вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" березня 2025 р. Справа№ 910/12427/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Тищенко О.В.
Хрипуна О.О.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 11.03.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Гарантований покупець»
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024
у справі № 910/12427/24 (суддя Чебикіна С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренерджі»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення 308 287,02 грн.
Позов, заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 175 492,88 грн. за поставлену в жовтні 2021 року за договором № 13070/01 від 25.01.2017 (в редакції додаткової угоди № 966/01/20 від 31.03.2020), але неоплачену у повному обсязі електричну енергію, а також нарахованих за порушення строків оплати такої електричної енергії 3 % річних в сумі 30 883,32 грн. та інфляційних втрат в сумі 101 910,82 грн.
Крім того позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 828,70 грн.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:
- під час дії воєнного стану, введеного на території України з 24.02.2022, розрахунки з оплати електричної енергії за спірним договором мають здійснюватися з врахуванням положень наказів Міністерства енергетики України, зокрема, наказу від 28.03.2022 №140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та наказу від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом» та зазначив про те, що вказана позиція підтверджена висновками, які викладені в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.06.2024 по справі № 910/4439/23;
- позивачем допущені помилки у розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, а саме: 1) не враховано те, що у випадку, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, інфляційна складова за певний містять нараховується або ні в залежності від математичного округлення періоду прострочення (за час прострочення у неповному місяці більше 15 днів інфляційна складова нараховується, а за час, що менший або дорівнює 15 дням - не нараховується); 2) не враховано те, що день сплати заборгованості не є днем прострочення;
- наявні підстави для звільнення його від нарахувань 3 % річних та інфляційних втрат, так як відповідачем не було порушено визначений наказами Міністерства енергетики України від 28.03.2022 №140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом» порядок розрахунків;
- він не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за «зеленим» тарифом, оскільки вартість значно вища ніж ціна за якою відповідач здійснює її подальший продаж;
- на даний момент відповідач недоотримує кошти від НЕК «Укренерго» в якості оплати послуги, з огляду на що може своєчасно та в повному обсязі виконувати свої поточні зобов'язання перед постачальниками універсальних послуг та виробниками електричної енергії за «зеленим» тарифом;
Також відповідач зауважив на тому, що наявні підстави для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат та, з огляду на вказане, просив у разі, якщо суд дійде до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, зменшити розмір 3 % річних та інфляційних втрат до 1 грн. від стягнутої суми.
Крім того, відповідач заперечив проти стягнення з нього витрат на правничу допомогу, зазначивши, що сума таких витрат є неспівмірною з складністю цієї справи.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/12427/24 позов задоволено повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 175 492,88 грн., 101 910,82 грн. інфляційних втрат, 30 883,32 грн. 3% річних, 4 624,31 грн. судового збору та 30 828,70 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем у повному обсязі свого обов'язку по оплаті поставленої в жовтні 2021 року за договором № 13070/01 від 25.01.2017 (в редакції додаткової угоди № 966/01/20 від 31.03.2020) електричної енергії, з огляду на що позивач має право на стягнення вартості вказаного товару, а також, нарахованих за прострочення виконання обов'язку по його оплаті, 3 % річних у визначений позивачем сумі.
Суд першої інстанції визнав безпідставними доводи відповідача щодо зменшення нарахувань передбачених ст. 625 ЦК України зазначивши, що оскільки відповідачем не наведено переконливих обставин неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, а розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3%), а також, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, у суду відсутні підстави для зменшення 3% річних, що нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.
Також, суд першої інстанції, встановивши, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у заявленій сумі обґрунтовані та доведені, поклав такі витрати на відповідача.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне підприємство «Гарантований покупець» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/12427/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості у розмірі 175 492,88 грн., 101 910,82 грн. інфляційних втрат, 30 883,32 грн. 3% річних, 4 624,31 грн. судового збору та 30 828,70 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, додатково зауваживши на наявність підстав для зменшення розміру 3 % річних.
Також апелянт, з посиланням на очевидно надмірний розмір витрат на правничу допомогу, не співмірність розміру таких вимог категорії справи, очевидне завищення наведеної позивачем в заяві кількості часу, витраченого адвокатом на правничу допомогу, участь адвоката позивача в інших справах з аналогічних спорів, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині покладення на відповідача витрат на правничу допомогу.
Крім того, скаржником заявлене клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судом постанови по справі.
До апеляційної скарги апелянтом додано контррозрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, а також копію Балансу (Звіт про фінансовий стан) на 31.12.2023.
Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» у справі № 910/12427/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Державного підприємства «Гарантований покупець» про відстроченні сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/12427/24, апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/12427/24 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України, скаржнику надано десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
30.01.2025 до суду від апелянта надійшла заява до якої додані докази сплати судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/12427/24, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/12427/24 призначено до розгляду на 11.03.2025 об 11 год. 20 хв., витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи 910/8549/24.
11.02.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, а також додатково зауваживши на тому, що об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вже прийняла постанову в аналогічній справі за позовом виробника електроенергії за «зеленим» тарифом до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення заборгованості у період дії воєнного стану в Україні, а саме постанову від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23, та на відсутності підстав для зменшення 3 % річних,
Також у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача у суді апеляційної інстанції становить 30 828,70 грн. та повідомив про те, що докази щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, які позивач має сплатити у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
13.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали цієї справи.
Колегія суддів зазначає про те, що додані апелянтом до апеляційної скарги контррозрахунки 3 % річних та інфляційних втрат не можуть вважатися додаткових доказами по справи.
Щодо наданого апелянтом додаткового доказу, а саме копії Балансу (Звіт про фінансовий стан) на 31.12.2023, слід зазначити таке.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.
У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).
У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).
Колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням наданої апелянтом в суді апеляційної інстанції копії Балансу (Звіт про фінансовий стан) на 31.12.2023.
Станом на 11.03.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
25.01.20217 Державне підприємство «Енергоринок» та позивач уклали договір № 13070/01 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що за цим договором позивач зобов'язується продати, а Державне підприємство «Енергоринок» зобов'язується купити електроенергію, вироблену позивачем, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору.
02.07.2019 позивач, Державне підприємство «Енергоринок» та відповідач уклали додаткову угоду № 377/01, у якій, серед іншого, погодили в преамбулі Договору слова «Державне підприємство «Енергоринок»» замінити на слова «Державне підприємство «Гарантований покупець»».
В п. 1.1 Договору (тут і далі в редакції додаткової угоди №966/01/20 від 31.03.2020) за цим договором позивач (продавець за «зеленим» тарифом) зобов'язується продавати, а відповідач (гарантований покупець) зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженим постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641 (далі Порядок №641), або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого НКРЕКП від 13.12.2019 № 2804 (далі Порядок № 2804).
В п. 2.3 Договору узгоджено, що позивач зобов'язується продавати, а відповідач зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця за «зеленим» тарифом за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
Відповідно до п. 3.1 Договору обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку № 641 або глави 5 Порядку № 2804 на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку № 641 або глави 4 Порядку № 2804.
В п. 2.5 Договору встановлено, що вартість електричної енергії, купленої відповідачем у позивача у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку № 641 або глави 6 Порядку № 2804 на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.
На виконання умов Договору 31.10.2021 між позивачем та відповідачем підписано Акт купівлі-продажу електричної енергії, відповідно до якого сторони підтвердили та зафіксували обсяг виробленої електричної енергії за жовтень 2021 в розмірі 4 968 035,24 грн. з ПДВ. Акт підписаний сторонами без зауважень та скріплений печатками.
Розрахунок за куплену відповідачем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок позивача, з урахуванням ПДВ (п. 3.2 Договору).
Відповідно до п. 3.3 Договору оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за «зеленим» тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються згідно з главою 10 Порядку № 641 або главою 6 Порядку № 2804 продажу електричної енергії споживачами.
Згідно з п. 10.1 Порядку № 641 (в редакції, яка була чинна станом на жовтень 2021 року) до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Пунктом 10.4 Порядку № 641 передбачено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів. У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженої особи акта купівлі-продажу.
Отже, виходячи зі змісту Договору та Порядку №641, відповідач зобов'язаний здійснювати оплату у кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у позивача у три етапи: перший - до 15 числа (включно) розрахункового місяця, другий - до 25 числа (включно) розрахункового місяця, третій (остаточний) - протягом трьох робочих днів з дати затвердження Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг розміру вартості послуги.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1117 від 09.09.2022 «Про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у жовтні 2021 року та у лютому-червні 2022 року», затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у жовтні 2021 року - 2 280 276 616,66 грн. (без ПДВ), була оприлюднена 12.09.2022.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем із забезпечення йому 100% оплати відпущеної електричної енергії за жовтень 2021 повинна була бути здійснена відповідачем в строк до 15.09.2022 року включно.
З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що станом на дату звернення із даним позовом, відповідачем здійснено розрахунок з позивачем за обсяг проданої електричної енергії за жовтень 2021 частково, а саме у розмірі 4 792 542,36 грн., з огляду на що позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 175 492,88 грн. (4 968 035,24-4 792 542,36), а також нараховані за порушення строків оплати такої електричної енергії 3 % річних в сумі 30 883,32 грн. та інфляційних втрат в сумі 101 910,82 грн.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, які детально викладені вище.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено вище, відповідач у апеляційній скарзі проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що під час дії воєнного стану, введеного на території України з 24.02.2022, розрахунки з оплати електричної енергії за Договором мають здійснюватися з врахуванням положень наказів Міністерства енергетики України, зокрема, наказу від 28.03.2022 №140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та наказу від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом».
Щодо вказаного колегія суддів зазначає таке:
- станом на дату настання строку оплати за заявлений позивачем період (жовтень 2021 року) наказ Міністерства енергетики України від 28.03.2022 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» № 140 втратив чинність;
- наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 року «Про розрахунки з виробниками за «зеленим тарифом» № 206, як і попередній наказ, ніяким чином не обмежує право позивача на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами у справі договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641. Цим наказом лише обмежено розмір виплат, які передбачені пунктом 10.1 вказаного порядку, проте даний нормативно-правовий акт не обмежує розмір виплат, які підлягають перерахуванню продавцям енергії за «зеленим тарифом» при здійсненні ними остаточних розрахунків згідно з пунктом 10.4 Порядку №641;
- саме лише посилання відповідача на наявність наказу Міністерства енергетики України від 15.06.2022 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим тарифом» №206 не може слугувати беззаперечним доказом відсутності у відповідача заборгованості за договором, оскільки останнім не наведено відповідних розрахунків та не надано належних доказів відсутності на поточному рахунку ДП «Гарантований покупець» грошових коштів, які б дозволили оплатити повну вартість отриманої продукції, як це прямо визначено підпунктом 6 пункту 2 та абзацом 2 пункту 3 цього наказу;
- саме відповідач взяв на себе обов'язок купувати усю відпущену за договором електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору і законодавства України, у тому числі Порядку №641;
- в матеріалах справи відсутні докази щодо внесення змін до Договору в частині розрахунків за період 2021 - 2022 років, тоді як саме цим договором регулюються господарсько-правові відносини його учасників, який відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання обома сторонами.
Слід зауважити і на наступному.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23 зазначив, що накази Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та від 15.06.2022 № 206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом» не звільняють ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару; не змінюють обов'язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати придбаної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом 3 робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Колегія суддів також приймає до уваги постанову Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22, в якій Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що накази Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 та від 15.06.2022 № 206 не звільняють ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару; не змінюють обов'язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати придбаної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом 3 робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Також слід зауважити на тому, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.04.2024 у справі № 910/3126/23, серед іншого, відмовлено Державному підприємству «Гарантований покупець» у задоволенні клопотання про передачу справи № 910/3126/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду та про передачу справи № 910/3126/23 на розгляд палати/об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
У вказаній ухвалі касаційний суд встановив, що правова позиція щодо застосування норм права та наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 та від 15.06.2022 № 206 у правовідносинах між сторонами у період дії воєнного стану в Україні (особливого періоду в розумінні положень ст. 16 Закону України «Про ринок електричної енергії») є однаковою.
Слід зазначити і про те, що у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 викладені наступні правові висновки:
- об'єднана палата погоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку № 641, Наказу № 206, згідно з якими положення Наказу № 206 не змінюють і не припиняють обов'язок ДП «Гарантований покупець» здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку № 641;
- об'єднана палата не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку № 641, Наказу № 206, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22;
- оскільки, за висновками об'єднаної палати, положення Наказів № 140 та № 206 не змінюють порядок та строки розрахунків за придбану електричну енергію за Договором, укладеним з виробником електричної енергії за «зеленим» тарифом на час дії особливого періоду, тому для визначення строку виконання грошового зобов'язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію виробника за «зеленим» тарифом у період дії воєнного стану не має значення та не потребує доведення обставина наявності / відсутності на рахунках ДП «Гарантований покупець» коштів, необхідних для розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел, позаяк визначення строків розрахунків наведено у пункті 10.4 Порядку № 641;
- Верховний Суд у постанові від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23 та у постанові від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 зазначив, що у Наказі №140 та №206: мова йде про розподіл грошових коштів на оплату авансових платежів виробникам з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП «Гарантований покупець»; наказ не звільняє ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару; наказ не змінює обов'язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці;
- Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від вказаного висновку з урахуванням уточнення такого змісту:
1) Накази № 140 та № 206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641.
2) накази не звільняють ДП «Гарантований покупець» від обов'язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані вище накази не є підставою для гарантованого покупця не виконувати грошове зобов'язання, передбачене умовами договору.
При цьому колегія суддів вважає помилковими посилання відповідача на те, що його позиція щодо того, що під час дії воєнного стану, введеного на території України з 24.02.2022, розрахунки з оплати електричної енергії за договором № 1505/01/20 від 15.06.2020 мають здійснюватися з врахуванням положень наказів Міністерства енергетики України, зокрема, наказу від 28.03.2022 №140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та наказу від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом», підтверджена висновками, які викладені в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.06.2024 по справі № 910/4439/23, так як вказане спростовується змістом вказаної постанови.
Також не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу те, що відповідач не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за «зеленим» тарифом, оскільки вартість значно вища ніж ціна за якою відповідач здійснює її подальший продаж та те, що на даний момент відповідач недоотримує кошти від НЕК «Укренерго» в якості оплати послуги, з огляду на не може своєчасно та в повному обсязі виконувати свої поточні зобов'язання перед постачальниками універсальних послуг та виробниками електричної енергії за «зеленим» тарифом.
З вказаного приводу колегія судів зазначає про те, що
Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як умовами Договору, які погоджені сторонами в добровільному порядку та є обов'язковими для виконання, так і положеннями чинного законодавства не передбачено можливість зміни строку виконання відповідачем зобов'язань по оплаті товару через зміну обставин, зокрема через те, що відповідач не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за «зеленим» тарифом, оскільки вартість значно вища ніж ціна за якою відповідач здійснює її подальший продаж та те, що на даний момент відповідач недоотримує кошти від НЕК «Укренерго» в якості оплати послуги.
Колегія суддів зауважує відповідачу на тому, положення чинного законодавства (ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України) визначають підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, проте не надають боржнику право у випадку наявності відповідних підстав відстрочити виконання зобов'язання з оплати поставленого товару, а відтак при визначенні строку оплати слід виходити саме з погоджених сторонами у Договорі умов.
Колегія суддів зазначає про те, що, наявних у матеріалах справи станом на дату прийняття оскаржуваного рішення доказів підтверджується, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену спірні періоди електричну енергію становила 175 492,88 грн., а строк виконання обов'язку по сплаті вказаних коштів станом на дату звернення позивача до суду цим позовом вже настав.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають задоволенню в сумі 175 492,88 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 30 883,32 грн. та інфляційних втрат в сумі 101 910,82 грн., слід зазначити таке.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Враховуючи те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленої у жовтні 2021 року електричної енергії, позивач відповідно до положень ЦК України має право нарахувати 3% річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду.
Щодо посилань апелянта на те, що позивачем допущені помилки у розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів зазначає про таке.
Колегія визнає обґрунтованими твердження відповідача про те, що у випадку, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, інфляційна складова за певний містять нараховується або ні в залежності від математичного округлення періоду прострочення, а саме - за час прострочення у неповному місяці більше 15 днів інфляційна складова нараховується, а за час, що менший або дорівнює 15 дням - не нараховується, проте зауважує на тому, що грошове зобов'язання відповідача щодо оплати відпущеної у жовтні 2021 року електричної енергії виникло не виключно після оприлюднення постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1117 від 09.09.2022 «Про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у жовтні 2021 року та у лютому-червні 2022 року», якою затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у жовтні 2021 року, оскільки, які встановлено вище оплата за електроенергію мала у три етапи: перший - до 15 числа (включно) розрахункового місяця, другий - до 25 числа (включно) розрахункового місяця, третій (остаточний) - протягом двох робочих днів з дати затвердження Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг розміру вартості послуги.
Отже, у відповідача було наявне є зобов'язання з оплатити як авансових платежів, так і остаточного платежу.
За змістом ст.ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12 та неодноразово підтримана Верховним Судом у постановах від 20.06.2018 у справі № 910/21812/17, від 17.01.2018 у справі № 910/11316/17, від 12.03.2019 у справі № 904/8223/16, від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.
Так як обов'язок щодо сплати позивачу як авансового, так і остаточного платежу виражений в грошових одиницях України та передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку, вказане зобов'язання є грошовим, а невиконання або неналежне виконання відповідачем як зобов'язання з оплати авансових платежів на умовах попередньої оплати, так і зобов'язання з оплати фактичного обсягу послуги, отриманої за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов'язання і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов'язання та настання відповідальності за порушення грошового зобов'язання, зокрема, згідно з нормами ст.ст. 611, 625 ЦК України.
У вказаних висновках колегія суддів звертається до правових висновків Верховного Суду, які викладено у постановах від 09.11.2022 у справі № 904/5899/21, від 24.11.2022 у справі № 927/713/21, від 23.11.2023 у справі № 925/654/22, від 20.02.2024 у справі № 916/1042/22 та від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21.
Вказане свідчить про те, що і в вересні 2022 року (відповідач заперечує щодо нарахування інфляційних втрат за вказаний період - примітка суду) у відповідача також було наявне грошове зобов'язання. В свою чергу відповідачем не надано доказів того, що таке зобов'язання було наявне у сумі меншій, ніж визначено позивачем у позові.
Перевіривши виконанні позивачем розрахунки 3 % колегія суддів визнає їх арифметично вірними.
При цьому, з огляду на викладене вище, колегія суддів вважає помилковими твердження апелянта про те, що наявні підстави для звільнення його від нарахувань 3 % річних та інфляційних втрат, так як відповідачем не було порушено визначений наказами Міністерства енергетики України від 28.03.2022 №140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом» порядок розрахунків.
Щодо посилань відповідача на наявність підстав для зменшення 3 % річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст.. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у справі № 910/12427/24 та справі № 902/417/18 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.
Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
При цьому, у цій справі № 910/12427/24 сторони в Договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України.
В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).
Також колегія суддів зауважує на правовій позиції, яка викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 922/444/24, згідно з якою з часу ухвалення постанови від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) суспільний контекст не змінився, а такі вади правозастосування, які б зумовлювали потребу відступити від сформульованого у цій постанові висновку, - відсутні.
Також колегія суддів приймає до уваги, що загальною ознакою відповідальності є її компенсаторний характер. Так, заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Так само господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.
При цьому висновок Верховного Суду про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст. 625 ЦК України, не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів як стягнення інфляційних втрат.
Звертаючись з вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунків відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розміру дійсних майнових втрат, яких він зазнав, тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
З огляду на вказані обставини колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат відсутні.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 243 746,77 грн. та інфляційних втрат в сумі 533 889,76 грн. залишається без змін.
Щодо розподілу судом першої інстанції судових витрат позивача на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає про таке.
Позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 30 828,70 грн.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ГПК України в суді першої інстанції є позовна заява, відзив на позов, а докази понесення таких витрат - до судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву
Верховний Суд у постанові № 922/376/20 від 06.10.2020 зазначив, що оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні. Водночас, в даному випадку, до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
З матеріалів справи слідує, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат позивачем наведено у позовній заяві, а заяву про відшкодування таких витрат та докази їх понесення подані до прийняття судом першої інстанції рішення.
Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунок суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.
Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
На підтвердження понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу ним до матеріалів справи додано копії укладеного з Адвокатським об'єднанням «Пріоритет» договору про надання правничої допомоги № 01/08-2024/ІЕ від 01.08.2024, додаткова угода № 1 від 10.09.2024 до вказаного договору, опису робіт (наданих послух), виконаних АО «Пріоритет» для надання правничої допомоги у справі № 910/12427/24 від 05.11.2024, акту про на надання послуг від 05.11.2024 року на загальну суму 30 828,70 грн.
Доказів оплати наданих послуг матеріали справи не містять, проте колегія суддів зазначає про те, що не є підставою для відмови у стягнення витрат на професійну правничу допомогу відсутність надання доказів їх оплати позивачем, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Вказана правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Також слід врахувати і те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну «фактично понесені» витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними». З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тогджу проти Туреччини», заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; «Начова та інші проти Болгарії», заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005 VII; «Імакаєва проти Росії», заява № 7615/02, ECHR 2006 XIII; «Карабуля проти Румунії», заява № 45661/99, п. 180, від 13.07.2010; «Бєлоусов проти України», заява № 4494/07, п. 116, від 07.11.2013.
Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Адвокатським об'єднанням «Пріоритет» послуг на заявлену до стягнення суму.
Щодо обставин, пов'язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України, згідно з яким у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
В суді першої інстанції відповідач проти розміру витрат позивача на правничу допомогу заперечив, пославшись на те, що представник позивача вже приймав участь у розгляді аналогічних справ та на те, що спір сторін не є складним та не потребує значної кількості часу.
В апеляційній скарзі апелянт додатково зазначив про безпідставне виокремлення адвокатом послуги «консультування клієнта адвокатом», яка, на його думку, відноситься до обов'язків адвоката, передбачених Правилами адвокатської етики та неможливість стягнення плати за послуги з «здійснення правового аналізу відзиву на позов» а також «підготовки та направлення заяв до суду».
Щодо вказаного колегія суддів зазначає про таке.
За змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Слід зауважити на тому, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
Частинам 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Колегія суддів зауважує апелянтові на тому, що:
- з матеріалів справи слідує, що у додатковій угоді № 1 від 10.09.2024 до договору про надання правничої допомоги № 01/08-2024/ІЕ від 01.08.2024 сторонами фактично погоджений фіксований розмір гонорару за надання послуг у цій справі 30 828,70 грн., що не суперечить положенням чинного законодавства та не позбавляє відповідача можливості доводити не співмірність розміру такого гонорару;
- апелянтом фактично не вказано, в чому саме полягає невідповідність визначеної в у додатковій угоді № 1 від 10.09.2024 до договору про надання правничої допомоги № 01/08-2024/ІЕ від 01.08.2024 фіксованої суми гонорару 30 828,70 грн. у цій справі вимогам чинного законодавства та обставинам справи, не наведено конкретних посилань на розмір відповідних ринкових цін та не мотивовано, в чому саме полягає така не співмірність;
- апелянт не був позбавлений можливості навести середній розмір ринкових цін на професійну правничу допомогу виходячи саме з фіксованого розміру гонорару та, виходячи з вказаного, доводити неспівмірність заявленої позивачем до стягнення суми, проте вказаного відповідачем зроблено не було.
При цьому колегія суддів зазначає про те, що матеріалами справи підтверджується представництво Адвокатським об'єднанням «Пріоритет» інтересів позивача в суді першої інстанції, в той час як відповідач фактично просить взагалі відмовити у стягненні вартості таких послуг, що не відповідає принципу господарського судочинства, передбаченому у п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, а саме відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який, встановивши, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у заявленій сумі обґрунтовані та доведені, поклав такі витрати на відповідача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/12427/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Державного підприємства «Гарантований покупець» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/12427/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/12427/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 11.03.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.В. Тищенко
О.О. Хрипун