м. Вінниця
12 березня 2025 р. Справа № 120/1435/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовній вимоги мотивовані протиправністю рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом №6 від 21.01.2025, про відмову в наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу.
Ухвалою від 04.02.2025 відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Ухвалою від 07.02.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем відзив на позовну заяву подано не було.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на викладене, на думку суду, наявні підстави для вирішення даної справи за наявними у ній матеріалами.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
17.01.2025 позивач через Центр адміністративних послуг "Прозорий офіс" звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" як особі, яка здійснює догляд за своєю матір'ю з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_2 .
Як зазначається у позові, до поданої заяви позивачем долучено наступні документи: копію паспорта громадянина України; копію військово-облікового документа; копію документа що підтверджує родинні зв'язки особи, яка зайнята доглядом (свідоцтво про народження); довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією за формою затвердженою МОЗ; копію пенсійного посвідчення; копію повного витягу про народження з ДРАЦС від 07.01.2025 та інформацію з ДРАЦС від 15.03.2024; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 від 13.05.2024; копію довідки від 13.01.2025 року ОСББ «Велика родина 240»; нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_4 від 13.01.2025; копію пенсійного посвідчення ОСОБА_4 від 03.10.2023; копію свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 18.07.2008 року та III НОМЕР_2 від 10.12.1990; копію свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_3 від 09.01.2024.
За результатами розгляду поданих документів позивачу надіслано повідомлення від 21.01.2025 № 362/602, у якому вказано, що протоколом від 21 січня 2025 року №6 Комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомлено, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.
В якості причин відмови вказано на відсутність документів, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати особу з інвалідністю І та ІІ групи, відповідно до Додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період".
Також конкретизовано, що згідно з ч. 1 ст. 76 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу (абз. 1 ч. 2 ст. 76 Сімейного кодексу України).
Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_3 , актовий запис від 09.01.2024 №5, а інвалідність ОСОБА_5 встановлена з 25.12.2023, тобто до дня розірвання шлюбу.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, який наразі триває.
Також Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 оголошено загальну мобілізацію.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлено Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).
Згідно зі статтею 1 Закону № 3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону № 3543-XII визначені категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Перелік необхідних документів, які підтверджують право на відстрочку військовозобов'язаного, передбачено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560.
Так, для підтвердження права на відстрочку за пунктом 13 частиною 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", військовозобов'язані подають наступні документи:
- для батьків військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;
- для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про народження);
- для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
За обставин цієї справи судом з'ясовано, що позивач звернувся до відповідача з заявою про надання йому відстрочки від призову під час мобілізації з причин того, що він має матір з інвалідністю ІІ групи, яка знаходиться на утриманні позивача.
До заяви позивач долучив всі необхідні документи для підтвердження наведених обставин.
Спірним рішенням позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову під час мобілізації, у зв'язку відсутністю документів, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати особу з інвалідністю І чи ІІ групи.
Оцінюючи спірне рішення суд зазначає, що відповідно до п. 59, 60 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць регулює Закон України "Про Єдиний державний реєстр призовників військовозобов'язаних та резервістів".
Згідно із ч. 8 ст. 5 вказаного вище Закону, органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників військовозобов'язаних та резервістів", до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру відомості, зокрема, персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
До персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать, зокрема, відомості про батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та інших представників, а також дітей (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження) - виключно за згодою призовника, військовозобов'язаного, резервіста (ст. 7 Закону).
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників військовозобов'язаних та резервістів", актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
В даному випадку суд зауважує, що ані Законом № 3543-XII, ані Порядком № 560 не передбачено перелік документів, які має подати особа, яка має намір реалізувати своє право на отримання відстрочки, для підтвердження неможливості інших осіб, які не є військовозобов'язаними та які зобов'язані за законом утримувати особу з інвалідністю І та ІІ групи.
Разом із тим відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності таких осіб.
Судом також не встановлено наявності інших невійськовозобов'язаних осіб, які б могли утримувати матір позивача.
Виходячи з вищевказаних норм Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів", інформацію, яку не надав позивач, відповідач як суб'єкт владних повноважень повинен перевірити за необхідності від уповноважених органів та з реєстрів, до яких має доступ в електронному вигляді, чого напевно зроблено не було.
Зі змісту повідомлення відповідача слідує, що Комісія з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовила у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації фактично із тих причин, що утримання матері позивача має здійснювати її колишній чоловік - ОСОБА_4 .
Про існування інших зауважень щодо наданих позивачем документів, відповідачем не зазначено.
Проте, на переконання суду, зазначені доводи відповідача є необґрунтованими, з огляду на наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що батьками позивача є ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .
Відповідно до довідки до акту медико-соціальною експертною комісією Серії 12 АГГ №685424, ОСОБА_6 має ІІ групу інвалідності (загальне захворювання). Група інвалідності встановлена безтерміново. Висновок про умови та характер праці містить застереження щодо помірного (значного) фізичного, динамічного і статичного навантаження, шкідливі умови праці.
При цьому, дійсно, ОСОБА_6 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , з яким відповідний шлюб було розірвано 09.01.2024, що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 09.01.2024.
Правовідносини щодо прав та обов'язків подружжя з утримання регулюються главою 9 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Так, згідно положень ч. ч. 2-4 ст. 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.
Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується ст. 76 СК України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності.
Частинами 1 і 3 ст. 80 СК України передбачено, що аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.
Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, зокрема:
- перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу - якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу;
- непрацездатність одного з подружжя;
- потреба в матеріальній допомозі;
- нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення.
Таким чином, право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена доходом у розмірі прожиткового мінімуму.
Разом з тим, за відсутності рішення суду про присудження аліментів колишньому чоловіку матері позивача, відсутні підстави вважати, що у колишнього чоловіка виник обов'язок утримувати останню, а тому доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що у главі 9 СК України, яка регулює правовідносини щодо прав та обов'язків подружжя, йдеться саме про право особи на утримання після розірвання шлюбу, яке має бути встановлене судом, а не обов'язком.
Натомість, згідно статті 201 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Окрім того, із копії паспорта ОСОБА_4 вбачається, що він уже досягнув пенсійного віку.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Із наведеного слідує, що ОСОБА_4 є непрацездатною особою, адже досягнув пенсійного віку.
Враховуючи вищевикладене, саме на позивача, як сина, покладено обов'язок утримувати матір з інвалідністю, а не на колишнього чоловіка, який до того ж є непрацездатною особою.
Отже, відповідач відмовивши позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд доходить висновку про протиправність рішення Комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом від 21.01.2025 №6 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Щодо вимоги зобов'язального характеру то суд враховує, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд зважає на статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), якою передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
З врахуванням приписів статті 2 КАС України, процесуальні засоби відновлення порушеного права мають бути гнучкими та ефективними, забезпечувати поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Таким чином завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд приймаючи рішення, не перебирає на себе повноважень суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення спірного питання за встановлених судом обставин.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб'єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника.
Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Виходячи із обставин цієї справи, на переконання суду належним способом захисту буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених в цьому судовому рішенні.
Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та ключовим обставинам справи, суд доходить до переконання, що адміністративний позов необхідно задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом Комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_1 №6 від 21 січня 2025 року, в частині відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Зобов'язати Комісію з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, вказаних у цьому рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати пов'язані з оплатою судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )
Повний текст рішення складено 12.03.2025.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна