ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 4/39511.11.10
За позовомДочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління «Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром»
Провизнання договору № 6862/к недійсним
Суддя Борисенко І.І.
Представники:
Від позивача не з'явились
Від відповідача Пилипенко О.В.
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідач -Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром»про визнання недійсним договору поставки № 6862/к від 15.03.2006р., укладеного між Дочірнім підприємством «Київське обласне дорожнє управління»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром».
Позивач в засідання суду не з'явився, клопотань та заяв через канцелярію суду не надав.
Позивач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду, про час і місце його проведення.
Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника позивача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило
Таким чином, відповідно до ст. 75 ГПК України суд розглядає спір за наявними матеріалами у справі
Відповідач позовні вимоги не визнає, свої заперечення виклав у письмовому відзиві на позовну заяву від 14.10.2010р.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
15.03.2006 між Дочірнім підприємством «Київське обласне дорожнє управління»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром»було укладено договір поставки № 6862/к на придбання взуття.
Позивач вважає, що Спірний договір суперечить вимогам законодавства з наступних підстав.
Частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними при цьому є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 3 статті 264 Господарського кодексу України встановлено, що основні вимоги щодо укладення договорів поставки встановлюються Господарським кодексом України.
Позивач звертає увагу суду на те, що відповідно до Листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 року спеціальні норми Господарського кодексу України підлягають переважному застосуванню.
Отже, договір поставки є укладеним виключно в разі досягнення його сторонами згоди щодо всіх його істотних умов - умов, необхідність яких для договорів поставки встановлена законом, зокрема Господарським кодексом України.
Частиною 2 статті 266 Господарського кодексу України встановлено, що в специфікації до договору обов'язково зазначається співвідношення товарів (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами.
Позивач стверджує, що ні Спірний договір, ні додатки до Спірного договору не містять жодних відомостей щодо будь-якого співвідношення товарів, що є істотною умовою договору згідно з статтею 266 Господарського кодексу України.
Крім того, статтею 267 Господарського кодексу України визначено, що в договорі поставки мають бути визначені строки поставки з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання.
Спірний договір містить лише положення про загальний строк відвантаження товарів, який визначається певним періодом з моменту отримання заявки, при цьому, в Спірному договорі відсутні будь-які умови, з яких вбачалося б врахування сторонами необхідності ритмічного та безперебійного постачання таких товарів, з чого вбачається відсутність в договорі істотної умови, передбаченої статтею 267 Господарського кодексу України.
Окрім наведеного вище позивач просить врахувати, що Спірний договір не містить таких істотних умов як умови про вимоги до якості товарів.
Стаття 268 Господарського кодексу України встановлює, що номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі.
Таким чином, умова щодо вимог до якості товарів є обов'язковою відповідно до статті 268 Господарського кодексу України, а отже - істотною умовою договору поставки.
За твердженням позивача, спірний договір не містить положень про номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів, що поставляються за Спірним договором, що свідчить про відсутність істотних умов договору.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на ст.215 Цивільного кодексу України, якою визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину (в тому числі договору) не може суперечити актам законодавства, а недотримання істотних умов є прямим доказом невідповідності Спірного договору положенням Господарського кодексу України щодо обов'язкового дотримання істотних умов договору.
З зазначених умов, за твердженням позивача, відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України Спірний договір має бути визнаний недійсним.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Предметом спору між позивачем та відповідачем є укладений 15 березня 2006 року між позивачем та Відповідачем договір № 6862/к, який за своєю правовою природою є договором поставки, згідно якого постачальник (Відповідач) зобов'язався поставити та передати у власність покупця продукцію, а покупець (Позивач) зобов'язався прийняти та оплатити вказаний товар на умовах викладених в договорі. Ціна, кількість, асортиментний перелік Продукції визначаються в заявках, додаткових угодах, що складають невід'ємну частину цього Договору.
Так у відповідності до умов договору між Позивачем та Відповідачем укладено додаткову угоду № 1 від 15.06.2007 року згідно з якою Відповідач зобов'язався здійснити поставку продукції, а саме:
Чоботи литтєвого методу кріплення підошви у кількості 1440 пар (за ціною за одну пару 74,95 грн.) на суму 107928,00 грн. ( без ПДВ);
Черевики литтєвого методу кріплення у кількості 641 пар (за ціною за одну пару 71.10 грн.) на суму 45575,10 грн. (без ПДВ), а всього продукції на загальну суму 184203,72 грн. (з ПДВ)
26.03.2008 року між Позивачем та Відповідачем укладено додаткову угоду № 2 від 15.06.2007 року згідно з якою Відповідач зобов'язався здійснити поставку продукції, а саме:
Чоботи литтєвого методу кріплення підошви у кількості 1298 пар (за ціною за одну пару 78,15 грн.) на суму 101438,70 грн. (без ПДВ);
Черевики литтєвого методу кріплення у кількості 937 пар (за ціною за одну пару 73,30 грн.) на суму 68682,10 грн. (без ПДВ), а всього продукції на загальну суму 205249,44 грн. (з ПДВ).
03.08.2009між Позивачем та Відповідачем укладено додаткову угоду №3, згідно з якою Відповідач зобов'язався здійснити поставку продукції, а саме:
Чоботи литтєвого методу кріплення підошви у кількості 1298 пар (за ціною за одну пару 94,70 грн.) на суму 122 920,60 грн. ( без ПДВ);
Черевики литтєвого методу кріплення у кількості 937 пар (за ціною за одну пару 73,30 грн.) на суму 79176,50 грн. (без ПДВ), а всього продукції на загальну суму 243798,70 грн. ( з ПДВ).
Відповідно до п.3.8. договору № 6862/к від 15.03.2006 року, у випадку якщо поставка продукції замовнику буде відбуватися з відстрочкою оплати за продукцію, замовник зобов'язаний сплатити загальну вартість продукції протягом 30 днів з моменту передачі йому продукції.
Суду доведено, що Позивач в порушення умов вказаного договору з позивачем не розрахувався та заборгованість Позивача станом на 09.12.2009 р. складала 217 515,72 грн. В зв'язку з чим, Відповідач змушений був звернутись до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Позивача вищезазначеної заборгованості. Рішенням від 18.03.2010 р (справа № 26/30) позовні вимоги Відповідача задоволені частково: 217 515 грн. 72 коп. основного боргу, 7119 грн.04 коп. пені, 1041 грн. 81 коп. 3% річних, 3 247 грн. 78 коп. збитків від інфляції, а також 2 289 грн. 25 коп. державного мита, 221 грн. 28 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Крім того, у своєму відзиві від 21.01.10 року на позовну заяву про стягнення заборгованості, Позивач не заперечував проти того, що дійсно отримував продукцію за умовами спірного договору поставки, частково проводив оплату, тобто фактично підтверджував виконання зобов'язань сторонами.
Підставою для виникнення господарських зобов'язань є юридичні факти - дії та факти, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання. До таких підстав відносяться господарські договори та інші угоди, передбачені законом (ст. 174 ГКУ України).
Крім того, ст. 11 та 509 Цивільного кодексу України також дають підстави стверджувати, що договір є підставою для виникнення зобов'язань. З цього випливає, що зобов'язання випливає з моменту укладання господарського договору.
Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначення умов договору.
Договір поставки - це господарський договір, згідно якого одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у встановленні строки (строк) іншій стороні покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. І ст.265 ГКУ).
Згідно ст. 203 ЦК України сформульовані загальні вимоги, додержання яких необхідне для чинності (дійсності) правочину. Відповідно до Цивільного Кодексу України зміст правочину, а отже і договору, не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. І ст. 628 ЦК).
Згідно п.1 ст.638 ЦКУ договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли з усіх істотних умов договору.
Аналогічне положення закріплене в ч.2 ст.180 ГКУ, згідно якому господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов. Одна із загальних вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину, полягає в тому, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, які ним обумовлені. В даному випадку сторони усвідомлювали характер своїх спільних дій та прагнули реально досягти тих правових наслідків, які обумовлені в договорі, тобто постачання постачальником продукції позивачу по узгодженим цінам та строкам. На виконання даного договору, що підтверджує схвалення даного договору сторонами проведено ряд дій, а саме проводилось прийняття та оплата продукції, тобто сторонами фактично виконувались зобов'язання по договору.
Таким чином, наступне схвалення юридичною особою договору, тобто вчинення дій, які свідчать про схвалення договору (прийняття виконання, здійснення платежу, інше) спростовує вимогу Позивача щодо визнання цього спірного договору недійсним.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані у відзиві на позовну заяву та доданими до них документами, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя І.І.Борисенко
Повне рішення складено: 26.11.2010р.