ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
20 лютого 2025 р. м. Ужгород Справа №907/452/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України», м. Київ
до відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Легоцького», м. Ужгород Закарпатської області
про стягнення 190 549,58 грн, у тому числі 139 203,46 грн заборгованості за поставлений природний газ, 34 514,83 грн пені, 10 918,94 грн інфляційних нарахувань та 5912,35 грн трьох процентів річних,
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Шикітка О.В.
представники:
Позивача (в режимі відеоконференції) - Бернацька О.В., адвокат, довіреність
№19/12-2024/21 від 19.12.2024
Відповідача - не з'явився
Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України», м. Київ заявлено позов до відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Легоцького», м. Ужгород Закарпатської області про стягнення 190 549,58 грн, у тому числі 139 203,46 грн заборгованості за поставлений природний газ, 34 514,83 грн пені, 10 918,94 грн інфляційних нарахувань та 5912,35 грн трьох процентів річних.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 22.05.2024 відкрито провадження у справі №907/452/24 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачеві строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали, а також у цей же строк - письмово висловленої позиції щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Позивачу встановлено строк на подання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву. Встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив та відповідачем заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) не пізніше 24.06.2024.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 01.07.2024 постановлено перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №907/452/24 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 27.08.2024. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов'язковою.
Ухвалою суду від 03.09.2024 судом у порядку ст. 120 ГПК України повідомлено сторін про те, що підготовче засідання у справі №907/452/24 призначено на 24.09.2024.
У підготовчих засіданнях 24.09.2024, 01.10.2024 та 10.10.2024 судом за участю уповноважених представників сторін проголошувались перерви.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 30.10.2024 закрито підготовче провадження у справі №907/452/24 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 26.11.2024.
Ухвалою суду від 26.11.2024 судове засідання у справі №907/452/24 призначено на 04.02.2025.
В судовому засіданні 04.02.2025 судом у присутності уповноваженого представника позивача (в режимі відеоконференції) постановлено ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 20.02.2025. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнана судом на власний розсуд.
Відповідач, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про дату і час розгляду справи, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Ухвалою суду від 04.02.2025 явка учасників справи в судове засідання 20.02.2025 була визнана судом на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.
Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
В судовому засіданні 20.02.2025 судом у присутності уповноваженого представника позивача (в режимі відеоконференції) проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Позивач просить задовольнити позов у повному обсязі, покликаючись на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за Типовим договором постачання природного газу постачальником “останньої надії» в частині повної та своєчасної оплати вартості спожитого в період із 01.09.2022 по 30.09.2022 природного газу, внаслідок чого у відповідача виникла та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 139 203,46 грн. Крім того, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем заявлено до стягнення з останнього 34 514,83 грн пені, 10 918,94 грн інфляційних нарахувань та 5912,35 грн трьох процентів річних.
Відповідач не скористався наданим йому правом на подання суду відзиву на позов у порядку ст. 165 ГПК України.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ
За змістом поданого через підсистему “Електронний суд» клопотання б/н від 25.06.2024 (вх. №02.3.1-02/5121/24 від 25.06.2024) його уповноважений представник стверджує про те, згідно з пунктом 2.1. Договору постачання природного газу №3427-ПСО-12 від 23.08.2022, укладеного між ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» та ОСББ “Легоцького», постачальник, починаючи з вересня 2022 року по березень 2023 року, передає споживачу 40,5 тис.куб.м. природного газу, в тому числі у спірному періоді - вересні 2022 року - 1,8 тис.куб.м. природного газу.
Дана обставина, на переконання представника відповідача, має суттєве значення для розгляду справи та спростовує твердження позивача про відсутність у ОСББ “Легоцького» постачальника природного газу у вересні 2022 року.
Представник позивача через підсистему “Електронний суд» подала додаткові пояснення б/н від 28.06.2024 (вх. №02.3.1-02/5209/24 від 28.06.2024), в яких зазначає про те, що з форми 10, отриманої від Оператора ГРМ - АТ “Закарпатгаз», у зоні ліцензійної діяльності якого знаходиться відповідач з ЕІС-кодом - 56XQ00012PS8T00N, - ОСББ “Легоцького», а також із роздруківки кабінету постачальника ПОН вбачається, що відповідача включено до Реєстру споживачів постачальника “останньої надії» 31.08.2022 о 17:15:50; таку інформацію було внесено Оператором ГРМ - АТ “Закарпатгаз» - в Інформаційну платформу.
За твердженням представника позивача, постачальник та споживач природного газу як суб'єкти ринку природного газу мають право доступу до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей, отже позивач самостійно не відносив до себе об'єми газу, спожиті ОСББ “Легоцького» у вересні 2022.
Представник позивача вказує, що укладення між відповідачем та ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» Договору постачання природного газу №3427-ПСО-12 від 23.08.2022 та набрання останнім чинності не є свідченням факту постачання природного газу за Договором, оскільки таке здійснюється за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС.
Відтак, представник позивача зауважує, що 23.08.2022, з моменту укладення Договору з ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» споживач надав згоду останньому на включення його до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС, протягом 21 дня згідно з вимогами Кодексу ГТС.
Як стверджує представник позивача, з листа оператора ГТС №ТОВВИХ-24-3558 від 07.03.2024 з наведеною в ньому інформацією щодо закріплення споживача за постачальником “останньої надії» та остаточної алокації відборів споживача в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» з ЕІС-кодом 56XQ00012PS8T00N вбачається, що об'єми природного газу, спожитого відповідачем у вересні 2022 року, в загальному обсязі 139 203,46 куб.м. у період із 01.09.2022 по 30.09.2022 включено до Реєстру споживачів постачальника “останньої надії».
За доводами представника позивача, відповідач, стверджуючи, що постачання природного газу здійснювало ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг», не надав жодних доказів, як-то акт приймання-передачі природного газу за вересень 2022 року, докази оплати вартості газу, спожитого у вересні 2022 року.
Таким чином, представник позивача вказує на безпідставність аргументів відповідача про те, що споживання із ресурсу ПОН не здійснювалося.
Поданою через підсистему “Електронний суд» заявою б/н від 23.09.2024 (вх. №02.3.1-02/7375/24 від 23.09.2024) представник відповідача із посиланням на приписи п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу просить застосувати до позовних вимог щодо стягнення з ОСББ “Легоцького» пені в розмірі 34 514,83 грн (яка нарахована з 01.11.2022 по 30.04.2023) позовну давність.
За змістом поданих через підсистему “Електронний суд» письмових заперечень б/н від 24.09.2024 (вх. №02.3.1-02/7396/24 від 24.09.2024) представник позивача зазначає про те, що розрахунок пені, заявленої до стягнення в даній справі, здійснено у відповідності до вимог статті 232 Господарського кодексу України та з наступного дня від дня прострочення основного зобов'язання; з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за зобов'язаннями вересня 2022 складає 34 514,83 грн (період нарахування з 01.11.2022 по 30.04.2023).
Покликаючись на положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30.03.2020, представник позивача вказує, що позовна давність за вимогами позивача про стягнення пені, заявленими 10.05.2024, не спливла.
За змістом поданих через підсистему “Електронний суд» письмових пояснень б/н від 01.10.2024 (вх. №02.3.1-02/7639/24 від 01.10.2024) представник відповідача вказує на те, що власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: м. Ужгород, вул. Легоцького 19А, створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку з метою належного утримання останнього, забезпечення мешканців будинку (населення) комунальними та іншими послугами; на 18 поверсі будинку ОСББ “Легоцького» знаходиться дахова котельня, що підтверджується актом приймання-передачі котлів від 05.11.2013 та актом приймання обладнання дахової котельні від 2012 року.
За твердженням представника відповідача, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку є колективним споживачем, тобто юридичною особою, що об'єднує споживачів власників жилих та нежилих приміщень у будинку та діє в інтересах фізичних осіб - власників квартир, які використовують поставлений позивачем газ виключно для своїх побутових потреб.
Покликаючись на положення п. 3 Прикінцевих положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», представник відповідача наголошує, що розрахунок пені за порушення ОСББ “Легоцького» умов Договору здійснений позивачем у період встановлених на усій території України карантинних обмежень, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у цій частині.
Водночас представник відповідача звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 “Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» визначено, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України №64 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні», до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просить відмовити позивачу у стягненні з ОСББ “Легоцького» пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних у повному обсязі.
Представник позивача через підсистему “Електронний суд» подала письмові заперечення б/н від 09.10.2024 (вх. №02.3.1-02/7851/24 від 09.10.2024), в яких, серед іншого, зазначає про те, що в порядку норм Закону України “Про ринок природного газу», Правил постачання природного газу, Кодексу газотранспортної системи, Кодексу газорозподільних систем та інших нормативних актів між позивачем та відповідачем укладено Типовий договір постачання природного газу постачальником “останньої надії», за яким здійснюється постачання природного газу і не надаються житлово-комунальні послуги.
За доводами представника позивача, навіть якщо припустити, що ОСББ є колективним споживачем, то договір з постачання та розподілу природного газу не є договором надання житлово-комунальної послуги.
Як стверджує представник позивача, ОСББ на підставі Статуту, укладеного із співмешканцями будинку, виконує житлово-комунальну послугу з постачання теплової енергії та гарячої води, використовуючи наявний у будівлі індивідуальний тепловий пункт, що підтверджується додатками до поданих представником відповідача письмових пояснень від 01.10.2024.
Представник позивача наголошує, що серед затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку типових договорів про надання житлово-комунальних послуг відсутній Договір постачання природного газу, а відтак, постачання природного газу позивачем не є наданням житлово-комунальної послуги.
На думку представника позивача, заборона нараховувати та стягувати неустойку (штрафи, пеню), інфляційні нарахування, проценти річних не поширюється на правовідносини за спірним Договором постачання природного газу, укладеним між сторонами; крім того, відповідач визнає факт споживання ним природного газу в загальній сумі 139 203,46 грн.
За змістом поданого через підсистему “Електронний суд» клопотання б/н від 29.01.2025 (вх. №02.3.1-02/791/25 від 29.01.2025) представник позивача просить здійснювати розгляд справи №907/452/24 з урахуванням викладених у клопотанні правових позицій Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» (постачальник, постачальник “останньої надії», позивач у справі) відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) №880 від 04.07.2017 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №917-р від 22.07.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» визначено постачальником “останньої надії» на ринку природного газу.
Як стверджує позивач, у зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником, оператором газотранспортної системи (далі - оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об'єми природного газу, спожитого відповідачем у вересні 2022 року (з 01.09.2022 по 30.09.2022), автоматично включено до портфеля постачальника “останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий відповідачем природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
Абзацами 2 та 4 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС) визначено, що для кодування використовується ЕІС-код. Кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код, крім операторів газорозподільних систем, яким присвоюються окремі EIC-коди для обліку природного газу на власні потреби, а також покриття об'ємів (обсягів) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі.
В інформаційній платформі споживач - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Легоцького» - з ЕІС-кодом 56XQ00012PS8T00N був закріплений за постачальником “останньої надії» - ТОВ “ГК “Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В) (позивачем у справі) - в період із 01.09.2022 по 30.09.2022.
На підтвердження факту включення відповідача до реєстру споживачів постачальника “останньої надії» та віднесення спожитого останнім газу до портфеля постачальника “останньої надії» з наведених вище підстав, позивачем до матеріалів справи долучено копію листа оператора ГТС №ТОВВИХ-24-3558 від 07.03.2024 із інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом 56XQ00012PS8T00N; інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» від оператора ГРМ (Форма №10); відомості з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача з EIC-кодом 56XQ00012PS8T00N (надано у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі оператора ГТС).
Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1378/27823 (далі - Кодекс ГТС).
Відповідно до положень пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), інформаційна платформа - це електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу. Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Отже суб'єкти ринку природного газу (в даному випадку - позивач та відповідач як продавець та покупець природного газу відповідно) користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.
Інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом (абзац 1 пункту 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Таким чином, позивач як суб'єкт ринку природного газу має право доступу до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.
Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), постачальник “останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.
Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника “останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник “останньої надії» зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу.
Договір постачання між постачальником “останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Типовий договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» (далі - Договір) затверджений постановою НКРЕКП №2501 від 30.09.2015.
Згідно з пунктом 1.1. Договору, цей Типовий договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» (далі - Договір) є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу постачальником “останньої надії» (далі - постачальник).
Відповідно до пункту 1.2. Договору, умови цього Договору розроблені відповідно до Закону України “Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року №2496 (далі - Правила постачання), та є однаковими для всіх споживачів України.
Цей Договір є договором приєднання. При укладенні цього Договору зі споживачем ураховуються вимоги статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та укладення відбувається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Цей Договір вважається укладеним зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи (п. 1.3. Договору).
За змістом п. 2.1. Договору визначено, що за цим Договором постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.
Згідно із п. 2.2. Договору, обов'язковою умовою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором ГРМ договору розподілу природного газу або оператором ГТС договору транспортування природного газу (для прямих споживачів).
За положеннями п. 3.1., 3.3. Договору, постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.
Відповідно до п. 4.1. Договору, постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов'язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті.
Пунктами 4.2. - 4.4. Договору встановлено, що об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу. Постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено). Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього Договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
У разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 4.5. Договору).
Згідно із підп. 1 п. 5.1. та підп. 1 п. 5.2. Договору, споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому Договорі та зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього Договору.
На підставі п. 8.1, 8.2. Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством. Постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, а споживач відшкодовує збитки, понесені постачальником, виключно у разі: - порушення споживачем строків розрахунків з постачальником - в розмірі, погодженому сторонами в цьому Договорі; - відмови споживача надати представнику постачальника доступ до свого об'єкта, що завдало постачальнику збитків, - в розмірі фактичних збитків постачальника.
За змістом п. 11.1. Договору, цей Договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього Договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) Договору не звільняє споживача від обов'язку сплатити заборгованість постачальнику за цим Договором.
Протягом строку дії Договору споживач має право укласти договір постачання природного газу з іншим постачальником. У такому випадку цей Договір достроково припиняється по завершенню газової доби, що передує газовій добі початку постачання новим постачальником (п. 11.3. Договору).
Відповідно до п. 11.5. Договору, усі повідомлення за цим Договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані за зазначеними в цьому Договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача. У разі отримання постачальником від споживача заяви про бажання використовувати у взаємовідносинах електронний документообіг усі документи і повідомлення за цим Договором також можуть бути складені відповідно до законодавства про електронний документообіг та використання електронних документів. У такому разі такі документи і повідомлення мають юридичну силу оригіналу документа.
Положеннями пункту 2 глави 7 розділу XII Кодексу ГТС визначено, що у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).
З відомостей із інформаційної платформи оператора ГТС вбачається, що ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» здійснювало постачання природного газу відповідачу як постачальник “останньої надії».
Таким чином, об'єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається оператором ГРМ в інформаційну платформу оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу щодобово.
Як стверджує позивач, він проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС. Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.
З 01.10.2021 ціна природного газу, що постачається постачальником “останньої надії» щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника “останньої надії», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №809 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №1102 від 25.10.2021).
З 01.12.2021 ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов договору публікується/оприлюднюється на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price, відповідна роздруківка (архів тарифів за вересень 2022 року) наявна в матеріалах справи.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач у період із 01.09.2022 по 30.09.2022 поставив відповідачу природний газ в об'ємі 1,29773 тис.куб.м. на загальну суму 139 203,46 грн.
Позивачем на виконання умов Договору складено та надіслано на адресу відповідача акт приймання передачі - природного газу №12517 від 30.09.2022 та рахунок на оплату №25948 від 10.10.2022 за розрахунковий період 01.09.2022 - 30.09.2022 на загальну суму 139 203,46 грн.
Факт надіслання відповідачу означеного акта приймання передачі - природного газу, а також рахунку на оплату за вересень 2022 року підтверджується долученими до матеріалів справи копіями списків згрупованих поштових відправлень від 21.10.2022 та фіскального чеку від 21.10.2022.
Зазначені в акті приймання передачі - природного газу №12517 від 30.09.2022 та рахунку на оплату №25948 від 10.10.2022 обсяги природного газу, передані позивачем, як постачальником “останньої надії», що прийняті відповідачем, підтверджуються також листом оператора ГТС №ТОВВИХ-24-3558 від 07.03.2024 із інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом 56XQ00012PS8T00N (відповідача у справі).
За твердженням позивача, ним належним чином та в повному обсязі було виконано взяті на себе зобов'язання постачальника “останньої надії» відповідно до Договору і в період із 01.09.2022 по 30.09.2022 поставлено відповідачу природний газ в об'ємі 1,29773 тис.куб.м. на загальну суму 139 203,46 грн (із урахуванням вартості транспортування), тоді як відповідач свої зобов'язання за Договором у частині оплати вартості спожитого природного газу не виконав, унаслідок чого в останнього виникла та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 139 203,46 грн. Крім того, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з останнього 34 514,83 грн пені, 10 918,94 грн інфляційних нарахувань та 5912,35 грн трьох процентів річних.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).
Приписами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 525, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, станом на момент розгляду наявного спору по суті його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу, визначені Законом України “Про ринок природного газу» (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 37 частини 1 статті 1 Закону України “Про ринок природного газу» визначено, що споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Відповідно до абз. 1, 4 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про ринок природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним.
Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (ч. 2, 3 ст. 12 Закону України “Про ринок природного газу»).
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 13 Закону України “Про ринок природного газу», споживач зобов'язаний, зокрема, укласти договір про постачання природного газу; забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Частиною 1 статті 15 Закону України “Про ринок природного газу» визначено, що у разі якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника "останньої надії", постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника "останньої надії", та на умовах типового договору постачання постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором. Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу такому споживачу. Постачальник "останньої надії" визначається Кабінетом Міністрів України строком на три роки за результатами конкурсу, проведеного у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП №2496 за 30.09.2015 (далі - Правила), врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи. Дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та операторів ГРМ/ГТС.
Згідно з абзацом 3 пункту 3 розділу І Правил (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі договору, який має відповідати типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором. Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним.
Особливості здійснення постачання природного газу споживачу постачальником “останньої надії» встановлені розділом VI Правил.
Так, відповідно до пункту 1 розділу VI Правил, постачальник “останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів. Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника “останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник “останньої надії» зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу. Договір постачання між постачальником “останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Пунктом 2 розділу VI Правил, у свою чергу, встановлено, що за договором постачання природного газу постачальник “останньої надії» зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником “останньої надії» не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником “останньої надії».
Постачальник “останньої надії» зобов'язаний на головній сторінці свого сайту розмістити діючу редакцію договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», яка має відповідати типовому договору, роз'яснення щодо його укладання, а також ціну природного газу для споживачів, визначену згідно з вимогами цього розділу. Постачальник “останньої надії» зобов'язаний постачати природний газ споживачам за ціною, за якою він зобов'язався постачати природний газ споживачам відповідно до умов конкурсу на обрання постачальника “останньої надії». Ціна на природний газ публікується на веб-сайті постачальника “останньої надії». Розрахунок за поставлений постачальником “останньої надії» природний газ здійснюється споживачем в установлений договором термін (п. 4, 8 розділу VI Правил).
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства випливає, що у випадку настання обставин, визначених ч. 1 ст. 15 Закону України “Про ринок природного газу», а також розділом VI Правил, постачальник “останньої надії» надає послуги з постачання природного газу та не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу, а факт приєднання споживача до публічного договору постачання природного газу від постачальника “останньої надії» відбувається внаслідок фактичного постачання природного газу такому споживачу без укладеного договору з іншим постачальником.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 633 Цивільного кодексу України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору (ч. 5 ст. 633 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Проаналізувавши вищевикладені положення чинного законодавства, суд доходить висновку про те, що між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачем, було укладено Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» на умовах публічного договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», розробленого з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, Закону України “Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу, затверджених Постановою НКРЕКП №2496 від 30.09.2015.
За змістом пункту 2 глави 7 розділу XII Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП №2493 від 30.09.2015 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).
Факт включення відповідача 01.09.2022 до Реєстру споживачів постачальника “останньої надії» та віднесення спожитого останнім газу до портфеля постачальника “останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується наданим позивачем листом оператора ГТС №ТОВВИХ-24-3558 від 07.03.2024 із інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом 56XQ00012PS8T00N; інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» від оператора ГРМ (Форма №10); відомості з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача з EIC-кодом 56XQ00012PS8T00N (надано у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі оператора ГТС).
За твердженням позивача, нарахування вартості спожитого споживачем природного газу проводиться ним виключно на підставі даних оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, отриманими у процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС, а вартість природного газу, у свою чергу, визначається шляхом множення об'ємів природного газу на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.
Із долученого позивачем до матеріалів позовної заяви архіву тарифів природного газу ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» за вересень 2022 року судом встановлено, що ціна природного газу без урахування вартості послуги із транспортування та ПДВ становила (за 1 куб.м.): - станом на 01.09.2022 - 113,874353 грн; - станом на 02.09.2022 - 108,213717 грн; - станом на 03.09.2022 - 84,941218 грн; - станом на 04.09.2022 - 84,941218 грн; - станом на 05.09.2022 - 86,796113 грн; - станом на 06.09.2022 - 111,357867 грн; - станом на 07.09.2022 - 109,255363 грн; - станом на 08.09.2022 - 97,934152 грн; - станом на 09.09.2022 - 98,012403 грн; - станом на 10.09.2022 - 93,414737 грн; - станом на 11.09.2022 - 93,414737 грн; - станом на 12.09.2022 - 91,284408 грн; - станом на 13.09.2022 - 91,633207 грн; - станом на 14.09.2022 - 95,855100 грн; - станом на 15.09.2022 - 103,255105 грн; - станом на 16.09.2022 - 93,564145 грн; - станом на 17.09.2022 - 80,954212 грн; - станом на 18.09.2022 - 80,954212 грн; - станом на 19.09.2022 - 80,953062 грн; - станом на 20.09.2022 - 76,456996 грн; - станом на 21.09.2022 - 84,346822 грн; - станом на 22.09.2022 - 82,501956 грн; - станом на 23.09.2022 - 81,239447 грн; - станом на 24.09.2022 - 80,103677 грн; - станом на 25.09.2022 - 80,103677 грн; - станом на 26.09.2022 - 80,066750 грн; - станом на 27.09.2022 - 77,764874 грн; - станом на 28.09.2022 - 92,306079 грн; - станом на 29.09.2022 - 89,125166 грн; - станом на 30.09.2022 - 82,830165 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що нарахування позивачем заборгованості за спожитий відповідачем природний газ відбувалося на підставі остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XQ00012PS8T00N (лист оператора ГТС №ТОВВИХ-24-3558 від 07.03.2024), інформації щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» від оператора ГРМ (Форма №10); відомостями з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача з EIC-кодом 56XQ00012PS8T00N та на підставі нормативно встановленої вартості природного газу згідно з вищенаведеними нормами, відповідно до яких обсяг споживання відповідачем природного газу у вересні 2022 року (з 01.09.2022 по 30.09.2022) становив 1,29773 тис.куб.м. вартістю 139 203,46 грн.
Із огляду на вищенаведене, суд доходить висновку про те, що факт поставки позивачем природного газу відповідачу у спірний період підтверджений документально та не спростований останнім належними і допустимими доказами.
За приписами п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України “Про ринок природного газу», споживач зобов'язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач взяті на себе договірні зобов'язання належним чином не виконав, допустивши заборгованість перед позивачем, як постачальником “останньої надії», за поставлений природний газ у вересні 2022 року (з 01.09.2022 по 30.09.2022) у розмірі 139 203,46 грн.
Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 139 203,46 грн заборгованості за поставлений природний газ суд визнає документально доведеними та обґрунтованими, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.
Водночас суд критично оцінює аргументи представника відповідача про недоведеність позивачем факту відсутності в ОСББ “Легоцького» постачальника природного газу у вересні 2022 року, оскільки протягом спірного періоду відповідач мав укладений та діючий договір на постачання природного газу із ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», із огляду на таке.
Як випливає зі змісту п. 3.2. наявного в матеріалах справи Договору постачання природного газу №3427-ПСО-12 від 23.08.2022, укладеного між відповідачем (споживачем) та ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (постачальником), постачання природного газу за цим Договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС.
Водночас будь-яких належних і допустимих доказів того, що відповідач у спірний період (01.09.2022 - 30.09.2022) був включений до Реєстру споживачів постачальника - ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» - у матеріалах справи не міститься, а отже суд доходить до висновку про те, що в даному випадку відбулось автоматичне включення оператором ГТС до портфеля постачальника "останньої надії" обсягів природного газу, спожитих відповідачем, та, відповідно, спожитий останнім природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем. Крім того, не надано також відповідачем і доказів складання актів приймання-передачі природного газу від інших постачальників у спірний період.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14.06.2023 у справі №904/2867/22, від 26.07.2023 у справі №913/242/22 та від 22.01.2025 у справі №916/3889/23.
Покликаючись на наявне прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивач також просить стягнути з останнього 34 514,83 грн пені (у порядку п. 4.5. Договору), 10 918,94 грн інфляційних нарахувань та 5912,35 грн трьох процентів річних.
Із даного приводу суд вважає за доцільне відзначити наступне.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 4.5. Договору передбачено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Водночас відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.
Згідно із п. 2, 5 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.
За змістом ч. 1 ст. 2 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Положеннями ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України визначено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
У відповідності до ч. 1 ст. 5 Закону України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
Власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків) (ст. 385 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8 ст. 4 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об'єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об'єднання визначається цим Законом та іншими законами України. Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання. Господарче забезпечення діяльності об'єднання може здійснюватися власними силами об'єднання (шляхом самозабезпечення) або шляхом залучення на договірних засадах суб'єктів господарювання. Об'єднання є юридичною особою, що створюється відповідно до закону. Об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками. Об'єднання відповідає за своїми зобов'язаннями коштами і майном об'єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов'язки, виступає позивачем та відповідачем у суді. Об'єднання не несе відповідальності за зобов'язаннями співвласників.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи Статуту відповідача, затвердженого протоколом загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Легоцького» №1 від 26.11.2016, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Легоцького» (далі - Об'єднання) створено власниками квартир, житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку №19 “А» на вулиці Легоцького в місті Ужгород відповідно до Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку». Місцезнаходження Об'єднання: Україна, м. Ужгород, вул. Легоцького, 19, корпус А, приміщення 4. Найменування Об'єднання: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Легоцького». Скорочене найменування Об'єднання: ОСББ “Легоцького» (п. 1.1. Статуту).
Відповідно до п. 1.5. Статуту, Об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між членами Об'єднання.
Згідно з п. 2.1. Статуту, метою створення Об'єднання є забезпечення захисту прав його членів і дотримання ними своїх обов'язків, належного утримання та використання неподільного і загального майна житлового комплексу, своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом.
Завданням та предметом діяльності Об'єднання є забезпечення: - належного утримання будинку та прибудинкової території; - реалізації прав власників приміщень в житловому комплексі на володіння та користування спільним майном; - сприяння членам Об'єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами; - виконання членами Об'єднання своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю Об'єднання (п. 2.2. Статуту).
З аналізу вищенаведених положень Статуту та норм чинного законодавства випливає, що ОСББ не є фізичною особою чи фізичною особою-підприємцем, а як юридична особа ОСББ не має свого власного споживання; ОСББ сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг.
ОСББ має особливий статус, відмінний від інших юридичних осіб, оскільки створюється та функціонує як непідприємницьке товариство згідно з окремим Законом України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», має статус неприбутковості, та не є суб'єктом господарювання, не використовує природний газ для власних потреб.
ОСББ в частині споживання природного газу на побутові потреби по аналогії закону підпадає під визначення “колективний побутовий споживач» газу у випадку, коли ці організації об'єднують мешканців у багатоквартирних будинках та діють в їхніх інтересах для забезпечення комфортних умов проживання у будинку.
Відповідний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №916/3837/21 та від 13.02.2024 у справі №922/1717/23.
Діяльність об'єднання співвласників багатоквартирного будинку спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов його функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, а відтак, така діяльність є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючого суб'єкта (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №910/11650/17 та від 29.09.2021 у справі №910/15687/20).
Як вбачається із матеріалів справи, на балансі відповідача обліковується дахова котельня, при цьому, відповідно до листа АТ “Закарпатгаз» від 26.01.2022, природний газ в будинку по вул. Легоцького, 19А в м. Ужгород споживається для обігріву жилих приміщень, поквартирно лічильники відсутні.
Тобто, теплова енергія, яка отримується в результаті перетворення даховою котельнею (яка є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку, в якому створено об'єднання відповідача) природного газу призначена не для реалізації, а виключно для забезпечення потреб мешканців багатоквартирних будинків в опаленні житлових приміщень та гарячій воді.
Отже відповідач у справі виступає у спірних відносинах з позивачем саме як колективний побутовий споживач (від імені всіх фізичних осіб-співвласників), та Договір із його боку укладено для забезпечення та сприяння співвласникам будинку в отриманні житлово-комунальних послуг належної якості та у встановлений строк.
Схожа за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2024 у справі №922/1717/23, постановах Західного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 у справі №914/1880/23 та від 20.11.2024 у справі №914/1877/24.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб'єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору, а управитель багатоквартирного будинку - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб. Споживачами такої послуги може бути індивідуальний споживач (фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги), або колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №906/1308/19.
Як зазначалось судом попередньо, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку є колективним споживачем, тобто юридичною особою, що об'єднує споживачів власників житлових та нежитлових приміщень у будинку, а отже відповідач є споживачем комунальної послуги.
Підпунктом 4 пункту 3 розділу II “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» встановлено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Як вбачається зі змісту постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», відповідно до статті 29 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінет Міністрів України постановив установити з 12.03.2020 до 03.04.2020 на всій території України карантин.
В подальшому, строк дії карантину неодноразово продовжувався.
Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» постановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже в період із 11.03.2020 по 30.06.2023 на всій території України діяв карантин із метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
В подальшому, згідно з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено Указами Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №740/2024 від 28.10.2024 та №26/2025 від 14.01.2025 з 05 години 30 хвилин 08.02.2025 строком на 90 діб.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України “Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» №206 від 05.03.2022 (зі змінами) встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором).
Враховуючи наведене в сукупності, суд зазначає, що встановлена Кабінетом Міністрів України заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, поширюється на об'єднання співвласників багатоквартирного будинку як юридичну особу, що створена та діє виключно в інтересах фізичних осіб - власників квартир та приміщень у житловому будинку.
Водночас із долученого до матеріалів позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що пеня за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання нарахована останньому позивачем у період із 01.11.2022 по 30.04.2023, а інфляційні втрати та три проценти річних - у період із 01.11.2022 по 31.03.2024, тобто в межах строку дії карантину (що був скасований лише 30.06.2023) та воєнного стану на території України, який є чинним і досі.
За таких обставин, суд доходить до висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 34 514,83 грн пені, 10 918,94 грн інфляційних нарахувань та 5912,35 грн трьох процентів річних є неправомірними, порушують права співвласників як побутових споживачів житлово-комунальних послуг, а тому, задоволенню не підлягають.
Аналогічне правозастосування міститься в постановах Західного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 у справі №914/1880/23 та від 20.11.2024 у справі №914/1877/24.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми 139 203,46 грн заборгованості за поставлений природний газ є документально доведеною та обґрунтованою, відповідачем належними й допустимими доказами не спростованою. Позов підлягає задоволенню частково. В решті заявлених позовних вимог належить відмовити.
В даному контексті суд також вважає за необхідне зазначити про відсутність підстав для застосування до заявленої позивачем до стягнення пені строку позовної давності, передбаченого ст. 257 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
З наведеного випливає, що застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16.
Беручи до уваги той факт, що за наслідками розгляду даної справи суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог у частині стягнення пені та відсутність підстав для їх задоволення, застосування строку позовної давності до останніх є неможливим у силу вимог ст. 261 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд доходить до висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1769,65 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Легоцького», вул. Легоцького, будинок 19, корпус А, приміщення 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 38928317) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України», вул. Шолуденка, будинок 1, м. Київ, 04116 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 40121452) суму 139 203,46 грн (Сто тридцять дев'ять тисяч двісті три гривні 46 коп) заборгованості за поставлений природний газ, а також 1769,65 грн (Одну тисячу сімсот шістдесят дев'ять гривень 65 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне рішення складено та підписано 12.03.2025.
Суддя Л.І. Пригара