79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"04" березня 2025 р. Справа №914/1549/24
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого судді Кравчук Н.М.
суддів Матущак О.І.
Скрипчук О.С.
секретар судового засідання Процевич Р.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Прусіка Андрія Петровича від 23.10.2024 (вх. № ЗАГС 01-05/3079/24 від 29.10.2024)
на рішення Господарського суду Львівської області від 02.09.2024 (повний текст рішення складено та підписано 12.09.2024, суддя А.Б.Мазовіта) та
на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 16.09.2024 (повний текст додаткового рішення складено та підписано 19.09.2024, суддя А.Б.Мазовіта)
у справі № 914/1549/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма “Балакком» (надалі ТзОВ виробничо - комерційна фірма “Балакком»),м. Чернівці
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Прусіка Андрія Петровича (надалі ФОП Прусік А.П.)
про стягнення 326 811,60 грн.
за участю представників:
від позивача: Кирилюк Т.А.;
від відповідача: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма “Балакком» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Прусіка Андрія Петровича про стягнення 326 811,60 грн.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № Т0311 від 03.11.2023, на виконання умов якого позивачем здійснено поставку товару на суму 275 663,68 грн., однак, відповідач, оплати в строки, визначені в договорі, не провів. В зв'язку з чим, позивач на підставі п.7.2. договору та ст.625 ЦК України просить стягнути суму основного боргу, 22 120,20 грн. пені, 35% річних в сумі 27386,93 грн. та інфляційні нарахування в сумі 1930,37 грн.
В обґрунтування даних вимог позивач посилається на положення ст. ст. 162, 175, 193, 197 ГК України та ст. ст. 11, 509, 530, 526, 625, 626, 629 ЦК України.
Також позивачем в позовній заяві зазначено, що відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України ним протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення будуть надані суду докази на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу. В порядку п.9 ч.3 ст. 162 ГПК України до позовної заяви долучено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат по справі на суму 19 902,18 грн. (а.с.23).
Рішенням Господарського суду Львівської області від 02 вересня 2024 року у справі № 914/1549/24 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ФОП Прусіка А.П. на користь ТОВ «Балакком» - 275 375,10 грн. основного боргу, 22120,20 грн. пені, 27386,96 грн. 35 % річних, 1930, 37 грн. інфляційних втрат та 4902,18 грн. судового збору.
При ухваленні рішення судом першої інстанції встановлено прострочення виконання зобов'язання боржником щодо оплати вартості товару, який поставлено відповідачу згідно з видатковою накладною №3900 від 13.02.2024 в сумі 275 374,10 грн. , що визнано підставою для стягнення такої, оскільки відповідно до ч.7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від виконання договору не допускається. З врахуванням п.7.2. договору та ст. 625 ЦК України визнано обґрунтованими суми штрафних санкцій, а саме: 22120,20 грн. пені, 27386,96 грн. 35 % річних та 1930,37 грн. інфляційних втрат.
Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 16 вересня 2024 стягнуто з ФОП Прусіка А.П. на користь ТзОВ ВКФ «Балакком» витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката в розмірі 19 565,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ФОП Прусік А.П. звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права та з неповним з'ясуванням обставин справи. Зокрема, скаржник вказує, що встановлені судом обставини щодо укладення договору поставки та отримання претензії від позивача ним не заперечуються. Проте, в зв'язку з неможливістю взяти участь в судовому засіданні в суді першої інстанції у зв'язку з сімейними обставинами, ним не доведено до відома суду, а позивачем в свою чергу приховано, що позивач при здійсненні розрахунків заборгованості за договором поставки, пені та інфляційних втрат приховав ту обставину, що 28.06.2024 відповідачем оплачено 20 000,00 грн. в обґрунтування чого долучено квитанцію. Відтак, вважає скаржник, що всі розрахунки зроблені позивачем по основному боргу, пені, 35% річних та інфляційних втратах у позовній заяві та доданих до неї додатків не відповідають дійсності та підлягають перерахуванню. Щодо витрат на правову допомогу, то вважає, що такі є неспівмірно завищеними. Просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 02.09.2024 та додаткове рішення від 16.09.2024 у справі №914/1549/24 та ухвалити нове рішення, яким змінити розмір заборгованості Прусіка А.П. перед ТОВ «Баллаком» у відповідній частині (розмірі) та судових витрат у вигляді надання правничої допомоги.
21.01.2025 від представника позивача на Електронну адресу суду поступили прояснення у справі в порядку п.3 ч.1 ст. 42 ГПК України, в яких зазначає, що розрахунки щодо розміру заборгованості та нарахованих штрафних санкцій були здійснені позивачем станом на 10.06.2024, тобто, станом на день подання позову, а саму ж оплату в розмірі 20 000,00 грн. здійснено вже після подання позивачем позову до суду про стягнення заборгованості. Отже, доводи ФОП Прусіка А.П. щодо приховання факту будь-яких оплат вважає безпідставним та необґрунтованим, звертаючи при цьому увагу на те, що додана до скарги квитанція ніким не завірена, в тому числі і самим відповідачем відповідно до вимог чинного ГПК України. Також звертає увагу на те, що під час розгляду справи відповідач не приймав участі у розгляді даної, не надав відзиву на позовну заяву, не долучав жодних доказів щодо часткового погашення заборгованості, окрім заявлених клопотань про відкладення судових засідань. Докази часткового погашення суми основного боргу аж ніяк не впливають на нарахування пені, 3% річних та інфляційних, а квитанцію про часткове погашення боргу ФОП Прусік А.П. може пред'явити в ході виконавчого провадження. Щодо витрат на правову допомогу, то позивач вважає, що ним було повністю дотримано вимоги п.1 ч.2 ст. 126, ч.8 ст. 129 ГПК України, повністю прописані усі види правової допомоги, які були надані при підготовці позову та при розгляді позовної заяви в Господарському суду Львівської області. Відповідно до цього, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Розгляд справи просить проводити без участі позивача та його представника.
04.03.2025 від представника ФОП Прусіка А.П.через підсистему «Електронний суд» поступила заява від 04.03.2025, в якій зазначає, що з метою неможливості забезпечити явку відповідача і свою в судове засідання з метою надання можливості здійснити пропозицію укладення мирової угоди в даній справі просить відкласти розгляд даної справи на іншу дату.
В судове засідання 04.03.2023 в режимі відеоконференції з'явився представник позивача, який надав пояснення щодо поданої апеляційної скарги та заперечив проти відкладення розгляду справи.
Розглянувши клопотання представника відповідача, судова колегія ухвалила таке відхилити, з огляду на те, що апеляційне провадження в даній справі відкрито ухвалою суду від 02.12.2024, розгляд справи ухвалою суду від 21.01.2025 відкладався, відтак впродовж даного часу відповідач мав час та можливість укласти мирову угоду, що ним не було зроблено. Додаткових доказів у справі не поступало, участь представників учасників процесу ухвалою суду від 21.01.2025 обов'язковою не визнавалась, відтак, суд апеляційної інстанції ухвалив розглядати справу по наявних у ній матеріалах.
Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представника позивача, Західний апеляційний господарський встановив таке.
03.11.2023 між ТзОВ ВКФ «БАЛАККОМ» (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Прусіком Андрієм Петровичем (покупець) укладено договір поставки №Т0311 (а.с.10), згідно з п.1.1. якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товари, а покупець зобов'язується прийняти їх та здійснити оплату згідно з умовами даного договору.
Відповідно до п. 2.2. договору кількість товару та загальна сума визначається видатковими накладними постачальника.
Отже, як вбачається з обставин справи, на виконання умов вищевказаного договору, позивач передав відповідачу на підставі видаткової накладної № 3900 від 13.02.2024 товар на суму 275 663,68 грн. (а.с.11-13). Дане підтверджується і податковою накладною від 13.02.2024 № 968 (а.с.14-16).
Згідно з п. 3.2.3. договору покупець зобов'язується своєчасно та в повному обсязі проводити розрахунки за отриманий товар з постачальником відповідно до п. 6 даного договору.
Пунктом 6.1. договору встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити повну вартість отриманого товару згідно з накладними протягом 14 календарних днів з моменту поставки постачальником.
Позивач у позовній заяві зазначає, згідно з даними бухгалтерського обліку у відповідача перед позивачем була переплата по поставці товару за цим договором в розмірі 289,58 грн. Відповідач не здійснив оплати вартості отриманого товару за видатковою накладною №3900 від 13.02.2024, у зв'язку з чим розмір заборгованості станом на дату подання позову становить 275 374,10 грн.
28.03.2024 позивачем надіслано на юридичну адресу відповідача претензію вих.№55 з вимогою протягом 3-х днів з дня отримання даної претензії погасити заборгованість за договором поставки в сумі 275 374,10 грн. шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивача, а також сплатити штрафні санкції за порушення умов договору в сумі 7 016,38 грн. (а.с.17-19).
В подальшому 26.04.2024 відповідачем було підписано акт звірки взаєморозрахунків (а.с.20), з якого вбачається, що за фізичною особою-підприємцем Прусіком Андрієм Петровичем обліковується непогашений борг за поставлений товар за договором №Т0311 від 03.11.2023 в сумі 275 374,10 грн.
Отже, позивачем, у зв'язку з неналежним виконання умов договору відповідачем, керуючись п.6.1, нараховано 22 120,20 грн. пені, 27 386,93 грн. 35% річних та 1 930,37 грн. інфляційних, розрахунок яких міститься в позовній заяві (а.с.4).
Вказані обставини стали підставою звернення позивача з даним позовом.
При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.
У відповідності до вимог ч.1 ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В свою чергу ст.174 ГК України унормовано, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо)або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника його виконання. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Як убачається з матеріалів справи, між сторонами існували правовідносини з постачання товару на підставі договору поставки №Т0311 від 03.11.2023, що по суті сторонами не заперечується.
Згідно з ч-ч. 1-2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Обставинами справи встановлено, що позивач передав відповідачу товар згідно з видатковою накладною № 3900 від 13.02.2024 на суму 275 663,68 грн., останній такий не оплатив в повному обсязі. Сторонами складено акт звірки взаємних розрахунків станом за період з 01.10.2023 - 26.04.2024, який підписано сторонами та скріплено печатками підприємств (а.с.20).
Згідно з ст. 526 ЦК України, що кореспондується положенням ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
З врахуванням викладених обставин, судом першої інстанції вірно встановлено, що вимога позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 275 374,10 грн. (275663,68 грн. вартість поставленого товару - 289,58 грн. переплата) є не спростованою відповідачем, а відтак, правомірно задоволена судом першої інстанії.
Відповідач (скаржник) в апеляційній скарзі просить врахувати те, що ним 28.06.2024 на виконання договору поставки позивачу сплачено 20 000,00 грн. в підтвердження чого долучає квитанцію 9346-6475-9364-4397 від 28.06.2024 на суму 20 000,00 грн. (а.с.129), де в призначенні платежу вказано «плата за текстильну продукцію від Прусік Андрій Петрович». Відповідно до чого, просить змінити розмір заборгованості.
У відповідності до вимог ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 8 ст. 80 ГПК України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином був повідомлений про відкриття провадження у справі № 914/1549/24 та про судові засідання, докази чого містяться в матеріалах справи. Прусік А.П. особисто в суді першої інстанції двічі подавав клопотання про відкладення розгляду справи (а.с.48, 55), отже, останній мав можливість долучити в суді першої інстанції докази часткової оплати боргу- квитанцію 9346-6475-9364-4397 від 28.06.2024 на суму 20 000,00 грн., проте, цього не було зроблено.
Обґрунтування неможливості подання такої квитанції через сімейні обставини, суд апеляційної інстанції вважає, що це не є належним обґрунтуванням не вчинення такої дії, як подання доказів.
Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у квитанції 9346-6475-9364-4397 від 28.06.2024 в призначенні платежу вказано «плата за текстильну продукцію від Прусік Андрій Петрович». Тобто, не зазначено, що оплата проведена «по договору поставки №Т0311 від 03.11.2023» відтак, твердження скаржника по те, що цей платіж зроблено саме на виконання договору поставки №Т0311 від 03.11.2023 немає правових підстав.
Як зазначалося вище, згідно з п.7.2. договору у випадку порушення покупцем з будь-яких причин терміну оплати за поставлений товар, згідно з п.6.1. даного договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день затримки. Покупець у разі прострочення виконання грошового зобов'язання на вимогу постачальника зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час затримки платежу, а також 35 % річних від простроченої суми.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем нараховано до стягнення пеню в сумі 22 120,20 грн., 35% річних в сумі 27 386,93 грн. та інфляційні витрати в сумі 1930,37 грн., які є арифметично правильними, а відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Слід зазначити, що відповідачем не подано ні в суд першої інстанції, ні в суд апеляційній інстанції контррозрахунку штрафних санкцій.
Позивачем у позовній заяві зазначено, що у відповідності до ч.8 ст. 129 ГПК України ним у випадку задоволення даної позовної заяви, протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення будуть надані суду докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу для їх подальшого стягнення з відповідача шляхом ухвалення додаткового рішення. До позовної заяви долучено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат по справі в порядку п.9 ч.3 ст. 162 ГПК України на суму 19902,18 грн. (а.с.23).
Після винесення рішення позивачем подано заяву в порядку ст. ст. 2,126,129, 237 ГПК України від 02.09.2024, у якій просить стягнути з ФОП Прусіка А.П. на користь ТзОВ «Баллаком» понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 19 565,00 грн. (а.с.90-92). До заяви долучено копії договору №07/23 про надання юридичної (правової) допомоги від 18.01.2023, замовлення від 01.05.2024, додаткову угоду №8 до договору №07/23 від 18.01.2023 про надання юридичної (правової) допомоги, звіт до договору №07/23 від 18.01.2023 про надання правової допомоги (акт про надані послуги), платіжна інструкція №2791 від 19.06.2024 (а.с.93-98).
Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 16 вересня 2024 року у даній справі стягнуто з ФОП Прусіка А.А. на користь ТзОВ «Баллаком» витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката в розмірі 19 565,00 грн.
В апеляційній скарзі скаржник звертає увагу на те, що такі витрати є неспівмірно завищеними з посиланням на те, що суд при їх визначенні має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, в обґрунтування чого посилається на додаткову ухвалу Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20.
При перегляді додаткового рішення Господарського суду Львівської області від 16 вересня 2024 у справі № 914/1549/24, Західний апеляційний господарський суд керувався таким.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити, в зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
У постанові Верховний Суд від 11.06.2021 у справі № 34-16/17-3683-2011 висловлено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Представником позивача в суді першої інстанції була адвокат Кирилюк Тетяна Анатоліївна, яка діяла на підставі ордеру серія СЕ №1084860 від 10.06.2024 (а.с.25).
Повноваження адвоката підтверджується копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №339 від 14.04.2009 (а.с.26) та копією витягу з договору №07/23 про надання юридичної (правової) допомоги від 18.01.2023(а.с.27). Дані документи долучено до позовної заяви.
В обґрунтування витрат на правові послуги в порядку ст. 129 ГПК України в подальшому долучено копії договору №07/23 про надання юридичної (правової) допомоги від 18.01.2023, замовлення від 01.05.2024, додаткову угоду №8 до договору №07/23 від 18.01.2023 про надання юридичної (правової) допомоги, звіт до договору №07/23 від 18.01.2023 про надання правової допомоги (акт про надані послуги), платіжна інструкція №2791 від 19.06.2024 (а.с.93-98).
17.06.2024 ТзОВ «Виробничо-комерційна фірма «Балакком» та Адвокатським об'єднанням «Кирилюк і партнери» укладено додаткову угоду №8 до договору №07/23 від 18.01.2023 про надання юридичної (правової) допомоги (а.с.96), де вказано, що у зв'язку із поданням позовної заяви до ФОП Прусіка А.П.про стягнення заборгованості за договором поставки №Т0311від 03.11.2023, сторони погодили доповнити договір про надання правової допомоги №07/23 від 18.01.2023 пунктом « 4.1.8 вартість послуг, що надаються адвокатським об'єднанням по підготовці позовної заяви ТОВ «ВКФ «Балакком» до ФОП Прусіка А.П. про стягнення заборгованості за договором поставки №Т0311 від 03.11.2023, сторони погодили у фіксованому розмірі, а саме - 19565,00 грн. за підготовку позовної заяви та представництво інтересів позивача в суді першої інстанції, якщо інший порядок розрахунків не буде передбачений новою додатковою угодою сторін.
19.06.2024 сторонам складено звіт до договору №07/23 від 18.01.2023 про надання правової допомоги (акт про наданні послуги) (а.с.97):
- 30.05.2024 аналіз документів щодо стягнення з ФОП Прусіка А.П. заборгованості за договором поставки №Т0311 від 03.11.2023 - 1 год.;
- 30.05.2024 підготовка правової позиції щодо стягнення з ФОП Прусіка А.П. заборгованості за договором поставки №Т0311 від 03.11.2023 - 1 год.;
- 07.06.2024-10.06.2024 підготовка позовної заяви до ФОП Прусіка А.П. заборгованості за договором поставки №Т0311 від 03.11.2023 - 6 год.
- 10.06.2024 підготовка та завірення додатків до позовної заяви до ФОП Прусіка А.П. заборгованості за договором поставки №Т0311 від 03.11.2023, направлення позову відповідачу та до суду - 1 год.
Загальна вартість наданих послуг у відповідності до договору про надання правової допомоги №07/23 від 18.01.2023 та додаткової угоди №8 від 17.06.2024 становить 19 565,00 грн.
19.06.2024 позивачем сплачено на рахунок АО «Кирилюк і партнери» 19 565,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №2791 від 19.06.2024 (а.с.98).
Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач належним чином був повідомлений про розгляд справи, з врахуванням того, що такий подавав двічі клопотання про відкладення розгляду справи в суді першої інстанції, однак, при цьому не подав заперечення проти розміру виставлених позивачем витрат на правові послуги в сумі 19 565,00 грн.
Крім того, в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що даний розмір витрат в сумі 19565,00 грн. є неспівмірно завищеними та не враховано критерію реальності та розумності їхнього розмір, однак при цьому не вказує, які на його думку ви трати на правову допомогу є співмірними та реальними зі складністю даної справи.
Суд зазначає, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї прав та обов'язків. (Рішення Конституційного Суду від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України).
Будь-яка процесуальна дія в суді однієї особи в інтересах іншої особи, внаслідок якої вона набуває певних прав та обов'язків (у тому числі підписання та/або подання певного процесуального документа до суду) є представництвом, а отже, на такі правовідносини поширюється дія положень статті 131-2 Конституції України щодо виключного представництва адвокатом інтересів іншої особи.
З врахуванням наведеного, судом першої інстанції правильно визначено, що витрати, понесені позивачем у зв'язку з правовою допомогою адвоката в сумі 19 565,00 грн., підлягають до відшкодування.
З врахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в рішенні Господарського суду Львівської області від 02.09.2024 та в додатковому рішенні Господарського суду Львівської області від 16.09.2024 в даній справі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Суд апеляційної інстанції вважає, що Господарський суд Львівської області ухвалив рішення від 02 вересня 2024 року та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 16 вересня 2024 року у справі №914/1549/24 з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, рішення Господарського суд Львівської області від 02 вересня 2024 року та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 16 вересня 2024 року у справі №914/1549/24 належить залишити без змін, апеляційну скаргу ФОП Прусіка А.П. без задоволення.
Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
ухвалив:
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Прусіка Андрія Петровича - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 02 вересня 2024 року та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 16 вересня 2024 року у справі №914/1549/24 - залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку та в строки, передбачені ст. ст. 287-288 ГПК України.
5. Справу повернути до Господарському суду Львівської області.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий суддя Н.М. Кравчук
Судді О.І. Матущак
О.С. Скрипчук