печерський районний суд міста києва
Справа № 757/35726/20-ц
пр. 2-1309/25
05 лютого 2025 року Печерський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Соколова О.М.,
при секретарі судових засідань Проскурні А.Г.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 757/35726/20-ц за позовом ОСОБА_1 до Київського національного університету технологій та дизайну, третя особа: Міністерство освіти і науки України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, -
У серпні 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Київського національного університету технологій та дизайну, третя особа: Міністерство освіти і науки України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог позивач просив суд визнати протиправним і скасувати наказ Київського національного університету технологій та дизайну № 36 від 27.02.2020 року «Про зміни у штатному розписі університету на 2020 рік» та наказ Київського національного університету технологій та дизайну № 66 від 24.03.2020 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ». Зобов'язати Київський національний університет технологій та дизайну звернутись до робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України за місцем знаходження із заявою-розрахунком, що містить інформацію про нараховані ОСОБА_1 суми матеріального забезпечення за їх видами згідно листка непрацездатності АДШ № 300504, виданий 28.02.2020, листка непрацездатності АДШ № 300897 виданий 26.03.2020, листка непрацездатності АДШ № 300957 виданий 09.04.2020, листка непрацездатності АДШ №301189 виданий 04.05.2020, листка непрацездатності АДШ № 301433 виданий 22.05.2020, листка непрацездатності АДШ № 883618 виданий 01.06.2020, листка непрацездатності АДШ № 301549 виданий 09.06.2020. Зобов'язати Київський національний університет технологій та дизайну виплатити ОСОБА_1 середній заробіток з 30.06.2020 року по день фактичного розрахунку. Стягнути з Київського національного університету технологій та дизайну на користь ОСОБА_1 100 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди. Стягнути з Київського національного університету технологій та дизайну на користь ОСОБА_1 судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) вказав, що з 01.07.2013 року позивач згідно Наказу № 272 о.с. займав посаду проректора з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв'язків в Київському національному університеті технологій та дизайну (далі - відповідач, КНУТД) за контрактом, про що зроблений запис до трудової книжки № 32. Наказом № 36 від 27.02.2020 року Про зміни у штатному розписі університету на 2020 рік, виведено із штатного розпису університету та скорочено посаду проректора з науково-педагогічної та міжнародної діяльності - 1 шт. одиницю.
Вказує, що наказ підлягає скасуванню, оскільки була порушена процедура прийняття рішення щодо скорочення посади. Позивача не було повідомлено за 2 місяці про заплановане скорочення посади та не запропоновано вакантну посаду. Позивача скоротили під час перебування його у стані тимчасової непрацездатності.
Згідно наказу № 163 о.с від 30.06.2020, ОСОБА_1 було звільнено з посади проректора з 30.06.2020 у зв'язку із закінченням терміну дії контракту п.2 ст. 36 КЗпП України, про що було здійснено запис в трудову книжку № 34 від 30.06.2020. Із зазначеним наказом Позивач ознайомився 01.07.2020.
Таким чином, наказ про звільнення № 163 о.с від 30.06.2020 фактично суперечить оскаржуваному наказу № 36 від 27.02.2020 року Про зміни у штатному розписі університету на 2020 рік, у зв'язку із чим останній підлягає скасуванню.
Окрім вищезазначеного наказу, під час тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , КНУТД було розпочату службову перевірку по виявленню можливих порушень за час - перебування ОСОБА_1 на посаді проректора з науково-педагогічної та міжнародної діяльності. За результатами зазначеної перевірки було складено Акт від 09.03.2020, що підлягає скасуванню з наступних підстав.
Комісія КНУТД при розгляді порушень аналізувала обов'язки ОСОБА_1 на посаді проректора з науково-педагогічної та міжнародної діяльності, що підтверджується п. 6 Акту від 09.03.2020, згідно якого: «З метою попередження повторних порушень з боку ОСОБА_1 рекомендувати Голові Вченої ради ОСОБА_2 винести на розгляд питання щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог контракту».
Відповідачем було порушено всі права Позивача як особи, стосовно якої проводиться службове розслідування.
Перебуваючи на лікарняному, 26.05.2020 ОСОБА_1 отримав лист № 02-21/820 від 19.05.2020 від КНУТД про те, що згідно Наказу КНУТД від 24.03.2020 № 26 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності: оголошено догану на посаді професора кафедри прикладної механіки та машин.
Зазначений наказ є протиправним та підлягає скасуванню з наступних підстав.
По-перше, догану ОСОБА_1 було оголошено як професору кафедри прикладної механіки та машин, а службове розслідування проводилось щодо виконання трудових обов'язків на посаді проректора з науково-педагогічної та міжнародної діяльності. По-друге, оскаржуваним наказом не наведено конкретних обґрунтованих підстав, за які позивачу винесено догану. По-третє, ОСОБА_1 був позбавлений можливості надати пояснення.
Окрім того, з позивачем не було проведено розрахунок в день звільнення. Вважає, що зазначений факт є грубим порушенням законодавства про працю.
Враховуючи вищезазначені чисельні порушення, позивач вказує, що має право на відшкодування моральної шкоди.
На підставі викладеного просив задовольнити позов.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.08.2020 року відкрито провадження у цивільній справі № 757/35726/20-ц та призначено підготовче судове засідання.
27.10.2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає позовні вимоги та вказує, що позивач намагається поєднати вчинені відповідачем дії, як цілеспрямовану компанію для його звільнення. Однак усі прийняті Відповідачем рішення є незалежними один від одного. Прийняття рішення про скорочення штату університету, проведення перевірки, звільнення позивача у зв'язку із закінченням контракту, не передача необґрунтовано продовжених та оформлених з порушеннями листків непрацездатності позивача до Фонду соціального страхування є діями відповідача, які вчинені в межах Закону, з метою реалізації управлінських повноважень.
Рішення про скорочення штатного розпису не може впливати на права та інтереси позивача, оскільки це передбачене Законом України «Про вищу освіту» право університету.
Рішення про проведення перевірки та притягнення позивача до дисциплінарного стягнення були прийняті в наслідок виявлення невиконання позивачем своїх службових обов'язків.
Звільнення позивача у зв'язку із закінченням контракту було здійснено, оскільки жодна із сторін не виявила бажання продовжувати трудовий контракт між позивачем та відповідачем.
Листки тимчасової непрацездатності не передавалися відповідачем до Фонду соціального страхування для страхових виплат, оскільки були оформлені з порушенням норм законодавства, та не підлягали виконанню.
Таким чином всі дії були вчинені відповідачем відповідно до законодавства, та з метою захисту законних інтересів відповідача, як роботодавця, та жодним чином не порушують права позивача.
Просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
29.10.2020 року на адрес суду від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі.
30.11.2020 року на адресу суду від представника позивача надійшли заперечення проти заяви про закриття провадження.
30.11.2020 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.
30.11.2020 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
15.12.2020 року на адресу суду від представника третьої особи надійшли пояснення, зі змісту яких вбачається , що третя особа заперечує щодо задоволення в повному обсязі
04.03.2021 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
09.06.2021 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
25.11.2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів по справі.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.08.2022 року занесеною до протоколу судового засідання прийнято до спільного розгляду заяву про уточнення позовних вимог.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.08.2022 року занесеною до протоколу судового засідання відмовлено представнику позивача у задоволенні клопотання про витребування доказів, оскільки відповідачем надані документи.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.08.2022 року занесеною до протоколу судового засідання відмовлено представнику відповідача у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.08.2022 року занесеною до протоколу судового засідання відмовлено представнику позивача у задоволенні заяви про залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.08.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
20.04.2023 року на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.
У судове засідання позивач та представник позивача не з'явилися, про місце день і час розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки не повідомили.
Від представника відповідача на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача, просила відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явивася, про час та місце розгляду справи третя особа повідомлялася належним чином, разом з тим, в матеріалах справи міститься клопотання від представника третьої особи про розгляд справи у відсутність представника Міністерства.
Суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні «Чірікоста і Віола проти Італії», у якому визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання.
Згідно з ч. 1 ст. 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З урахуванням тривалого перебування справи у суді, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність учасників на підставі наявних в ній доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, у порядку загального позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і має право звернутися до суду за захистом свого права та інтересу у визначений ч. 2 ст. 16 ЦК України спосіб.
Так, матеріалами справи встановлено, що з 01.07.2013 року ОСОБА_1 згідно Наказу № 272 о.с. займав посаду проректора з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв'язків в Київському національному університеті технологій та дизайну за контрактом, про що зроблений запис до трудової книжки № 32.
3 18.11.2016 року посада проректора з науково-педагогічної роботи та міжнародних зав'язків перейменована на посаду проректора з науково-педагогічної та міжнародної діяльності.
Окрім того, ОСОБА_1 виконував обов'язки ректора Київського національного університету технологій та дизайну з 08.11.2018 року по 07.02.2020 року, згідно Наказів Міністерства освіти і науки № 471-к від 06.11.2018 року, № 65-к від 07.02.2019 року, № 197-к від 06.05.2019 року, № 399-к від 01.08.2019 року, № 522-к від 07.11.2019 року.
Згідно Структури КНУТД, затвердженої ректором від 21.09.2017 року, до Керівництва КНУТД входять: Ректор, Перший проректор, Проректор з наукової та інноваційної діяльності, Проректор з освітньої діяльності, Проректор з науково-педагогічної та міжнародної діяльності, Проректор за навчально-виробничих питань та розвитку.
Наказом № 36 від 27.02.2020 року Про зміни у штатному розписі університету на 2020 рік, виведено із штатного розпису університету та скорочено посаду проректора з науково-педагогічної та міжнародної діяльності - 1 шт. одиницю.
У позовній заяві позивач зазначає, що наказ № 36 від 27.02.2020 року про зміни у штатному розписі університету на 2020 рік, (далі - Наказ № 36 від 27.02.2020 року) яким було виведено зі штатного розпису університету та скорочено посаду проректора з науково-педагогічної та міжнародної діяльності прийнятий з порушенням процедури.
На підтвердження протиправності вищевказаного наказу, позивач посилається на п. 5 ч. 2 ст. 32 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що при зменшенні чисельності осіб, які навчаються за кожною освітньою програмою, у межах 20 відсотків чисельності, визначеної на початок навчання за цією програмою, штатна чисельність науково-педагогічних працівників не скорочується.
Пункт 5 ч. 2 ст. 32 Закону України «Про вищу освіту» передбачає, що заклади вищої освіти мають право формувати та затверджувати власний штатний розпис відповідно до законодавства.
Відповідно до п. 2 ч. З ст. 34 Закону України «Про вищу освіту» керівник закладу вищої освіти в межах наданих йому повноважень вирішує питання фінансово-господарської діяльності закладу вищої освіти, затверджує його структуру і штатний розпис.
Відповідно до пп. 2 п. 5.3. Статуту Київського національного університету технологій та дизайну Ректор Університету в межах наданих йому повноважень, вирішує питання фінансово - господарської діяльності Університету, затверджує його структуру і штатний розпис.
Згідно листа Міністерства праці та соціальної політики України від 27 червня 2007 року № 162/06/187-07 "Щодо штатного розпису" штатний розпис - це документ, що встановлює для даного підприємства, установи, організації структуру, штати та посадові оклади працівників. У штатному розпису містяться назви посад, чисельність персоналу і оклади по кожній посаді. Прийняття, затвердження керівником підприємства штатного розпису проводиться шляхом видання спеціального локального нормативного акта (наказу), що визначатиме кількість працівників кожної професії з розподілом штатних одиниць за структурними підрозділами підприємства.
Штатний розпис затверджують ректор Університету (підпункт 2 пункту 3 статті 34 Закону України "Про вищу освіту") та Міністерство освіти і науки України, що реалізує права і обов'язки уповноваженого органу стосовно заснованих державою закладів вищої освіти (підпункт 13 пункту 1 статті 13 Закону України "Про вищу освіту").
Відповідно для затвердження штатного розпису університету, ректор наділений правом змінювати штатний розпис та затверджувати новий в межах повноважень визначених Статутом університету та Закону України «Про вищу освіту».
Пункт 5 ч. 2 ст. 32 Закону України «Про вищу освіту» передбачає, що скорочення штатного розпису не застосовується при зменшенні чисельності осіб, які навчаються за кожною освітньою програмою, у межах 20 відсотків чисельності визначеної на початок навчання за цією програмою. Однак дана стаття не встановлює обмеження щодо змін у штатному розписі з інших причин.
Інших обмежень, щодо змін штатного розпису університетів Закон України «Про вищу освіту» не містить. Таким чином відповідно до п. 2 ч. З ст. 34 Закону України «Про вищу освіту», навчальний заклад в праві самостійно визначати штатний розпис з урахуванням обмежень передбачених п. 5 ч. 2 ст. 32 Закону України «Про вищу освіту»
Наказ № 36 від 27.02.2020 року прийнятий з метою оптимізації організаційної структури Київського національного університету технологій та дизайну на виконання рішення Вченої ради КНУТД протокол № 5 від 26.02.2020 року.
Судом встановлено, що даний Наказ було прийнято на виконання рішення Вченої Ради Київського національного університету технологій та дизайну від 26.02.2020 року оформлено протоколом № 5.
В даному випадку не розглядалось питання щодо скорочення чисельності осіб які навчаються в університеті, а основною метою зміни штатного розпису була оптимізація організаційної структури Київського національного університету технологій та дизайну, та не розглядалося питання розірвання трудового контракту з позивачем.
Позивач у позовній заяві не зазначає, яке саме право позивача порушує Наказ № 36 від 27.02.2020 року, та яким саме способом.
Таким чином наказ № 36 від 27.02.2020 року про зміни у штатному розписі університету на 2020 рік було прийнято у межах повноважень передбачених законодавством та позовна вимога щодо скасування наказу № 36 від 27.02.2020 року про зміни у штатному розписі університету на 2020 рік є безпідставною та не підлягає задоволенню.
У позовній заяві позивач зазначає, що після виходу на роботу після затяжної хвороби позивача ознайомили з наказом про скорочення його посади. Зокрема позивач стверджує, що був ознайомлений з наказом 28.05.2020 року, та відповідно це порушує ст.49-2 КЗпП України.
Так, відповідно до матеріалів справи Наказ № 36 від 27.02.2020 року мав характер організаційного та не передбачав звільнення позивача з посади проректора в порядку п. 1. ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату.
Під терміном «вивільнення працівників» розуміється припинення з ними трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Стосовно інших підстав припинення трудового договору цей термін не застосовується.
Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Однак слід розрізняти такі категорії, як вивільнення, тобто звільнення працівників, та скорочення посади, які визначені трудовим законодавством.
У постанові від 08.07.2020 року по справі № 569/17130/17 сформована наступна правова позиція: «Згідно із статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівнику іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі чи організації.
До закінчення двомісячного строку вказаного попередження звільнення працівника з ініціативи роботодавця не допускається.»
Відповідно до приписів ст. 49-2 КЗпП України відповідач має обов'язок повідомити позивача в двох місячний строк повідомити про заплановане звільнення.
Судом встановлено, що 28.05.2020 року особисто під розпис позивач ознайомився з Наказом № 36 від 27.02.2020 року.
Таким чином 2 місячний строк протягом якого відповідач не мав права скорочувати позивача в порядку п. 1. ч. 1 ст. 40 КЗпП України (внаслідок скорочення штату) почався 29.05.2020 року, та закінчився 29.07.2020 року.
Відповідно до матеріалів справи, позивача було звільнено Наказом № 163 о.с. від 30.06.2020 року у зв'язку із закінченням трудового договору відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Щодо виконання Роботодавцем вимог ст. 49-2 КЗпП України було сформовано правову позицію у Постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі № 752/2530/16-ц: «Вимогами частин першої - третьої статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Таким чином, оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які уявилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.»
Відповідно до матеріалів справи 28.05.2020 року при ознайомленні з наказом № 36 від 27.02.2020 року позивачу була запропонована посада професора з кафедри прикладної механіки та машин.
З даною пропозицію позивач не погодився та відмовився від запропонованої вакантної посади, що підтверджується його підписом та зазначенням про те, що з пропозицією щодо переведення на посаду позивач не погоджується.
Таким чином відповідач виконав умови передбачені ст. 49-2 КЗпП України, зокрема запропонував позивачу професора з кафедри прикладної механіки та машин та не звільняв його у зв'язку із скороченням штату впродовж 2 місяців.
Крім того, у позовній заяві позивач зазначає, що 28.02.2020 року по 27.05.2020 року позивач перебував на лікарняному тому його звільнення порушує ч. З ст. 40 КЗпП України.
Разом з тим, позивач хибно ототожнює поняття скорочення посади та звільнення з посади. Зокрема Наказ № 36 від 27.02.2020 року має організаційний характер, та прийнятий з метою оптимізації діяльності Київського національного університету технологій та дизайну.
В наказі № 36 не зазначалося, що позивача звільнено з посади проректора з науково - педагогічної та міжнародної діяльності.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Відповідно до матеріалів справи, позивача було завчасно повідомлено листом № 02-21/822 від 19.05.2020 року, про те, що відповідач не планує продовжувати строковий трудовий договір № 9 від 01.07.2013 року з позивачем.
Позивача було звільнено наказом № 163 о.с. від 30.06.2020 року у зв'язку із закінченням трудового договору відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Наказ № 163 о.с. від 30.06.2020 року є наказом по особовому складу, та прийнятий у зв'язку із закінчення трудового договору № 9 від 01.07.2013 року між позивачем та відповідачем.
У постанові Верховного суд від 15 жовтня 2020 року м. по справі № 754/15422/17 була викладена правова позиція щодо звільнення працівника після закінчення трудового договору: «Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.»
Щодо звільнення працівника у зв'язку з закінчення трудового договору під час тимчасової непрацездатності була сформована правова позиція у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року по справі № 640/498/17-ц: «Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Звільнити працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору можна як у період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки частиною третьою статті 40 КЗпП України встановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених у статтях 40. 41 КЗпП України.»
Таким чином Наказ № 163 по особовому скалу від 30.06.2020 року не порушує трудових прав Позивача та прийнятий відповідно до норм трудового законодавства.
Позивач у позовній заяві зазначає про незаконність службової перевірки стосовно позивача.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності наказом Київського національного університету технологій та дизайну № 66 від 24.03.2020 року.
Позивач зазначає, що йому було оголошено догану, як професору кафедри прикладної механіки та машин, а службове розслідування проводилось щодо виконання трудових обов'язків на посаді проректора з науково-педагогічної та міжнародної діяльності.
Так, Актом службової перевірки було вивчено питання щодо навчального навантаження професора кафедри ПММ ОСОБА_1 у 2019-2020 навчальних роках, в частині керівництва дипломними магістерськими роботами (проектами).
Зокрема було встановлено, що позивач перебуваючи на посаді професора кафедри прикладної механіки та машин за сумісництвом, порушив п. 3.1.11 Положення про дипломну магістерську роботу (проект), ухваленого Вченою радою КНУТД від 27.02.20219 року, протокол №7.
Зокрема, позивач був призначений науковим керівником студентів денної форми навчання ( ОСОБА_3 - група МгМ- 18, ОСОБА_4 - група МгМ-18) та заочної форми навчання ( ОСОБА_5 - група МгЗМ-18).
Матеріалами справи встановлено, що позивач не виконував обов'язки наукового керівника в частині належного керівництва науково-дослідного контролю за роботою магістрів, чим порушив п. 3.1.11 Положення про дипломну магістерську роботу (проект), ухваленого Вченою радою КНУТД від 27.02.20219 року, протокол № 7.
Крім того, було з'ясовано, що позивач не забезпечив виконання студентами вимог положення про дипломну магістерську роботу оскільки були відсутні індивідуальні навчальні плани, що є порушенням п. 3.1.12 Положення про дипломну магістерську роботу (проект), ухваленого Вченою радою КНУТД від 27.02.20219 року, протокол № 7.
Дані порушення окрім акту перевірки від 09.03.2020 року підтверджуються службовою запискою Директора НМЦУПФ ОСОБА_12 від 05.03.2020 року, відповідно до якої не підтверджено виконання позивачем подання звітів з практики студентів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Всього - 7 осіб.
Службовою запискою т.в.о. зав. Кафедри прикладної механіки та машин професора ОСОБА_10 від 05.03.2020 року встановлено, що індивідуальний план роботи проф. ОСОБА_1 на кафедрі ПММ відсутній.
Службовою запискою Декана факультету мехатроніки та комп'ютерних технологій професора ОСОБА_11 від 05.03.2020 року встановлено, що індивідуальний план роботи проф. ОСОБА_1 на кафедрі відсутній. Причина не повернення плану на кафедру невідома.
Позивач вказує, що порушення ним є недостатніми для притягнення його до трудової відповідальності. Тобто позивач визнає власну вину та допущені порушення.
Стаття 139 КЗпП України передбачає, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Пункт 1 ч. 1 ст. 147 КЗпП України передбачає, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такий захід стягнення, як догана.
Позивач зазначає, що відповідач не зажадав від нього пояснень стосовно Акту від 09.03.2020 року.
Проте вказане, спростовується наступним, відповідно до інформації з листа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м. Києві № 4470-6 від 21.07.2020 року лист непрацездатності АДШ № 300504 необґрунтовано продовжений з 17.03.2020 по 25.03.2020 року, оскільки порушено п. 1.7. Інструкції про порядок видачі документів що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерством охорони здоров'я України від 13.11.2020 року № 455.
Відповідач листом від 19.05.2020 року повідомив про проведення стосовно нього перевірки та просив надати позивача пояснення.
25.06.2020 року позивач надав письмові пояснення. В поясненнях позивач вказав, що згадані в акті студенти захистили магістерські роботи, однак даний аргумент жодним чином не спростовує факт не виконання позивачем подання звітів з практики студентів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Таким чином відповідачем було дотримано вимоги, щодо отримання від позивача письмових пояснень щодо Акту від 09.03.2020 року.
У постанові Верховного суду від 19 лютого 2020 року по справі № 583/2695/18 викладена наступна правова позиція щодо притягнення працівника до відповідальності без письмових пояснень: «Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.»
Факт невиконання позивачем своїх службових обов'язків передбачених пунктами 3.1.11 та 3.1.12 Положення про дипломну магістерську роботу (проект), ухваленого Вченою радою КНУТД від 27.02.20219 року, протокол № 7 підтверджується актом від 09.03.2020 року та службовою запискою Директора НМЦУПФ ОСОБА_12 від 05.03.2020 року. Службовою запискою т.в.о. зав. Кафедри прикладної механіки та машин професора ОСОБА_10 від 05.03.2020 року, Службовою запискою Декана факультету мехатроніки та комп'ютерних технологій професора ОСОБА_11 від 05.03.2020 року та не спростовується доводами Позивача про те, що його студенти вдало захисти магістерські роботи.
Таким чином для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності достатньо наявності фактів порушення або не виконання працівником своїх трудових обов'язків, незалежно від розміру завдання шкоди роботодавцю. Оскільки не виконання трудових обов'язків саме по собі слугую підставою для притягнення працівника до дисциплінарного стягнення.
На підставі викладеного, вимога про визнання протиправним та скасування наказу Київського національного університету технологій та дизайну № 66 від 24.03.2020 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 », задоволенню не підлягає.
У позовній заяві Відповідач зазначає, що з ним не було проведено розрахунок в день звільнення.
Зокрема позивач зазначає, що з ним не було проведено розрахунок по листках непрацездатності АДШ №300504 виданий 28.02.2020 року, АДШ 300897 виданий 26.03.20202 року, АДШ № 300957 виданий 09.04.2020 року, АДШ № 301189 виданий 04.05.20202 року, АДШ № 301433 виданий 22.05.2020 року, АДШ № 883618 виданий 01.06.2020 року, АДШ № 301549 виданий 09.06.2020 року.
Судом встановлено, що 28.05.2020 року позивач надав відповідачу листки тимчасової непрацездатності АДШ №300504 виданий 28.02.2020 року, АДШ 300897 виданий 26.03.20202 року, АДШ № 300957 виданий 09.04.2020 року, АДШ № 301189 виданий 04.05.20202 року, АДШ № 301433 виданий 22.05.2020 року. А 01.07.2020 року також надав листки непрацездатності АДШ № 883618 виданий 01.06.2020 року, АДШ № 301549 виданий 09.06.2020 року.
Листами від 23.06.2020 року № 05-21/959 та № 0521/1186 від 28.07.2020 року відповідач повідомив позивача про недоліки у його листках непрацездатності, та попросив позивача усунути недоліки у листках непрацездатності.
відповідач з вернувся до Фонду соціального страхування із заявою про перевірку обґрунтованості видачі листків непрацездатності Позивачу, оскільки надані Позивачем листки мали ряд недоліків.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, листами від 21.07.2020 року № 4470-6 та 25.08.2020 року № 4803-6 надала відповідь, що листки непрацездатності АДШ №300504 виданий 28.02.2020 року, АДШ 300897 виданий 26.03.20202 року, АДШ № 300957 виданий 09.04.2020 року, АДШ № 301189 виданий 04.05.20202 року, АДШ № 301433 виданий 22.05.2020 року, АДШ № 883618 виданий 01.06.2020 року, АДШ № 301549 виданий 09.06.2020 року мають недоліки, та не підлягають виконанню.
Зокрема, у листі № 05-24/919 від 21.07.2020 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві зазначило, що листки непрацездатності АДШ № 300504 на період з 17.03 по 25.03.2020 року продовжений необґрунтовано, лист непрацездатності АДШ № 300957 необґрунтовано продовжений на період з 22.04 по 30.04.2020 року, лист непрацездатності АДШ № 300897 з 2603 по 07.04.2020 року та № 301433 з 23.05. по 27.05.2020 року видані необґрунтовано.
Зазначено, що листи непрацездатності АДШ № 300957 та № 300504 потребують дооформлення в закладі охорони здоров'я, що його видав.
У листі № 4803-6 від 15.08.2020 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві зазначило, що листи непрацездатності АДШ № 883618 з 01.06 по 06.06.2020 року виданий з недоліками в оформленні та потребує внесення виправлень в закладі охорони здоров'я, що його видав.
Лист непрацездатності АДШ № 301549 на період з 27.06 по 30.06.2020 року продовжений необґрунтовано.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві зазначило що при оформленні листків непрацездатності були порушені вимоги п. 3.12 Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасний випадків на виробництві та професійних захворювань України 03.11.2004 № 532/274/136-ос/1406. а також п. 1.7 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян затвердженої Наказом міністерство охорони здоров'я України № 455 від 13.11.2001 року.
Таким чином, листки тимчасової непрацездатності позивача видані з порушенням у їх оформленні та потребують доопрацювання, про що зазначено листах в Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві.
Стосовно необґрунтованості листків непрацездатності Верховним Судом була сформована правова позиція у постанові від 29.04.2020 року по справі № 805/1376/І6-а: «У відповідності до п. 2.15 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88 первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників.
Пунктом 2.16 цього Положення передбачено, що у разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.
Тобто, первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам забороняється приймати до виконання.»
Таким чином, враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що вимога позивача подати Фонду соціального страхування України заяву розрахунок з необґрунтованими листками непрацездатності є протиправною та не підлягає задоволенню.
Щодо виплат позивачу середнього заробітку з 30.06.2020 року по день фактичного розрахунку, суд вказує наступне.
Так, у позовній заяві позивач зазначає, що оскільки відповідач не здійснив з ним розрахунок за час тимчасової непрацездатності, то він має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як було зазначено вище, розрахунок з позивачем за час тимчасової непрацездатності не був проведений, оскільки позивач надав відповідачу листки тимчасової непрацездатності які були оформлені з недоліками, та потребують дооформлення.
Відповідно до ст. 116. КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
У постанові Верховного Суд від 30 вересня 2020 року по справі № 504/1340/15-ц сформована наступна правова позиція: «Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до вказаної статті у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові при звільненні сум е наявність вини підприємства. Саме роботодавець зобов'язаний довести відсутність його вини у нездійсненні розрахунку зі звільненою особою вчасно.
Судом встановлено, що відповідач здійснив розрахунок з позивачем 01.07.2020 року, зокрема позивачу було виплачено 106 051 грн. 39 коп.(сто шість тисяч п'ятдесят одну грн. 39 коп.) за невикористані відпустки.
Розрахунок з позивачем за час тимчасового непрацездатності є неможливим саме з вини позивача, оскільки надані позивачем документи для звернення до Фонду соціального страхування оформлені з недоліками та не підлягають реалізації.
Відповідно до ст. 116. КЗпП України, якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
З приводу звернення Позивача з вимогою про розрахунок Верховним Судом у постанові від 04 серпня 2020 року по справі № 910/24323/16, сформована наступна правова позиція: «Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не звертався до відповідача з вимогами про стягнення належних йому при звільненні сум, у відповідача відповідно не виникло обов'язку з ним розраховуватись, відтак підстав для стягнення суми середнього заробітку за заявлений позивачем період не вбачається.»
Оскільки, 30.06.2020 року позивач не з'являвся на робочому місці, то з 01.07.2020 року позивач мав звернутися з вимогою про розрахунок до відповідача.
Так, матеріали справи не містять доказів, що з моменту звільнення позивач звертався з вимогою про розрахунок до відповідача, що свідчить про те, що позивач погодився з розрахунком який провів з ним відповідач, відтак підстав для стягнення суми середнього заробітку за заявлений позивачем період не вбачається.
Верховним Судом у постанові Верховного Суду від 17.07.2020 по справі № 812/1267/17 було сформовано правову позицію, що допомога по тимчасовій непрацездатності не може бути віднесена до виплат при звільненні: «Аналіз статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
Відсутність вини роботодавця виключає можливість застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України.
Так, судам встановлено, що листки непрацездатності позивача від 2 червня 2017 року серії АГІО N 674242, від 16 червня 2017 року серії АГТ N 276689, від 30 червня 2017 року серії АГТ N 352616 та від 21 липня 2017 року серії АГТ N 353839 були надані відповідачу позивачем особисто лише 3 серпня 2017 року, тоді як припинення трудових відносин відбулося 21 липня 2017 року. Тобто, на час звільнення ОСОБА_1 допомога з тимчасової втрати працездатності на підставі окремих листків непрацездатності не могла бути нарахована, що свідчить про відсутність вини роботодавця в не нарахуванні відповідних сум при виданні оскаржуваного розпорядження.
До того ж з аналізу положень статті 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" випливає, що допомога по тимчасовій непрацездатності не може бути віднесена до виплат при звільненні, передбачених статтею 116 КЗпП України, оскільки особливості проведення таких виплат врегульовані спеціальним Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", яким чітко регламентована "незалежність" останніх від дати звільнення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі N 809/575/16, від 7 серпня 2019 року у справі N 802/2360/17-а, від 28 листопада 2019 року у справі N 1540/3824/18.»
Оскільки, позивач посилається на те, що з ним не було проведено розрахунків передбачених ст. 116 КЗпП України, щодо виплат по тимчасовій непрацездатності, а з аналізу положень статті 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" випливає, що допомога по тимчасовій непрацездатності не може бути віднесена до виплат при звільненні, передбачених статтею 116 КЗпП України, то відсутні підстави для застосування відповідальності передбаченої ст.117 КЗпП України.
Як наслідок позовна вимога щодо виплати позивачу середнього заробітку з 30.06.2020 року по день фактичного розрахунку є необґрунтованою, та не підлягає задоволенню.
У позовній заяві позивач зазначає, що має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000 грн.
Так, на підтвердження моральної шкоди позивач зазначив, що в нього склалися неприязні стосунки з керівництво університету, на думку позивача заінтересовані особи всіляко намагалися примусити залишити наукову та педагогічну діяльність.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 (зі змінами та доповненнями) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У пункті 5 постанови пленуму Верховного Суду України N 4 від 31.03.95 із змінами "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивач зазначає, що останні роки знаходився тривалий час в погіршеному психологічному станій, чим був обумовлений лікарняний з 28.02.2020 року по 27.05.2020 року, таким чином можна припустити, що оскаржувані позивачем дії відповідача не могли вплинути на здоров'я та самопочуття позивача, оскільки зі слів позивача, ще до вчинення відповідачем оскаржуваних дій психологічний стан позивача був погіршений.
Відсутній причинний зв'язок між погіршенням стану здоров'я позивача та закінчення строку дії його трудового контакту, та проведення стосовно нього перевірки та скорочення Штатного розпису університету, а як наслідок позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди на користь позивача не підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Водночас, відповідно до частини 2 вказаної статті, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статей 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Оскільки наявні підстави для відмови у позові по суті вимог, судом питання про застосування строків позовної давності не розглядається.
Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 253 ЦК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Аналіз наведених вище норм законодавства та фактично встановлені обставини у справі вказують на те, що підстави для задоволення позову, відсутні.
Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не заявлено клопотань про відшкодування будь-яких судових витрат, а отже у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.
Керуючись ЗУ «Про вищу освіту», ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", ст.ст. 36,40, 49-2, 116-117,139,147-149 КЗпП України, ст. ст.1-23,76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Київського національного університету технологій та дизайну, третя особа: Міністерство освіти і науки України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 05.02.2025
Суддя О.М.Соколов