідачем було порушено права позивача.
При цьому, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З огляду на установлені обставини справи, наведені норми законодавства, вимоги позивача, суд дійшов до висновку, що належним способом захисту, необхідним для поновлення порушеного прав позивача, є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.11.2024 №084050020212 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період її роботи 16.10.1986 по 01.11.1995, у зв'язку з чим призначити їй пенсію за віком з 17.10.2024.
Разом з цим, відповідно до пункту 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Тобто, в даному випадку повноваження щодо призначенняпенсії позивачу були делеговані Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області, проте обов'язок виплати пенсії залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м.Слов'янськ, площа Соборна, буд.3, код ЄДРПОУ 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.11.2024 № 084050020212 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період її роботи 16.10.1986 по 01.11.1995, у зв'язку з чим призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 17.10.2024 відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова