Справа № 347/797/24
Провадження № 22-ц/4808/403/25
Головуючий у 1 інстанції КІЦУЛА Ю. С.
Суддя-доповідач Бойчук
12 березня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Косівського районного суду від 03 червня 2024 року під головуванням судді Кіцули Ю.С. у м. Косів,
В квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що з 18 червня 2019 року вона з ОСОБА_2 перебувала в шлюбі, зареєстрованому у Косівському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 44 від 18.06.2019 року.
В шлюбі у них народилося двоє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вона з чоловіком є батьками дітей.
Рішенням Косівського районного суду від 10 січня 2024 року шлюб між позивачем та відповідачем був розірваний. Доньки ОСОБА_3 та ОСОБА_3 залишилися проживати з ОСОБА_1 на спільному з відповідачем матеріальному утриманні.
Після припинення як фактичних так і юридичних шлюбних відносин відповідач не виконує своїх батьківських обов'язків і будь-якої матеріальної чи фінансової допомоги на утримання спільних доньок не надає.
Позивачка стверджує, що не має коштів, яких би вистачало для утримання та виховання доньок ОСОБА_3 та ОСОБА_3 . Дітей необхідно забезпечити повноцінним харчуванням, товарами першої необхідності, одягом, належним медичним доглядом та відпочинком, тобто нормальними умовами для розвитку та життя.
Відповідач аліменти нікому не платить, стягнень за виконавчими документами з відповідача не проводиться, іншої сім'ї та інших неповнолітніх дітей, непрацездатних батьків, повнолітніх дочки чи сина у нього немає.
Разом з тим, відповідач є здоровою працездатною особою. Позивачці відомо, що відповідач займається міжнародними перевезеннями і заробляє чималі гроші.
Просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти для утримання дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 3 000 гривень щомісячно на кожну дитину, починаючи з дня подачі позовної заяви і до досягнення ними повноліття.
Заочним рішенням Косівського районного суду від 03 червня 2024 рокузадоволено частково позов ОСОБА_1 .
Зобов'язано стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 2 563 грн щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повнолітня.
Стягнення аліментів розпочато з 05 квітня 2024 року.
Рішення суду в частині стягнення аліментів в сумі платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Ухвалою Косівського районного суду 12 серпня 2024 року виправлено допущену описку в резолютивній частині рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2024 року у цій справі, та викладено другий абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - невідомий) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі по 2563 (дві тисячі п'ятсот шістдесят три) гривні на кожну дитину щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повнолітня».
У апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що судом неповно з'ясував обставини, що мають значення для цієї справи.
Апелянт зазначає, що зі змісту позовної заяви та з рішення суду вбачається, що позовні вимоги ґрунтуються на тому, що він як платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід.
Таке обґрунтування є неправильним і повністю спростовується зібраними у справі доказами.
Згідно статті 184 СК України якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Тобто, законодавець визначив, що присудження аліментів у твердій грошовій сумі ставиться у залежність від наявності у платника податків нерегулярного (нестабільного), мінливого доходу, частина доходу одержується в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Суд першої інстанції при ухваленні рішення цього не врахував.
Апелянт вважає, що він як платник податків має регулярний, стабільний та постійний дохід з достатньою заробітною платою, а тому в суду не було законних підстав присуджувати з нього аліменти у твердій грошовій сумі.
Апелянт не погоджується з тим, що судом було проведено заочний розгляд справи, вказуючи що підстав для заочного розгляду не було.
Просить заочне рішення скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задоволити частково та визначити єдину частку його заробітку (доходу), яка буде стягуватися, як аліменти на утримання двох дітей, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.
Встановлено, що відповідно до копії довідки з реєстру Рожнівської територіальної громади від 02.04.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.8).
Згідно з копією довідки про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.10).
Відповідно до копії рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 10.01.2024 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с.11).
Згідно з копіями свідоцтв про народження дітей серії НОМЕР_2 і серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12,13).
З копії довідки з реєстру Рожнівської територіальної громади від 02.04.2024 року вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.13,15).
Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 22.03.2024 року, ОСОБА_1 має на утриманні двох малолітніх дітей, проживає в будинку батьків, не працює, здійснює догляд за дитиною до 3-х років, власного житла чи земельної ділянки не має. Дана сім'я потребує матеріальної допомоги для утримання дітей (а.с.16).
Відповідно до інформації, наданої Рожнівською сільською радою, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.20).
Відповідно до частин першої і другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема ст. 180 СК України на батьків покладено обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов'язані забезпечити дітям умови для достатнього фізичного, духовного та культурного розвитку.
Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ч. 2, 3, 5 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
За змістом вказаних норм закону обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років становить 2563 гривні.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав доведеним, що діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають разом з позивачкою і перебувають на її утриманні. Вона самостійно займається їхнім вихованням. Після розірвання шлюбу відповідач матеріальну допомогу дітям не надає, їх вихованням не займається, тим самим ухиляється від виконання свого батьківського обов'язку утримання дітей.
Суд першої інстанції, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов правильного висновку, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягувати аліменти на утримання малолітніхдітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 у твердій грошовій суміпо 2563 гривні на кожну дитину щомісячно.
Визначений судом першої інстанції розмір аліментів є гарантованим, справедливим, розумним, оскільки є необхідними для забезпечення гармонійного розвитку дітей, і не поставлять відповідача у скрутне матеріальне становище.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Доводи апелянта про те, що в суду не було законних підстав присуджувати з нього аліменти у твердій грошовій сумі є невірними.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 181 СК України встановлено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Судом встановлено, що після розірвання шлюбу між сторонами доньки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишилися проживати з позивачкою ОСОБА_1 та перебувають на її утриманні. ОСОБА_1 ніде не працює, оскільки здійснює догляд за дитиною до 3-х років, власного житла чи земельної ділянки не має.
Кошти які присуджені судом у твердій грошовій сумі є вимогою матері з якою проживають діти.
Таким чином, позивачка визначилася зі способом стягнення аліментів та просила стягувати їх з відповідача у твердій грошовій сумі.
Судом першої інстанції в свою чергу визначено розмір аліментів виходячи з принципів розумності та справедливості, з врахуванням інтересів малолітніх дітей.
Також відповідно до вимог ч. 4 ст. 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Доводи апелянта про те, що в суду не було підстав для проведення заочного розгляду справи, не заслуговують на увагу.
Ухвалою Косівського районного судувід 18.04.2024 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі з повідомленням сторін та призначено справу до судового розгляду.
Відповідачу ОСОБА_2 була надіслана копія ухвали про прийняття позовної заяви, із наданням строку для подання відзиву. Разом з цим, судом було розміщено (оприлюднено) на веб-порталі Судової влади України оголошення про виклик відповідача у судове засідання (а.с.22,23). Копія ухвали надсилалась відповідачу рекомендованим поштовим відправленням , яке було отримано ним 27.04.2024 (а.с.24).
У судове засідання ОСОБА_2 будучи належним чином повідомлений, не з'явився, причини неявки суду першої інстанції не повідомив, жодних заяв від нього не надходило та у встановлений судом строк відповідач відзив на позов не подав, будь-яких інших клопотань та заяв від відповідача подано до суду першої інстанції не було тому, суд з урахуванням положень ст. 280 ЦПК України ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Косівського районного суду від 03 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 12 березня 2025 року
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин