Справа № 339/347/24
Провадження № 33/4808/66/25
Категорія ст.130 ч.1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Скригун В. В.
Суддя-доповідач Васильєв
07 березня 2025 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Воробця Р.М. на постанову Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2024 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, призначено стягнення у вигляді штрафу у розмірі тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто 605,60 гривень судового збору -
Постановою Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 до державного бюджету судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 31 липня 2024 року о 00:44 год. по вул. Коперника м. Болехів, в порушення вимог п.2.9а ПДР України, керував транспортним засобом AUDI 90 д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку проводився на місці зупинки транспортного засобу, результат тесту позитивний -1,42 проміле та в КНП Долинська БЛ, акт огляду номер 9. Вказані дії кваліфіковані за ст.130 ч.1 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та його захисник адвокат Воробець Р.М. просять скасувати постанову Болехівського міського суду від 25.11.2024 року та винести нову постанову, якою закрити провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.
Вважають зазначену постанову суду необґрунтованою та такою, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також його прав та охоронюваних законом інтересів.
Посилаються на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив та не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, підійшов формально до розгляду справи.
Вважають, що матеріали справи не містять належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження його винуватості у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вказують, що суд першої інстанції не взяв до уваги пояснення, що заперечують вину ОСОБА_1 , оскільки останній стверджував, що керував транспортним засобом у тверезому стані. Вважав, що працівниками поліції було порушено процедуру огляду, а працівниками лікарні відмовлено йому у здачі крові для проведення дослідження на факт вживання алкоголю.
Вказують, що працівнику поліції заборонено втручатися в огляд водія у медичному закладі, натомість лікар ствердила, що від працівників поліції не було вказівки відібрати кров у водія.
Стверджують, що в оскаржуваній постанові суд першої інстанції не повністю виклав пояснення свідка ОСОБА_2 , яка є лікарем медичного закладу КНП « Долинська БЛП» та проводила огляд ОСОБА_1 щодо передування його у стані сп'яніння. Зазначають, що вищевказаний свідок підтвердила, що ОСОБА_1 дійсно неодноразово наполягав на тому, щоб в нього було відібрано кров для дослідження. Однак, висновок було надано на підставі позитивного результату тесту за допомогою алкотестеру « Драгер».
Звертають увагу, що при перегляді відеозапису у водія ОСОБА_1 не вбачалось ознак алкогольного сп'яніння, його поведінка спокійна та адекватна, вимоги працівників поліції та лікаря він виконує без заперечень. Вважають, що відеозапис містить дані, які свідчать про порушення працівниками поліції та медичного закладу порядку проходження процедури на стан сп'яніння.
На думку апелянтів, порушуючи вимоги Інструкції працівник лікарні не надала сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки. На вимогу водія ОСОБА_1 у нього не було відібрано кров для проведення аналізу, оскільки він не був згідним із результатом технічного приладу. Складений лікарем висновок щодо результатів медичного огляду ОСОБА_1 суперечить іншим матеріалам справи, тому що в акті медичного огляду зазначається, що водій перебуває у свідомості, орієнтується у просторі та часі, мова та хода не порушені, в позі Ромберга стійкий та рухи виконує добре, жодних ознак сп'яніння, окрім запаху алкоголю з порожнини рота не виявлено.
Зазначають, що у протоколі про адміністративне правопорушення не вказано ознак алкогольного сп'яніння. Крім того, водій стверджував, що він не згідний з результатами огляду, а тому у разі відмови від проходження огляду або незгоди з результатами огляду поліцейський повинен скласти протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду, що є порушенням п.2.5 ПДР, а не п.2.9а ПДР.
В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та адвокат Воробець Р.М. не з'явилися. Адвокат Воробець Р.М. подав клопотання про розгляд справи без їх участі.
Апеляційний суд звертає увагу, що учасники самостійно, відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційному порядку оскаржується рішення, яким ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення і в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв'язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 та його захисника адвоката Воробця Р.М. може бути проведений без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та захисника.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.
Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»)
Так, під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції у повному обсязі були реалізовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо права скористуватись юридичною допомогою професійного захисника та були перевірені її доводи щодо невинуватості у вчиненні правопорушення, внаслідок чого було встановлено, що вони є безпідставними та повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів.
Апеляційний суд вважає, що допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону не можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом.
Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.
Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Так, враховуючи, що в своїх доводах ОСОБА_1 та його захисник адвокат Воробець Р.М. посилаються на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції у повному обсязі перевірив вищевказані доводи та прийшов до висновку, що вони повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Зокрема, згідно даних протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №105865 від 31.07.2024 (а.с. 1) ОСОБА_1 звинувачуєтться в тому, що 31.07.2024 о 00 год. 44 хв. у м. Болехів, вул. Коперника, водій керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку проводився на місці зупинки тз, результат позитивний 1,42 проміле, та в КНП «Долинська БЛ» акт огляду №9, чим порішив п. 2.9.а ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.
Відповідно до виписаних у статтях 254, 255, 256 КУпАП положень, протокол про адміністративне правопорушення - це офіційний документ, відповідним чином оформлений уповноваженою особою про вчинення діяння, яке містить ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП, у якому крім іншого, зазначаються відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії» Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що він звинувачується у керуванні транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, тобто порушенні вимог п. 2.9 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Протокол складений уповноваженою особою - інспектором відділення поліції № 1 (м. Долина), Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області старшим лейтенантом поліції Трухан С.В. із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст.256 КУпАП та підписаний уповноваженою особою та особисто ОСОБА_1 .
При цьому, з протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 був присутній при його складанні, ознайомлений із його змістом, йому були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП.
У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено що особа,яка притягається до адміністративної відповідальності від дачі пояснень відмовився згідно ст. 63 Конституції України.
У водія не було вилучене посвідчення водія.
На переконання апеляційного суду, протокол про адміністративне правопорушення містить достатні дані про те, що ОСОБА_1 був ознайомлений зі змістом протоколу про адміністративне правопорушення та отримав копію протоколу про адміністративне правопорушення, що підтверджується його власноручним підписом.
Відповідно до роздруківки приладу «Драгер 6810», огляд ОСОБА_1 на стан сп'яніння проведений 31.07.2024 о 00:56 год. за допомогою приладу «Драгер 6810», тест №13074, результат - 1,42 проміле. Роздруківка приладу «Драгер 6810" підписана поліцейським. (а.с. 2-3)
Згідно з даними акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, огляд ОСОБА_1 проведений у зв'язку з виявленими ознаками алкогольного сп'яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, почервоніння очей за допомогою приладу «Драгер 6810», результати огляду на стан сп'яніння - 1,42 % проміле. ОСОБА_1 відмовився від підпису про згоду із результами (а.с. 4).
Згідно даних направлення в КНП «Долинська БЛ» на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, складеного 31.07.2024 року о 01 год. 25 хв., внаслідок огляду, проведеного поліцейським у водія ОСОБА_1 виявлено ознаки сп'яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, почервоніння очей. Огляд проводився за допомогою Драгер 6810. Результат огляду - реакція позитивна, 1,10 % проміле (а.с. 5)
У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Згідно висновку щодо результатів медичного огляду в КНП «Долинська багатопрофільна лікарня» ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп'яніння, тест Драгер - 1,10% проміле.
Також до матеріалів справи долучені: довідка про посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 7), копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №2719498 (а.с. 8), декларацію про відповідність №2/23733900 вимогам Технічного регламенту щодо медичних виробів (а.с. 9-10), свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 12-01/4777 (а.с. 11).
Так, відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.
Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення. (а.с. 12).
Відеозаписом зафіксовано, як на вимогу працівників поліції зупинено транспортний засіб марки «Ауді» під керуванням ОСОБА_1 . Працівники поліції повідомляють водія, що він порушив ПДР, а саме перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки. Далі водія ОСОБА_1 просять надати посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Під час спілкування із водієм останньому запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, оскільки був відчутний запах алкоголю з порожнини рота. Водій погодився, йому надали для перевірки герметичності упакування мундштука, повернув поліцейському, після кількох спроб пройти тест, на приладі був зафіксований результат 1,42% проміле. ОСОБА_1 повідомили, що він перебуває в стані алкогольного сп'яніння, водій повідомив, що із результатом не згоден, а тому бажає проїхати в медичний заклад для проходження повторного огляду. ОСОБА_1 разом з працівниками поліції проїхали до КНП «Долинська багатопрофільна лікарня». У вказаному медичному закладі ОСОБА_1 повторно запропоновано пройти огляд за допомогою приладу «Драгер», але водій повідомив, що він бажає здати біоматеріал - кров для проведення дослідження. Працівники поліції повідомили, що водій повинен пройти огляд за допомогою Драгера, якщо ж він відмовляється на нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП. Далі водію роз'яснили його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Після цього водій повідомив, що він бажає пройти повторний огляд за допомогою приладу «Драгер». Повторний огляд показав результат - 1,10% проміле, тому працівники поліції повідомляють ОСОБА_1 , що стосовно нього буде складено протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП, за порушення п. 2.9а ПДР. Повторно роз'яснено права та повідомлено, що розгляд справи відбудеться в суді м. Болехів. Далі лікар провела огляд ОСОБА_1 . На відеозаписі зафіксовано момент складання висновку працівником лікарні. Далі водія ознайомили зі складеним відносно нього протоколом про адміністративне правопорушення, під час якого водій вказав, що він не згоден з результатами огляду. Водій ознайомився із складеним висновком щодо результатів огляду та розписався про це. Також, власноручним підписом засвідчив, що він ознайомлений, що розгляд справи відбудеться в Болехівському міському суді, що йому роз'яснені права, та що він отримав копію протоколу.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що зі змісту вищевказаного відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 не заперечував факт керування транспортним засобом та саме як водій транспортного засобу погодився пройти огляд на стан сп'яніння за допомогою спеціального технічного засобу поліцейським на місці зупинки транспортного засобу.
Дані відеозапису повністю узгоджуються із даними акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с. 4) та направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння (а.с. 5).
Апеляційний суд вважає, що відеозаписи є вичерпно інформативними, належними та допустимими доказами, отриманими у встановленому законом порядку, дозволяють повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Суд, дослідивши доводи апелянта та відеоматеріали, що містяться на оптичних дисках, встановив, що працівники поліції під час спілкування з ОСОБА_1 , виявивши в останнього ознаки алкогольного сп'яніння, діяли відповідно до приписів законодавства України, в межах своєї компетенції та виконуючи свої професійні обов'язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію», а відтак обґрунтовано, на законних підставах запропонували водію пройти огляд щодо визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, на що останній добровільно погодився, пройшов такий огляд за допомогою спеціального технічного засобу та не заперечував правильність отриманого позитивного результату.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяють повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень Інструкції із застосуванням органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України №1026 від 18.12.2018р. які свідчать про те, що вказані відеозаписи необхідно визнати як недопустимі докази.
Апеляційним судом були перевірені доводи про те, що складений лікарем висновок щодо результатів медичного огляду ОСОБА_1 суперечить іншим матеріалам справи, а також, що працівником лікарні не було відібрано кров для проведення лабораторних досліджень.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що висновок лікаря медичного закладу, яким встановлено, що водій транспортного засобу перебуває у стані сп'яніння є доказом, який повинен бути оформлений у встановленому законом порядку та може бути визнаний недопустимим за наявності певних правових підстав.
Зокрема, висновок лікаря про перебування обстежуваної особи у стані сп'яніння може бути визнаний недопустимим доказом, якщо судом буде встановлено, що він отриманий внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Висновок лікаря може бути визнаний недопустимим доказом, коли судом буде встановлено, що він був зроблений у порушення встановленого законом порядку або лікарем медичного закладу, який не мав права проводити такий огляд і не мав належних повноважень.
З метою перевірки доводів апеляційної скарги апеляційним судом було досліджено копію Висновку медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 31.07.2024 року (а.с. 36), копію Акту медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції КНП « Долинська багатопрофільна лікарня» від 31.07.2024 року (а.с. 35).
Зокрема, з вищевказаного Акту медичного огляду вбачається, що ОСОБА_3 був оглянутий лікарем ОСОБА_4 , якою була застосована сукупність різних методів з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, зазначені результати зовнішнього огляду та інші дані, які у своїй сукупності давали підстави прийти до висновку про перебування особи, стосовно якої проводився огляд на стан сп'яніння, що свідчить про обґрунтованість вказаного висновку та можливість його використання в якості допустимого доказу. Зокрема, зазначено про тремор пальців та запах алкоголю з порожнини рота.
Разом з тим, апеляційний суд неодноразово звертав у своїх рішеннях увагу на те, що лікар медичного закладу самостійно, у відповідності до вимог Інструкції проводить медичний огляд обстежуваної особи та застосовує різні методи дослідження з метою виявлення стану алкогольного або наркотичного сп'яніння і на підставі сукупності отриманих даних, оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, як особа яка має спеціальні знання та кваліфікацію і несе правову відповідальність за правильність свого висновку.
Зі змісту Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, яку затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 № 1452/735 вбачається, що лікар медичного закладу самостійно, у відповідності до вимог інструкції проводить медичний огляд обстежуваної особи.
При цьому, зі змісту пунктів 12,13 Інструкції вбачається, що предметом дослідження біологічного середовища можуть бути слина, сеча та змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук, а дослідження біологічного середовища з використанням крові проводиться у тому випадку, якщо в обстежуваної особи неможливо взяти інші зразки біологічних середовищ, вказаних вище.
Зокрема, у вищевказаному Акті медичного огляду зазначено, що під час проведення огляду із застосуванням спеціального технічного приладу Алкотест Драгер 6510 о 01 год. 25 хв. було встановлено позитивний результат 1,10 проміле.
Вищевказані докази повністю спростовують твердження ОСОБА_1 про те, що огляд на стан сп'яніння було проведено лікарем медичного закладу поверхово, без відібрання біологічних зразків для лабораторного дослідження.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що складання саме цього висновку лікаря медичного закладу передбачено ч.4 ст.266 КУпАП , якою встановлено, що огляд у закладі охорони здоров'я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського.
Відповідно до вимог ч.5 ст.266 КУпАП огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Таким чином, судом не встановлено даних, які свідчать про неправомірність огляду, який було проведено відповідно до вимог ст.266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним наказом МВС, МОЗ України від 09 листопада 2015 року № 1452/735.
Разом з тим, результати огляду на стан сп'яніння та висновок лікаря медичного закладу не мають заздалегідь встановленої сили і повинні бути оцінені судом у сукупності з іншими доказами по справі.
Висновок суду щодо доведеності винуватості у вчиненні правопорушення повинен бути зроблений судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження.
При цьому, суд керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Так, зі змісту матеріалів провадження вбачається, що працівники поліції зупинили транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 за порушення останнім ПДР України, встановили в нього наявність певних ознак сп'яніння та провели огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, яким було встановлено, що водій дійсно перебуває у стані сп'яніння.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп'яніння пов'язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян.
Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст. 23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
При накладенні стягнення судом першої інстанції враховано характер вчиненого та його суспільну небезпеку, особу правопорушника, ступінь його вини та ставлення до вчиненого.
З огляду на наведене підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його захисника адвоката Воробця Р.М. залишити без задоволення.
Постанову Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2024 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв