адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
27.02.2025 Справа № 917/1885/24
Суддя Мацко О.С. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 917/1885/24
за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кременчукнафтопродуктсервіс», 39600, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Халаменюка, 8, офіс 540, код ЄДРПОУ 36093194,
про cтягнення 22 918 144,46 грн (в ред.заяви про зменшення позовних вимог від 02.12.2024р.)
та за зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кременчукнафтопродуктсервіс», 39600, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Халаменюка, 8, офіс 540, код ЄДРПОУ 36093194,
до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570,
про визнання недійсним кредитного договору № 4Т14268И від 06.08.2014 р. в частині сплати винагороди за користування кредитом
Секретар судового засідання Токар А.В.
Представники: згідно протоколу судового засідання
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами 06 серпня 2014 року кредитного договору № 4Т14268И (а.с.13-16) в частині сплати винагороди за користування кредитом. Згідно поданої позивачем та прийнятої судом заяви про зменшення позовних вимог від 02.12.2024р. (арк.справи 228-229, том 1) предметом позову є стягнення 22 918 144,46 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову, визнає факт укладення кредитного договору та отримання кредиту; повідомляє, що поручителем - ТОВ "Шкдер-С" на виконання договору поруки від 02.02.2016р. виконано зобов"язання Боржника з урахуванням відсотків за користування кредитом і сплачено 120 713 975,70 грн, що підтверджується довідкою ПАТ КБ Приватбанк від 16.03.2016р. (а.с.198, том 1); заперечує проти стягнення грошових коштів, вважаючи умови договору про сплату винагороди несправедливими, а розрахунок суми позову - неправильним і непрозорим.
Предметом зустрічної позовної заяви, яка подана Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кременчукнафтопродуктсервіс» та прийнята судом для спільного розгляду з первісним позовом в межах даної справи (арк.справи 202-207, том 1), є визнання недійсним кредитного договору №4Т14268И від 06.08.2014р. в частині сплати банку винагороди за користування кредитом.
У відповіді на відзив (а.с.251-252, том 1) та відзиві на зустрічну позовну заяву (а.с.1-6) Банк вважає доводи товариства необгрунтованими.
Крім того, 14.01.2025р. та 03.02.2025р. Банком подано до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог за зустрічною позовною заявою (а.с.17-18, 53-55, том 2). На дану заяву Товариство відреагувало шляхом подання заперечень від 26.02.2025р.
Протокольною ухвалою від 30.01.2025р. суд закрив підготовче провадження у справі, призначив справу до розгляду по суті на 27.02.2025р., задовольнив заяви обох сторін про участь у засіданні в режимі відеоконференції. 26.02.2025р. від відповідача (за первісним опзовом) через систему електронний суд надійшла заява про призначення у справі судово-економічної експертизи для з"ясування відповідності наявного у матеріалах справи розрахунку суми позову формулі відповідно до додаткової угоди від 18.09.2015р. до кредитного договору від 16.08.2014р. Заслухавши заперечення відповідача, протокольною ухвалою суд залишив дане клопотання про призначення експертизи без розгляду на підставі ч.2 ст.118 ГПК України. Крім того, 26.02.2025р. до суду товариством подано документи, означений як "Запереченння на заявлену суму позовних вимог". Судом звернуто увагу на те, що даний документ не є заявою по суті спору, поданий поза межами підготовчого провадження у справі, дозволу суду на подання додаткових пояснень під час розгляду судом справи по суті не надавалося.
У судовому засіданні 27.02.2025р. суд розглянув справу по суті та оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Виклад обставин справи, встановлених судом:
06 серпня 2014 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк “ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ “ПриватБанк», та відповідачем укладений кредитинй договір № 4Т14268И (а.с.13-16), відповідно до умов якого (п. 1.1.) Банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати Позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії (п. А.2.), з лімітом 120 000 000 грн на наступні цілі: фінансування поточної діяльності підприємства (п. А.2.), в обмін на зобов'язання Позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, в терміни до 28 липня 2015 року (п. А.3). За користування кредитом Позичальник сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 11.9 % річних. В подальшому до договору укладалися додаткові угоди (а.с.17-34, том 1).
Пунктом 4.1. договору № 4Т14268И передбачено, що плата за користування кредитними коштами за цим договором складається з відсотків за фіксованою процентною ставкою (п.п. 4.2., 4.3.) та винагороди за користування кредитом (п. 4.5.).
Обов'язок Позичальника сплатити винагороду, суму та терміни її сплати сторони визначили у пунктах 4.5. 4.6. договору № 4Т14268И, що визначається за формулою, наведеною у п. А.10. договору, з урахуванням додаткової угоди від 2015 року до цього договору, якою змінено п. А.10. та доповнено договір п. А.10.1. яким встановлено числове значення ставки для визначення винагороди, де:
Аі - різниця між сумою видачі та сумою погашення кредиту за певну дату, відповідну
порядковому номеру для “і»;
С - числове значення ставки для визначення винагороди;
D - базис днів у році для розрахунку відсотків;
П - числове значення фіксованої процентної ставки згідно цього договору (п.А.6.,
п.А.7.);
Д - базис днів у році для розрахунку процентів - 360 днів;
Кі - офіційний курс гривні до долара США на визначену дату, що відповідає
порядковому номеру дня "і";
Кn - офіційний курс української гривні до долару США на день розрахунку, що
відповідає порядковому номеру для n.
Рі - сума погашених процентів «Р» за визначену дату, що відповідає порядковому
номеру дня "і";
Sn - вхідне сальдо на день розрахунку.
Si - вхідне сальдо за певну дату, відповідну порядковому номеру для "і";
V - сума винагороди за користування кредитом;
і - порядковий номер дня в історії цього договору (за період з дати списання коштів з
позичкового рахунку по 31.07.2016 р.);
n - порядковий номер дня розрахунку в історії цього договору, що відповідає даті
31.07.2016 р.
При від'ємному значенні, сума винагороди «V» сплаті не підлягає.
Додатковою угодою від 2015 року до договору змінювалися пункти 4.6., 4.13. договору щодо строку сплати на дня нарахування винагороди.
Відповідно до додаткової угоди від 02 лютого 2016 року до договору сума винагороди
за користування кредитом (п. 4.5.) сплачується в термін, встановлений у п. 1.2. цього договору, тобто 11 лютого 2016 року, або у день дострокового повернення кредиту;
розрахунок і нарахування винагороди за користування кредитом проводиться в термін повернення кредиту (п. 1.2.), тобто станом на 11 лютого 2016 року, або у день дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1.).
Таким чином, за умовами договору № 4Т14268И термін у який Позичальник зобов'язаний був сплатити Банку винагороду за користуванням кредиту є 11 лютого 2016 року.
Відповідно до пункту 5.7. договору 4Т14268 терміни позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки пені та штрафів за цим договором встановлені сторонами тривалістю у 15 років.
Як вбачається з матеріалів справи та визнається обома сторонами, на виконання умов кредитного договору Банк виконав свій обов'язок належним чином, надавши Позичальнику кредит, що підтверджується виписками по рахунках останнього, платіжними дорученнями та меморіальними ордерами.
Спір виник через те, що Позичальник не виконав своїх зобов'язань зі сплати винагороди по договору № 4Т14268, яка мала бути сплачена у строк до 11 лютого 2016 року, як вже зазначено вище. За розрахунком Банку, доданим до позовної заяви, заборгованість боржника станом на день звернення з позовом до суду за період з 04.12.2014 року по 11.02.2016 року включно складає 60 331 235.23 грн. В межах підготовчого провадження позивач уточнив позовні вимоги шляхом подання заяви про зменшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача 22 918 144,46 грн. Як з"ясовано судом під час розгляду справи по суті, при підготовці позовної заяви, зокрема, розрахунку суми позову позивачем не було враховано умови укладеної між сторонами додаткової угоди до кредитного договору від 18.09.2015 року (а.с.17, том 1), якою до договору вносилися зміни саме стосовно максимального розміру винагороди винагороди. Зокрема, даною додатковою угодою було погоджено, що сума винагороди «V», що сплачується Позичальником, обмежується максимальним значенням і не може перевищувати суму, що визначається за формулою, наведеною у п.1 даної додаткової угоди. До заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка була прийнята до розгляду судом, додано новий розрахунок суми позову (а.с.232-236, том 1).
Вирішуючи справу по суті, суд виходить з наступного:
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі статями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд дослідив поданий позивачем разом з заявою про зменшення позовних вимог розрахунок розміру винагороди та встановив його відповідність погодженій сторонами формулі; відповідачем контррозрахунку не надано. Відтак, огляду на встановлені законом принципи змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та вірогідності доказів, згідно з яким наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборговансоті за винагородою підлягають задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову та відхиляючи заперечення відповідача проти первісного позову, суд виходить з наступного:
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» , на яку посилається позивач у зустрічному позові, відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Дослідивши умови кредитного Договору суд зазначає, що його умови не містять обов'язку/ умов щодо придбання позичальником будь-яких товарів/ послуг від Банку або спорідненої або пов'язаної особи Банку як обов'язковою умову надання банківських послуг.
Що стосується посилання позичальника на правові висновки, які викладено у постановах Верховного Суду у справі №904/5748/18 від 20.05.2021р., №910/11436/16 від 12.07.2018р, №904/8902/17 від 10.10.2019р., то вони, по-перше, не є релевантними до спірних правовідносин у даній справі; по-друге, постановою 904/5314/20 від 25.05.2022р. Верховний Суд у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду відступив від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021у справі №910/14918/20, у якій касаційний суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій щодо відхилення грошових вимог банку до боржника в частині нарахованої винагороди за користування кредитом із огляду також і на те, що свобода договору передбачає абсолютну прозорість всіх його елементів, чого не вбачається з редакції формули винагороди, яка залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки, має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту, а також, не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки.
В цій же постанові (904/5314/20 від 25.05.2022р.) касаційний суд підтвердив правомірність правового висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19, якою рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2019 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2020 в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «Сентоза ЛТД» про стягнення заборгованості за винагородою за користування кредитом скасована та прийнято в цій частині нове рішення про задоволення позову АТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «Сентоза ЛТД» про стягнення заборгованості за винагородою за користування кредитом.
Чинним Господарським процесуальним кодексом України визначено процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.
Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої в цій справі відступив Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 904/2839/21 від 22.08.2024 у справі № 910/10968/23, від 27.08.2024 у справі № 910/31605/15, тощо).
Суд також погоджується з Банком в тому, що посилання ТОВ на Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затв.Постановою правління НБУ від 10.05.2007р. №168 є неправомірними, оскільки спірний кредитний договір не є договором споживчого кредитування, а боржник не є споживачем за кредитним договором у розумінні ЗУ "Про захист прав споживачів". Натомість Банк, з посиланням на Висновок експерта за результатами проведення експертного економічного дослідження від 07.12.2021р. зазначає, що за своєю природою передбачена кредитними договорами, що укладаються Банком, винагорода є економічно доцільною та виправданою платою, яка враховується у загальній вартості кредиту.
Відтак, враховуючи, що позивачем за зустрічним позовом не доведено наявності підстав для визнання недійсними оспорюваних умов кредитного договору щодо встановлення, нарахування і сплати позичальником на користь банку винагороди, суд відмовляє у задоволенні зустрічного позову.
Стосовно заяви Банку про застосування позовної давності суд зазначає наступне: Згідно з усталеною практикою ВП ВС, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (Постанова ВП ВС від 22.05.2018 по справі № 369/6892/15-ц, від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) і ін.). Відтак, враховуючи, що у даній справі суд відмовляє у задовленні зустрічного позову з підстав його необгрунтованості, обставини пропуску чи дотримання строку позовної давності не підлягають встановленню.
У відповідності до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Господарський суд, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази дійшов до висновку про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічної позовної заяви. При цьому інші доводи та заперечення сторін судом почуті, проте не оцінюються як обґрунтовані та правомірні, оскільки не впливають на зроблені судом висновки.
Згідно з положеннями 13 Господарського процесуального кодексу України. судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Стосовно розподілу судових витрат:
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, судові витрати (судовий збір), понесені Банком, відшкодовуються йому за рахунок відповідача, натомість судові витрати відповідача покладаються на нього. Крім того, у зв"язку зі зменшенням розміру позовних вимог, на підставі ст.7 ЗУ "Про судовий збір", поверненню позивачу з бюджету підлягає 448 957,09 грн судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви платіжними інструкціями від 22.10.2024: № BOJ62B43I7 на суму 100 000 грн; № BOJ62B43I8 на суму 100 000 грн; № BOJ62B43I9 на суму 100 000 грн; № BOJ62B43IA на суму 100 000 грн; № BOJ62B43IB на суму 100 000 грн; № BOJ62B43IC на суму 100 000 грн; № BOJ62B43ID на суму 100 000 грн; № BOJ62B43IE на суму 23 974,82 грн., які знаходяться в матеріалах справи.
Керуючись статтями 129, 232-233,237-238,240 ГПК України, суд,-
1. Первісну позовну заяву задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кременчукнафтопродуктсервіс» ( 39600, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Халаменюка, 8, офіс 540, код ЄДРПОУ 36093194) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» ( 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570)
22 918 144,46 грн заборгованості з винагороди за кредитним договором №4Т14268И від 06.08.2014р., 275 017,73 грн. судового збору.
3. У задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити.
4. Повернути Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» ( 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 448 957,09 грн судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви платіжними інструкціями від 22.10.2024: № BOJ62B43I7 на суму 100 000 грн; № BOJ62B43I8 на суму 100 000 грн; № BOJ62B43I9 на суму 100 000 грн; № BOJ62B43IA на суму 100 000 грн; № BOJ62B43IB на суму 100 000 грн; № BOJ62B43IC на суму 100 000 грн; № BOJ62B43ID на суму 100 000 грн; № BOJ62B43IE на суму 23 974,82 грн., які знаходяться в матеріалах справи.
5. Роз"яснити позивачу, що з 07.01.2025 повернення судового збору здійснюється органами Казначейства виключно на підставі електронного подання, сформованого відповідним судом чи територіальним управлінням Державної судової адміністрації України. Таким чином, для формування Господарським судом Полтавської області електронного подання на повернення судового збору, позивачу необхідно надати суду вичерпну інформацію згідно абзацу сьомого пункту 5 розділу I "Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182, із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства фінансів № 606 від 26.11.2024.
Повне рішення складено 11.03.2025р.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256 ГПК України).
Суддя О.С.Мацко