Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "11" листопада 2010 р. Справа № 15/1141
Господарський суд Житомирської області у складі:
Судді Кравець С.Г.
при секретарі Біленькій Ю.П.
за участю представників сторін
від позивача: Гайдамака М.П. - представника за дорученням від 01.09.2010р.,
Хробуста О.В. - представника за дорученням від 01.09.2010р.,
від відповідача: не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопродукт" (с.Тетерівка Житомирський район)
до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 (м.Житомир)
про стягнення 43297,70 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Екопродукт” звернулось до господарського суду з позовом про стягнення на свою користь з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 заборгованості в сумі 43297,70грн. за договором доручення з урахуванням штрафних санкцій, із яких 30973,00грн. борг, 7678,75грн. пеня, 4645,95грн. штраф.
09.11.2010р. від Товариства з обмеженою відповідальністю “Екопродукт” надійшла заява від 20.10.2010р. про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути на свою користь з відповідача суму боргу за договором доручення в розмірі 30973,00грн. (а.с. 45-46).
Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Враховуючи передбачене ст. 22 ГПК України право позивача на зменшення розміру позовних вимог, вказана заява не суперечить вимогам чинного законодавства України, не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів та приймається судом. Розгляд справи здійснюється з урахуванням поданих змін.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 20.10.2010р. підтримав у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, письмового відзиву на позов не надав.
Ухвала господарського суду Житомирської області від 03.09.2010р. про порушення провадження у справі, яку було направлено відповідачу за адресою вказаною позивачем у позовній заяві: АДРЕСА_1, повернулась до господарського суду Житомирської області з відміткою відділення зв'язку "за закінченням терміну зберігання" (а.с.35-37).
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.25-26), наданого Державним реєстратором Виконавчого комітету Житомирської міської ради на запит господарського суду, станом на 08.09.2010р., підприємець ОСОБА_3 проживає за адресою: 10008, АДРЕСА_1.
Ухвали про відкладення розгляду справи від 30.09.2010р. та від 20.10.2010р., надсилались Суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 рекомендованою кореспонденцією за адресою: 10008, АДРЕСА_1., що підтверджується штампом вихідної кореспонденції господарського суду Житомирської області на зворотньому боці ухвал (а.с. 34,43). Станом на час розгляду справи, копії ухвал до суду не повернулись.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.
Згідно з ч. 4 ст. 17 вказаного Закону в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо фізичної особи-підприємця, у тому числі її місце проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, господарський суд,
Як вбачається з заяви про зменшення позовних вимог, позивач просить суд стягнути на свою користь з відповідача заборгованість за договором доручення в сумі 30973,00грн. При цьому, позивач посилається на те, що на виконання умов договору доручення підприємцю ОСОБА_3 були видані грошові кошти в сумі 30973,00грн. для придбання худоби, проте, відповідач зобов'язання за договором доручення не виконала, закупівлю худоби не здійснила та грошові кошти в сумі 30973,00грн. позивачу не повернула.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що 10.01.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Екопродукт” (позивач/довіритель) та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 (відповідач/повірений) був укладений договір доручення, за умовами якого довіритель доручає, а повірений бере на себе зобов'язання вчинити від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії: найти худобу, що відповідає зазначеним у цьому договорі вимогам, укласти договір на купівлю худоби, передавати кошти (за худобу і дотацію), приймати худобу та доставляти на ТОВ”Екопродукт” (а.с. 9).
В подальшому, 15.01.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Екопродукт” та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 також було укладено договір доручення (а.с. 38), згідно п. 1.1 якого, сторони погодили, що за цим договором довіритель доручає, а повірений бере на себе зобов'язання вчинити від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії: найти худобу, що відповідає зазначеним у цьому договорі вимогам, укласти договір на купівлю худоби, передавати кошти (за худобу і дотацію), приймати худобу та доставляти на ТОВ”Екопродукт”.
Відповідно до ч.1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного (ч. 2 ст. 1000 ЦК України).
Згідно ст. 1001 Цивільного кодексу України, договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя.
01.09.2008р. Товариством з обмеженою відповідальністю “Екопродукт” для виконання юридичних дій, пов'язаних із здійсненням підприємством торгово-закупівельної діяльності, було видано фізичній особі ОСОБА_5, який діє на підставі довіреності від 14.06.2007р. з ОСОБА_3, доручення за № 32 (а.с. 49).
На виконання умов договору доручення, 24.03.2009р. позивачем було видано, а відповідачем отримано грошові кошти в сумі 30973,00грн., що підтверджується видатковим касовим ордером (а.с.11).
В пункті 4.3.1 договору доручення від 15.01.2009р. сторони визначили, що повірений зобов'язаний виконувати доручення у відповідності до вимог довірителя та на умовах, вигідних для обох сторін.
Згідно п. 4.3.2 договору доручення від 15.01.2009р., повірений зобов'язаний, протягом восьми робочих днів з дня отримання грошових коштів під звіт для виконання умов цього договору представити довірителю: звіт про виконання доручення з доданням всіх необхідних документів, передбачених діючим законодавством або повернути раніше отримані кошти в касу довірителя.
Таким чином, отримавши 24.03.2009р. від позивача грошові кошти в сумі 30973,00грн., відповідач зобов'язаний був надати позивачу не пізніше 06.04.2009р. звіт про виконання доручення з доданням всіх необхідних документів або повернути отримані кошти в сумі 30973,00грн.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідач свої обов'язки, передбачені договором доручення не виконав, зокрема в строк до 06.04.2009р. не передав звіт про виконання доручення з доданням всіх необхідних документів та отримані кошти в сумі 30973,00грн. позивачу не повернув.
Позивачем, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором доручення було направлено відповідачу лист (вимогу) № 909 від 13.07.2010р. про повернення грошових коштів в сумі 30973,00грн. (а.с.17), що підтверджується фіскальний чек № 1732 від 14.07.2010р. (а.с.16).
Проте, відповідач відповідь на вимогу позивача не надав, грошові кошти в сумі 30973,00грн. не повернув.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.
Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші юридичні факти.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За наведених обставин, господарський суд вважає, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопродукт" про стягнення на свою користь з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 заборгованості в сумі 30973,00грн. є правомірними.
Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 03.09.2010р., 30.09.2010р. та 20.10.2010р. відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення грошових коштів в сумі 30973,00грн., у тому числі доказів виконання умов договору доручення та доказів повернення позивачу грошових коштів в сумі 30973,00грн.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 30973,00грн. обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у відповідності із ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.
На підставі ст.ст. 509, 526, 529, 530, 1000, 1001 ЦК України, ст. 193 ГК України та керуючись ст.ст.32, 33, 34, 43, 49, 82 -85 ГПК України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнутиз Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 (10008, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопродукт" (Житомирський район, с.Тетерівка, вул. Кооперативна, 11, ідентифікаційний код 31191807)
- 30973,00грн. заборгованості;
- 309,73грн. витрат по сплаті державного мита;
- 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання мотивованого рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Суддя Кравець С.Г.
Повний текст рішення підписано: "16" листопада 2010 року.
Віддрукувати:
1 - до справи,
2 - позивачу,
3 - відповідачу (рек. з пов.)