вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"05" лютого 2025 р. Справа № 911/2308/23 (911/518/24)
Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) керуючого реструктуризацією майна Саченко І.В. - арбітражного
керуючого Приходька Дмитра Володимировича
2) ОСОБА_3
3) ОСОБА_4
4) ОСОБА_5
5) ОСОБА_6
6) ОСОБА_7
7) ОСОБА_8
8) ОСОБА_9
9) ОСОБА_10
10) ОСОБА_11
11) ОСОБА_12
12) ОСОБА_13
13) ОСОБА_14
14) ОСОБА_15
15) ОСОБА_16
16) ОСОБА_17
17) ОСОБА_18
18) ОСОБА_19
19) ОСОБА_20
20) ОСОБА_21
21) ОСОБА_22
22) ОСОБА_23
23) ОСОБА_24
24) ОСОБА_25
про стягнення грошових коштів
В межах провадження у справі № 911/2308/23 про банкрутство ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання Єрьоміч О.А.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання.
Обставини справи:
У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/2308/23 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність, провадження в якій відкрито ухвалою господарського суду Київської області від 14.02.2023 р.
28.02.2024 р. до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в якій позивач просить суд:
- стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , грошові кошти у розмірі 8 011 529 (вісім мільйонів одинадцять тисяч п'ятсот двадцять дев'ять) гривень 00 коп.;
- стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , грошові кошти у розмірі 3 218 929 (три мільйони двісті вісімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять дев'ять) гривень 23 коп. інфляційного збільшення за весь час прострочення.;
- стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , грошові кошти у розмірі 675 338 (шістсот сімдесят п'ять тисяч триста тридцять вісім) гривень 13 коп. штрафних санкцій у вигляді 3% річних за весь час прострочення.
Ухвалою господарського суду від 06.03.2024 р. задоволено клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору, відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання позовної заяви до винесення судового рішення у справі № 911/2308/23(911/518/24), прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 10.04.2024 р.
25.03.2024 р. через канцелярію суду позивачем подано клопотання про залучення третіх осіб.
27.03.2024 р. через канцелярію суду представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
29.03.2024 р. через канцелярію суду позивачем подано клопотання про залучення третіх осіб.
Ухвалою господарського суду від 10.04.2024 р. розгляд справи по суті та розгляд клопотання позивача про залучення третіх осіб відкладено на 03.07.2024 р.
02.07.2024 р. на офіційну електронну адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду від 03.07.2024 р. було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 ОСОБА_25 , розгляд справи по суті відкладено на 18.09.2024 р.
12.08.2024 р. через канцелярію суду представником ОСОБА_26 подано відзив (заперечення) на позовну заяву.
16.09.2024 р. через канцелярію суду позивачем подано документи на виконання вимог ухвали суду.
17.09.2024 р. на офіційну електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
18.09.2024 р. через систему "Електронний суд" від представника ОСОБА_25 надійшли письмові пояснення та клопотання про розгляд справи без участі останнього.
Ухвалою господарського суду від 18.09.2024 р. розгляд справи по суті відкладено на 20.11.2024 р.
Ухвалою господарського суду від 20.11.2024 р. розгляд справи по суті в судовому засіданні відкладено на 18.12.2024 р.; встановлено строк до 11.12.2024 р. для подання третім особам аргументів, пояснень, міркувань та, у разі наявності, заперечень відносно предмету спору в даній справі.
У судовому засіданні 18.12.2024 р. оголошено перерву до 05.02.2025 р.
У судове засідання 05.02.2025 р. з'явився уповноважений представник позивача. Представник відповідача та представники третіх осіб до суду не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про місце, дату та час даного судового засідання були повідомлені належним чином.
Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
В силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Таким чином, враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до частини дев'ятої ст. 165, частини другої ст. 178 та частини третьої ст. 202 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
Як вказано в позовній заяві та підтверджено інформаційною довідкою від 20.02.2024 р. № 366652764, ОСОБА_1 , на правах приватної власності належать три земельні ділянки, що знаходяться в селі Софіївська Борщагівка, Бучанського району (раніше Києво-Святошинського району) Київської області:
- із кадастровим номером 3222486200:03:006:0021, площею 0,1009 га, яка придбана позивачем згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 1063, виданий 07.03.2017 р., видавник: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., на якій відповідно до цільового призначення будується секція 1 багатоквартирного будинку;
- із кадастровим номером 3222486200:03:006:0020, площею 0,1002 га, яка придбана позивачем згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 1059, виданий 07.03.2017 р., видавник: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., на якій відповідно до цільового призначення будується секція 2 багатоквартирного будинку;
- із кадастровим номером 3222486200:03:006:0019, площею 0,1079 га, яка придбана позивачем згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 1059, виданий 08.04.2017 р., видавник: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., на якій відповідно до цільового призначення будується секція 3 багатоквартирного будинку.
На відповідних земельних ділянках позивачем здійснювалось будівництво багатоквартирних житлових будинків для подальшого продажу квартир у відповідних житлових будинках.
Так, для реалізації своїх планів, позивач видала на ім'я відповідача довіреність, посвідчену 19.02.2021 р. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В., зареєстровану за реєстровим номером 109, якою вона уповноважила ОСОБА_2 (відповідача) на: отримання грошових коштів (готівкою, або з використанням банківських карток, або іншим способом) за результатами відчуження нерухомого майна; вчинення таких дій, як: розписуватися за неї, підписувати договори купівлі-продажу нерухомого майна, а у разі необхідності попередні договори, договори про внесення змін і доповнень до таких договорів, договори про розірвання договорів, отримувати авансові платежі згідно попередніх договорів, отримувати належні їй гроші від продажу нерухомого майна. Строк дії довіреності визначено до 19.02.2023 р.
Як вказує позивач, реалізуючи визначені цією довіреністю повноваження, відповідач від її імені уклав попередні договори купівлі-продажу, і згідно пункту 4 нижче наведених попередніх договорів прийняв під час підписання цих договорів передоплату у вигляді авансу, а саме:
- попередній договір про укладання договору купівлі-продажу квартири від 15.05.2021 р., реєстровий номер 509, укладений відповідачем з ОСОБА_17 та прийнятий від неї аванс у сумі 483 250 гривень, що на момент укладення договору було еквівалентно 17 496 доларів США;
- попередній договір про укладання договору купівлі-продажу квартири від 12.05.2021 р., реєстровий номер 1147, укладений відповідачем з ОСОБА_9 та прийнятий від нього аванс у сумі 746 180 гривень, що на момент укладення договору було еквівалентно 26 996 доларів США;
- попередній договір про укладання договору купівлі-продажу квартири від 18.03.2021 р., реєстровий номер 632, укладений відповідачем з ОСОБА_3 та прийнятий від нього аванс у сумі 470 290 гривень, що на момент укладення договору було еквівалентно 16 996 доларів США;
- попередній договір про укладання договору купівлі-продажу квартири від 25.06.2021 р.,реєстровий номер 1908, укладений відповідачем з ОСОБА_5 та прийнятий від нього аванс у сумі 602 700 гривень, що на момент укладення договору було еквівалентно 21 996 доларів США;
- попередній договір про укладання договору купівлі-продажу квартири від 30.03.2021 р., реєстровий номер 652, укладений відповідачем з ОСОБА_18 та прийнятий від нього аванс у сумі 696 674 гривень, що на момент укладення договору було еквівалентно 24 996 доларів США;
- попередній договір про укладання договору купівлі-продажу квартири від 27.02.2021 р., реєстровий номер 483, укладений відповідачем з ОСОБА_19 та отриманий від нього аванс у сумі 574 125 гривень, що на момент укладення договору було еквівалентно 20 496 доларів США;
- попередній договір про укладання договору купівлі-продажу квартири від 07.07.2021 р.,реєстровий номер 2033, укладений відповідачем з ОСОБА_20 та отриманий від неї аванс у сумі 967 630 гривень, що на момент укладення договору було еквівалентно 35 496 доларів США;
- попередній договір про укладання договору купівлі-продажу квартири від 30.03.2021 р., реєстровий номер 643, укладений відповідачем з ОСОБА_8 та прийнятий від нього аванс у сумі 468 284 гривень, що на момент укладення договору було еквівалентно 16 796 доларів США;
- попередній договір про укладання договору купівлі-продажу квартири від 21.05.2021 р., реєстровий номер 1255, укладений відповідачем з ОСОБА_21 та прийнятий від неї аванс у сумі 780 332 гривень, що на момент укладення договору було еквівалентно 28 396 доларів США;
- попередній договір про укладання договору купівлі-продажу квартири від 01.06.2021 р., реєстровий номер 1431, укладений відповідачем з ОСОБА_22 та прийнятий від неї аванс у сумі 367 596 гривень, що на момент укладення договору було еквівалентно 13 396 доларів США;
- попередній договір про укладання договору купівлі-продажу квартири від 03.04.2021р., реєстровий номер 727, укладений відповідачем з ОСОБА_23 та прийнятий від неї аванс у сумі 697 400 гривень, що на момент укладення договору було еквівалентно 24 996 доларів США;
- попередній договір про укладання договору купівлі-продажу квартири від 23.02.2021 р., реєстровий номер 406, укладений відповідачем з ОСОБА_24 та прийнятий від неї аванс у сумі 710073 гривень, що на момент укладення договору було еквівалентно 25 496 доларів США;
- попередній договір про укладання договору купівлі-продажу квартири від 08.07.2021 р., реєстровий номер 2042, укладений відповідачем з ОСОБА_25 прийнятий від неї аванс у сумі 445 995 гривень, що на момент укладення договору було еквівалентно 16 396 доларів США.
Загальний розмір отриманих відповідачем, ОСОБА_2 , коштів від вищеназваних фізичних осіб за попередніми договорами складає 8 011 529 гривень, що еквівалентно на день укладення попередніх договорів складає 289 948 доларів США.
Як вказує позивач, відповідач, будучи повіреним на виконання виданої позивачем довіреності зобов'язаний був діяти добросовісно, розуміючи наслідки здійсненного ним представництва, зокрема негайно передати ОСОБА_1 все одержане у зв'язку з виконанням доручення, а саме: авансу за вищевказаними попередніми договорами у сумі 8 011 529 грн., проте відповідач станом на день подання позовної заяви оригіналів договорів та кошти авансу позивачу не передав, що стало підставою для подачі позову.
Відповідач, заперечуючи позовні вимоги в повному обсязі, зазначив, що 19.02.2021 р. позивачем була видана йому довіреність, яка була посвідчена приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області на укладання договорів купівлі-продажу належного їй нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 та зареєстрована в реєстрі за № 109.
Відповідно до домовленості з позивачем, остання та/або уповноважені нею особи здійснювали пошук покупців, визначали з ними ціну та технічні характеристики квартири, отримували грошові кошти, а він отримував від позивача вищевказану довіреність і мав лише їздити до нотаріуса та підписувати договори купівлі-продажу належного позивачу нерухомого майна та попередні договори, на які вище посилалась позивач.
Відповідач вказує, що після підписання попередніх догорів він повертав їх безпосередньо позивачу, а грошові кошти за вказаними попередніми договорами він не отримував.
У зв'язку з вищенаведеним відповідач вважає, що заявлені позовні вимоги до нього є безпідставними та просить відмовити в задоволенні позові повністю.
Крім того, представником ОСОБА_26 (третьої особи) подано заперечення на позовну заяву, в яких, як на підставу своїх заперечень, третя особа вказує, що попередній договір купівлі-продажу квартири був укладений між нею та саме позивачем у даній справі, а відповідач лише підписував вказаний договір, як представник позивача.
До того ж, ОСОБА_26 у своїх запереченнях згадує про наявність кримінального провадження № 12022116410000309 від 10.07.2022 р. щодо забудовника ( ОСОБА_1 ), та осіб які діяли від її імені відповідно по довіреності: ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 . Посилаючись при цьому на відсутність згадувань щодо особи відповідача у вказаному провадженні та про відсутність претензій у позивача до відповідача протягом чотирьох років, коли позивач отримувала кошти від вказаної особи.
Посилання на перевищення повноважень ОСОБА_2 , з яким начебто укладались попередні договори, третя особа вважає надуманими та голослівними.
Крім того, третя особа вказує, що ОСОБА_1 (як сторона по справі-відповідач, яка особисто була неодноразово повідомлена про розгляд справи) не оскаржувала рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.12.2023 р., справа № 369/17936/21, на підставі якого, саме особисто з неї було стягнуто на користь ОСОБА_12 сплачений аванс у розмірі 409 850 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Згідно з положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Особа вправі вчиняти правочини самостійно або через представника.
Згідно з частиною першою ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.
Так, згідно з положеннями частин 1 та 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов'язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
Крім того, виходячи із системного тлумачення наведених норм, представництво буває двох видів - де існує обов'язок представника вчинити певні дії або де існує право представника вчинити певні дії.
Однією з підстав, що породжують відносини представництва є договір доручення, правове регулювання якого визначено Главою 68 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст. 1003 ЦК України).
Повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим (ч. 1 ст. 1004 ЦК України).
Повірений зобов'язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення (ч. 1 ст. 1006 ЦК України).
Згідно ч. 1-4 ст. 1007 ЦК України довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. Довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором: 1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; 2) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення. Довіритель зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення. Довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.
Тобто довіреність та договір доручення є одними з основних документів, які посвідчують права представників під час вчинення ними певних дій. Так, довіреність видається для представництва перед третіми особами, а договір доручення передбачає обов'язок вчинення повіреним певних юридичних дій від імені та коштом довірителя.
Водночас договір доручення і довіреність, видана на його виконання, можуть мати різну форму. Так, закон не визначає обов'язкової письмової форми для укладення договору доручення, а відтак форма договору доручення може бути як усною, так і письмовою, однак довіреність, в будь-якому випадку, укладається у письмовій формі (ч. 3 ст. 244 ЦК України).
Довіреність видається однією особою, тобто довірителем іншій особі (представнику), тому видача довіреності є одностороннім правочином, вона підписується тільки довірителем, а договір доручення - довірителем і повіреним. Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.
Довіреність може слугувати підтвердженням того, що між повіреним та довірителем укладено усний договір доручення, однак наявність довіреності не є беззаперечним свідченням того, що представництво виникло саме на підставі договору доручення, а відтак під час вирішення спору необхідно з'ясувати характер спірних правовідносин та правову природу правовідносин представництва, які виникли між сторонами (подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.03.2021 р. у справі № 360/1742/18 (провадження № 61-16849св19); постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.06.2021 р. у справі № 761/34272/18 (провадження № 61-10820св20)).
Отже, довіреність є актом, функцією якого є представництво, а договір доручення передбачає зобов'язання, яке встановлюється таким договором, метою якого є виконання певних дій повіреним на користь та коштом довірителя.
У ході судового розгляду справи судом встановлено, що 19.02.2021 р. позивач видала нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважила відповідача бути її представником у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх підпорядкування та організаційної форми з усіх питань, пов'язаних з:
- замовленням та отриманням усіх необхідних та передбачених чинним законодавством документів, необхідних позивачу для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, гаражів, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці Кошова № 97/22, Кошова, № 101, Ягідна, № 14, Січова № 55;
- продажем вищезазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд.
Як видно зі змісту довіреності, позивач уповноважила відповідача подавати необхідні заяви, отримувати довідки та документи, технічні паспорти та/або іншу технічну документацію, рішення, розпорядження, дозволи, акти, отримувати будь-які рішення державних реєстраторів, отримувати дублікати документів, зареєструвати на її ім'я право власності на вищевказане нерухоме майно, отримувати інформаційні довідки та витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, розписуватися за неї, підписувати договори купівлі-продажу вищевказаного нерухомо майна, а у разі необхідності попередні договори, підписувати договори про внесення змін і доповнень до таких договорів, договори про розірвання договорів, будь-які інші договори, бути її представником у всіх установах та організаціях з зазначених питань, сплачувати всі необхідні платежі, отримувати авансові платежі та належні їй гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю.
Крім того, у довіреності зазначено, що така видана довірителем на підставі попередньої усної домовленості. Тобто відсутні посилання позивача у довіреності на укладення між ним і відповідачем договору доручення, сам договір теж відсутній у матеріалах справи.
Отже, у ході розгляду справи суд встановив, що між сторонами на час виникнення спірних правовідносин не було укладено письмового договору доручення.
Водночас, з урахуванням того, що законом не визначено форми укладення договору доручення, тому такий може бути укладений як в усній, так і письмовій формі, з наступною видачею довіреності, що як визначає закон є обов'язковим.
Перевіривши доводи та заперечення сторін в частині характеру правовідносин, які виникли між сторонами на момент видачі довіреності, суд встановив наступне.
Договір доручення, виходячи з його правового визначення, закріпленого в ст. 1000 ЦК України, є, окрім іншого, консенсуальним та двостороннім.
Тобто це договір, який вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами договору та договір, за яким права та обов'язки виникають в обох сторін.
Так, відповідно до положень частини 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Положеннями частин 2-3 ст.626 ЦК України визначено, що договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Стаття 628 ЦК України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України встановлюється, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Укладення договору, зокрема і договору доручення, також передбачає наявність певної мети, для досягнення якої сторони договору погоджуються на виникнення між ними взаємних прав та обов'язків.
Позивач у своїх доводах зазначала, що довіреність була видана для того, щоб відповідач займався продажем нерухомого майна, належного позивачу (за ціну та на умовах на свій розсуд), та отримував за це авансові платежі/належні позивачу грошові кошти від продажу майна.
Відповідач наведені доводи заперечив, вказавши у відзиві, що позивач та/або уповноважені нею особи самостійно здійснювали пошук покупців, визначали з ними ціну та технічні характеристики нерухомого майна (квартир), отримували грошові кошти, а він лише їздив до нотаріуса та підписував договори купівлі-продажу належного позивачу нерухомого майна та попередні договори.
Відповідач ствердив, що ніяких грошових коштів за попередніми договорами купівлі-продажу він не отримував. Сама позивач також не надала суду жодних доказів, які б могли підтвердити факт отримання грошових коштів саме відповідачем, а не нею особисто чи третіми особами.
Отже, твердження позивача про те, що грошові кошти, отримувати які згідно з довіреністю мав право відповідач, отримував саме відповідач не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами.
Відтак, за конкретних обставин справи, суд дійшов висновку, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо мети, предмета договору доручення, його істотних умов, не встановлено, що відповідача було уповноважено на створення реальних правових наслідків - виникнення, зміну або припинення прав та обов'язків позивача, як довірителя.
За конкретних обставин справи сама лише довіреність від 19.02.2021 р., виходячи з її змісту, не є підтвердженням досягнення такої згоди та відповідно укладенням договору доручення.
Окрім цього, сама позивач у своїх доводах не згадує, що дана довіреність була укладена на підставі договору доручення, незалежно від форми його укладання (усної чи письмової). Натомість вона вказує, що між нею та відповідачем існували представницькі відносини, хоча й посилається на відповідні статті Цивільного кодексу України, які регулюють відносини, пов'язані з укладенням договору доручення, зокрема щодо негайної передачі довірителеві всього одержаного у зв'язку з виконанням доручення (п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України).
Як наслідок, в сторін виникли взаємні права та обов'язки, враховуючи односторонню природу довіреності, видача і зміст якої жодним чином не залежать від волі зазначеного в ній повіреного.
Суд також зазначає, що договір доручення є фідуціарним правочином, тобто таким, що ґрунтується на особливих довірчих відносинах сторін.
З відзиву відповідача слідує, що він лише виконував свою роботу щодо представництва інтересів позивача.
Як вже було вказано вище, договір доручення може бути вчинений в усній формі, проте позивач має довести його укладення. При цьому, за відсутності доказів укладення договору доручення представник (повірений) має обов'язок передати особі, яку представляє (довірителю) все одержане у зв'язку з виконанням доручення лише якщо це передбачено змістом довіреності.
Водночас довіреністю від 19.02.2021 р. не визначено жодних обов'язків для відповідача.
Тобто, за змістом довіреності, позивач уповноважила відповідача (надала право) на здійснення певних юридичних дій в інтересах та від імені позивача без покладення на нього будь-яких обов'язків. Цією довіреністю встановлено свободу розсуду повіреного і не визначено обов'язку вчинити конкретні дії.
Так, позивач уповноважила відповідача займатись замовленням та отриманням усіх необхідних та передбачених чинним законодавством документів, необхідних позивачу для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, гаражів, тощо та продажем вищезазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд, тобто надала право відповідачу самостійно, на власний розсуд, визначати як реалізовувати надану йому правомочність, з якою метою та в який спосіб. При тому зі змісту довіреності не вбачається отримання відповідачем коштів за вказаними договорами.
У ході розгляду справи суд встановив, що відповідач діяв виключно в межах наданих йому повноважень згідно з довіреністю від 19.02.2021 р. Позивач у свою чергу не була позбавлена можливості контролювати дії відповідача, на які вона уповноважила його виданою довіреністю.
Також суд зазначає, що вказана довіреність не містять будь-якого застереження щодо написання відповідачем розписок щодо отримання авансових платежів від третіх осіб та щодо написання позивачем будь-яких розписок про отримання грошових коштів від відповідача.
Крім того, як відзначав суд вище, за конкретних обставин цієї справи, у відповідача, в силу виданої на його ім'я довіреності, не виникло обов'язку щодо повернення грошових коштів позивачу, і відповідач діяв в межах повноважень (прав), які були визначені довіреністю від 19.02.2021 р.
Суд погоджується з твердженнями позивача про те, що представник повинен діяти в інтересах повіреного, і за встановлених обставин справи, враховуючи правову природу довіреності, її зміст, визначений обсяг прав повіреного, характер представницьких правовідносин, які виникли між сторонами, суд не встановив, а позивач не довів, що відповідач діяв всупереч інтересів повіреного чи вийшов за межі повноважень (прав), які були визначені довіреністю від 19.02.2021 р.
Як пояснив відповідач, і що не було спростовано позивачем та дослідженими доказами, на підставі довіреності він лише їздив до нотаріуса та підписував договори купівлі-продажу належного позивачу нерухомого майна та попередні договори, після підписання попередніх догорів він повертав їх безпосередньо позивачу, при цьому грошові кошти за вказаними попередніми договорами він не отримував, що в свою чергу свідчить про те, що мало місце виконання обов'язків з боку відповідача саме в такий спосіб, як передбачено довіреністю.
Щодо аргументу позивача з приводу того, що відсутність в довіреності умови щодо повернення коштів довірителеві не звільняє повіреного від обов'язку, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України, то суд такий відхиляє, оскільки за дійсних обставин у цій справі не встановлено укладення між сторонами договору доручення.
Отже, за встановлених конкретних обставин цієї справи, дійсного характеру правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем, суд дійшов висновку про те, що між сторонами мали місце правовідносини представництва, однак таке не виникло з договору доручення, довіреність від 19.02.2021 р. не відповідає вимогам ст. 1000, 1003, 1006 ЦК України, а отже до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст.1000-1006 ЦК України, на які посилається позивач.
Крім того, дані висновки відповідають ч. 1 ст. 1 ЦК України, яка декларує юридичну рівність учасників цивільних відносин.
Виникнення у представника будь-яких обов'язків на підставі одностороннього правочину довірителя суперечить принципу юридичної рівності учасників цивільних відносин і можливо лише у форматі договору в результаті вільного волевиявлення обох його учасників, а наявності такого договору судом встановлено не було.
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2024 р. у справі № 458/229/18 судом встановлено, що при вирішенні спорів у подібних правовідносинах судам, у відповідності до вимог процесуального закону, необхідно досліджувати як доводи позивача про те, що відповідач йому кошти не повернув, так і доводи відповідача про те, що він ці кошти повернув (в даному випадку не отримував).
Так, у матеріалах справи наявні декілька копій заяв, в яких відповідач начебто підтверджує факт отримання від осіб за попередніми договорами купівлі-продажу авансових платежів, однак відповідні заяви не можуть слугувати доказами у даній справі, оскільки іншою стороною в них виступають особи, що укладали попередні договори купівлі-продажу з позивачем від імені відповідача, але які не є предметом даного розгляду. В наданих заявах мають місце посилання на договори, про існування яких в матеріалах позовної заяви позивач не згадує та за якими не просить стягнути з відповідача суми авансових платежів в даній позовній заяві.
Інших доказів, які б могли підтвердити факт отримання відповідачем коштів за попередніми договорами купівлі-продажу, що розглядаються саме в цій справі, матеріали справи не містять. Крім того, позивачем також не надано суду ніяких доказів, що підтверджували б факт звернення позивача до відповідача з вимогами повернути кошти протягом трьох років з моменту укладення довіреності і до моменту подачі позову (копії листів з проханнями повернути кошти; знімки з екрану телефону, які б підтвердили, що між сторонами весь цей час відбувалось спілкування/обговорення щодо повернення коштів і тд.).
Інші аргументи сторони позивача також не вказують на достатність підстав для задоволення позову, а тому суд їх відхиляє.
Відтак, дослідивши всі обставини справи, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами договору доручення, довіреність від 19.02.2021 р. не містить обов'язку відповідача, як повіреного, передавати грошові кошти, звітувати та надавати підтверджуючі документи про це на вимогу довірителя, натомість його лише уповноважено (надано право) займатись продажем нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд без покладення на нього будь-яких обов'язків щодо передачі авансових платежів, отриманих за попередніми договорами купівлі-продажу, у майбутньому позивачу, у зв'язку з чим не можна вважати, що діями або бездіяльністю відповідача були порушені права та інтереси позивача.
Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, позовна вимога про стягнення 8 011 529,00 грн. грошових коштів, отримання яких відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами позивачем, задоволенню не підлягає.
Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 218 929,23 грн. інфляційних втрат та 675 338,13 грн. 3 % річних, нарахованих позивачем на заявлену до стягнення суму коштів, також не підлягають задоволенню, як похідні вимоги.
Таким чином, за наслідками розгляду спору судом встановлено необґрунтованість та недоведеність позовних вимог. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Крім того, ухвалою суду від 06.03.2024 р. відстрочено Саченко І.В. сплату судового збору за подання позовної заяви у справі № 911/2308/23 (911/518/24) до винесення судового рішення. Таким чином, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, відшкодування витрат по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача в повному обсязі.
Керуючись ст. 129, 237-238, 240 ГПК України, суд
вирішив:
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в дохід Державного бюджету України 178 571 (сто сімдесят вісім тисяч п'ятсот сімдесят одну) гривню 95 копійок судового збору.
3. Видати наказ.
Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата підписання повного тексту рішення 11.03.2025 р.
Суддя А.В. Лопатін