79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
06.03.2025 Справа № 914/2509/24
За позовом: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Львівське автотранспортне підприємство - 14630», м. Львів
про: стягнення 1 170 315,82 грн суми пайового внеску на створення та розвиток транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова, 236 628,24 грн пені, 713 931,72 грн інфляційних втрат та 86 214,14 грн трьох процентів річних
Суддя Н.Є. Березяк
Секретар судового засідання Р.Р. Волошин
За участю представників сторін:
від позивача: Шмотолоха О.П.- представник
від відповідача: Мудрак Р.Б. - представник
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Публічного акціонерного товариства «Львівське автотранспортне підприємство - 14630» про стягнення 1 170 315,82 грн суми пайового внеску на створення та розвиток транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова, 236 628,24 грн пені, 713 931,72 грн інфляційних втрат та 86 214,14 грн трьох процентів річних.
Ухвалою суду від 16.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
Ухвалою суду від 23.01.2025 закрито підготовче провадження у справі № 914/2509/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.02.2025.В судовому засіданні 20.02.2025 оголошено перерву до 06.03.2025.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про пайову участь в частині своєчасної та повної сплати пайового внеску.
В судовому засіданні представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечив в частині стягнення штрафної санкції та розрахованих інфляційних втрат, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині з підстав наведених у відзиві на позовну заяву (вх. №1106/25 від 14.01.2025), зокрема, посилаючись на неправильність їх нарахування.
В судовому засіданні 06.03.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, « 02» лютого 2017 року між департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та ПАТ «Львівське автотранспортне підприємство -14630» був укладений Договір № 36 про пайову участь (надалі іменується -Договір), де ПАТ «Львівське автотранспортне підприємство - 14630» - Замовник будівництва.
Згідно з пп. 1.1 Договору, Замовник будівництва зобов'язується здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і у порядку, передбаченому Договором.
У відповідності до п. 2.2 Договору Відповідач повинен був сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова у розмірі 2 340 631, 64 грн. по 31 грудня 2017 року (але не пізніше дати прийняття об'єкта в експлуатацію).
« 30» травня 2019 року між департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та ПАТ «Львівське автотранспортне підприємство -14630» була укладена Додаткова угода № 129 про внесення змін до договору про пайову участь від 02.02.2017 № 36.
Згідно Додаткової угоди, внесено зміни до п.2.2. договору про пайову участь від 02.02.2017 № 36, такий викладено у новій редакції та згідно пп. 2.2. цієї угоди, зобов'язано Відповідача сплатити кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в сумі 2 340 631, 64 грн. по 31 травня 2022 року (але не пізніше дати введення об'єкта до експлуатації)».
Відповідачем сплачено 1 170 315, 82 грн заборгованості по договору.
Згідно інформації з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва 05.04.2022 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів № ЛВ122220401856.
Як зазначає позивач, відповідно до цього Договору Відповідачем було допущено невиконання обов'язків щодо перерахування пайового внеску в сумі 1 170 315, 82 грн у терміни визначені договором.
Пунктом 2.3. договору встановлено, що у разі порушення термінів перерахування пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Замовник (відповідач) сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на цей період, від суми коштів, що підлягають перерахуванню.
Відтак, за прострочення відповідачем виконання зобов'язання, позивач звернувся з даним позовом до суду з матеріально- правовою вимогою про стягнення з відповідача основної суми боргу за договором 1 170 315, 82 грн, 236 628, 24 грн пені ( за період з 05.04.2022 по 04.10.22), 86 214, 14 грн 3% річних та 713 931, 72 грн інфляційних втрат .
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтовані та підлягають до задоволення частково.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію1 до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури, а згідно ч. 5 ст. 40 цього ж закону величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Як встановлено судом, на виконання вимог закону, « 02» лютого 2017 року між департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та ПАТ «Львівське автотранспортне підприємство -14630» був укладений Договір № 36 про пайову участь.
Оскільки істотними умовами договору пайової участі є розмір пайової участі та строк (графік) сплати пайової участі (ч. 9 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній на час укладення договору), то їх невиконання сторонами є порушенням умов договору. Відповідно, обов'язку замовника укласти договір про пайову участь та сплатити кошти пайової участі у відповідному розмірі кореспондує право органу місцевого самоврядування вимагати від замовника сплатити на підставі цього договору кошти пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту.
Разом з тим, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-ІХ (далі - Закон №132- IX), якими статтю 40 Закону №3038-УІ виключено. Згідно з пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Згідно Додаткової угоди, внесено зміни до п.2.2. договору про пайову участь від 02.02.2017 № 36, такий викладено у новій редакції та згідно пп. 2.2. цієї угоди, зобов'язано Відповідача сплатити кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в сумі 2 340 631, 64 грн по 31 травня 2022 року, але не пізніше дати введення об'єкта до експлуатації.
Відповідачем сплачено 1 170 315, 82 грн заборгованості по договору.
Згідно інформації з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва 05.04.2022 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів № ЛВ122220401856.
З наведеного суд констатує, що укладений між позивачем та відповідачем договір про пайову участь від 02.02.2017 №36 є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання сторонами, рішень суду щодо внесення змін, або розірвання договору не приймалося.
Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку, що у відповідача наявний обов'язок по сплаті пайового внеску і невиконання такого у встановлений договором строк порушує права та інтереси позивача.
Відтак, відповідач свої договірні зобов'язання по сплаті пайового внеску не виконав належним чином у зв'язку з чим, станом на дату подання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати пайового внеску становить 1 170 315, 82 грн.
Окрім зазначеного, внаслідок неналежного виконання зобов'язання щодо оплати основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 236 628, 24 грн пені, нарахованої в межах шестимісячного строку за період з 05.04.2022 по 04.10.2022, яка не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, 86 214, 14 грн 3% річних та 713 931, 72 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 05.04.22 по 17.09.24 року.
Щодо стягнення пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до матеріалів справи, позивачем здійснено нарахування пені за період з 05.04.2022 (з дати введення об'єкта в експлуатацію) по 04.10.2022.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойка (штраф, пеня) це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання. Пеня є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
Відповідно до ст. 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Суд звертає увагу, що датою виконання зобов'язання щодо сплати пайового внеску є момент введення об'єкта в експлуатацію (05.04.2022).
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 253 ЦК України). Відтак, строк нарахування пені повинен обчислюватися з 06.04.2022 (з наступного дня після введення об'єкта в експлуатацію) до 05.10.2022.
Позивач здійснив нарахування пені з 05.04.2022, що є передчасним. Враховуючи встановлений законом шестимісячний строк для нарахування пені, суд дійшов висновку, що період нарахування має обчислюватися з 06.04.2022.
Суд, здійснивши власний розрахунок пені, враховуючи викладене, обраний позивачем період та суму боргу, встановлений законом шестимісячний строк для нарахування пені, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню у розмірі 235986.97 грн.
Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності для вимог про стягнення пені, то суд, беручи до до уваги приписи п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо річного строку позовної давності для вимог про стягнення пені (щодо кожного дня прострочення), п.п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо продовження такого строку позовної давності на строк дії карантину (який діяв з 12.03.2020 по 30.06.2023) та у подальшому на строк дії воєнного стану (який діє з 24.02.2022 по теперішній час), дійшов висновку про те, що строк позовної давності за вимогою про стягнення пені за період з 05.02.2022 по 04.10.2022 на час звернення позивача до суду з цим позовом - не сплив, що є підставою для відмови у задоволенні відповідної заяви відповідача про застосування строків позовної давності.
Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За змістом ст. ст. 524, 533-535 та 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
У відповідності до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 у справі № 559/1622/19, суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Позивачем нараховано 3% річних у розмірі 86 214,14 грн за період з 05.04.2022 по 17.09.2024. Однак, відповідно до ст. 253 ЦК України, розрахунок здійснено невірно. Враховуючи, що об'єкт будівництва прийнятий в експлуатацію 05.04.2022, строк виконання грошового зобов'язання спливає у цю ж дату, а отже, прострочення починається з 06.04.2022.
Суд, здійснивши перевірку нарахування позивачем 3% річних, з врахуванням ч. 5 ст. 253 ЦК України, дійшов висновку, що позивачем зазначено не правильний період прострочення грошового зобов'язання 3% річних (позивачем помилково включено до періоду нарахування день, коли зобов'язання ще не було прострочене), відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3 % річних в сумі 86 117,95 грн, в задоволенні решти слід відмовити.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 713931,72 грн.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019, інфляційні нарахування розраховуються окремо за кожен місяць прострочення, виходячи із суми боргу на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, з урахуванням індексу інфляції, визначеного Державною службою статистики України. У розрахунок включаються всі періоди, незалежно від того, чи мав місце інфляційний або дефляційний коефіцієнт.
Суд, здійснивши перевірку нарахування позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань, дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в сумі 370836,56 грн, в задоволенні решти слід відмовити.
У зв'язку з викладеним, враховуючи наведені положення норм чинного законодавства України, беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, та такими що підлягаю до задоволення частково.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 27 948,86 грн.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Cтягнути з Публічного акціонерного товариства «Львівське автотранспортне підприємство - 14630» (адреса: вул. Городницька, 47, м. Львів, 79019, код ЄДРПОУ 03114744) на користь департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (адреса: 79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 34814859) суму в розмірі 1 170 315, 82 грн пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова, 235986,97 грн пені, 370 836,56 грн інфляційних втрат, 86117,95грн 3% річних та 27 948,86 грн судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарським процесуальним кодексом України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено на підписано 12.03.2025.
Суддя Березяк Н.Є.