ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
19 лютого 2025 р. м. Ужгород Справа №907/47/24
За позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород Закарпатської області
до відповідача Приватного підприємства “Ротор», м. Ужгород Закарпатської області
про стягнення 270 520,44 грн штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог),
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Шикітка О.В.
представники:
Позивача - не з'явився
Відповідача - не з'явився
Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород Закарпатської області заявлено позов до відповідача Приватного підприємства “Ротор», м. Ужгород Закарпатської області про стягнення 270 522 грн штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 31.01.2024 відкрито провадження у справі №907/47/24 в порядку спрощеного позовного провадження; перше судове засідання постановлено провести 07.03.2024 з викликом уповноважених представників сторін. Встановлено відповідачеві строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали, а також у цей же строк - письмово висловленої позиції щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Позивачу встановлено строк на подання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву. Встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив та відповідачем заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) не пізніше 04.03.2024.
Ухвалою суду від 07.03.2024 судом постановлено перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №907/47/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.04.2024.
У підготовчому засіданні 04.04.2024 судом за участю уповноважених представників позивача та відповідача проголошено перерву до 07.05.2024.
Ухвалою суду від 07.05.2024 судом прийнято до розгляду та задоволено заяву представника позивача б/н від 03.05.2024 (вх. №02.3.1-02/3639/24 від 03.05.2024) про зменшення позовних вимог у порядку ст. 46 ГПК України, якою останній просить стягнути з відповідача суму 270 520,44 грн штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати; підготовче засідання відкладено на 05.06.2024.
Ухвалами суду від 05.06.2024 та 21.08.2024 підготовчі засідання у справі відкладались із підстав, наведених в ухвалах суду.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2024 закрито підготовче провадження у справі №907/47/24 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 16.10.2024. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнана судом на власний розсуд.
Ухвалою суду від 16.10.2024 судове засідання у справі відкладено на 21.11.2024.
В судовому засіданні 21.11.2024 судом за участю уповноважених представників сторін проголошено перерву до 22.01.2025.
Ухвалою суду від 22.01.2025 судове засідання у справі відкладено на 19.02.2025. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнана судом на власний розсуд.
Представник позивача через підсистему “Електронний суд» подав заяву б/н від 19.02.2025 (вх. №02.3.1-02/1660/25 від 19.02.2025), якою просить розглянути справу за його відсутності; заявлені позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні.
Поданою через підсистему “Електронний суд» заявою б/н від 19.02.2025 (вх. №02.3.1-02/1656/25 від 19.02.2025) представник відповідача просить здійснити розгляд справи без його участі.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Згідно із приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
За змістом частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, покликаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором оренди землі б/н від 15.09.2021 у частині своєчасної сплати орендних платежів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2110100000:23:001:0082, розташованою за адресою: вул. Миколи Бобяка, 15, м. Ужгород, за період з вересня 2021 року по 29.11.2021, в лютому 2022 року, з квітня 2022 року по 20.06.2022, з вересня 2022 року по 01.11.2022, у зв'язку з чим позивачем у порядку п. 14 Договору нараховано відповідачу штраф у розмірі річної орендної плати на суму 270 520,44 грн.
Представник відповідача через підсистему “Електронний суд» подав відзив на позовну заяву б/н від 14.02.2024 (вх. №02.3.1-02/1082/24 від 14.02.2024), в якому стверджує про те, що орендодавцем, згідно зі змістом укладеного між сторонами Договору, є саме територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, а Департамент міського господарства Ужгородської міської ради тільки діє від імені орендодавця на підставі Положення, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 04.06.2020 №1976.
Представник відповідача наголошує, що Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради не є належним позивачем у даній справі; крім того, останній не надав довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження як представника територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.
За твердженням представника відповідача, позивачем до позовної заяви долучено копію розрахунку заборгованості по орендній платі за Договором, яка складена ним же самим, а не стороною відповідного Договору, та водночас не надано суду жодних платіжних документів, виписок по рахунках тощо, які б дозволяли встановити існуючу заборгованість відповідача. При цьому, за доводами представника відповідача, незрозуміло, хто саме нарахував штраф: позивач чи орендодавець, а також чи повідомлявся орендар (відповідач) про нарахування штрафів за Договором.
Покликаючись на те, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю, представник відповідача зазначає, що орендна плата за Договором є платою за землю та належить до місцевих податків в силу приписів ст. 10, 265, 269, 270, 286 та 287 Податкового кодексу України, і за порушення строків її сплати застосовується відповідальність у вигляді штрафу, передбаченого статтею 124 Податкового кодексу України, та пеня у відповідності до Глави 12 Податкового кодексу України.
На переконання представника відповідача, задоволення позову судом у частині стягнення штрафу та пені матиме наслідком порушення ст. 61 Конституції України, оскільки до відповідача буде фактично застосовано подвійне стягнення за одне і те саме порушення, а саме, порушення строку сплати орендної плати.
За доводами представника відповідача, оскільки нарахування штрафу позивачем відбулось без існування заборгованості за основним зобов'язанням, відсутніми є будь-які збитки, а відтак, справедливим, у випадку задоволення позову, є зменшення такого штрафу на 99% від суми, заявленої до стягнення позивачем.
Представник відповідача звертає увагу, що Договір оренди землі від 15.09.2021 укладено із приводу земельної ділянки комунальної власності та на виконання рішення Ужгородської міської ради №406 від 07.09.2021 “Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», а отже сторони Договору не були вільні у визначенні його умов; при цьому, відповідний Договір укладається виключно за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 №220 “Про затвердження Типового договору оренди землі», та, відповідно, санкції за його порушення фактично встановлені законодавчим актом.
На переконання представника відповідача, штраф, передбачений п. 14 Договору, є конфіскаційним, стягується за рішенням суду в дохід органу місцевого самоврядування за порушення правил здійснення господарської діяльності, встановлених Кабінетом Міністрів України, а отже така санкція є не цивільно-правовою, а адміністративно-господарською, оскільки відповідає визначенню, закріпленому в частині 1 статті 238 Господарського кодексу України. Відтак, за доводами представника відповідача, вказана санкція може застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України, початком перебігу яких у даному випадку є 01.10.2022, що, у свою чергу, свідчить про пропуск позивачем відповідних строків шляхом звернення до суду тільки в січні 2024 року.
ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ
Представник позивача через підсистему “Електронний суд» подав відповідь на відзив б/н від 19.02.2024 (вх. №02.3.1-02/1247/24 від 20.02.2024), за змістом якої стверджує про те, що Департамент міського господарства Ужгородської міської ради (на підставі рішення Ужгородської міської ради від 07.09.2021 №425 “Про реорганізацію виконавчих органів міської ради» змінено назву на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради) є виконавчим органом Ужгородської міської ради, утворюється міською радою, підзвітний і підконтрольний міській раді, підпорядкований виконавчому комітету міської ради, міському голові та заступнику міського голови відповідно до розподілу повноважень, а з питань здійснення делегованих повноважень підконтрольний відповідним органам виконавчої влади.
За доводами представника позивача, відповідно до пункту 2.1.8. Положення про Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради, затвердженого рішенням XXXV сесії VIII скликання Ужгородської міської ради від 04.05.2023 №1265, Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради здійснює від імені міської ради повноваження орендодавця земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Ужгорода; відповідні повноваження також визначені у пункті 3.2.20. Положення, згідно з яким Департамент від імені міської ради виступає орендодавцем за договорами оренди земельних ділянок.
При цьому, як вказує представник позивача, на підставі пункту 3.2.29. Положення Департамент перевіряє виконання умов договорів купівлі-продажу, оренди майна та оренди земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста і контролює стан надходження коштів до міського бюджету від надання майна в оренду, приватизації, здійснює контроль за надходженням коштів від оренди земельних ділянок у порядку, визначеному чинним законодавством, проводить претензійну та позовну роботу.
Аналогічні повноваження, за доводами представника позивача, були надані Департаменту згідно з Положенням, затвердженим рішенням XLVIII сесії VII скликання Ужгородської міської ради від 04.06.2020 №1976.
На думку представника позивача, беручи до уваги положення статей 1, 29, 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» та повноваження, які надані органом місцевого самоврядування Департаменту згідно з Положенням, останній як орендодавець земельних ділянок комунальної власності, в тому числі, земельної ділянки площею 0,7024 га за адресою: м. Ужгород, вул. Миколи Бобяка, 15 (кадастровий номер 2110100000:23:001:0082), є належним позивачем щодо стягнення нарахованого штрафу за Договором оренди землі від 15.09.2021.
Окрім того, представник позивача наголошує, що під час розгляду судової справи №907/681/22 за позовом Департаменту до Приватного підприємства “Ротор» про стягнення заборгованості по орендній платі за Договором оренди землі від 15.09.2021 у відповідача не було жодних заперечень щодо належності позивача у спірних правовідносинах.
На переконання представника позивача, в силу повноважень, які надані Департаменту згідно з пунктом 3.2.29. Положення, складений останнім як органом, що здійснює контроль за надходженням коштів від оренди земельних ділянок, розрахунок сум, котрі стягуються за Договором оренди землі від 15.09.2021, є обґрунтованим і таким, що відповідає положенням чинного законодавства України; у свою чергу, у випадку наявності заперечень щодо обґрунтованості відповідного розрахунку, відповідач не позбавлений можливості надати суду документи, які підтверджують такі заперечення, а саме, контррозрахунок, платіжні документи, виписки по рахунку тощо.
Як стверджує представник позивача, умови укладеного між сторонами Договору відповідали їх волі, оскільки відповідний правочин був підписаний ними в добровільному порядку і в подальшому ніким не оспорювався, а відтак, у силу норм законодавства, є обов'язковим для виконання сторонами.
В даному випадку, за доводами представника позивача, мають місце підтверджені належними та допустимими доказами істотні порушення умов Договору щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів у розмірі та строки, встановлені останнім, а відтак, у зв'язку із невнесенням орендної плати у строки, визначені Договором, за серпень 2022 року позивачем відповідно до пункту 14 Договору нараховано штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати в заявленій до стягнення сумі.
Представник позивача наголошує, що відповідач не подав до суду доказів на спростування позовних вимог, в тому числі, доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо), з огляду на що право позивача на примусове стягнення з відповідача штрафу у зв'язку з неналежним виконанням Договору є доведеним належними і допустимими доказами.
Як вказує представник позивача, станом на 01.10.2022 заборгованість відповідача по орендній платі за Договором становила 95 639,03 грн, водночас Департамент за наявності підстав для нарахування та стягнення штрафу в період із вересня 2021 року по 01.10.2022 за 5 місяців окремо (загальний розмір штрафу в такому випадку становив би 1 328 017,08 грн), застосував штрафні санкції у розмірі 100 відсотків річної орендної плати тільки 1 раз, за несплату орендної плати за серпень 2022 року.
Відтак, на думку представника позивача, стягнення штрафу в заявленому розмірі є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань.
За доводами представника позивача, необґрунтованим також є твердження відповідача про те, що штраф, про стягнення якого подано позов, є адміністративно-господарським, оскільки останній був застосований не за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а за порушення умов договору оренди землі.
У зв'язку з цим, за твердженням представника позивача, до стягнення штрафу у спірному розмірі не можуть бути застосовані норми статей 238, 239 та 250 Господарського кодексу України, на які посилається відповідач.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, від імені якої діє Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, що в подальшому перейменований на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (орендодавцем, позивачем у справі), та Приватним підприємством “Ротор» (орендарем, відповідачем у справі) було укладено Договір оренди землі б/н від 15.09.2021 (далі - Договір), за умовами п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в м. Ужгороді, вул. Миколи Бобяка, 15. Кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:23:001:0082.
Згідно із п. 2, 3 Договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,8634 га. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: згідно землевпорядної документації розміщено нерухоме майно, а саме: корпус №5 “а» літ. Ж загальною площею 2147 кв.м.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2021 рік становить 8 197 637,64 грн згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої відділом в Ужгородському районі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області №491/0/419-21 від 08.09.2021 (п. 5 Договору).
Відповідно до п. 6, 7 Договору, земельна ділянка, яка передається в оренду, має такі недоліки, що можуть перешкоджати її ефективному використанню: охоронна зона навколо (вздовж) об'єкта транспорту площею 0,0451 га; охоронна зона навколо (вздовж) об'єкта транспорту площею 0,0095 га; охоронна зона навколо (вздовж) об'єкта транспорту площею 0,0050 га. Інші особливості об'єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини: в межах охоронних зон нове будівництво заборонено.
За змістом п. 8 Договору, строк дії Договору 5 років. Після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами Договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір використати переважне право на укладання договору оренди землі на новий строк.
Пунктами 10 та 11 Договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі у грошовій формі та складає 245 929,13 грн на рік. Орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 20 494,09 грн.
За умовами п. 12 Договору, обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.
Розмір орендної плати переглядається щороку у разі: - зміни умов господарювання, передбачених Договором; - зміни нормативно-грошової оцінки землі, розмірів земельного податку, зміні ставок орендної плати, підвищення цін та тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; - погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; - зміні граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України; - інших випадках, передбачених законом (п. 13 Договору).
Згідно із п. 14 Договору, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором: - у 10-ти денний строк сплачуться штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим Договором; - справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.
Відповідно до п. 16, 17 Договору, земельна ділянка передається в оренду із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
Передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення. Згідно рішення ІХ сесії міської ради VIII скликання від 07.09.2021 №406 (пункт 1.4) затверджено ПП “Ротор» проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,8634 га по вул. Миколи Бобяка, 15 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості та надано її в оренду строком на 5 років (п. 19 Договору).
Пунктом 21 Договору встановлено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється одночасно з підписанням акту її приймання - передачі.
За змістом п. 27 Договору, орендодавець наділений правом в односторонньому порядку вносити зміни до даного Договору при зміні розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, коефіцієнтів інфляції (визначених у відповідності до вимог чинного законодавства) ставок земельного податку та ставок орендної плати відповідно до змін чинного законодавства шляхом надсилання відповідних повідомлень; вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Відповідно до п. 40 Договору, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Право оренди землі виникає у порядку, визначеному чинним законодавством. Сторони дійшли згоди, що при підписанні договору оренди землі його дія розповсюджується на період від сьомого вересня дві тисячі двадцять першого року до завершення строку його дії, визначеного рішенням сесії Ужгородської міської ради про затвердження земельної документації (рішення УМР від 07.09.2021 №406, пункт 1.4). Даною угодою сторони дійшли згоди щодо зобов'язання орендаря, а орендар зобов'язався в свою чергу сплатити плату за землю за фактичне її використання у період від 07.09.2021 до моменту державної реєстрації права оренди землі. При цьому, розмір місячних нарахувань такої плати встановлюється у відповідності до вимог чинного законодавства, із урахуванням пунктів 5, 10, 11 та 30 даного Договору.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи акта приймання - передачі земельної ділянки б/н від 15.09.2021, що підписаний та скріплений печатками сторін спору, орендодавцем було передано, а орендарем, у свою чергу, прийнято в оренду земельну ділянку площею 8634 кв.м., розташовану за адресою: м. Ужгород, вул. Миколи Бобяка, 15.
Водночас право оренди вказаної земельної ділянки за відповідачем зареєстровано 16.09.2021, свідченням чого є наявна в матеріалах справи інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №360690798 від 02.01.2024.
Судом також встановлено, що у провадженні Господарського суду Закарпатської області перебувала справа №907/681/22 за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради до відповідача Приватного підприємства “Ротор» про стягнення заборгованості по орендній платі, рішенням від 17.01.2023 в якій позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Приватного підприємства “РОТОР» (код ЄДРПОУ - 30793406) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ - 36541721, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, заборгованість по орендній платі за договором оренди землі від 15.09.2021 в розмірі 50 552,03 грн (п'ятдесят тисяч п'ятсот п'ятдесят дві гривень 03 копійок). Судові витрати покладено на відповідача. Присуджено до стягнення з Приватного підприємства “РОТОР» (код ЄДРПОУ - 30793406) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ - 36541721, м. Ужгород, пл. Поштова, суму судового збору сплачену за подання позову у розмірі 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривень 00 копійок).
Ухвалюючи рішення від 17.01.2023 у справі №907/681/22, суд встановив, що 23.02.2022 позивачем була направлена відповідачу пропозиція про внесення змін до Договору та повідомлення про перегляд плати в односторонньому порядку, в т.ч. щодо обов'язку такого перегляду самостійно орендарем у відповідності до п. 30 угоди станом на 01.01.2022. В даній пропозиції зазначалось, що згідно даних Державної служби статистики України, індекс споживчих цін за 2021 рік склав 1,10. Таким чином, Департамент, керуючись п. 27 Договору, в односторонньому порядку переглянув розмір плати за землю шляхом його збільшення на відповідний коефіцієнт індексації за 2021 рік. Отже розмір місячної орендної плати з січня 2022 року становив 22 543,37 грн/міс.
За твердженням представника позивача, відповідач належним чином не виконував взяті на себе договірні зобов'язання в частині своєчасного внесення орендних платежів за користування земельною ділянкою, що, зокрема, встановлено Господарським судом Закарпатської області в рішенні від 17.01.2023 у справі №907/681/22.
У зв'язку з наведеним, Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради в порядку п. 14. Договору нараховано відповідачу штраф за несвоєчасну сплату орендної плати за серпень 2022 року (відповідь на відзив) в розмірі 270 520,44 грн, стягнення якого й виступає предметом заявлених позивачем вимог у даній справі.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Стаття 193 Господарського кодексу України регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Згідно із ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
Статтею 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно зі ст. 792 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
У відповідності до ст. 2 Закону України “Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Приписами ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
За змістом статті 1 Закону України “Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 13 цього Закону передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною 1 статті 15 Закону "Про оренду землі" визначено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 21 Закону України “Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
З аналізу вищенаведених законодавчих норм випливає, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Абзацом 1 пункту 288.1. статті 288 Податкового кодексу України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент укладення сторонами Договору оренди землі б/н від 15.09.2021) передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до пункту 288.4. статті 288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок (пункти 289.1. та 289.2. статті 289 Податкового кодексу України).
За змістом ст. 13 Закону України “Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Аналізуючи вказані приписи законодавства, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі №635/4233/19 вказала, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати незалежно навіть від домовленості сторін у договорі оренди землі про можливість такої зміни.
Така правова позиція кореспондується також із висновками, які містяться в постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №922/539/18, від 13.06.2019 у справі №910/11764/17, від 20.11.2019 у справі №916/2769/18, від 16.01.2020 у справі № 904/1912/19, від 04.02.2020 у справі №922/378/19, від 13.01.2022 у справі №922/194/21, від 05.07.2022 у справі №926/613/21 та від 16.01.2024 у справі №926/244/23.
За приписами ч. 1 - 3 ст. 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Згідно з пунктом 288.5. статті 288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, зокрема, для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.
Тобто чинне законодавство не встановлює конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений в договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає порядок визначення орендної плати за землю, а тому саме договором оренди визначаються розмір та умови сплати орендної плати.
Так, під час розгляду справи №907/681/22 Господарським судом Закарпатської області в рішенні від 17.01.2023 встановлені наступні обставини, які є преюдиційними для даного спору:
- Департамент, керуючись п. 27 Договору, в односторонньому порядку переглянув розмір плати за землю шляхом його збільшення на відповідний коефіцієнт індексації за 2021 рік, отже розмір місячної орендної плати з січня 2022 року склав 22 543,37 грн/міс;
- орендодавець звертався до орендаря з листом від 23.02.2022, яким повідомив останнього, що розмір місячної орендної плати за Договором з січня 2022 року становитиме 22 543,37 грн;
- непогашена заборгованість відповідача перед позивачем станом на 09.09.2022 складає 50 552,03 грн основного боргу.
Встановлений під час розгляду справи №907/681/22 розмір заборгованості відповідача в цілому відповідає тому, що зазначений позивачем у долученому до позову розрахунку заборгованості ПП “Ротор» за період із вересня 2021 року по серпень 2022 року включно, з огляду на що суд вважає доведеною з боку позивача обставину неналежного виконання умов Договору відповідачем у частині своєчасної сплати орендної плати в серпні 2022 року.
У відповідності до ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату.
В силу приписів ст. 24, 25 Закону України “Про оренду землі», орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а орендар земельної ділянки зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України господарське зобов'язання (зобов'язання) має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 230, ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як зазначалось судом попередньо, пункт 14 укладеного між сторонами Договору, зокрема, передбачає, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором, у 10-ти денний строк сплачуться штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим Договором.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем, у порушення умов Договору оренди землі б/н від 15.09.2021, неналежно виконувалися взяті на себе зобов'язання щодо сплати орендних платежів за користування земельною ділянкою, зокрема, в період із вересня 2021 року по серпень 2022 року включно, у зв'язку із чим рішенням Господарського суду Закарпатської області від 17.01.2023 у справі №907/681/22 присуджено до стягнення з ПП “Ротор» суму 50 552,03 грн заборгованості по сплаті орендної плати за вказаний період.
Водночас як вбачається із долученого позивачем розрахунку заборгованості, а також копій виписок по банківському рахунку за період із 15.09.2021 по 08.11.2023, сума орендної плати за серпень 2022 року відповідачем сплачена 16.12.2022 (із урахуванням здійсненого позивачем розподілу коштів на погашення заборгованості за минулі періоди).
Відтак, беручи до уваги те, що факт порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань зі своєчасної сплати орендної плати є доведеним (тобто мало місце порушення встановлених Договором строків сплати останньої), а також ураховуючи передбачене Договором право орендодавця на нарахування, зокрема, штрафу як заходу відповідальності за порушення строків виконання зобов'язання з боку орендаря, суд доходить висновку про наявність у позивача права вимагати стягнення з відповідача встановленого п. 14 Договору штрафу.
Проаналізувавши поданий позивачем розрахунок штрафу в розмірі 100% річної орендної плати, що складає 270 520,44 грн, який нараховано відповідачу за порушення строку сплати орендної плати за серпень 2022 року в сумі 22 543,37 грн, суд, із огляду на встановлену вище зміну розміру орендної плати за Договором у 2022 році, дійшов висновку, що розрахунок штрафу, виконаний позивачем, є арифметично вірним.
Водночас суд критично оцінює доводи представника відповідача про те, що Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради не є належним позивачем у даній справі, оскільки відповідно до п. 1.1. Положення про Департамент міського господарства (на підставі рішення Ужгородської міської ради від 07.09.2021 №425 “Про реорганізацію виконавчих органів міської ради» назву останнього змінено на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради), Департамент міського господарства ради є виконавчим органом міської ради, утворюється міською радою, підзвітний і підконтрольний міській раді, підпорядкований виконавчому комітету міської ради, міському голові та заступнику міського голови відповідно до розподілу повноважень, а з питань здійснення делегованих повноважень підконтрольний відповідним органам виконавчої влади.
За змістом підп. 2.1.8. п. 2.1., підп. 3.2.20. п. 3.2. Положення про Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради, затвердженого рішенням XXXV сесії VIII скликання Ужгородської міської ради №1265 від 04.05.2023 (далі - Положення), до основних завдань Департаменту належить, зокрема, здійснення від імені міської ради повноважень орендодавця земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Ужгорода; Департамент, відповідно до покладених на нього цим Положенням завдань, самостійно здійснює поточне оперативне управління майном об'єктів комунальної власності територіальної громади міста, в тому числі, від імені міської ради виступає орендодавцем за договорами оренди земельних ділянок.
Підпунктом 3.2.29. пункту 3.2. Положення визначено, що Департамент перевіряє виконання умов договорів купівлі-продажу, оренди майна та оренди земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста і контролює стан надходження коштів до міського бюджету від надання майна в оренду, приватизації, здійснює контроль за надходженням коштів від оренди земельних ділянок у порядку, визначеному чинним законодавством, проводить претензійну та позовну роботу.
Враховуючи викладене, суд погоджується з аргументами позивача про те, що Департамент як орендодавець земельних ділянок комунальної власності, в тому числі, земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:23:001:0082, розташованої за адресою: вул. Миколи Бобяка, 15, м. Ужгород, є належним позивачем щодо стягнення нарахованого штрафу за Договором оренди землі б/н від 15.09.2021.
Безпідставними є й доводи представника відповідача про те, що позивачем не надано суду жодних платіжних документів, які би дозволяли встановити існуючу заборгованість ПП “Ротор», оскільки в матеріалах справи містяться виписки по банківському рахунку Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради за період із 15.09.2021 по 08.11.2023 з відображеними в них частковими проплатами відповідачем сум орендних платежів за Договором.
Відхиляються судом також і посилання представника відповідача на положення чинного податкового законодавства, оскільки приписи глави 12 Податкового кодексу України (на зміст яких посилається представник відповідача у відзиві на позов як на підставу для неможливості бути двічі притягнутим до відповідальності), не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, позаяк суб'єктом нарахування пені за нормами глави 12 Податкового кодексу України є контролюючий орган податкового зобов'язання (до якого позивач не належить), а спірні правовідносини сторін виникли саме з виконання господарських зобов'язань, а не у сфері регулювання податкового законодавства.
З подібних причин критично оцінюються судом і твердження представника відповідача про те, що визначений в п. 14 Договору штраф є адміністративно-господарською санкцією, оскільки такий штраф застосовано позивачем не за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності (ст. 238 Господарського кодексу України), а за порушення умов господарського зобов'язання, яке виникло між сторонами у справі на підставі договору оренди землі.
Водночас вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача нарахованого позивачем штрафу, із урахуванням поданого представником відповідача клопотання про зменшення його розміру, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).
Водночас норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено штрафні санкції (пеню, штраф), тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.
За змістом зазначених норм, які суд вважає за можливе застосувати під час розгляду питання щодо можливості зменшення нарахованого відповідачу штрафу, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені та штрафу покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Таку правову позицію викладено в низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020, у справі №925/605/18, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17, від 03.04.2024 у справі №924/706/23.
Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодекс України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п. 28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16).
Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Отже якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
До прикладу, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Водночас суд наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.
За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов'язання, беручи до уваги надмірно велику суму штрафу при відсутності у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за Договором за серпень 2022 року (сплата відповідачем здійснена у грудні 2022 року), а також із огляду на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження погіршення фінансового стану позивача чи завдання останньому будь-яких матеріальних збитків в результаті неналежного виконання відповідачем зобов'язання, суд вбачає наявність правових підстав для зменшення розміру нарахованого штрафу до суми місячної орендної плати, яка складає 22 543,37 грн, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки (штрафу) ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми 22 543,37 грн штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати є документально доведеною та обґрунтованою, відповідачем належними й допустимими доказами не спростованою. Позов підлягає задоволенню частково. В решті заявлених позовних вимог належить відмовити.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав, а його аргументи не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та положеннях законодавства.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд доходить до висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 4057,81 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Водночас відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, позивачу із Державного бюджету належить повернути судовий збір у сумі 0,03 грн у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог, однак після подання ним відповідного клопотання в порядку ст. 7 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути із Приватного підприємства “Ротор», вул. Краснодонців, будинок 1, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 30793406) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, пл. Поштова, будинок 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 36541721) суму 22 543,37 грн (Двадцять дві тисячі п'ятсот сорок три гривні 37 коп) штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати, а також 4057,81 грн (Чотири тисячі п'ятдесят сім гривень 81 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне рішення складено та підписано 11.03.2025.
Суддя Л.І. Пригара