19 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 212/6795/24
провадження № 61-979 ск 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Севостьяновою Іриною Григорівною, на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я,
1. В липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму моральної шкоди, заподіяної ушкодженням його здоров'ю, у розмірі 1 500 000,00 грн, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
2. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначав, що він працював з 14 березня 2000 року по 18 січня 2022 року машиністом бурової установки на дільниці № 22 шахти «Тернівська» (імені Леніна) ДП «Криворізький державний залізорудний комбінат», ВАТ «КРИВБАСЗАЛІЗРУДКОМ», ПАТ «КРИВБАСЗАЛІЗРУДКОМ» та АТ «КРИВБАСЗАЛІЗРУДКОМ».
2.1.Позивач в підземних умовах шахти керував буровими верстатами при бурінні та розширенні глибоких свердловин, виконував бурові роботи та роботи з попередження і ліквідації кривизни, аварій та ускладнення у свердловинах, нарощував штанги та вилучав їх зі свердловин, чистив та промивав свердловини.
2.2.Внаслідок недосконалості технології підземного видобутку руди підпадав під вплив підвищених параметрів важкості праці та аерозолів фіброгенної дії (з вмістом вільного діоксину кремнію від 10% до 70%) в повітрі робочої зони, рівнів шуму та вібрації локальної, які перевищували нормативні.
2.3.За час роботи позивач отримав професійне захворювання, яке було встановлено Державною установою «Український науково-дослідний інститут промислової медицини»: Медичний висновок лікарсько-експертної комісії (ЛЕК) спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання (отруєння) від 05 березня 2024 року № 356. Відповідно до висновку у позивача встановлено такі захворювання: сидеросилікоз другої стадії, ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень другої стадії, група В., легенева недостатність другого ступеня; радикулопатія попереково-крижова L5, S1 з вираженими статико-динамічними порушеннями хребта, стійким больовим та м'язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу у поєднанні з парі артрозами колінних суглобів (ПФ першого-другого ступеня); вібраційну хворобу першої-другої стадії від дії локальних вібрацій: синдром вегетативно-сенсорної поліневропатії з двостороннім плечолопатковим періартрозом (ПФ другого ступеня), остеоартрозом з пері артрозами ліктьових суглобів (ПФ першого-другого ступеня), з трофічними порушеннями на кистях; хронічну двобічну сенсоневральну (нейросенсорну) приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху) - за класифікацією В.О. Остапкович і Н.І. Пономарьової, - захворювання професійні (05 березня 2024 року).
2.4.Зазначав, що порушення відповідачем норм законодавства, призвело до того, що позивач втратив 65% працездатності (дата переогляду - 10 червня 2026 року) та отримав третю групу інвалідності (дата переогляду - 10 червня 2026 року). За висновком МСЕК ВІД 20 червня 2024 року позивачу була встановлена третя група інвалідності (первинно), втрата професійної працездатності в розмірі 65 %, з яких: 30 % по радикулопатії, 15 % по вібраційній хворобі, 15 % по сидеросилікозу, 5 % по туговухості з 10 червня 2024 до 01 липня 2026 року.
2.5.У зв'язку з професійним захворюванням, змінився спосіб життя позивача та його якість, що завдає останньому моральних страждань. Позивач змушений постійно лікуватися амбулаторно та стаціонарно, що підтверджується медичними документами. Позивач відчуває себе немічним та безпорадним: його турбує виражена задишка при незначному фізичному навантаженні, епізоди утрудненого дихання за типом задухи, частіше приступоподібний кашель з виділенням невеликої кількості слизового, в'язкого харкотиння, рідше - сухий кашель, біль у грудях та між лопатковій ділянці, головний біль, загальна слабкість, підвищена втома, біль та обмеження рухів у попереково-крижовому відділі хребта з іррадіацією в праву ногу по задньо-боковій поверхні стегна та гомілки, біль та обмеження рухів в плечових, ліктьових і колінних суглобів, біль та оніміння рук, мерзлякуватість кистей, судоми пальців рук, погіршення розбірливості мови, зниження слуху на обидва вуха, постійний шум у вухах. Це дуже заважає спілкуванню з оточуючими, завдає позивачу психологічної травми. Всі ці обставини дуже ускладнюють життя позивача.
3. Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 07 серпня 2024 року позов задовольнив частково. Стягнути з акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 240 000,00 грн, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання судових витрат.
4. Дніпровський апеляційний суд постановою від 08 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Скасував рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2024 року та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 300 000,00 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання судових витрат.
5. В січні 2025 року до Верховного Суду, через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником - адвокатом Севостьяновою І. Г., на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 січня 2025 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині незадоволених позовних вимог та змінити їх шляхом задоволення позову в повному обсязі.
6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу заявник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16?ц та не надали належної оцінки всім обставинами справи та зібраним доказам, що призвело до присудження відшкодування шкоди у сумі, меншій ніж та, яку просив позивач.
7. Перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі з огляду на таке.
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
8. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
9. Згідно з частинами першою, другою статті 153 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
10. Частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
11. Крім цього у статті 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
12. Частиною першою статті 237-1 КЗпП України, зокрема, передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
13. Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21 вказав, що вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов'язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
14. Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) встановлює, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
15. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
16. За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
17. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
18. Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
19. Європейський суд з прав людини, практика якого є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини») вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Саме тому розмір відшкодування моральної шкоди має умовний характер, оскільки немає точних критеріїв майнового вираження душевного болю, спокою, честі, гідності особи, але у будь-якому випадку розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути достатнім для задоволення потреб потерпілого й не повинен призводити до його збагачення.
20. У пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц, на яку як на підставу касаційного оскарження посилався позивач, зазначено, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі, суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
21. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц зауважила, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
22. Згідно із вимогами статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
23. Крім цього у частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
24. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
25. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
26. Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
27. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
28. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
29. Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
30. Частиною першою статті 89 ЦПК України також визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
31. Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
32. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.
33. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).
34. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , перебував у трудових відносинах з АТ «КРИВБАСЗАЛІЗРУДКОМ» з 14 березня 2000 року до 18 січня 2022 року, машиністом бурової установки на дільниці № 22 шахти «Тернівська» (імені Леніна) за професією в підземних умовах шахти, керував буровими верстатами при бурінні та розширенні глибоких свердловин, виконував бурові роботи та роботи з попередження і ліквідації кривизни, аварій та ускладнення у свердловинах, нарощував штанги та вилучав їх зі свердловин, чистив та промивав свердловини.
34.1.Відповідно до медичного висновку ЛЕК ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 05 березня 2024 року, протокол № 356, у ОСОБА_1 були встановлені такі професійні захворювання: сидеросилікоз другої стадії (r/q, 2/2, ax, em, bu), ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень другої стадії, група В. Легенева недостатність другого ступеня; радикулопатія попереково-крижова L5, S1 з вираженими статико-динамічними порушеннями хребта, стійким больовим та м'язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу у поєднанні з парі артрозами колінних суглобів (ПФ першого-другого ступеня); вібраційна хвороба першої-другої стадії від дії локальних вібрацій: синдром вегетативно-сенсорної поліневропатії з двостороннім плечолопатковим періартрозом (ПФ другого ступеня), остеоартрозом з пері артрозами ліктьових суглобів (ПФ першого-другого ступеня), з трофічними порушеннями на кистях; хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху) - за класифікацією В. О. Остапкович і Н. І. Пономарьової. Захворювання професійні ( 05 березня 2024 року).
34.2.Відповідно до пункту 18 Акту розслідування причин виникнення професійного захворювання (отруєння) від 08 квітня 2024 року судами встановлено, що причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) позивача є: пил переважно фіброгенної дії: концентрація пилу переважно фібро генної дії з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10% до 70% в повітрі робочої зони перевищувала гранично-допустиму в 1,95 разів (3,9 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3) згідно наказу МОЗ України «Про затвердження гігієнічних регламентів допустимого вмісту хімічних і біологічних речовин у повітрі робочої зони» від 14 липня 2020 року № 1956; важкість праці: маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну, перевищувала на 15 кг і складала 45 кг при нормі до 30 кг; періодичне перебування у незручній робочій позі 40% зміни при нормі 25%; нахили тулуба (вимушені, більше 30? ) 110 разів за зміну, при нормі 51-100 разів; згідно з вимогами Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджених наказом МОЗ України від 08 квітня 2014 року № 248; вібрація локальна: еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 5,8-8,6 дБ перевищував допустимий рівень згідно ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації» та складав 81,8-84,6 дБ при ГДР - 76 дБ.
34.3.Пунктом 20 вищевказаного Акту зазначено, що враховуючи роботу ОСОБА_1 впродовж 21 року 10 місяців в шкідливих умовах та неодноразову зміну керівників та структурних підрозділів, визначити конкретних посадових осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, неможливо.
34.4.Згідно з медичним висновком лікарсько - експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я Державна установа «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» про наявність хронічного професійного захворювання від 05 березня 2024 року протокол № 356 підставою для встановлення професійного характеру захворювання також послужив стаж роботи в шкідливих умовах (з урахуванням санітарно-гігієнічної характеристики умов праці) 21 рік 10 місяців, а саме підземним машиністом бурової установки на ш. Тернівська АТ «КЗРК».
34.5.При цьому, причиною виникнення хронічних професійних захворювань (отруєння) стало підпадання під вплив: пилу 3.9 мг/м3 ( при ГДК =2.0 мг/м3, 92% зміни, кл. 3.1), шуму 104.8 дбА ( при = 80 дбА, кл. 3.3.),мікроклімату - температура +24,3, +25,4 ( при нормі +15,+26), вологість 98,8% ( при нормі 65% кл.3.1), локальної вібрації 84.6 дб ( при ГДР 76 дб, кл. 3.1), важкості праці кл. 3.2, маса вантажу 45 кг ( при нормі до 30 кг кл. 3.2.), робоча поза незручна 40% зміни ( кл. 3.1), нахили 110 ( при нормі 51-100 кл. 3.1.), робоча поза незручна 50.4% зміни.
34.6.Внаслідок зазначеного вище захворювання позивачу ОСОБА_1 , після проходження огляду медико-соціальною експертною комісією було встановлено 65% (30% радикулопатія, 15% вібраційна хвороба, 15% сидеросилікоз, 5% туговухість) втрати працездатності, та третьої групи інвалідності безстроково, що підтверджую довідками МСЕК серії 12 ААА № 144488 від 20 червня 2024 року.
34.7.У зв'язку з отриманим професійним захворюванням позивач неодноразово звертався до закладів медичного лікування, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписними епікризами та виписками з медичної карти.
34.8.Також судами встановлено, що роботодавець АТ «КЗРК» під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням статті 153 КЗпП України та статті13 Закону України «Про охорону праці».
35. Враховуючи наведене Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір у цій справі та встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції та визначення (збільшення) розміру відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок стійкої втрати професійної працездатності (на 65 %), та вважає, що суд апеляційної інстанції врахував обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, зокрема, ступінь втрати працездатності, визнання позивача особою з інвалідністю ІІІ групи, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у повсякденному житті, глибину, інтенсивність, тривалість фізичних та душевних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, а також дотримався засад розумності і справедливості, тобто висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та зроблені з урахуванням правових позицій Верховного Суду, зокрема, викладених у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16?ц та від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц.
36. Крім цього у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
37. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з установленими судом обставинами справи і оцінкою доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
38. Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України визначено, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
39. Таким чином, враховуючи, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та фактично полягають у незгоді заявника з оцінкою судами зібраних у справі доказів та встановлених обставин, правильне застосування норм права судом апеляційної інстанцій є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення і виповідає висновкам Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Севостьяновою Іриною Григорівною, на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я.
2. Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Пророк
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров